805/4337/16-а Про стягнення коштів у розмірі податкового боргу з податку на додану вартість - 24.04.2018 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України (Дніпропетровське управління) на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2017 року у складі колегії суддів Сухарька М.Г., Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г. у справі №805/4337/16-а за позовом Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України до Публічного акціонерного товариства "Шахта імені О.Ф.Засядька", за участю Прокуратури Донецької області про стягнення коштів у розмірі податкового боргу з податку на додану вартість у сумі 121 314 505, 23 грн,

У листопаді 2016 року Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників податків у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби (правонаступником якої є Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби), (далі - податковий орган, позивач у справі) звернулася до суду з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Шахта імені О.Ф.Засядька" (далі - Товариство, платник податків, відповідач у справі) про стягнення коштів у розмірі податкового боргу з податку на додану вартість у сумі 121 314 505,23 грн за рахунок коштів у обслуговуючих банках та за рахунок готівки, що належить Товариству.

В обґрунтування позову податковий орган зазначив про те, що у Товариства існує податковий борг з податку на додану вартість на загальну суму 121 314 505, 23 грн, який складається із самостійно визначених (узгоджених) зобов'язань з податку на додану вартість за період з вересня 2015 року по березень 2016 року та з травня 2016 року по вересень 2016 року в сумі 91 182 832,00 грн, нарахованої в автоматичному вигляді пені в розмірі 30 131 673, 23 грн, та який має бути погашений шляхом стягнення коштів, які перебувають у власності Товариства у порядку, передбаченому статтею 95 Податкового кодексу України.

15 травня 2017 року Донецький окружний адміністративний суд постановою позов податкового органу задовольнив частково, стягнув з Товариства кошти з рахунків, відкритих у банківських установах, обслуговуючих такого платника податків у розмірі заборгованості з податку на додану вартість у сумі 121 314 505, 23 грн на користь державного бюджету. В іншій частині позовних вимог відмовив.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції установив наявність у Товариства податкового боргу, відсутність доказів його погашення, та дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача коштів з рахунків, відкритих у банківських установах, обслуговуючих Товариство, на користь державного бюджету.

6 грудня 2017 року Донецький апеляційний адміністративний суд скасував постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 травня 2017 року, прийняв нову постанову, якою відмовив у задоволенні позову в повному обсязі.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що Товариство зареєстроване у м. Авдіївка Донецької області, яке віднесено до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1085-р від 07 листопада 2014 року (1085-2014-р) , що прийняте на виконання Закону № 1669-VII (1669-18) , а тому в силу положень пункту 38.2. Підрозділу 10 "Інші перехідні положення" Податкового кодексу України (2755-17) на період проведення антитерористичної операції для позивача, як платника податків, місцезнаходженням якого станом на 14 квітня 2014 року була тимчасово окупована територія та/або територія населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, і який станом на 1 січня 2017 року не змінив своє місцезнаходження із зазначених територій на іншу територію України зупиняється нарахування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені за несвоєчасне погашення визначених станом на 14 квітня 2014 року грошових зобов'язань, за якими зупинено стягнення, та зупиняється застосування норм статей 59, 60 (в частині податкових вимог), 87 - 101 цього Кодексу.

18 грудня 2017 року податковим органом до Верховного Суду подана касаційна скарга, в якій позивач посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

У касаційній скарзі податковий орган, аналізуючи положення Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України (2755-17) щодо уточнення деяких положень та усунення суперечностей, що виникли при прийнятті Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні" (1797-19) від 23 березня 2017 року № 1989-VIII (1989-19) , яким пункт 38 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України (2755-17) викладено в редакції, який до спірних правовідносин застосував суд апеляційної інстанції, дійшов висновку що положення цього пункту ніяким чином не звільняють платника податків від обов'язку сплати самостійно узгоджених податкових зобов'язань, не впливають на спірні правовідносини, оскільки стосуються податкового боргу, що виник у 2015-2016 роках, в той час як норми пункту 38 застосовуються до податкових періодів, починаючи з 1 січня 2017 року.

Щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права позивач у касаційній скарзі посилається на положення статей 2, 7, 9, 70, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства, вказує на незаконність та необґрунтованість постанови цього суду.

18 січня 2018 року ухвалою Верховний Суд після усунення податковим органом недоліків касаційної скарги відкрив касаційне провадження та витребував справу з Донецького окружного адміністративного суду.

6 лютого 2018 року справа № 805/4337/16-а надійшла на адресу Верховного Суду.

9 лютого 2018 року Товариством надані заперечення на касаційну скаргу, в яких відповідач, посилаючись на законність та обґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції, просить залишити її без змін, а касаційну скаргу податкового органу - без задоволення.

Касаційний розгляд справи здійснюється у відкритому судовому засіданні відповідно до статті 344 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що відповідач - Публічне акціонерне товариство "Шахта імені О.Ф.Засядька" зареєстровано в статусі юридичної особи за ЄДРПОУ 00174846, за адресою: Проїзд Індустріальний, буд.1, м. Авдіївка, Донецька область, 86065.

Заборгованість з податку на додану вартість у сумі 121 314 505,23 грн, яка заявлена позивачем до стягнення, утворилась внаслідок самостійно узгоджених платником податків податкових зобов'язань шляхом подання податкових декларацій з податку на додану вартість з вересня 2015 року по березень 2016 року та з травня 2016 року по вересень 2016 року на суму 91 182 832,00 грн та нарахованої в автоматичному вигляді пені в розмірі 30 131 673, 23 грн.

Судом першої інстанції також установлено, що Товариству надсилалась перша податкова вимога від 5 листопада 2008 року № 1/62 та друга податкова вимога від 8 грудня 2008 року № 2/84, які отримані посадовою особою відповідача та в адміністративному, в судовому порядку не оскаржувалися.

Під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій, а також у відзиві на касаційну скаргу позивача, Товариство наголошує про своєчасне і в повному обсязі перерахування Казначейством до бюджету сум узгоджених податкових зобов'язань відповідно до поданих податкових декларацій за період з вересня 2015 року по березень 2016 року та з травня 2016 року по вересень 2016 року з електронного рахунку №37516000230151 в системі електронного адміністрування, на підставі реєстрів органів Державної фіскальної служби.

Відповідач зазначає, що кошти, перераховані Казначейством з електронного рахунку Товариства на підставі реєстрів органів Державної фіскальної служби для сплати до бюджету сум узгоджених податкових зобов'язань відповідно до поданої податкової звітності з податку на додану вартість, безпідставно зараховані Державною фіскальною службою в рахунок погашення податкового боргу, оскільки, на думку платника податків, кошти на рахунку платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість не можуть бути джерелом погашення боргу з податку на додану вартість без наявності відповідного рішення суду. Такі висновки Товариство обґрунтовує положеннями пункту 87.1 статті 87, пункту 95.3 статті 95 Податкового кодексу України.

Суд апеляційної інстанції цим доводам Товариства оцінки не надав, натомість суд першої інстанції здійснивши аналіз положень пунктів 87.1, 87.9, статті 87, статті 200 Податкового кодексу України дійшов висновку, що кошти, спрямовані Товариством на сплату платежів до бюджету правомірно зараховані податковим органом у погашення сум податкового боргу у порядку календарної черговості його виникнення.

Суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на обов'язок податкового органу зарахувати кошти, що сплачує платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків, який встановлений першим реченням пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України.

Доводи Товариства про те, що кошти на рахунку платника податків в системі електронного адміністрування податку на додану вартість можуть бути джерелом погашення боргу з податку на додану вартість лише за наявності відповідного рішення суду Суд не приймає з огляду на те, що друге речення пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України є окремою нормою і стосується випадків, коли погашення боргу здійснюється за рішенням суду відповідно до статті 95 цього Кодексу.

Крім того, згідно абзацу сьомого пункту 87.1 статті 87 Податкового кодексу України, не можуть бути джерелом погашення податкового боргу, крім погашення податкового боргу з податку на додану вартість, кошти на рахунку платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Аналіз цієї норми свідчить про те, що джерелом погашення податкового боргу з податку на додану вартість можуть бути кошти на рахунку платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, що і було здійснено податковим органом в межах спірних правовідносин.

Суд не приймає доводи Товариства, наведені у віздиві на касаційну скаргу, оскільки вони здійсненні у зв'язку з помилковим тлумаченням норм податкового законодавства.

Крім того, як правильно зауважив суд першої інстанції, Товариством не оскаржувались дії податкового органу щодо неправомірного, на його думку, перерахування з електронного рахунку коштів в рахунок погашення податкового боргу з податку на додану вартість, що обліковується відповідно до ІКПП.

Суд також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності нарахування позивачем пені на суму погашеного податкового боргу, оскільки передбачена статтею 129 Податкового кодексу України відповідальність у вигляді пені застосовується в силу самого факту сплати податкового боргу з простроченням, і розмір такої відповідальності залежить виключно від терміну прострочення, а не від способу і порядку погашення податкового боргу (добровільного чи примусового, в повній сумі або частинами).

Щодо застосування судом апеляційної інстанції положень пункту 38.2 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" розділу ХХ Податкового кодексу України (2755-17) .

За положеннями цієї норми, на період проведення антитерористичної операції для платників податків, місцезнаходженням (місцем проживання) яких станом на 14 квітня 2014 року була тимчасово окупована територія та/або територія населених пунктів на лінії зіткнення і які станом на 1 січня 2017 року не змінили своє місцезнаходження (місце проживання) із зазначених територій на іншу територію України зупиняється нарахування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені за несвоєчасне погашення визначених станом на 14 квітня 2014 року грошових зобов'язань; зупиняється застосування норм статей 59, 60 (в частині податкових вимог), 87 - 101 цього Кодексу.

Ця норма запроваджена Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України (2755-17) щодо уточнення деяких положень та усунення суперечностей, що виникли при прийнятті Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні" (1797-19) від 23 березня 2017 року № 1989-VIII (1989-19) , згідно пункту 1 розділу ІІ "Прикінцеві положення" якого передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та застосовується до податкових періодів, починаючи з 1 січня 2017 року.

Як правильно установили суди попередніх інстанцій, податковий борг, стягнення якого є предметом розгляду даної справи, виник у Товариства у податкові (звітні) періоди 2015 - 2016 років. Позивач звернувся до суду за його стягненням у листопаді 2016 року.

Відтак, враховуючи загально-правовий принцип дії норми права у часі, Суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин положення пункту 38.2 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" розділу ХХ Податкового кодексу України (2755-17) не застосовуються.

Суд визнає, що суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права, а саме застосував норму, яка не підлягала застосуванню в межах спірних правовідносин, що призвело до скасування судового рішення, яке відповідає закону, зазначене є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України.