202/4233/16-ц Про визнання патенту України на корисну модель недійсним - 02.08.2023 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_2, в інтересах якого діє представник - адвокат Вороновська Ольга Вікторівна, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2023 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Деркач Н. М., Ткаченко І. Ю., та додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Деркач Н. М., Ткаченко І. Ю.,

Описова частина

Історія справи

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, Державної служби інтелектуальної власності України (далі- ДСІВУ) про визнання патенту України на корисну модель недійсним.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що він є власником патенту України № НОМЕР_1 на корисну модель "ІНФОРМАЦІЯ_1", який зареєстровано в Державному реєстрі патентів України на корисні моделі 24 лютого 2010 року.

10 грудня 2012 року у порушення вимог статті 7 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" патент аналогічного змісту на корисну модель було видано відповідачу ОСОБА_2, який зареєстровано у Державному реєстрі патентів України на корисні моделі за № НОМЕР_2.

Оскільки сукупність ознак даної корисної моделі була загальнодоступною у світі до дати подання відповідачем заявки на її реєстрацію, тобто корисна модель за вказаним патентом України не відповідає умовам патентоздатності - "новизна", просив суд ухвалити рішення, яким:

- визнати недійсним патент України від 10 грудня 2012 року № НОМЕР_2 на корисну модель "ІНФОРМАЦІЯ_1", зареєстрований на ім`я ОСОБА_2 ;

- зобов`язати ДСІВУ внести зміни до Державного реєстру патентів України на винаходи та корисні моделі, а саме - про визнання недійсним патенту України від 10 грудня 2012 року № НОМЕР_2 на корисну модель.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним повністю патент України № НОМЕР_2 від 10 грудня 2012 року на корисну модель "ІНФОРМАЦІЯ_1", що зареєстрований на ім`я ОСОБА_2 .

Зобов`язано Державну службу інтелектуальної власності України внести зміни до державного реєстру патентів України на винаходи та корисні моделі: про визнання недійсним повністю патенту України № НОМЕР_2 від 10 грудня 2012 року на корисну модель.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його доведеності та обґрунтованості. Разом із тим суд дійшов висновку, що відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 268 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин не застосовується позовна давність.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2017 року - залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 березня 2018 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Доненко О. В. задоволено частково. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Повертаючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції виходив з того, що суди дійшли помилкового висновку, що відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 268 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин не застосовується позовна давність, оскільки вказана норма матеріального права поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, зокрема щодо захисту авторського права і суміжних прав. Отже, суди попередніх інстанції, встановивши невідповідність спірного патенту відповідача умовам патентоспроможності, зокрема, статті 7 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", не вирішили питання щодо застосування наслідків спливу позовної давності. З огляду на положення статті 261 Цивільного кодексу України суди повинні були з`ясувати, з якого моменту у позивача виникло право на звернення до суду з позовом про визнання патенту України на корисну модель недійсним і зобов`язання вчинити певні дії, та за наявності правових підстав застосувати позовну давність.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 40 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що права позивача порушені, втім ним пропущено строк позовної давності та відсутні підстави для поновлення ОСОБА_1 пропущеного строку для звернення до суду за захистом порушеного права, оскільки останнім не вказано обставин, які об`єктивно унеможливлювали звернення за судовим захистом у період дії строку позовної давності.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 січня 2020 року у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовлено. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2019 року залишено без змін.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 10 серпня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 січня 2020 року скасовано, передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Повертаючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції виходив з того, що апеляційний суд помилково розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, зокрема ОСОБА_1, що згідно з пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України є безумовною підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Короткий зміст оскарженої постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Державної служби інтелектуальної власності України, про визнання патенту України на корисну модель недійсним, задоволено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із його доведеності та обгрунтованості.

При цьому апеляційний суд зазначив, що з матеріалів даної справи вбачається, що обставини щодо існування належного ОСОБА_2 спірного патенту № НОМЕР_2 фактично стали відомі позивачу лише у 2014 році, який, дізнавшись про порушення своїх прав, у березні 2014 року звернувся до Державної служби інтелектуальної власності України з клопотанням про проведення експертизи запатентованої корисної моделі на відповідність умовам патентоздатності з метою визнання патенту № НОМЕР_2 недійсним. З даним позовом позивач звернувся 04 липня 2016 року, тобто в межах строку позовної давності.

Короткий зміст оскарженої додаткової постанови суду апеляційної інстанції

Додатковою постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Гусакової О. Б. про ухвалення додаткової постанови про розподіл судових витрат задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з наданням правової допомоги, в загальному розмірі 25 000,00 грн.

Задовольняючи заяву, суд апеляційної інстанції виходив із наявності підстав для стягнення витрат на правову допомогу.

Доводи особи, яка подала касаційні скарги

11 квітня 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Вороновська О. В. засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2023 року.

В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржену постанову суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

10 травня 2023 року до Верховного Суду через систему "Електронний суд" надійшла касаційна скарга ОСОБА_2, яка подана його представником- адвокатом Вороновською О. В., на додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року.

В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати додаткову постанову апеляційного суду, залишивши заяву про розподіл судових витрат без розгляду.

Касаційні скарги мотивовані тим, що апеляційним судом оскаржені судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу від 12 червня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гусакова О. Б. просить суд вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, додаткову постанову залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2, в інтересах якого діє представник - адвокат Вороновська О. В., на постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2023 року та витребувано матеріали цивільної справи.

05 травня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2, в інтересах якого діє представник - адвокат Вороновська О. В., на додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником патенту України № НОМЕР_1 на корисну модель "ІНФОРМАЦІЯ_1", який був зареєстрований в Державному реєстрі патентів України на корисні моделі 25 лютого 2010 року та став загальнодоступним у світі.

11 травня 2012 року ОСОБА_2 було подано до Державної служби інтелектуальної власності України заявку на отримання патенту на корисну модель "ІНФОРМАЦІЯ_1".

Інформацію про деклараційний патент внесено до Державного реєстру патентів України на корисні моделі та 10 грудня 2012 року здійснено публікацію відомостей про видачу патенту України № НОМЕР_2 в офіційному бюлетені № 23, 2012, "Промислова власність" .

11 березня 2014 року до Державної служби інтелектуальної власності України звернувся ОСОБА_1 з клопотанням про проведення експертизи запатентованої корисної моделі на відповідність умовам патентоздатності з метою визнання патенту № НОМЕР_2 недійсним.

Державна служба інтелектуальної власності України листом від 18 березня 2014 року № 1-12/2060 направила до ДП "Український інститут промислової власності" копію зазначеного клопотання з додатком для розгляду в установленому законодавством порядку.

Докази проведення ДП "Український інститут промислової власності" експертизи запатентованої корисної моделі на відповідність умовам патентоздатності в матеріалах справи відсутні.

Ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 10 листопада 2016 року у цивільній справі № 202/4233/16-ц призначена судова експертиза з питань інтелектуальної власності, проведення якої доручено Науково-дослідному центру судових експертиз з питань інтелектуальної власності.

Відповідно до висновку експерта від 16 грудня 2016 року № 232/16 Науково-дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності, судовою експертизою у сфері інтелектуальної власності встановлено, що сукупність суттєвих ознак корисної моделі за патентом України № НОМЕР_2 "ІНФОРМАЦІЯ_1" від 10 грудня 2012 року стали загальнодоступними у світі до дати подання ОСОБА_2 заявки від 11 травня 2012 року, тобто корисна модель за патентом України № НОМЕР_2 не відповідає умові патентоздатності - "новизна".

Стороною відповідача ОСОБА_2 в суді першої інстанції неодноразового заявлялось про застосування строку позовної давності.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційні скарги ОСОБА_2, в інтересах якого діє представник - адвокат Вороновська О. В., підлягають залишенню без задоволення з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржені судові рішення суду апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним патент України від 10 грудня 2012 року № НОМЕР_2 на корисну модель "ІНФОРМАЦІЯ_1", зареєстрований на ім`я ОСОБА_2, та зобов`язати ДСІВУ внести зміни до Державного реєстру патентів України на винаходи та корисні моделі, а саме - про визнання недійсним патенту України від 10 грудня 2012 року № НОМЕР_2 на корисну модель, посилаючись на те, що зазначений патент було видано у порушення вимог статті 7 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", посилаючись на те, що корисна модель за вказаним патентом України не відповідає умовам патентоздатності - "новизна".

Суди попередніх інстанції встановили невідповідність патенту України від 10 грудня 2012 року № НОМЕР_2 на корисну модель "ІНФОРМАЦІЯ_1", зареєстрованого на ім`я ОСОБА_2, умовам патентоспроможності, зокрема статті 7 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", відтак право, за захистом якого позивач звернувся до суду, порушене.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Висновки судів щодо невідповідності спірного патенту умовам патентоспроможності заявником у касаційній скарзі на постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2023 року не спростовуються, касаційна скарга відповідних доводів не містять.

Разом із цим встановлено, що під час розгляду справи у суді першої інстанції стороною відповідача ОСОБА_2 неодноразово подавались заяви про застосування позовної давності.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

При цьому, відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

У постанові Верховного Суду від 09 квітня 2019 року по справі № 910/17205/17 (у пункті 23 цієї постанови), зазначено, що всупереч доводам скаржника, дата державної реєстрації Патенту (дата публікації відомостей щодо Патенту в Державному реєстрі) не є єдиною можливою, від якої здійснювалося б відрахування позовної давності, оскільки, як вбачається з установлених судом обставин справи, саме на ту дату та протягом певного часу після неї Патентом не порушувалися будь-які права Позивача і Третьої особи у справі. Верховний Суд дійшов висновку, що дата публікації відомостей щодо патенту (свідоцтва) в державному реєстрі є однією з можливих дат, з якої починається перебіг позовної давності, і саме на позивача покладається обов`язок довести, що датою початку перебігу позовної давності є інша дата - дата конфлікту використання. Відповідно, позивачу необхідно довести і факт конфлікту використання протиставлених об`єктів інтелектуальної власності.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Апеляційним судом встановлено, що про обставини щодо існування належного ОСОБА_2 спірного патенту № НОМЕР_2 та про порушення своїх прав позивачу фактично стало відомо лише у 2014 році, у зв`язку із чим він 11 березня 2014 року звернувся до Державної служби інтелектуальної власності України з клопотанням про проведення експертизи запатентованої корисної моделі на відповідність умовам патентоздатності з метою визнання патенту № НОМЕР_2 недійсним.

При таких обставинах, приймаючи до уваги, що право на визнання спірного патенту недійсним виникло у позивача лише у 2014 році - після того, як він дізнався про порушення його прав чи охоронюваних законом інтересів внаслідок видачі відповідачу патенту № НОМЕР_2, а позов у цій справі було подано до суду 04 липня 2016 року, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач звернувся до суду з позовом в межах трирічного строку позовної давності, а тому позов підлягає задоволенню.

Доводи касаційної скарги про те, що Дніпровський апеляційний суд розглянув справу без виклику в судове засідання відповідача ОСОБА_2 є безпідставними з огляду на положення пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України, яким встановлено, що днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки, зокрема, про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Разом із тим встановлено, що 02 лютого 2023 року Дніпровський апеляційний суд направив на адресу ОСОБА_2 судову повістку про виклик до судового засідання у цій справі на 02 березня 2023 року. Вказане поштове відправлення було повернуто до апеляційного суду з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою". За таких обставин відсутні підстави вважати, що ОСОБА_2 не був повідомлений належним чином про дату, час та місце апеляційного розгляду.

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що постанова Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2023 року ухвалена з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги її висновків не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу

Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України визначено, що одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (5076-17) (далі - Закон № 5076-VI (5076-17) ) визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідності до статті 26 Закону № 5076-VI "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону № 5076-VI, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною другою статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У відповідності до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Представником ОСОБА_1 - адвокатом Гусаковою О. Б. 01 березня 2023 року до апеляційного суду була подана заява про понесення позивачем при апеляційному перегляді справи витрат на правову допомогу в розмірі 25 000 грн, докази понесення яких будуть надані протягом 5 днів з дня прийняття судом рішення по суті спору.

07 березня 2023 року представником позивача засобами поштового зв`язку до апеляційного суду подана заява про ухвалення у справі додаткової постанови з розподілу судових витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, з посиланням на те, що Дніпровський апеляційний суд позов ОСОБА_1 задовольнив, але питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу залишилось не вирішеним.

На підтвердження визначення обсягу робіт адвоката, розміру судових витрат, детального переліку робіт, та суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, суду надані наступні документи: договір № 06 про надання правової допомоги від 16 лютого 2023 року, укладений між фізичною особою ОСОБА_1 та адвокатом Гусаковою О. Б., де пунктом 3 встановлено розмір гонорару адвоката, зокрема, гонорар успіху у розмірі 10 000,00 грн; акт виконаних робіт № 1 від 05 березня 2023 року до договору № 06 про надання правової допомоги від 16 лютого 2023 року з визначенням наданих послуг, їх кількості, вартості та загальної суми у розмірі 15 000,00 грн; квитанції до прибуткового касового ордеру № 22 від 16 лютого 2023 року та № 29 від 03 березня 2023 року про оплату ОСОБА_1 зазначених послуг адвоката у загальному розмірі 25 000,00 грн.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Врахувавши докази на підтвердження надання правничої допомоги, складність справи, зміст виконаних адвокатом робіт, ціну позову, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу та підставно стягнув додатковою постановою від 13 квітня 2023 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з наданням правової допомоги, в загальному розмірі 25 000,00 грн.

Визначена судом сума є співмірною з наданими учаснику справи послугами, що відповідає принципу розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.