757/42443/16-ц Про повернення сплачених коштів за придбане нерухоме майно на прилюдних торгах, які були визнані недійсними - 17.07.2023 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) на рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 травня 2020 року у складі судді Вовка С. В. та постанову Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Савченка С. І., Верланова С. М., Мережко М. В.,

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у місті Києві, правонаступником якого є Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Управління юстиції), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві, про стягнення коштів.

Позов обґрунтований тим, що згідно зі свідоцтвом від 03 червня 2010 року, виданим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юрченко І. П., вона є власницею нерухомого майна, а саме: нежитлових приміщень напівпідвалу загальною площею 511,50 кв. м та цокольного поверху загальною площею 503,10 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - нерухоме майно).

Нерухоме майно вона придбала 23 квітня 2010 року на прилюдних торгах з реалізації арештованого майна, яке належало Акціонерному товариству фірмі "Укргазбуд" (далі - АТФ "Укргазбуд"), що підтверджується протоколом № 1010021/1.

До проведення прилюдних торгів вона сплатила гарантійний внесок у розмірі 534 309,63 грн, а після оголошення її переможцем торгів сплатила залишок суми у розмірі 3 151 011,87 грн.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2012 року скасовано державну реєстрацію права власності позивачки на нерухоме майно. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 грудня 2014 року вказані прилюдні торги визнано недійсними.

Визнання прилюдних торгів недійсними та скасування державної власності її права власності на нерухоме майно є втратою не тільки власності, а й грошових коштів, які були сплачені за купівлю майна на прилюдних торгах.

Просила суд повернути їй сплачені Управлінню юстиції кошти у розмірі 3 684 894,00 грн в порядку застосування реституції шляхом перерахування на її рахунок.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Суди переглядали справу неодноразово.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 06 лютого 2018 року, яке залишено без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 13 червня 2018 року у позові відмовлено.

Рішення судів мотивоване тим, що укладений між Приватним підприємством "НИВА-В.Ш." (далі - ПП "НИВА-В.Ш.") та відповідачем договір, на підставі якого ПП "НИВА-В.Ш." проводило прилюдні торги з продажу нерухомого майна за своєю правовою природою є договором комісії. Отже, стороною у договорі є ПП "НИВА-В.Ш.", тому обов`язок повернення коштів має бути покладений саме на цю юридичну особу, водночас вимогу про повернення коштів, сплачених за недійсним договором, позивач пред`явив до Управління юстиції. Оскільки Управління юстиції не є стороною недійсного правочину, то заявлена до нього вимога про повернення коштів згідно зі статтею 216 ЦК України є безпідставною.

Постановою Верховного Суду від 29 травня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.Рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 13 червня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що, встановивши, що між ПП "НИВА-В.Ш." та Управлінням юстиції виникли договірні зобов`язання за договором комісії, згідно з яким торгуюча організація виступає продавцем арештованого майна від власного імені, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що до Управління юстиції не застосовуються наслідки недійсності правочину, стороною якого воно не виступало. Правила реституції є застосовними виключно до сторін договірних правовідносин.

Верховний Суд не погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що немає правових підстав для стягнення з Управління юстиції на користь ОСОБА_1 сплачених нею коштів на виконання недійсного правочину, оскільки підставою позову визнаються обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Отже, зазначення позивачем певної правової норми, наведеної у обґрунтуванні позову, не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яку норму права необхідно застосовувати під час вирішення спору.

Суди попередніх інстанцій не встановили обставин та не надали їм відповідної оцінки в контексті застосування до спірних правовідносин статті 1212 ЦК України. Не дослідили зібрані у справі докази щодо того, кому були перераховані кошти від реалізації нерухомого майна та чи зберіглася правова підстава їх набуття.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 14 травня 2020 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року, позов задоволено. Стягнено з Управління юстиції на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 3 684 894, 00 грн, а також судовий збір у розмірі 6 890, 00 грн.

Задовольнивши позов суди виходили з того, що сплачені ОСОБА_1 кошти за укладеним на електронних торгах договором купівлі-продажу, який в судовому порядку визнано недійсним, підлягають стягненню з Управління юстиції на користь ОСОБА_1 як безпідставно отримані відповідно до пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України.

Оскільки між ОСОБА_1 і Управлінням юстиції немає договірних правовідносин, то у відповідача виник кондикційний обов`язок повернути отримані ним за недійсним правочином кошти.

Реституція як правова підстава стягнення сплачених позивачкою за недійсним правочином грошових коштів відповідно до статті 216 ЦК України не є застосовною.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2021 року Управління юстиції направило поштовим зв`язком до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 травня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року, просило їх скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не застосували висновку Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 154/948/16, провадження № 61- 4497ск18, від 09 грудня 2020 року у справі № 552/6676/16-ц, провадження № 61-1095св20.

Сума в розмірі 534 309,63 грн є гарантійним внеском, а після реалізації нерухомого майна - оплатою за надані ПП "НИВА-В.Ш." послуги, тому не може бути включеною до загальної суми коштів, сплачених Управлінню юстиції за придбане нерухоме майно.

Управління юстиції не набуло та не зберегло будь-якого майна за рахунок позивачки.

Суди не дослідили докази щодо того, кому позивач перерахував кошти від реалізації нерухомого майна та чи зберіглася правова підстава їх набуття.

У касаційній скарзі заявник просив зупинити виконання оскаржуваних рішень, а розгляд справи проводити за участю представника Управління юстиції.

Аргументи інших учасників справи

Відзив позивачки, поданий адвокатом Драчуком І. В., на касаційну скаргу мотивований тим, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи та надали обґрунтувань оцінку доказам у справі, а оскаржувані судові рішення ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12 вересня 2018 року у справі № 154/948/16, провадження № 61- 4497ск18, від 09 грудня 2020 року у справі № 552/6676/16-ц, провадження № 61-1095св20, не є застосовними у справі, що переглядається.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У листопаді 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389, пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві перебувало зведене виконавче провадження № 69/4 щодо виконання рішень судів, рішень комісії з трудових спорів про стягнення заборгованості на користь юридичних осіб та заборгованості із заробітної плати з АТФ "Укргазбуд" на користь фізичних осіб на загальну суму 51 817 979, 91 грн.

Під час здійснення заходів примусового виконання за зведеним виконавчим провадженням державний виконавець наклав арешт на все нерухоме та рухоме майно АТФ "Укргазбуд".

До підрозділу примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції у місті Києві АТФ "Укргазбуд" подало заяву разом із копіями правовстановлюючих документів про звернення стягнення на нерухоме майно боржника відповідно до статті 50 Закону України "Про виконавче провадження".

Державний виконавець відповідно до пункту 1. 6 наказу Міністерства юстиції України від 08 травня 2003 року № 42/5 (z0354-03) "Про внесення змін та доповнень до Інструкції про проведення виконавчих дій" та наказу Міністерства юстиції України від 13 червня 2003 року № 527/7 "Про порядок погодження документів щодо передачі на реалізацію арештованого державними виконавцями майна" підготовив та передав на реалізацію нерухоме майно, яке належало АТФ "Укргазбуд".

Реалізацію нерухомого майна проводило ПП "НИВА-В.Ш." на підставі договору про надання послуг з організації і проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна від 25 лютого 2010 року № 1010021, укладеного з Управлінням юстиції.

23 квітня 2010 року проведено прилюдні торги з реалізації нерухомого майна.

23 квітня 2010 року за результатами проведення прилюдних торгів ПП "НИВА-В.Ш." затвердило протокол № 1010021/1, в якому зазначено, що переможцем торгів стала ОСОБА_1 . Ціна продажу реалізованого майна становить 3 151 011, 87 грн.

Відповідно до виписки з депозитного рахунку 05 травня 2010 року кошти від реалізації нерухомого майна надійшли на депозитний рахунок Управління юстиції.

18 травня 2010 року підрозділ примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві, з метою подальшого оформлення переможцем торгів права власності на придбане на прилюдних торгах майно, видав акт про продаж нерухомого майна на прилюдних торгах.

Виконавча служба відповідно до статті 44 Закону України "Про виконавче провадження" провела розподіл отриманих від продажу нерухомого майна коштів, тобто у порядку календарного надходження відповідно до виконавчих документів про стягнення з АТФ "Укргазбуд" на користь фізичних осіб заборгованості із заробітної плати. Кошти, отримані від реалізації нерухомого майна, перераховано стягувачам у зведеному виконавчому провадженні в рахунок погашення заборгованості із заробітної плати та на користь держави в рахунок сплати виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.

03 червня 2010 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Юрченко І. П. видав ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2012 року у справі № 2а/1570/1424/11 визнано протиправним та скасовано рішення реєстратора Комунального підприємства "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості" Баширової А. А. від 15 червня 2010 року, реєстраційний номер 30686789, про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно. Зобов`язано Комунальне підприємство "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості" скасувати запис № 1351 в книзі 97 неж-60 у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно, реєстраційний номер 30686789, про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності в частині нежитлового приміщення напівпідвалу, розташованого на АДРЕСА_2 .

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 грудня 2014 року у справі № 2/1522/8535/11, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 14 квітня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 липня 2015 року, визнано недійсними прилюдні торги, проведені ПП "НИВА-В.Ш.", від 23 квітня 2010 року з реалізації нерухомого майна. Визнано недійсним та скасовано свідоцтво, видане 03 червня 2010 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юрченко І. П., зареєстроване в реєстрі № 729. Визнано недійсним та скасовано протоколи проведення прилюдних торгів з реалізації майна від 23 квітня 2010 року № № 1010021/1 та 109048/1. Визнано недійсним та скасовано акт старшого державного виконавця Григорян О. Г. про продаж на прилюдних торгах від 23 квітня 2010 року нерухомого майна.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до статті 1212 ЦК України передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, провадження № 14-32цс19, від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, провадження № 14-175цс21).

Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України (435-15) є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, провадження № 12-182гс18).

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави, у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі від початку правовідношення, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19, провадження № 12-12гс21).

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Згідно зі статтею 1213 ЦК України передбачено, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Відповідно до матеріалів справи проведені прилюдні торги з реалізації арештованого майна, зокрема нерухомого майна, та складені за їх результатами акти визнані судами недійсними.

У постанові від 29 травня 2019 року у справі, що переглядається, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що між ПП "НИВА-В.Ш." та Управлінням юстиції виникли договірні зобов`язання за договором комісії, до Управління юстиції не застосовуються наслідки недійсності правочину, стороною якого воно не виступало, тому і правила реституції не є застосовними.

З огляду на вказане суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про застосування до спірних відносин статті 1212 ЦК України та стягнення з Управління юстиції на користь ОСОБА_1 3 684 894, 00 грн безпідставно отриманих коштів за недійсними правочинами.

Щодо доводів касаційної скарги, що сума в розмірі 534 309,63 грн є гарантійним внеском, тому не може бути включеною до загальної суми коштів, сплачених Управлінню юстиції за придбане нерухоме майно, то Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до акта державного виконавця про продаж нерухомого майна на прилюдних торгах від 18 травня 2010 року (т. 1, а. с. 11) стартова ціна нерухомого майна становить 3 684 894, 00 грн.

Згідно з протоколом проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, яке належить АТФ "Укргазбуд" № 1010021/1 ціна продажу реалізованого майна становить 3 685 394, 00 грн, з яких: 3 151 011, 87 грн - розмір коштів, які позивачка як переможець торгів повинна внести на рахунок Управління юстиції; 534 309,63 грн - розмір гарантійного внеску, який визначається частиною оплати переможцем торгів майна, та залишається ПП "НИВА-В.Ш." відповідно до договору про надання послуг з організації і проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна від 25 лютого 2010 року № 1010021, укладеного з Управлінням юстиції; 72,50 грн - різниця між сумою гарантійного внеску та сумою винагороди ПП "НИВА-В.Ш." (т. 1, а. с. 12, зворот).

Отже, сума в розмірі 534 309,63 грн є частиною вартості нерухомого майна, якою розпорядилось Управління юстиції відповідно до договору від 25 лютого 2010 року № 1010021 шляхом переказу безпосередньо на рахунок ПП "НИВА-В.Ш.", тому підлягає стягненню на користь позивачки у порядку, визначеному статтею 1212 ЦК України.

З огляду на вказане Верховний Суд погоджується з доводами судів попередніх інстанцій, що отримувачем коштів за наслідками проведення прилюдних торгів є саме відповідач. Яким чином відповідач розпорядився отриманими коштами за результатами публічних торгів не має правового значення за пред`явленими позовними вимогами.

Доводи Управління юстиції, що воно не набуло та не зберегло будь-якого майна за рахунок позивачки є необґрунтованими, оскільки згідно з матеріалами справи Управління юстиції шляхом зарахування безпосередньо на його рахунок отримало від позивачки 3 151 011, 87 грн (т. 1, а. с.16), а також шляхом зарахування на рахунок ПП "НИВА-В.Ш." частини ціни реалізації нерухомого майна як оплати послуг за договором від 25 лютого 2010 року № 1010021 - 534 309,63 грн (т. 1, а. с. 17).

Після переведення грошових коштів за транзакціями Управління юстиції фактично дискреційно трансформувало призначення платежу, проте незважаючи на це, грошові кошти підлягають поверненню власнику, оскільки підстава, на якій вони були отримані Управлінням юстиції, згодом відпала.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 154/948/16, провадження № 61- 4497ск18, на яку посилається заявник.

У касаційній скарзі заявник посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах, зазначених у доводах касаційної скарги, на підставі яких відкрито касаційне провадження.

Для визначення подібності правовідносин, Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним та об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 552/6676/16-ц, провадження № 61-1095св20, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відділу державної виконавчої служби міського управління юстиції грошових коштів, сплачених на виконання недійсного правочину, хоча помилково застосував до спірних правовідносин статтю 216 ЦК України, а не статтю 1212 ЦК України, не суперечать висновкам судів попередніх інстанцій у справі, що переглядається.

Оскільки характер спору у цій справі не вимагає проведення публічного розгляду, під час провадження у справі не виникли питання, які не можна вирішити шляхом дослідження письмових доказів, тому немає підстав для задоволення клопотання про розгляд справи за участю представника Управління юстиції.

Управління юстиції у касаційній скарзі звернулося до Верховного Суду з клопотанням, у якому просило зупинити виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 травня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року до закінчення перегляду в касаційному порядку.

Відповідно до частини першої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

З огляду на викладене немає підстав для задоволення клопотання Управління юстиції про зупинення виконання судового рішення.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.