456/1736/21 Про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 28.06.2023 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 23 січня 2023 року в складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного агентства резерву України, Державного підприємства "Стрийський комбінат хлібопродуктів № 1" про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення з посади, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного агентства резерву України, Державного підприємства "Стрийський комбінат хлібопродуктів № 1" (далі - ДП "Стрийський комбінат хлібопродуктів № 1") про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення з посади, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що наказом Державного агентства резерву України від 26 серпня 2020 року № 270-к його призначено виконуючим обов`язки директора ДП "Стрийський комбінат хлібопродуктів № 1" Державного агентства резерву України з 27 серпня 2020 року до прийняття відповідного рішення уповноваженим органом управління. Підставою для винесення відповідного наказу була заява ОСОБА_1 від 26 серпня 2020 року та стаття 23 КЗпП України.

Згідно з наказом від 16 березня 2021 року № 52-к т. в. о. голови Державного агентства резерву України ОСОБА_1 звільнено з посади виконуючого обов`язки директора ДП "Стрийський комбінат хлібопродуктів № 1" Державного агентства резерву України з 17 березня 2021 року відповідно до пункту 2 частини першої статті 23 та пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Вказував, що з ним було укладено безстроковий трудовий договір, а тому посилання в наказі про звільнення на пункт 2 частини першої статті 23 та пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України є безпідставним, оскільки в наказі про його призначення відсутні посилання на зазначені норми закону.

Посилаючись на те, що наказ про його звільнення від 16 березня 2021 року № 52-к є безпідставним та таким, що суперечить трудовому законодавству і умовам на яких його було прийнято на роботу, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ від 16 березня 2021 року № 52-к т. в. о. голови Державного агентства резерву України про його звільнення з посади виконуючого обов?язки директора ДП "Стрийський комбінат хлібопродуктів № 1";

- зобов`язати Державне агентство резерву України поновити позивача на посаді виконуючого обов?язки директора ДП "Стрийський комбінат хлібопродуктів № 1";

- зобов?язати ДП "Стрийський комбінат хлібопродуктів № 1" зарахувати і виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 березня 2021 року до дати поновлення на посаді виконуючого обов?язки директора ДП "Стрийський комбінат хлібопродуктів № 1";

- зобов`язати ДП "Стрийський комбінат хлібопродуктів № 1" нарахувати і виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 17 березня 2021 року до часу фактичного розрахунку.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Стрийський міськрайонний суд Львівської області рішенням від 21 лютого 2022 року позовні вимоги задовольнив частково.

Визнав незаконним та скасував наказ Державного агентства резерву України від 16 березня 2021 року № 52-К про звільнення ОСОБА_1 з посади виконуючого обов?язки директора ДП "Стрийський комбінат хлібопродуктів № 1" з 17 березня 2021 року, виданий згідно з пунктом 2 частини першої статті 23, пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Зобов`язав Державне агентство резерву України поновити ОСОБА_1 на посаді директора ДП "Стрийський комбінат хлібопродуктів № 1" з 17 березня 2021 року.

Стягнув з ДП "Стрийський комбінат хлібопродуктів № 1" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17 березня 2021 року до 21 лютого 2022 року в сумі 105 391,50 грн.

Стягнув з ДП "Стрийський комбінат хлібопродуктів № 1" на користь держави 1 816,00 грн судового збору.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до часу фактичного розрахунку відмовив.

Рішення суду в частині поновлення на роботі незаконно звільненого ОСОБА_1 та стягнення з ДП "Стрийський комбінат хлібопродуктів № 1" заробітку за один місяць на користь ОСОБА_1 допущено до негайного виконання.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_1 був прийнятий на роботу безстроково, про що свідчить наказ про його призначення, то звільнення ОСОБА_1 на підставі наказу від 16 березня 2021 року № 52-к з посиланням на пункт 2 частини першої статті 23, пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України є незаконним та суперечить вимогам трудового законодавства, а тому є усі належні підстави для скасування такого наказу та поновлення позивача на роботі.

Львівський апеляційний суд постановою від 23 січня 2023 року апеляційну скаргу директора ДП "Стрийський комбінат хлібопродуктів № 1" Державного агентства резерву України задовольнив. Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 21 лютого 2022 року скасував та ухвалив нове рішення, яким відмовив ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ДП "Стрийський комбінат хлібопродуктів № 1" сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2 724,00 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що умова, яка міститься в наказі про прийняття позивача на роботу, має преклюзивний характер, тобто до настання певних обставин. Саме те, що позивач прийнятий не директором, а тимчасово виконуючим обов`язки директора до настання певних обставин, має тимчасовий характер або на визначений строк, що відповідає пункту 2 статті 23 КЗпП України. Також апеляційний суд зазначив, що незважаючи на те, що роботодавець при прийнятті на роботу та звільненні з роботи ОСОБА_1 посилався на статтю 23 КЗпП України, а у змісті наказу прописав умову до настання якої працівник прийнятий на роботу, суд першої інстанції проявив надмірний формалізм та витлумачив зміст наказу неправильно, не перевірив штатний розпис у якому відсутня посада тимчасово виконуючого обов`язки директора.

Крім того, ухвалюючи рішення про поновлення позивача ОСОБА_1 на посаді директора ДП "Стрийський комбінат хлібопродуктів № 1", тобто на посаді, на яку позивач не був прийнятий, суд першої інстанції стягнув з ДП "Стрийський комбінат хлібопродуктів № 1" середній заробіток на користь ОСОБА_1 за весь період з дня звільнення з 17 березня 2021 року до дня ухвалення рішення 21 лютого 2022 року, незважаючи на те, що позивач ОСОБА_1 з 26 липня 2021 року працював на посаді заступника директора філії АТ ДПЗКУ "Стрийський комбінат хлібопродуктів № 2".

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 23 січня 2023 року та залишити в силі рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 21 лютого 2022 року.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року в справі № 310/2284/17 (провадження № 61-3146св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не дослідив усіх обставин справи та доказів, які містяться в матеріалах справи, у зв`язку з чим дійшов помилкових висновків про відмову у задоволенні позовних вимог. Вказує на те, що подавав заяву про прийняття його на посаду директором підприємства, а не виконуючого обов`язки. Тому, отримавши наказ на призначення його в. о. директора без зазначення конкретної обставини та встановлених умов свого звільнення чи конкретного терміну праці, був незаконно звільнений на підставі, яка не була прописана в наказі про прийняття його на роботу, що свідчить про порушення його прав.

Також заявник не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у виплаті йому середнього заробітку у зв`язку з його працевлаштуванням на іншому підприємстві, оскільки законодавство чітко пов`язує обов`язковість нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу при поновленні на роботі і не передбачає жодних умов позбавлення такого робітника таких нарахувань.

Крім того, звертає увагу на те, що на роботу його приймало Державне агентство резерву України, яке погодилося з рішенням суду першої інстанції, оскільки не оскаржувало його в частині поновлення на роботі до апеляційного суду. При цьому ДП "Стрийський комбінат хлібопродуктів № 1" з порушенням процесуального строку подало апеляційну скаргу в тому числі з вимогою скасування рішення суду в частині поновлення на роботі незважаючи на те, що це підприємство на роботу його не приймало.

Доводи інших учасників справи

У травні 2023 року т. в. о. ДП "Стрийський комбінат хлібопродуктів № 1" Сергій Кіор подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Вказує на те, що у наказі про прийняття позивача на роботу було чітко передбачено строк виконання його обов`язків, а саме до прийняття відповідного рішення Уповноваженим органом управління Державного агентства резерву України, тому інтерес позивача під час його звільнення не порушено, оскільки трудовий договір між ним як директором ДП "Стрийський комбінат хлібопродуктів № 1" та Державним агентством резерву України у встановленому законодавством порядку не укладався. Посилаючись на те, що між позивачем та Державним агентством резерву України укладено строкові трудові відносини, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи зі Стрийського міськрайонного суду Львівської області.

Справа надійшла до Верховного Суду у травні 2023 року.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що наказом Державного агентства резерву України від 26 серпня 2020 року № 270-к ОСОБА_1 було призначено виконуючим обов`язки директора ДП "Стрийський комбінат хлібопродуктів № 1" Державного агентства резерву України з 27 серпня 2020 року до прийняття відповідного рішення уповноваженим органом управління. Підставою для постановлення наказу була заява ОСОБА_1 від 26 серпня 2020 року, стаття 23 КЗпП України (а. с. 5).

Наказом Державного агентства резерву України від 16 березня 2021 року № 52-к ОСОБА_1 як виконуючого обов`язки директора ДП "Стрийський комбінат хлібопродуктів № 1" Державного агентства резерву України звільнено з 17 березня 2021 року відповідно до пункту 2 частини першої статті 23 та пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України. Підстава звільнення: пункт 2 частини першої статті 23, пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України (а. с. 6).

З 26 липня 2021 року ОСОБА_1 працює на посаді заступника директора філії АТ ДПЗКУ "Стрийський комбінат хлібопродуктів № 2" (а. с. 141).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду апеляційної інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 24 КЗпП України укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Укладення строкового трудового договору можливе за погодженням сторін, без згоди працівника укладення такого договору є неможливим.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, наказом Державного агентства резерву України від 26 серпня 2020 року № 270-к ОСОБА_1 призначений на посаду виконуючого обов`язки директора ДП "Стрийський комбінат хлібопродуктів № 1" Державного агентства резерву України з 27 серпня 2020 року до прийняття відповідного рішення уповноваженим органом управління.

Колегія суддів звертає увагу на те, що виконувач обов`язків (в. о., заступник в обов`язках, замісник) - це людина, яка очолює певну установу доти, поки не буде обрано повноцінного керівника цієї установи.

Покладення виконання обов`язків керівника за своєю правовою природою є тимчасовим заходом, який передбачає виконання обов`язків керівника такого підприємства в обмежений у часі термін, а саме до моменту призначення органом управління на цю посаду керівника підприємства та укладення з ним відповідного контракту.

Відносини із виконання обов`язків за вакантною посадою можуть бути тільки на тимчасовій основі до обрання за конкурсом чи призначення на посаду.

Отже, призначення в. о. за вакантною посадою є видом строкового трудового договору, укладеного на строк до призначення особи безстроково чи за контрактом.

Виходячи з зазначеного, а також враховуючи зміст наказу від 26 серпня 2020 року № 270-к, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що між позивачем та відповідачем був укладений строковий трудовий договір, а саме до настання певних обставин - до прийняття відповідного рішення уповноваженим органом управління.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.

У вказаній нормі права передбачено підставу припинення трудового договору, що укладався на певний строк. А саме: у тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певного факту, такий договір вважається укладеним на певний строк. Тому настання обумовленого факту є підставою для припинення трудового договору у зв`язку із закінченням строку.

Оскільки між позивачем та відповідачем був укладений строковий трудовий договір, строк дії якого визначався настанням юридичного факту - до прийняття відповідного рішення уповноваженим органом управління, то звільнення позивача, з урахуванням змісту наказу про його призначення, відповідає пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Встановивши, що звільнення позивача відбулося без порушення вимог трудового законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30 жовтня 2019 року в справі № 310/2284/17 (провадження № 61-3146св18), не можуть бути прийнятті колегією суддів до уваги з огляду на таке.

Так, у вказаній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що між позивачем та відповідачем було укладено строковий трудовий договір, строк якого закінчувався з моменту прийняття відповідного рішення уповноваженим органом управління. Позивач погодився із строковим трудовим договором, що підтверджується підписаною ним заявою. Надавши згоду на призначення в. о. директора підприємства до призначення керівника цього підприємства у встановленому законодавством порядку, позивач мав усвідомлювати, що він виконуватиме такі обов`язки тимчасово до вирішення питання призначення його керівником підприємства, а відтак може бути звільнений від їх виконання на підставі наказу уповноваженого органу управління державним підприємством.

Виходячи із зазначеного, висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладених у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року в справі № 310/2284/17 (провадження № 61-3146св18).

Доводи касаційної скарги про те, що він не давав згоду на укладення з ним строкового трудового договору, а також на те, що наказ про його призначення в. о. директора ДП "Стрийський комбінат хлібопродуктів № 1" не містить конкретного терміну праці та не містить посилання на пункт 2 частини першої статті 23 КЗпП, що свідчить про незаконне його звільнення, не може бути прийнято колегією суддів до уваги, оскільки наказ містить посилання на статтю 23 КЗпП України та в наказі вказана умова до настання якої працівник прийнятий на роботу, яка свідчить про тимчасовий характер і визначений строк.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач не оскаржував наказ про його призначення в. о. директора ДП "Стрийський комбінат хлібопродуктів № 1" із зазначених підстав, що свідчить про те, що він погоджувався із вказаним наказом.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд неправомірно відмовив у виплаті позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з його працевлаштуванням на іншому підприємстві, не може бути прийнято колегією суддів до уваги, оскільки вимога про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від вимоги про скасування наказу про звільнення, яка задоволенню не підлягає.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильні висновки суду апеляційної інстанції, зводяться до неправильного тлумачення заявником норм матеріального права, а тому вони не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які суд правильно застосував, і з якими погоджується й суд касаційної інстанції.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і на такі заявник не вказує.

Таким чином, Верховний Суд у межах доводів касаційної скарги дійшов висновку, що вони належним чином не підтверджені та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.