758/8235/21 Про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 31.05.2023 Прийняття

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону "Муніципальна варта" про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що він працював у Київському міському громадському формуванні з охорони громадського порядку і державного кордону "Муніципальна варта" на посаді керівника Подільського районного підрозділу. У березні місяці він перестав отримувати заробітну плату, хоча продовжував виконувати свої посадові обов`язки. Після того, як йому не вдалося отримати від керівництва чітку відповідь про причини невиплати заробітної плати, у його інтересах адвокатом

Тоцьким Б. А. було направлено адвокатський запит, у відповідь на який було надано в тому числі засвідчену копію наказу про його звільнення

від 11 березня 2021 року.

Вказував, що у рішенні про звільнення та у наказі від 11 березня 2021 року не зазначено причини звільнення, ніяких порушень ним не вчинялося, пояснення не відбиралися.

Посилаючись на вищевказані обставини, ОСОБА_1 просив визнати незаконним його звільнення, оформлене наказом від 11 березня 2021 року

№ 7-К; поновити його на посаді керівника Подільського районного підрозділу Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону "Муніціпальна варта"; зобов`язати Київське міське громадське формування з охорони громадського порядку і державного кордону "Муніціпальна варта" виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу, обрахований станом на день прийняття рішення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 28 липня 2022 року позов залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оцінивши зібрані у справі докази, судом встановлено відсутність порушень з боку відповідача під час видачі наказу від 11 березня 2021 року № 7-к про звільнення

ОСОБА_1, зважаючи на те, що таке звільнення відбулось на підставі норм чинного законодавства України, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним звільнення та поновлення на роботі задоволенню не підлягають.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначив, що оскільки ця позовна вимога є похідною від позовної вимоги про поновлення на роботі, то вона не може бути задоволена.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 10 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 28 липня 2022 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що надані відповідачем докази, зокрема доповідні записки, акт внутрішнього розслідування, в своїй сукупності підтверджують наявність грубого порушення трудових обов`язків керівником Подільського районного підрозділу Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону "Муніципальна варта" ОСОБА_1 та законність звільнення останнього на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України, а тому висновки суду першої інстанції про відсутні порушення відповідача під час видачі наказу про звільнення

ОСОБА_1 є обґрунтованими.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У січні 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав касаційну скаргу до Верховного Суду засобами поштового зв`язку на рішення Подільського районного суду м. Києва від 28 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 січня 2023 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити судове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі

№ 461/4863/16-ц, від 22 січня 2020 у справі № 607/25677/18, від 09 квітня 2021 року у справі № 489/3510/19, від 06 жовтня 2021 року у справі

№ 305/1001/18, від 28 липня 2022 року у справі № 216/3852/20, від 16 грудня 2022 року у справі № 761/34905/20 (пункт 1 частини другої

статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що наказ про звільнення позивача не містить сформульоване одноразову порушення, яке стало підставою для звільнення. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої

статті 41 КЗпП України може застосовуватись лише до певних категорій працівників, проте ОСОБА_1 не був керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації. Позивач перебував на посаді керівника Подільського районного підрозділу, але відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру відповідач не має жодного зареєстрованого відокремленого підрозділу. Судом не було враховано, що у позивача не відбиралися пояснення перед притягненням до дисциплінарної відповідальності.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У лютому 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2023 року справу № 758/8235/21 призначено до судового розгляду.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Київським міським громадським формуванням з охорони громадського порядку і державного кордону "Муніципальна варта" з 18 березня 2020 року по 11 березня

Згідно із копії витягу з наказу від 17 березня 2020 року № 5-к "Про прийняття на роботу" ОСОБА_1 прийнято на посаду керівника Подільського районного підрозділу Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону "Муніципальна варта" за сумісництвом з 18 березня 2020 року на 0,5 посадового окладу згідно із штатного розпису, зі строком випробування три місяці.

Відповідно до акту внутрішнього розслідування від 09 березня 2021 року, проведено внутрішнє розслідування фактів вчинення керівником Подільського підрозділу громадського формування "Муніципальна варта", вчинків, несумісних з його посадовими обов`язками.

Указаним актом встановлено, що з доповідної записки члена формування ОСОБА_3 вбачаються, що ОСОБА_1, використовуючи своє службове становище, залучив членів Подільського районного формування до участі у політичному заході кандидата у мери м. Києва - ОСОБА_4, де підрозділ забезпечував "відтиснення" всіх бажаючих ставити запитання кандидату та фактично здійснюючи політичну агітацію на користь ОСОБА_4, що є прямим порушенням статті 3 Закону України "Про участь громадян в охороні громадського порядку та державного кордону". Зазначене підтверджується також відеозаписом з місця події.

Комісією було встановлено також те, що ОСОБА_1 зібрав із членів Подільського районного форсування по кілька тисяч гривень для придбання мікроавтобусу VW transporter на іноземній реєстрації, який використовується виключно самим ОСОБА_1 .

За результатами розслідування вирішено: виключити ОСОБА_1 із числа членів громадського формування "Муніципальна варта" за вчинення проступків, що несумісні із членством у громадському формуванні та застосувати до начальника Подільського підрозділу громадського формування "Муніципальна варта" ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення, що передбачено пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України - звільнення із займаної посади у зв`язку з вчиненням одноразового грубого порушення трудової дисципліни.

Згідно із копії наказу від 11 березня 2021 року № 7-к "Про звільнення з посади" ОСОБА_1 звільнено з посади керівника Подільського районного підрозділу на підставі пункту 1 статті 41 КЗпП України.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Основоположні засади реалізації права на працю визначені положеннями статті 43 Конституції України, якою закріплено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 139 КЗпП України встановлено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Статтею 147 КЗпП України визначено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у статтях 40, 41 КЗпП України.

Так, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України передбачено, що трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

Відповідно до частини третьої статті 41 КЗпП України розірвання договору у випадках, передбачених частинами першою і другою цієї статті, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, - також вимог статті 43 цього Кодексу.

Важливим елементом застосування пункту 1 частини першої

статті 41 КЗпП України є звільнення працівника за порушення, яке має ознаки одноразовості. Так, і рішення компетентного органу власника підприємства, і наказ про звільнення повинні містити чітко сформульоване одноразове порушення, яке стало підставою для звільнення.

За своїм змістом наказ про звільнення не повинен містити посилання на цілу низку (систему) порушень, за які був звільнений позивач, а лише вказувати на одноразове грубе порушення конкретних трудових обов`язків.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17 липня 2019 року у справі 461/4863/16-ц (провадження № 61-20758св18).

Крім того, подібні за змістом правові висновки викладено у постановах Верховного Суду: від 06 жовтня 2021 року у справі № 305/1001/18 (провадження № 61-3286св21), від 28 липня 2022 року у справі № 216/3852/20 (провадження № 61-2822св22).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Як роз`яснено судам у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 (v0009700-92) "Про судову практику розгляду судами трудових спорів", у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалося вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувалися при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, та істотності наслідків порушення трудових обов`язків. При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов`язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених судом фактичних обставинах справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення.

Грубість порушення трудових обов`язків характеризуються характером дій чи бездіяльності працівника, істотністю наслідків порушення та формою вини. Право оцінки порушення як грубого покладається на суд, який розглядає конкретний трудовий спір.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду

від 29 червня 2022 року у справі № 554/897/21 (провадження

№ 61-13017св21).

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України за своєю природою є дисциплінарним, а тому воно має здійснюватися з дотриманням порядку і строків, викладених у статтях 148, 149 КЗпП України.

Так, відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Також встановлено, що дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Положення статті 149 КЗпП України зобов`язують до прийняття рішення про звільнення керівника за одноразове грубе порушення трудових обов`язків витребувати у нього письмові пояснення. Не можна звільнити за порушення, яке вже потягнуло застосовування інших видів дисциплінарних стягнень.

Подібні висновки викладено в постановах Верховного Суду: від 17 липня

2019 року у справі № 461/4863/16-ц (провадження № 61-20758св18),

від 22 січня 2020 року у справі № 607/25677/18 (провадження

№ 61-18430св19), від 09 квітня 2021 року у справі № 489/3510/19 (провадження № 61-17336св20).

Як встановлено судами у цій справі наказом від 11 березня 2021 року № 7-к "Про звільнення з посади" ОСОБА_1 звільнено з посади керівника Подільського районного підрозділу на підставі пункту 1

частини першої статті 41 КЗпП України.

Підставою для його звільнення був акт службового розслідування

від 09 березня 2021 року та протокол від 11 березня 2021 року № 02-2021.

ОСОБА_4, що є прямим порушенням статті 3 Закону України "Про участь громадян в охороні громадського порядку та державного кордону". Зазначене підтверджується також відеозаписом з місця події.

За наслідками службового розслідування комісія прийшла до висновку про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, надавши належну оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, правильно встановивши характер спірних правовідносин, характер проступку та обставини, за яких він був вчинений, його наслідки, дійшов обґрунтованого висновку про наявність грубого порушення трудових обов`язків керівником Подільського районного підрозділу Київського міського громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону "Муніципальна варта" ОСОБА_1 і законність звільнення останнього на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України.

Таким чином, у роботодавця були правові підстави для застосування відносно позивача дисциплінарного стягнення у виді звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України.

Доводи касаційної скарги у цій частині відхиляються Верховним Судом.

Посилання у касаційній скарзі на відсутність відібрання пояснень перед притягненням ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності спростовується актом внутрішнього розслідування від 09 березня 2021 року, у якому зазначено, що у ході внутрішнього розслідування ОСОБА_1 було запропоновано надати пояснення щодо зазначених фактів, однак останній у грубій формі відмовився їх надавати, повідомивши, що у нього є юридична освіта та про те, що він немає наміру нічого підписувати, у зв`язку з чим комісією було складено акт про відмову від надання пояснень.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не підпадав під звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України, оскільки не був керівником відокремленого підрозділу є безпідставними і цьому факту суди дали належну правову оцінку.

Судові рішення судів попередніх інстанцій є правильними по суті й законними, а тому не можуть бути скасованими з формальних підстав (частина друга статті 410 ЦПК України).

Учасники справи мали можливість й реалізували свої процесуальні права під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій.

При цьому питання щодо поновлення на роботі вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи. Водночас, у справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій правильно застосовані норми матеріального права та встановлено всі фактичні обставини справи й враховано доводи сторін.

Зроблені судами висновки по суті вирішення спору узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта

статті 263 ЦПК України), застосовані правові позиції є релевантними, а судова практика Верховного Суду з указаного питання є сталою та сформованою.

У зв`язку з цим, безпідставними є посилання заявника касаційної скарги на неврахування судами відповідної судової практики Верховного Суду.

Верховний Суд наголошує, що у кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судами під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої

статті 89 ЦПК України судами всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться до незгоди з висновками судів і переоцінки доказів, що у силу вимог

статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Відповідно до частини першої 410 ЦПК України (1618-15) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.