442/4682/19 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 31.05.2023 Прийняття

У подальшому, 24 березня 2008 року, сторони уклали додаткову угоду до генерального договору (індивідуальну угоду) № BL1935/BL1935-К, відповідно до умов якої банк, підтверджуючи свої зобов`язання за діючим генеральним договором, надав позичальнику ОСОБА_1 кредитні кошти в розмірі 200 000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 14% річних (базова відсоткова ставка), а за користування кредитними коштами понад встановлені строки - 28 % річних (підвищена відмоткова ставка).

З 21 липня 2009 року до 24 жовтня 2017 року сторони уклали ще сім додаткових угод.

У додатковій угоді від 24 жовтня 2017 року № 7 передбачено, що з 01 жовтня 2017 року до 30 вересня 2018 року базова відсоткова ставка становить 7,5 % річних, а починаючи з 01 жовтня 2018 року - 16,4 % річних.

Повернення кредитних коштів забезепечено договором поруки від 07 вересня 2012 року, укладеним між банком і ОСОБА_2 .

У зв`язку з ненележним виконанням зобов`язань у позичальника станом на 16 травня 2019 року виникла заборгованість у розмірі 204 308,17 доларів США та 18 050,12 грн, із яких: 153 041,19 доларів США - заборгованість за кредитом, 10 106,46 доларів США - прострочена заборгованість за кредитом, 40 476,13 доларів США - заборгованість за відсотками, 684,39 доларів США - підвищені відсотки, 18 050,12 грн - пеня.

Банк посилався на те, що вправі порушувати питання про стягнення лише частини боргу, а тому просив стягнути заборгованість у розмірі 170 160,00 доларів США, з яких: 153 041,19 доларів США - заборгованість за кредитом, 10 106,46 доларів США - прострочена заборгованість за кредитом, 7 012,35 доларів США - заборгованість за відсотками за користування кредитом.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

Заочним рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 жовтня 2019 року позов АТ "Універсал Банк" задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ "Універсал Банк" заборгованість за додатковою угодою від 14 березня 2008 року № BL1935/BL1935-К до генерального договору в розмірі 170 160,00 доларів США.

Виіршено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції вважав доведеним факт неналежного виконання позичальником своїї зобов`язань за додатковою угодою від 14 березня 2008 року, забезпеченою договором поруки, наявністю непогашеної кредитної заборгованості, яка підлягає солідарному стягненню з відповідачів на користь банку у заявленому ним розмірі.

Постановою Львівського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 жовтня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції ухвалив обґрунтоване рішення про задоволення позову. Апеляційний суд зазначив, що у договорі поруки передбачено, що для відповідальності поручителя базова відсоткова ставка за користування кредитними коштами не повинна перевищувати 16,40 % річних, а підвищена процентна ставка не повинна перевищувати 32,80 % річних.

На момент укладення договору поруки заборгованості за кредитним договором не було, а тому доводи поручителя про припинення його поруки в період нарахування відсотків із 01 липня 2010 року за відсотковою ставкою у розмірі 17,69 % річних є необґрунтованими, а відповідно до додаткової угоди від 07 вересня 2012 року № 5 починаючи з 07 вересня 2012 року до 31 серпня 2013 року відсоткову ставку встановлено у розмірі 11 % річних, а з 01 вересня 2013 року - 16,40 % річних. У подальшому жодних змін до кредитного договору, які б стосувались зміни розміру відсоткової ставки, не вносилось, тому підстав для застосування норми частини першої статті 559 ЦК України щодо припинення поруки внаслідок збільшення обсягу відповідальності поручителя без його згоди немає.

Апеляційний суд відхилив аргумент поручителя щодо застосування до спірних правовідносин положень частини четвертої статті 559 ЦК України, оскільки 05 березня 2019 року АТ "Універсал Банк" направило позичальнику письмову вимогу (а. с. 20, 24), згідно з якою позичальник зобов`язаний був негайно погасити заборгованість за кредитним договором у розмірі 201 155,44 доларів США, а у випадку невиконання вимоги термін повернення кредиту вважається таким, що настав достроково на шістдесят перший день з моменту отримання цієї вимоги.

Пунктом 6.2 генерального договору передбачено, що у разі зміни фактичної чи юридичної адреси позичальником без попереднього про це повідомлення банку або інших навмисних дій позичальника, у зв`язку з чим письмова вимога банку про дострокове повернення кредиту не отримана позичальником, строк виконання зобов`язань в такому випадку встановлюється через 14 календарних днів з дати відправлення банком вимоги позичальнику. Тобто, відправивши 05 березня 2019 року вимогу позичальнику про дострокове повернення кредиту у встановлений в цій вимозі строк і звернувшись із позовом 02 липня 2019 року, позивач пред`явив вимоги до поручителя із дотриманням встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України строку.

Позивач заявив вимогу про стягнення заборгованості, з якої лише 7 012,35 доларів США становить заборгованість по процентам за користування кредитом, а все решта - заборгованість за тілом кредиту, тому правових підстав для застосування положень про припинення поруки щодо щомісячних платежів за кредитним договором, немає, окрім того, апелянт не надав суду свого, на його думку, правильного розрахунку заборгованості з урахуванням припиненої поруки по щомісячних платежах.

Необґрунтованими є також посилання в апеляційній скарзі на неврахування позивачем здійснених у 2018-2019 роках платежів на погашення заборгованості за кредитним договором відповідно до наданих ним квитанцій (а. с. 121-124), оскільки всі вони враховані при формуванні спірної заборгованості станом на 16 травня 2019 року, що відображено у наданому позивачем розрахунку (а. с. 13-16).

Аргументи учасників

У травні 2021 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_2 надійшла касаційна скарга, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій у частині задоволених вимог до нього як поручителя з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі і її уточненій редакції представник ОСОБА_2 зазначає, що неправильно застосували положення частини четвертої статті 559 ЦК України з урахуванням того, що погашення кредиту відбувалося шляхом сплати періодичних платежів. Цей позов поданий 02 липня 2019 року, тому належить розрахувати заборгованість за період із 02 січня 2019 року до 02 липня 2019 року, а в частині платежів за період до 02 січня 2019 року порука є припиненою.

Крім того, порука є припиненою на підставі частини першої статті 559 ЦК України - відповідно до додаткової угоди від 21 липня 2009 року № 1 банк і позичальник дійшли згоди про збільшення відсоткової ставки в період із 07 липня 2010 року до 30 червня 2015 року до 17,69 % річних (базова ставка), на що поручитель не надавав згоди. Натомість у договорі поруки визначена менша відсоткова ставка - 16,4 % річних (базова ставка) і 32,8 % річних (підвищена ставка).

Позивач не надав суду належних розрахунків заборгованості з урахуванням усіх здійснених платежів за кредитом, заборгованості поручителя за відсотками за відсотковою ставкою 16,4 % річних (базова ставка) і 32,8 % річних (підвищена ставка), заборгованості відповідачів по кожному періодичному платежі згідно з графіком погашень кредиту.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження у складі колегії із п`яти суддів.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження у касаційній скарзі на заочне рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 жовтня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року ОСОБА_2 посилається на пункт перший частини другої статті 389 ЦПК України. Також касаційна скарга містить посилання на неналежну оцінку доказів судами, що відповідає оскарженню судових рішень з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт четвертий частини четвертої статті 389 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 13 березня 2008 року між ВАТ "Банк Універсальний", правонаступником якого є АТ "Універсал Банк", (кредитодавцем) та ОСОБА_1 (позичальником) укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № BL1935 у рамках ліміту на загальну суму 390 000,00 доларів США строком до 01 березня 2028 року (т. 1, а. с. 25-31).

У подальшому сторони уклали додаткову угоду до генерального договору (індивідуальну угоду) від 24 березня 2008 року № BL1935/BL1935-К (а. с. 33-39), відповідно до якої банк, підтверджуючи свої зобов`язання за діючим генеральним договором, надав позичальнику ОСОБА_1 кредит у розмірі 200 000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 14 % річних (базова відсоткова ставка), а за користування кредитними коштами понад встановлені строки - 28 % річних (підвищена відсоткова ставка).

У період із 21 липня 2009 року до 24 жовтня 2017 року між сторонами було укладено ще сім додаткових угод (т. 1, а. с. 40-75), згідно з останньою з яких - додатковою угодою від 24 жовтня 2017 року № 7 з 01 жовтня 2017 року до 30 вересня 2018 року базова відсоткова ставка - 7,5 % річних, а починаючи з 01 жовтня 2018 року - 16,4 % річних.

Виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором забезпечено порукою відповідача ОСОБА_2 на підставі договору поруки, укладеного з ним 07 вересня 2012 року (т. 1, а. с. 76-79).

У цьому договорі поруки передбачено, що для відповідальності поручителя базова відсоткова ставка за користування кредитними коштами не повинна перевищувати 16,40 % річних, а підвищена відсоткова ставка не повинна перевищувати 32,80 % річних.

Згідно з розрахунком заборгованості за додатковою угодою від 14 березня 2008 року № BL1935/BL1935-К загальна заборгованість відповідачів станом на 16 травня 2019 року становить 204 308,17 доларів США та 18 050,12 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 153 041,19 доларів США, прострочена заборгованість за кредитом - 10 106,46 доларів США, відсотки - 40 476,13 доларів США, підвищені відсотки - 684,39 доларів США. При цьому банк просив стягнути лише частину цієї заборгованості у розмірі 170 160,00 доларів США, з яких: 153 041,19 доларів США - заборгованість за кредитом, 10 106,46 доларів США - прострочена заборгованість за кредитом, 7 012,35 доларів США - заборгованість за відсотками за користування кредитом.

Позиція Верховного Суду

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання та початок перебігу позовної давності.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У статті 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2022 року у справі № 225/3427/15-ц (провадження № 61-18053св21) зазначено:

"право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання";

"звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено у судовому рішенні. Якщо за рішенням суду про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана у повному обсязі, кредитор має лише право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а тому після вимоги про дострокове повернення всієї суми заборгованості за кредитним договором, банк мав право на стягнення з позичальника тільки сум, нарахованих відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не на стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом, комісії та пені".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 159/2146/15-ц (провадження № 61-20113св18) зазначено, що "колегія суддів вважає безпідставними посилання апеляційного суду, як на законність підстави для відмови у задоволенні позову банку на недоведення суми заборгованості, оскільки заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини друга, третя статті 212 ЦПК України 2004 року). Встановивши факт існування між сторонами не виконаних позичальником кредитних зобов`язань, суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду не має сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2022 року у справі № 487/4327/16-ц (провадження № 61-1214св22) вказано, що "відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. З огляду на зміст другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12). Отже, в разі реалізації кредитором свого права вимоги на дострокове повернення кредиту відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України строк звернення кредитора до суду з вимогами до поручителя необхідно обраховувати з моменту настання строку дострокового повернення кредиту. Оскільки у цій справі строк дострокового повернення кредиту настав 10 листопада 2010 року, а банк звернувся до суду у серпні 2016 року, то порука ОСОБА_2 за договором поруки є припиненою, а отже, немає правових підстав для задоволення позовних вимог, пред`явлених банком до поручителя. З огляду на викладене, саме з вищенаведених підстав у задоволенні позову банку необхідно було відмовити".

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається, між позивачем та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до генерального договору (індивідуальну угоду) від 24 березня 2008 року № BL1935/BL1935-К, згідно з умовами якої ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 200 000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 14 % річних (базова відсоткова ставка), а за користування кредитними коштами понад встановлені строки - 28 % річних (підвищена відсоткова ставка), строком до 01 березня 2028 року (з можливістю дострокового стягнення кредиту). Сторони дійшли згоди про те, що погашення кредитної заборгованості відбуватиметься шляхом сплати щомісячних платежів.

Повернення кредиту забезпечено договором поруки від 07 вересня 2012 року, укладеним між ПАТ "Універсал Банк" і громадянином Російської Федерації ОСОБА_2, згідно з умовами якого останній як поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

24 жовтня 2017 року ПАТ "Універсал Банк" (кредитор), громадянин Російської Федерації ОСОБА_2 (поручитель) та ОСОБА_1 (позичальник) уклали договір поруки № BL1935-П, відповідно до умов якого сторони домовилися, що з моменту укладення цього договору припиняється дія договору поруки від 07 вересня 2012 року, укладеного між кредитором і поручителем (пункт 7.11). У пункті 1.1 цього договору визначено, що поручитель зобов`язується перед кредитором виконувати зобов`язання у повному обсязі, що випливають з Генерального договору про надання кредитних послуг від 13 березня 2008 року № BL1935, укладеного між кредитором і позичальником (з урахуванням всіх змін, доповнень, нових редакцій, новацій, додаткових угод, договорів про внесення змін тощо, що внесені/укладені до нього або можуть бути внесені/укладені в подальшому та всіх додаткових угод, що укладені та будуть укладені в майбутньому Генерального договору про надання кредитних послуг від 13 березня 2008 року № BL1935 та додаткової угоди від 14 березня 2008 року № BL1935/BL1935-К (т. 1, 80-86).

До позовної заяви банк приєднав 4 досудові вимоги про повернення кредитної заборгованості від 04 березня 2019 року № № 3236, 3235, 3239, 3238 (на різні адреси), які надсилалися 05 березня 2019 року ОСОБА_1 і

ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 19-24).

Зокрема, у вимозі від 04 березня 2019 року, адресованій позичальнику ОСОБА_1, вказано, що станом на дату цієї вимоги розмір заборгованості за кредитом і відсотками становить 201 155,44 доларів США, з яких: 7 218,90 доларів США - прострочена заборгованість за кредитом, 155 928,75 - строковий кредит, 36 762,09 доларів США - відсотки/комісія, нараховані за користування кредитом і 1 245,70 доларів США - підвищені відсотки.

У вимозі позичальнику від 04 березня 2019 року банк зазначив, що ОСОБА_1 зобов`язаний з моменту отримання вимоги негайно сплатити прострочену заборгованість за кредитним договором, проценти, нараховані за користування кредитними коштами та штрафні санкції, а у випадку невиконання цієї вимоги термін повернення кредиту визнається банком таким, що настав достроково на шістдесят перший день з моменту отримання цієї вимоги (т. 1, а. с. 20).

У пункті 6.2 розділу 6 "Порядок дострокового повернення кредиту за вимогою Банку" Генерального договору про надання кредитних послуг від 13 березня 2008 року № BL1935 передбачено, що у разі зміни фактичної чи юридичної адреси позичальником без попереднього повідомлення про це банку чи інших навмисницьких дій позичальника, у зв`язку з чим письмова вимога банку не отримана позичальником, строк виконання зобов`язань в такому випадку встановлюється через 14 календарних днів з дати відправлення банком вказаної вимоги позичальнику (т. 1, а. с. 29).

У позовній заяві, поданій 02 липня 2019 року, банк здійснив розрахунок заборгованості станом на 16 травня 2019 року (т. 1, а. с. 13-17).

Погоджуючись із висновком суду першої інстанції про стягнення з поручителя кредитної заборгованості у заявленому позивачем розмірі (170 160,00 доларів США, з яких: 153 041,19 доларів США - заборгованість за кредитом, 10 106,46 доларів США - прострочена заборгованість за кредитом, 7 012,35 доларів США - відсотки), апеляційний суд не перевірив доводів апеляційної скарги про застосування до спірних правовідносин положень частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а саме:

не з`ясував, чи отримував позичальник вимогу банку від 04 березня 2019 року;

не встановив, коли настав строк повернення кредиту з урахуванням направлення позичальнику зазначеної вимоги;

не врахував, що з поручителя підлягають стягненню щомісячні платежі за тілом кредиту та відсотками лише за період із 02 січня 2019 року до дня настання дострокового строку повернення кредиту, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про стягнення з поручителя простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 10 106,46 доларів США, заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 7 012,35 доларів США, тому постанову апеляційного суду у цій частині належить скасувати з переданням справи у цій частині на новий апеляційний розгляд.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про стягнення з поручителя строкової заборгованості за кредитом у розмірі 153 041,19 доларів США у зв`язку з достроковим стягненням кредиту через неналежне виконання зобов`язань позичальника щодо погашення кредиту.

Щодо доводів про неврахування у розрахунку заборгованості платежів, здійснених у 2018-2019 роках, то такі посилання були предметом дослідження апеляційного суду, який вказав, що всі ці платежі зараховані при формуванні заборгованості станом на 16 травня 2019 року, що відображено у наданому позивачем розрахунку.

Верховний Суд відхиляє аргумент касаційної скарги про наявність підстав для припинення поруки у зв`язку зі збільшенням відсоткової ставки в період із 07 липня 2010 року до 30 червня 2015 року до 17,69 % річних (базова ставка) відповідно до додаткової угоди від 21 липня 2009 року № 1, укладеної між банком і позичальником, на що поручитель не надавав згоди (у договорі поруки визначена менша відсоткова ставка - 16,4 % річних (базова ставка) і 32,8 % річних (підвищена ставка) з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

За змістом зазначеної норми права збільшення обсягу відповідальності поручителя, яке має своїм наслідком припинення поруки, повинне відбутися шляхом внесення відповідних змін, зокрема, у кредитний договір, яким визначено основне зобов`язання боржника, за якого поручився поручитель.

Апеляційний суд встановив, що на момент укладення договору поруки заборгованості за кредитним договором не було. Відповідно до додаткової угоди від 07 вересня 2012 року № 5 починаючи з 07 вересня 2012 року до 31 серпня 2013 року відсоткову ставку встановлено у розмірі 11 % річних, а з 01 вересня 2013 року - 16,40 % річних. У подальшому додаткові угоди про внесення змін до кредитного договору щодо зміни розміру відсоткової ставки не укладались. Крім того, відповідно до розрахунку заборгованості, наданого банком, у періоди з: 07 вересня 2012 року діяла відсотква ставка 11,00 % річних, з 01 вересня 2013 року - 16,40 % річних, з 01 грудня 2015 року - 7,50 % річних, з 01 грудня 2016 року - 16,40 % річних, з 01 жовтня 2017 року - 7,50 % річних, з 01 жовтня 2018 року - 16,40 % річних (т. 1, а. с. 13).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, рішення і постанову судів попередніх інстанцій у частині вимог банку до поручителя про стягнення строкової заборгованості за кредитом у розмірі 153 041,19 доларів США - залишити без змін, постанову апеляційного суду в частині вимог банку до поручителя стягнення простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 10 106,46 доларів США і заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 7 012,35 доларів США - скасувати з переданням справи у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.