737/242/20 Про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на житловий будинок, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку - 30.05.2023 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Куликівського районного суду Чернігівської області від 29 грудня 2021 року в складі судді Чередниченка С. О. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року в складі колегії суддів: Шитченко Н. В., Мамонової О. Є., Онищенко О. І.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Куликівської селищної ради, ОСОБА_2 про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на житловий будинок, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання недійсними договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначила, що у квітні 2002 року вона зверталася з позовом до ОСОБА_3, яка на цей час померла, про поділ майна.

Рішенням Куликівського районного суду Чернігівської області від 13 серпня 2002 року у справі № 2-264/2002 її позов задоволено, визнано частково недійсним свідоцтво про право власності від 06 грудня 1996 року, видане на ім`я ОСОБА_4 Горбівською сільською радою на будинок АДРЕСА_1, та свідоцтво про право на спадщину за законом від 09 грудня 1996 року, видане державним нотаріусом Куликівської державної нотаріальної контори на ім`я ОСОБА_5, визнано за нею право власності на 3/8 частини вказаного домоволодіння, а за ОСОБА_3 - на 5/8 частини.

Тобто на підставі рішення Куликівського районного суду Чернігівської області від 13 серпня 2002 року у справі № 2-264/2002 їй належало 3/8 частини, а ОСОБА_5 -

5/8 частини житлового будинку на АДРЕСА_1 .

25 січня 2019 року вона звернулася до реєстраційної служби щодо реєстрації права власності на домоволодіння, проте державний реєстратор відмовив їй у державній реєстрації права власності, оскільки власником житлового будинку є ОСОБА_2 .

У подальшому вона з`ясувала, що право власності на будинок і земельну ділянку, які є об`єктами спору між сторонами, до ОСОБА_2 перейшло від ОСОБА_3 на підставі договорів дарування, укладених 26 грудня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, та що ОСОБА_2 набула право власності на ці об`єкти на підставі оспорюваних свідоцтва і державного акта.

Вказувала, що згідно з архівними копіями рішень виконавчого комітету Горбівської сільської ради від 22 лютого 2002 року № 8 немає інформації про передання у власність ОСОБА_3 спірних будинку та земельної ділянки. Отже, виконавчий комітет Горбівської сільської ради не мав підстав для видачі свідоцтва про право власності ОСОБА_3 на згаданий будинок, датованого 10 квітня 2002 року.

У зв`язку з відсутністю рішення Горбівської сільської ради про передачу безоплатно у власність ОСОБА_3 спірної земельної ділянки підлягає визнанню недійсним виданий на її ім`я державний акт на право власності на спірну земельну ділянку.

Крім того, оспорювані правочини є незаконними, оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 при укладенні договорів дарування, що є предметом спору у цій справі, знали про ухвалення судом рішення про визнання за нею права власності на 3/8 частини спірного будинку, оскільки вони брали участь у судовому засіданні у справі № 2-264/2002. ОСОБА_3, протиправно у 2013 році зареєструвала за собою право власності на домоволодіння в цілому на підставі свідоцтва про право власності від 10 квітня 2002 року, свідомо порушуючи її права, як іншого співвласника будинку. Тобто оспорювані договори дарування укладені внаслідок обману.

Виходячи з наведеного, ОСОБА_1 просила суд:

скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на житловий будинок на АДРЕСА_1, прийняте згідно зі свідоцтвом про право власності, видане 10 квітня 2002 року виконкомом Горбівської сільської ради Куликівського району Чернігівської області на підставі рішення цього ж виконкому № 8 від 22 лютого 2002 року, яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20 червня 2013 року реєстраційною службою Куликівського РУЮ Чернігівської області за реєстраційним номером 88201874227, номер запису про право власності 1384431;

визнати недійсним свідоцтво про право власності на житловий будинок, видане 10 квітня 2002 року Горбівською сільською радою Куликівського району Чернігівської області на ім`я ОСОБА_3 ;

визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 914601 від 03 вересня 2009 року, виданий на ім`я ОСОБА_3 та зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010983500153;

визнати недійсними договори дарування вищевказаного житлового будинку та земельної ділянки, укладені 26 грудня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчені приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу

Баглаєм А. І., а також скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх

обтяжень, прийняте 26 грудня 2016 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Баглаєм А. І. на підставі цих договорів дарування, індексний номер 33183675.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Куликівського районного суду Чернігівської області від 23 вересня 2021 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Куликівської селищної ради Чернігівської області про: скасування рішення про державну реєстрацію права власності на житловий будинок на АДРЕСА_1, прийнятого згідно зі свідоцтвом про право власності, виданим 10 квітня 2002 року виконкомом Горбівської сільської ради Куликівського району Чернігівської області на підставі рішення цього ж виконкому № 8 від 22 лютого 2002 року, яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20 червня 2013 року реєстраційною службою Куликівського РУЮ Чернігівської області за реєстраційним номером 88201874227, номер запису про право власності 1384431; визнання недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого 10 квітня 2002 року Горбівською сільською радою Куликівського району Чернігівської області на ім`я ОСОБА_3 ; визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 914601 від 03 вересня 2009 року, виданого на ім`я ОСОБА_3, зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010983500153.

Ухвала суду першої інстанції про закриття провадження в справі в частині зазначених позовних вимог мотивована тим, що вже є рішення суду, яке набрало законної сили, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Куликівського районного суду Чернігівської області від 23 вересня 2021 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження в справі щодо трьох позовних вимог на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Рішенням Куликівського районного суду Чернігівської області від 29 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року, у задоволенні позову про визнання недійсними договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки, і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що сторонами оспорюваних правочинів є відповідачка та її матір ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Оскільки позивачка не є стороною договорів дарування, відсутні підстави вважати, що мав місце обман у розумінні статті 230 ЦК України, враховуючи, що сторона правочинів про це не заявляє.

У межах розгляду цієї справи суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для повторної перевірки на предмет законності свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого 10 квітня 2002 року Горбівською сільською радою Куликівського району Чернігівської області, на ім`я ОСОБА_2, та державного акту на право власності на земельну ділянку від 03 вересня 2009 року серії ЯЖ № 914601, оскільки відповідні позовні вимоги з наведенням аналогічних правових підстав вже були предметом розгляду у іншій справі № 737/274/19.

Крім того, суд указав, що на час пред`явлення позову предмет спору, а саме: житловий будинок на АДРЕСА_1 у первісному стані відсутній, що унеможливлює відновлення можливого порушеного права позивача у спосіб визнання правочину недійсним. Схожих висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19 травня 2021 року під час касаційного перегляду постанови Чернігівського апеляційного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 737/274/19.

Вирішуючи клопотання відповідача ОСОБА_2 про застосування позовної давності, суд встановив, що позивачка в межах трирічного строку позовної давності звернулася до суду з цим позовом, оскільки про наявність оспорюваних договорів дізналася від державного реєстратора 25 січня 2019 року, а з позовом до суду звернулася 26 березня 2020 року.

Питання відшкодування понесених відповідачкою ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції вирішив відповідно до приписів статті 141 ЦПК України, пославшись на наявність документально підтверджених доказів фактичного здійснення таких витрат учасником справи та відсутність клопотання іншої сторони про неспівмірність понесених ОСОБА_2 витрат.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

04 жовтня 2022 року ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв`язку до

Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Куликівського районного суду Чернігівської області від 29 грудня 2021 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суди попередній інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 522/14240/15-ц, від 18 травня 2022 року у справі № 490/1021/19.

Зазначає, що оспорювані договори дарування житлового будинку та земельної ділянки порушують її права, оскільки були укладені внаслідок обману, зважаючи на те, що дарувальник та обдарована достеменно знали про наявність судового рішення, яким за нею визнано право власності на 3/8 частин спірного домоволодіння.

Судами не взято до уваги рішення Куликівського районного суду Чернігівської області від 13 серпня 2002 року, яким за нею визнано право власності на 3/8 частини спірного житлового будинку.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

У листопаді 2022 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила її відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу

Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року в складі колегії суддів Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є. відкрито касаційне провадження у справі, за касаційною скаргою ОСОБА_1, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У листопаді 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Розпорядженням Верховного Суду від 25 січня 2023 року у зв`язку з відрядженням судді Бурлакова С. Ю. до Вищої ради правосуддя, призначений повторний автоматизований розподіл судової справи.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 січня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії: Фаловська І. М., Мартєв С. Ю.

У зв`язку з обранням судді Мартєва С. Ю. до Великої Палати Верховного Суду згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 23 травня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії: Стрільчук В. А., Фаловська І. М.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що у квітні2002 року ОСОБА_6 зверталася до суду з позовом до ОСОБА_3 (мати позивачки) про поділ майна.

Рішенням Куликівського районного суду від 13 серпня 2002 року в справі № 2-264/2002, яке набрало законної сили 13 вересня 2002 року, позов ОСОБА_6 задоволено.

Визнано частково недійсними свідоцтво про право власності від 06 грудня 1996 року, видане на ім`я ОСОБА_4 (батько позивачки) Горбівською сільською радою на будинок АДРЕСА_1, та свідоцтво про право на спадщину за законом від 09 грудня 1996 року, видане державним нотаріусом Куликівської державної нотаріальної контори на ім`я ОСОБА_5, серії НОМЕР_1, реєстраційний номер 1297.

Визнано за ОСОБА_6 право власності на 3/8 частин домоволодіння АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_5 право власності на 5/8 частин домоволодіння АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 29-30).

Ухвалою Куликівського районного суду від 21 січня 2019 року внесено виправлення до рішення Куликівського районного суду від 13 серпня 2002 року та вказано, що позивачкою у цій справі є ОСОБА_1, у зв`язку з чим абзац другий резолютивної частини рішення викладено в такій редакції: "Визнати право власності за ОСОБА_1 на 3/8 частини домоволодіння на АДРЕСА_1" (том 1, а. с. 31).

Згідно із свідоцтвом про право власності на житловий будинок від 10 квітня 2002 року, виданим на підставі рішення виконкому Горбівської сільської ради від 22 лютого 2002 року № 8, житловий будинок АДРЕСА_1 належав ОСОБА_3 (том 1, а. с. 34).

Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 03 вересня 2009 року серії ЯЖ № 914601, виданого на підставі рішення 11 сесії 5 скликання Горбівської сільської ради від 26 вересня 2008 року, ОСОБА_3 була власником земельної ділянки площею 0,2498 га, розташованої на АДРЕСА_1, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (том 1, а. с. 36).

Згідно з витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень 20 червня 2013 року державним реєстратором реєстраційної служби Куликівського районного управління юстиції Чернігівської області проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на житловий будинок на АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 33).

26 грудня 2016 року між ОСОБА_3 (мати позивачки) та ОСОБА_2 (сестра позивачки) укладений договір дарування житлового будинку, за яким ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 житловий будинок з надвірними будівлями на АДРЕСА_1, який розташований на приватизованій земельній ділянці площею 0,2498 га, кадастровий номер 7422782500:01:001:0221, цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. У цьому договорі дарування зазначено, що одночасно посвідчується договір дарування земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок з надвірними будівлями (том 1, а. с. 39-40).

26 грудня 2016 року між цими ж сторонами укладено договір дарування земельної ділянки, розташованої за вказаною вище адресою (том 1, а. с. 37-38).

Обидва договори дарування підписані сторонами та посвідчені приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Баглаєм А. І. та зареєстровані в реєстрі за № № 1230, 1231.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстровано 26 грудня 2016 року за ОСОБА_2 на підставі договору дарування житлового будинку від 26 грудня 2016 року (том 1, а. с. 32).

У березні 2019 року ОСОБА_1 вже зверталася до суду з позовом до ОСОБА_2, Куликівської селищної ради Куликівського району Чернігівської області (цивільна справа № 737/274/19), в якому просиласкасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень житлового будинку АДРЕСА_1 згідно із свідоцтвом про право власності на житловий будинок, виданим 10 квітня 2002 року Горбівською сільською радою на підставі рішення виконкому Горбівської сільської ради від 22 лютого 2002 року № 8, право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20 червня 2013 року Реєстраційною службою Куликівського районного управління юстиції Чернігівської області за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 88201874227, номер запису про право власності 1384431; визнати недійсним свідоцтво про право власності на житловий будинок, видане 10 квітня 2002 року Горбівською сільською радою Куликівського району Чернігівської області, на ім`я ОСОБА_5 ; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 03 вересня 2009 року серії ЯЖ № 914601, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010983500153, кадастровий номер 7422782500:01:001:0221, виданий на ім`я ОСОБА_5 .

Рішенням Куликівського районного суду Чернігівської області від 05 серпня 2019 року в справі № 737/274/19 позов задоволено. Визнано свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, видане 10 квітня 2002 року Горбівською сільською радою на ім`я ОСОБА_3, недійсним; скасовано державну реєстрацію речового права на нерухоме майно - будинок АДРЕСА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 20 червня 2013 року, рішення Реєстраційної служби Куликівського районного управління юстиції Чернігівської області від 20 червня 2013 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 88201874227, номер запису про право власності 1384431; визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 03 вересня 2009 року серії ЯЖ № 914601, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010983500153, кадастровий номер земельної ділянки 7422782500:01:001:0221, виданий на ім`я ОСОБА_3 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що рішенням Куликівського районного суду Чернігівської області від 13 серпня 2002 року встановлено, що господарство на АДРЕСА_1 станом на 01 січня 1992 року належало до колгоспного типу і членами цього господарства на той час були 5 осіб, правовий режим цього майна, як колгоспного двору, зберігається до цього часу, проте з урахуванням порядку спадкування часток членів колгоспного двору, право позивачки на її частку майна колгоспного двору, у тому числі і в порядку спадкування за законом, підлягає судовому захисту незалежно від того, що жодна зі сторін не зареєструвала право власності на належні їм частки спірного майна за рішенням суду від 13 серпня 2002 року.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 17 лютого 2020 року рішення Куликівського районного суду Чернігівської області від 05 серпня 2019 року скасовано. У задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачка просить скасувати рішення про державну реєстрацію права власності, визнати свідоцтво про право власності на житловий будинок недійсним, визнати державний акт на право власності на земельну ділянку недійсним, проте вказані документи втратили своє правове значення та правову дію після укладення договору дарування житлового будинку від 26 грудня 2016 року. Отже, задоволення позову не може вважатися належним способом захисту та поновлення прав позивачки у разі наявності обставин щодо їх порушення. Крім того, цивільна правоздатність матері позивачки - ОСОБА_3 припинилась у момент її смерті. Договір дарування позивачкою у межах розгляду цієї справи не оспорюється.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Чернігівського апеляційного суду від 17 лютого 2020 року -без змін.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що оскільки договір дарування позивачкою у межах розгляду цієї справи не оспорюється, то її вимоги не можуть вважатися належним способом захисту та бути способом поновлення права позивачки у разі наявності обставин щодо їх порушення.

Крім того, судом встановлено, що станом на час пред`явлення ОСОБА_1 позову у цій справі ОСОБА_2 на підставі договору дарування житлового будинку від 26 грудня 2016 року є власником реконструйованого об`єкта нерухомого майна - житлового будинку АДРЕСА_1, загальною площею 79,8 кв. м, житловою площею 41,1 кв. м, розташованого на земельній ділянці 0,2498 га, кадастровий номер 7422782500:01:001:0221.

Житлова площа зазначеного будинку до його реконструкції становила 26,7 кв. м та 3/8 частини в нерухомому майні визначались саме із цієї площі.

Отже, на час пред`явлення позову предмет спору (житловий будинок АДРЕСА_1 ) у первісному стані відсутній, що унеможливлює відновлення можливого порушеного права позивачки у спосіб визнання правочину недійсним.

Скасування рішення про державну реєстрацію права власності, визнання свідоцтва про право власності на житловий будинок недійсним, визнання державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним не призведе до відновлення можливого порушеного права позивачки.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Не погоджуючись з умовами оспорюваних договорів дарування, ОСОБА_1 вважала, що вони порушують її права, як власника майна, та укладені внаслідок обману, оскільки дарувальник ОСОБА_3 та обдарована ОСОБА_2 достеменно знали про наявність рішення Куликівського районного суду від 13 серпня 2002 року, яким за позивачкою визнано право власності на 3/8 частин спірного домоволодіння, проте вчинили правочини, позбавивши її власності.

Відповідно до статті 203 ЦК загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину є: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частинами першою, третьою, четвертою та п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 717 ЦК України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Виходячи із змісту статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

За правилом частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Аналіз статті 230 ЦК України дає підстави для висновку, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення; тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман може виражатися: в активних діях недобросовісної сторони правочину (наприклад, повідомлення іншій стороні помилкових відомостей, надання підроблених документів тощо); у пасивних діях недобросовісної сторони правочину, яка утримується від дій, які вона повинна була зробити (зокрема, умисне умовчання про обставини, що мають істотне значення тощо).

Тобто за цією нормою саме сторона правочину, яка діяла під впливом обману, повинна довести наявність умислу в діях іншої сторони оспорюваної угоди.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Зазначене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18).

Згідно з частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи наведене, встановивши, що сторонами оспорюваних договорів дарування є відповідачка ОСОБА_2 (сестра позивачки) та ОСОБА_3 (мати сторін у справі), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, а позивачка не є стороною вказаних правочинів, суди дійшли обґрунтованих висновків про відсутність підстав для визнання договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки від 26 лютого 2016 року недійсними у контексті положень статті 230 ЦК України, оскільки ОСОБА_2 як сторона спірних правочинів, про це не заявляла.

При цьому, як встановлено судами, рішенням Куликівського районного суду Чернігівської області від 13 серпня 2002 року у справі № 2-264/2002 за ОСОБА_1 визнано право власності на 3/8 частини домоволодіння на АДРЕСА_1 . На час ухвалення цього судового рішення відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 09 грудня 1996 року домоволодіння складалося із житлового будинку А-І, сараю Б-І, погреба В-І та гаража Г-І, житлова площа складала 26,7 кв. м, (том 1, а. с. 131).

Станом на 28 серпня 2019 року загальна площа будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 становила 79,8 кв. м, житлова - 41,1 кв. м та були наявні такі складові частини: житловий будинок А-1, погріб під частиною будівлі а1-1, погріб з шийкою в2-1, веранда а-1, прибудова А1-1, сарай б-1, Б-1, в-1, в1-1, г-1, Г-1, гараж В-1 (т. 1, а.с. 132-136). Таким чином, внаслідок реконструкції будинку змінилася його площа, при цьому 3/8 частини в нерухомому майні ОСОБА_1 визначались саме із площі 26,7 кв. м.

Вказані обставини підтверджуються постановою Верховного Суду від 19 травня 2021 року в справі № 737/274/19 (провадження № 61-5802св20).

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 522/14240/15-ц, від 18 травня 2022 року у справі № 490/1021/19 не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

У постанові від 08 грудня 2021 року у справі № 522/14240/15-ц (провадження № 61-14305св21) Верховний Суд дійшов висновку про скасування постанови Одеського апеляційного суду від 07 липня 2021 року та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, з тих підстав, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для скасування остаточного рішення суду першої інстанції, ухваленого у 2015 році, з формальних підстав, пославшись на те, що особа, яка подавала апеляційну скаргу, не брала участі у розгляді справи.

У справі № 490/1021/19 (провадження № 61-6841св21) предметом заявлених ОСОБА_1 позовних вимог є стягнення з Міністерства оборони України та ІНФОРМАЦІЯ_2, правонаступником якого є ІНФОРМАЦІЯ_3, інфляційних збитків, трьох відсотків річних та відшкодування моральної шкоди. При цьому, в постанові від 18 травня 2022 року у справі № 490/1021/19 Верховний Суд дійшов висновку про закриття провадження в справі з тих підстав, що вирішення такого спору віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Тобто у постановах, на які посилається заявник в касаційній скарзі, не сформований правовий висновокщодо застосування норми права у правовідносинах, що стосується заявлених в цій справі позовних вимог та встановлених у зв`язку з цим фактичних обставин справи.

Таким чином, доводи касаційної скарги, які були підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати про порушення судами норм матеріального чи процесуального права, тому касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишенню без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.