344/1007/15-ц Про визнання протиправними та скасування наказів, зміну формулювання причин звільнення, стягнення середньомісячного заробітку за час затримки проведення повного розрахунку - 29.05.2023 Прийняття

відповідачі: Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області, сектор медичного забезпечення Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області, Державна установа "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України у Івано-Франківській області",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 13 січня 2023 року у складі колегії суддів:

Василишин Л. В., Пнівчук О. В., Максюти І. О.,

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, надалі уточненим, до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області, сектору медичного забезпечення Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області, Державної установи "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України у Івано-Франківській області" про визнання протиправними та скасування наказів, зміну формулювання причин звільнення, стягнення середньомісячного заробітку за час затримки проведення повного розрахунку, зобов`язання внести записи про скасування наказів про звільнення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 серпня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 серпня 2021 року.

Короткий зміст судових рішень апеляційної інстанції

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено строк у десять днів з моменту отримання копії ухвали для усунення недоліків, зокрема для сплати судового збору у розмірі 2 114,40 грн.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що звертаючись до суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 не сплатив судовий збір за вимоги майнового характеру (стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні) та вимогу немайнового характеру (визнання протиправними та скасування наказів).

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 13 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 серпня 2021 року визнано неподаною та повернуто заявнику.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 не виконав вимоги ухвали суду апеляційної інстанції від 17 листопада 2022 року, не надав доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги, а тому апеляційну скаргу слід визнати неподаною та повернути заявнику.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції від 13 січня 2023 року і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що на час подання позову він був звільнений від сплати судового збору, а тому він не мав платити судовий збір й за подання апеляційної скарги. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не правильно здійснив розрахунок судового збору.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

Фактичні обставини, встановлені судом

У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, який

29 березня 2018 року уточнив та просив: визнати протиправними та скасувати наказ про звільнення від 24 листопада 2014 року, наказ від 27 квітня 2015 року, яким внесено зміни до наказу про його звільнення в частині зміни формулювання та підстави, стягнути середній заробіток за час затримки проведення повного розрахунку, зобов`язати внести записи про скасування наказів про звільнення.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судовий збір є складовою судових витрат.

За загальними правилами цивільного судочинства (статті 133, 177, 356, 357, 392, 393 ЦПК України) судовий збір належить до судових витрат, які несуть суди усіх рівнів, коли розглядають позовну заяву, апеляційну та касаційну скаргу.

При цьому судовий збір як складова судових витрат виконує компенсаційну, превентивну і соціальну функції.

Обов`язок осіб, які звертаються до суду, сплачувати судовий збір - це процесуальний обов`язок, визначений нормами процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Таким спеціальним законом є Закон України від 8 липня 2011 року № 3674-VІ "Про судовий збір" (3674-17) .

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення тощо.

Відповідні зміни в сфері регулювання оплати судового збору відбулися внаслідок прийняття Закону України від 22 травня 2015 року № 484-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору" (484-19) (далі - Закон № 484-VІІІ (484-19) ). Цим Законом значно скорочено перелік суб`єктів, які звільняються від оплати судового збору (стаття 5 Закону України "Про судовий збір"). Закон № 484-VІІІ (484-19) набрав чинності з 1 вересня 2015 року.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" у редакції, чинній до 01 вересня 2015 року, від сплати судового збору звільняються позивачі - за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин.

З 01 вересня 2015 року ця категорія пільговиків звужена. Так, за пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" у редакції, яка діє з 01 вересня 2015 року, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Отже, починаючи з 01 вересня 2015 року, позивачі в справах за позовними вимогами, що випливають із трудових відносин, не звільняються від сплати судового збору, за винятком позивачів у двох категоріях: про стягнення заробітної плати та про поновлення на роботі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Наведені норми процесуального права дозволяють сформулювати загальне правило: процесуальні дії мають вчинятися за нормами процесуального закону, чинними на момент вчинення цих дій.

Відповідно до частини четвертої статті 3 ЦПК України Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Зазначене правило, закріплене і в статті 58 Конституції України, за якою закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, що однозначно розуміється як початок дії закону з моменту набрання ним чинності і припинення з утратою чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Конституційний Суд України Рішенням від 9 лютого 1999 року у справі

№ 1-7/99 конкретизував зазначений принцип, указавши, що положення частини першої статті 58 Конституції України щодо "незворотності" дії законів та інших нормативно-правових актів необхідно розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).

При цьому суд зазначив, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може передбачатися шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Для процесуального закону це означає, що діє в часі той процесуальний закон, на момент та час дії якого вчиняється процесуальна дія.

Відносно змін у статті 5 Закону України "Про судовий збір" щодо кола осіб, які звільняються від сплати судового збору, це означає, що звуження законом кола осіб, які звільняються від сплати судового збору, не може бути підставою для покладення на цих осіб обов`язку зі сплати судового збору після вчинення процесуальної дії, зокрема після відкриття провадження.

Водночас зазначена норма не передбачає продовження дії прав, які діяли раніше.

Під час вчинення процесуальних дій, які вимагають сплати судового збору (при забезпеченні доказів, при апеляційному чи касаційному оскарженні), пільги зі сплати судового збору мають визначатися на момент вчинення певної процесуальної дії.

З огляду на зазначене можна дійти висновку про те, що процесуальний закон визначає свою дію в часі саме за часом вчинення відповідних процесуальних дій.

За таких умов Закон України "Про судовий збір" (3674-17) має застосовуватися в редакції, яка діяла на момент вчинення певної процесуальної дії.

Стаття 4 Закону України "Про судовий збір" встановлює розміри ставок судового збору.

Стаття 5 цього Закону в певних випадках передбачає звільнення від сплати судового збору.

У касаційній скарзі заявник зазначає, що в разі звільнення позивача від сплати судового збору його розмір становить нуль.

Однак із зазначеним твердженням неможливо погодитися.

Судовий збір виконує компенсаційну функцію, і положення статей 4, 5 Закону України "Про судовий збір" слід розглядати в системному взаємозв`язку з положеннями процесуального закону щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Тобто, незважаючи на звільнення позивача від сплати судового збору, цей збір стягується.

Стягнення з відповідача розміру судового збору за позовами позивача, якого звільнено від сплати судового збору, свідчить, що розмір судового збору визначається за правилами, встановленими статтею 4 Закону України "Про судовий збір" на момент пред`явлення відповідногопозову.

Наявність пільги у вигляді звільнення від сплати судового збору, передбаченої статтею 5 Закону України "Про судовий збір", не вважається нульовою ставкою судового збору.

У контексті визначення розміру судового збору за подання апеляційної скарги "ставка, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви" має визначатися за розмірами ставок, встановленими статтею 4 Закону України "Про судовий збір" (3674-17) на момент пред`явлення відповідного позову, без пільг, визначених статтею 5 цього Закону.

У справі, яка переглядається, позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування наказів про звільнення

від 24 листопада 2014 року, від 27 квітня 2015 року, яким внесено зміни до наказу про його звільнення в частині зміни формулювання та підстави, зобов`язання внести записи про скасування наказів про звільнення, стягнення середнього заробітку за час затримки проведення повного розрахунку.

Отже, на момент звернення до суду з позовною заявою позивач звільнявся від оплати судового збору (станом на січень 2015 року) згідно з чинною на той час редакцією пункту 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір".

Разом з тим станом на день подання позивачем апеляційної скарги (вересень 2021 року) такої пільги він уже не мав, оскільки на цей час діяла нова редакція статті 5 Закону України "Про судовий збір", за якою справи "за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин", було виключено з категорії пільгових.

З огляду на зазначене у справі, яка переглядається, установивши, що на час подання апеляційної скарги була чинною редакція Закону України "Про судовий збір" (3674-17) , за пунктом 1 частини першої статті 5 якого від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що особа, яка подала апеляційну скаргу, не звільнена від сплати судового збору.

Визначаючи розмір судового збору, який повинен позивач сплатити за подання апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходив із однієї вимоги майнового характеру (стягнення середнього заробітку за час затримки проведення повного розрахунку) та однієї немайнової вимоги (визнання протиправними та скасування наказів).

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, чинній на час подання останньої заяви про збільшення (уточнення) позовних вимог) за подання позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою-підприємцем ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом підпункту 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою-підприємцем ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

На 01 січня 2018 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 1 762 грн.

За позовними вимогами майнового та немайнового характеру розмір судового збору, що підлягав сплаті до суду першої інстанції, становить 1 409,60 грн (1762 грн х 0, 4 х 2), а тому при поданні апеляційної скарги заявник мав сплатити 2 114,40 грн (1 409,60 х 150%).

Таким чином суд апеляційної інстанції правильно визначив розмір судового збору, що підлягав сплаті за подання апеляційної скарги.

Установивши, що позивач не виконав вимоги ухвали про залишення апеляційної скарги без руху у встановлений цією ухвалою строк, не сплатив судовий збір у передбаченому законом розмірі, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про визнання апеляційної скарги ОСОБА_1 неподаною та повернення її заявнику.

Європейський суд з прав людини зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду лише тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують, оскільки зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції (частина перша статті 400 ЦПК України).

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 13 січня 2023 року - без змін.