712/15873/19 Про визнання права власності в порядку спадкування, визнання незаконним, скасування рішення та визнання недійсним державного акта про право приватної власності на землю - 10.05.2023 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на додаткове рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 жовтня 2022 року в складі судді Романенко В. А., постанови Черкаського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року в складі колегії суддів: Сіренка Ю. В., Вініченка Б. Б., Новікова О. М. та від 21 грудня 2022 року в складі колегії суддів: Сіренка Ю. В., Карпенко О. В., Фетісової Т. Л.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Черкаської міської ради, ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування, визнання незаконним, скасування рішення та визнання недійсним державного акта про право приватної власності на землю.

В обґрунтування позову вказав, що він є спадкоємцем за заповітом від 06 квітня 1993 року після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4

07 вересня 2016 року він отримав свідоцтво про право на спадщину після померлої ОСОБА_4 та оформив право власності на спадкове майно - будинок АДРЕСА_1 .

Водночас він позбавлений можливості оформити спадкове право на земельну ділянку під цим будинком, оскільки спадкодавець за життя не оформила її за собою.

Разом із тим вказував, що рішенням Черкаської міської ради від 23 травня 2019 року № 2-4638 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_2 площею 0,0970 га відповідачу ОСОБА_3 та передано її у власність останнього.

Межі належної йому земельної ділянки накладаються в натурі (на місцевості) на земельну ділянку, що передана у власність ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських споруд.

Звертав увагу суду, що ні його добровільної відмови від права користування земельною ділянкою, ні примусового припинення його права землекористування/власності не відбулось, а тому з огляду на зазначене рішення Черкаської міської ради від 23 травня 2019 року № 2-4638 є незаконним та таким, що порушує його права на спадкування та приватизацію і підлягає скасуванню.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 15 квітня 2021 року в якості правонаступника позивача ОСОБА_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, до участі у справі залучено його дружину ОСОБА_2 .

У травні 2021 року ОСОБА_2 подала позовну заяву в новій редакції, в якій просила суд:

- визнати за нею в порядку спадкування після смерті ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 (кадастровий номер 7110136700:01:019:0107);

- визнати незаконним та скасувати рішення Черкаської міської ради № 2-4638 від 23 травня 2019 року "Про передачу земельної ділянки у власність по АДРЕСА_2 ОСОБА_3 (вільна земельна ділянка)";

- визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю на земельну ділянку площею 0,0970 га, виданий на ім`я ОСОБА_3, та скасувати його державну реєстрацію.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 червня 2022 року в складі судді Романенко В. А. позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Вирішено визнати незаконним та скасувати рішення Черкаської міської ради від 23 травня 2019 року № 2-4638 "Про передачу земельної ділянки у власність по АДРЕСА_2 ОСОБА_3".

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку по АДРЕСА_2 з припиненням права власності, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05 червня 2019 року за № 31896248.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач на підставі належних та допустимих доказів довела порушення своїх прав оскаржуваним рішенням органу місцевого самоврядування, а тому його слід скасувати, а також задовольнити похідну вимогу - про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку.

Водночас суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання за ОСОБА_2 в порядку спадкування після ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку не підлягають до задоволення, оскільки позивач не зверталась у відповідні органи для отримання державного акта на право приватної власності на землю.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року скасовано рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 червня 2022 року в частині задоволення позову та ухвалено нове в цій частині, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору при подані апеляційної скарги у розмірі 11 305,20 грн та за надання правничої допомоги в розмірі 5 000 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції керувався тим, що ОСОБА_2 не довела, що земельна ділянка, передана відповідачу у власність, накладається на земельну ділянку позивача, на якій розташований її житловий будинок з надвірними спорудами, як і не довела, що саме та частина земельної ділянки, якою вона користується, передана відповідачу у приватну власність на підставі оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування.

Суд також дійшов висновку, що заявлений відповідачем розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 грн є співмірним з часом, витраченим адвокатом на участь у судовому засіданні та підготовку апеляційної скарги, обсягом виконаної адвокатом роботи, складністю справи, а також значенням справи для відповідача.

Додатковим рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 жовтня 2022 року з урахуванням ухвали Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 жовтня 2022 року про виправлення описок, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 333,33 грн.

Частково задовольняючи заяву представника ОСОБА_3 - адвоката Манзар Т. В. про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції вважав, що заявлені стороною відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20 000 грн є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру.

Установивши, що загальний обсяг наданих адвокатом відповідачу послуг складає 8 годин, суд з огляду на обумовлену сторонами вартість адвокатського гонорару за годину роботи (2 000 грн) дійшов висновку про те, що розмір витрат на правничу допомогу має становити 16 000 грн, проте з урахуванням часткового задоволення позову (2 вимоги із 3) стягнув судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог (16 000/3 = 5 333,33 грн).

Постановою Черкаського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року скасовано додаткове рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 жовтня 2022 року та ухвалено нове, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000 грн. У решті вимог відмовлено.

Переглядаючи законність та обґрунтованість оскаржуваного додаткового рішення, суд апеляційної інстанції установив, що загальна тривалість судових засідань, у яких брала участь представник відповідача - адвокат Манзар Т. В., складає 3 години 13 хвилин, замість 4 годин, вказаних адвокатом у акті прийому наданих послуг № 7 від 24 червня 2022 року, та замість 2 годин, вказаних судом першої інстанції у додатковому рішенні.

Водночас суд вказав, що загальний обсяг наданих відповідачу адвокатом Манзар Т. В. юридичних послуг в судах обох інстанцій (з урахуванням відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі постановою апеляційного суду від 13 вересня 2022 року) складає 9 годин, відтак розмір гонорару адвоката становить 18 000 грн (з розрахунку 9 годин * 2 000 грн).

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У жовтні 2022 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Черкаського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року, у якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 червня 2020 року справа № 623/633/17, від 25 березня 2020 року справа № 158/1672/17, від 24 червня 2020 року справа № 483/1825/17, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що межа земельної ділянки, наданої ОСОБА_3 оскаржуваним рішенням органу місцевого самоврядування від 23 травня 2019 року, проходить впритул до житлового будинку та надвірних споруд позивача. Межі огорожі під № 1-4 чітко окреслюють межі земельної ділянки, якою ОСОБА_4 та ОСОБА_1 постійно користувались і відповідне право на користування якою закріплено рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради від 31 грудня 1997 року № 878. Водночас жодних доказів, що спірна земельна ділянка вибула із користування ОСОБА_4 та ОСОБА_1, представником Черкаської міської ради суду не надано.

Відомості, зазначені у пояснювальній записці до проєкту землеустрою щодо відведення відповідачу земельної ділянки, про те, що вказана земельна ділянка на надана у користування та на ній відсутні об`єкти нерухомого майна не відповідають дійсності, оскільки на частині цієї ділянки розташований належний позивачу житловий будинок із надвірними спорудами.

Зазначені у акті визначення та погодження меж земельної ділянки в натурі від 20 жовтня 2018 року відомості щодо відсутності претензій до існуючих меж у користувачів суміжних земельних ділянок також не відповідають дійсності, оскільки вказані межі ні з ким із суміжних землекористувачів не погоджувались.

Таким чином, оскаржуваним рішенням органу місцевого самоврядування порушені права позивача, оскільки її позбавлено права на частину належної їй земельної ділянки разом із огорожею під № 1-4.

У грудні 2022 року через підсистему "Електронний суд" представник ОСОБА_2 - адвокат Гудзь О. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткове рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 жовтня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 1 695,42 грн.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга мотивована тим, що частково задовольняючи заяву представника ОСОБА_3 - адвоката Манзар Т. В. про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку, що витрати відповідача на професійну правничу допомогу в сумі 16 000 грн є співмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру.

Водночас визначений апеляційним судом розмір витрат відповідача на професійну правничу допомогу у сумі 18 000 грн, на переконання заявника, також не відповідає вказаним критеріям, оскільки підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної роботи, адже вказана справа не є складною, у мережі Інтернет міститься велика кількість судової практики із аналогічних спорів, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалось, судові засідання у справі тривали незначний час.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Черкаського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2023 року прийнято до провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на додаткове рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 жовтня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

У березні 2023 року від ОСОБА_3 до суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Черкаського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваного судового рішення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 31 грудня 1997 року № 878 ОСОБА_4 передано у приватну власність для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд земельну ділянку площею 0,1000 га, що розташована в АДРЕСА_4 (присадибна ділянка).

За життя ОСОБА_4 скористалася своїм правом та розпочала процедуру оформлення земельної ділянки у власність, однак не завершила її у зв`язку із смертю та не отримала державний акт на право приватної власності на земельну ділянку.

ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом від 06 квітня 1993 року після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4

Рішенням Черкаської міської ради № 2-4638 від 23 травня 2019 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано безоплатно у приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0970 га (кадастровий номер 7110136700:01:019:0107) на АДРЕСА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Відповідно до пояснювальної записки до проєкту землеустрою земельна ділянка (кадастровий номер 7110136700:01:019:0107) не надана у користування, на земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомого майна.

Згідно із довідкою Держгеокадастру від 08 серпня 2018 року № 0-23-0-221-3977/180-18 земельна ділянка площею 0,1000 га, розташована на розі АДРЕСА_2, не була надана у власність або постійне користування будь-якій особі.

У акті визначення та погодження меж земельної ділянки в натурі від 20 жовтня 2018 року містяться відомості щодо відсутності претензій до існуючих меж у користувачів суміжних земельних ділянок.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам оскаржувані судові рішення відповідають з таких підстав.

Щодо касаційної скарги на постанову Черкаського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , ратифікованого Законом України від 17 липня 1997року №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (475/97-ВР) зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з положеннями статей 386, 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення прав власника і об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.

Частина перша статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке суд захищає у спосіб, встановлений частиною другою статті 16 ЦК України або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до положень частини першої статті 116 ЗК України громадяни набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень.

Частиною п`ятою статті 116 ЗК України визначено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Згідно статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) зазначено, що "у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право ОСОБА_3 порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста".

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції підставно керувався тим, що остання не довела, що земельна ділянка, передана відповідачу у власність оскаржуваним рішенням органу місцевого самоврядування, накладається на земельну ділянку позивача, на якій розташований її житловий будинок з надвірними спорудами, як і не довела, що саме та частина земельної ділянки, якою вона користується, передана відповідачу у приватну власність на підставі вказаного рішення органу місцевого самоврядування.

Колегія суддів також враховує, що не надавши належних та допустимих доказів накладення земельних ділянок сторін, позивач не зверталась до суду із клопотанням про призначення судової земельно-технічної експертизи з метою з`ясування питання щодо накладення цих ділянок, а лише ініціювала питання про призначення експертизи з метою вирішення питання про відповідність розробленої технічної документації на земельну ділянку відповідача (кадастровий номер 7110136700:01:019:0107) вимогам земельного законодавства.

За таких обставин права ОСОБА_2 щодо володіння та користування належною їй земельною ділянкою не порушені, що свідчить про відсутність підстав для визнання незаконним та скасування оскаржуваного рішення Черкаської міської ради № 2-4638 від 23 травня 2019 року "Про передачу земельної ділянки у власність по АДРЕСА_2 ОСОБА_3".

При вирішенні цієї справи суд апеляційної інстанції підставно узяв до уваги наявні у матеріалах справи письмові докази, які свідчать про відсутність перетину земельних ділянок, належних сторонам, а саме: довідку Держгеокадастру від 08 серпня 2018 року № 0-23-0-221-3977/180-18, пояснювальну записку до проєкту землеустрою земельної ділянки (кадастровий номер 7110136700:01:019:0107), згідно із якими ця ділянка не надана у користування, на ній відсутні об`єкти нерухомого майна, а також акт визначення та погодження меж земельної належної відповідачу ділянки в натурі від 20 жовтня 2018 року, який містить відомості щодо відсутності претензій до існуючих меж у користувачів суміжних земельних ділянок.

Наведені у касаційній скарзі доводи щодо надання ОСОБА_3 земельної ділянки, на якій знаходиться належна позивачу огорожа, фактично зводяться до переоцінки вказаних письмових доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

При цьому суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Аргументи касаційної скарги про те, що у фактичному законному користуванні ОСОБА_4 перебувала земельна ділянка площею 1 205 кв. м, що на переконання позивача підтверджено зокрема технічним паспортом на житловий будинок від 22 грудня 1983 року (а. с. 13, т. 1), а тому саме це право перейшло у спадок до позивача, є безпідставними.

Відповідно до положень статей 22, 23 Земельного Кодексу України 1990 року право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право -державного акта, який видається і реєструється сільською, селищною, міською, районною Радою народних депутатів.

З 01 січня 2002 року відповідно до статті 125 ЗК України право користування земельною ділянкою виникало після одержання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а з 02 травня 2009 року у відповідності із Законом України від 05 березня 2009 року № 1066-VI (1066-17) ( 1066-17 ) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

З огляду на те, що право постійного користування земельною ділянкою виникає після одержання її землекористувачем документа, що посвідчує право постійного користування, технічний паспорт на житловий будинок не є доказом, який підтверджує перебування у законному користуванні особи земельної ділянки та її розмір.

Крім того, рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради народних депутатів від 23 вересня 1987 року № 186 затверджено обміри земель мікрорайону "Дахнівський" у м. Черкаси та визначено залишки площі земельних ділянок, що перебували у землекористувачів. При цьому зазначено, що норма земельної площі ділянки на АДРЕСА_3 становить 910 кв. м, а надлишок - 584 кв. м (а. с. 64, т. 1).

Водночас рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради від 31 грудня 1997 року № 878 ОСОБА_4 передано у приватну власність для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд земельну ділянку площею саме 0,1000 га.

Ні спадкодавець ОСОБА_4, ні її правонаступники не оспорювали це рішення органу місцевого самоврядування з підстав передання у приватну власність земельної ділянки у меншому розмірі, ніж перебуває у їх фактичному користуванні.

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції підставно відхилив доводи позивача про те, що у фактичному законному користуванні ОСОБА_4 перебувала земельна ділянка площею 1 205 кв. м, як такі, що не підтверджені доказами.

Суд апеляційної інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, встановивши фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 за недоведеністю.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання заявника на неврахування судами висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 30 червня 2020 року справа № 623/633/17, від 25 березня 2020 року справа № 158/1672/17, від 24 червня 2020 року справа № 483/1825/17, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведених справах відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається.

Щодо касаційної скарги на додаткове рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 жовтня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року

Оскільки додаткове рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 жовтня 2022 року було скасовано постановою Черкаського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року, тому його законність і обґрунтованість не переглядається судом касаційної інстанції.

На обґрунтування доводів заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Манзар Т. В. надала договір про надання правової допомоги № 54 від 10 вересня 2020 року, акт прийому наданих послуг № 7 від 24 червня 2022 року та квитанцію № 7 від 24 червня 2022 року про сплату наданих юридичних послуг (а. с. 10-12, т. 3)

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд апеляційної інстанції виходив і доведеності понесених відповідачем витрат, враховував критерії реальності адвокатських витрат та розумність їх розміру, виходячи із обставин справи та фінансового стану обох сторін та стягнув з позивача ОСОБА_2 на користь відповідача ОСОБА_3 понесені витрати за правничу допомогу в розмірі 18 000 грн.

Колегія суддів вважає цей висновок судів таким, що відповідає вимогам закону та обставинам справи з огляду на наступне.

Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У частині четвертій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п?ята, шоста статті 137 ЦПК України).

У клопотанні про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, відзиву на апеляційну скаргу та касаційній скарзі адвокат позивача ОСОБА_2 - Гудзь О. С. вказав, що визначений заявником розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) і обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

При цьому зазначений відповідачем розмір витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру, оскільки підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної роботи, адже вказана справа не є складною, у мережі Інтернет міститься велика кількість судової практики із аналогічних спорів, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалось, судові засідання у справі тривали незначний час.

Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи (правова консультація, вивчення матеріалів справи, підготовка відзиву, клопотань, заяв та представництво інтересів клієнта в судових засіданнях), принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, обставини відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та тривалість розгляду цієї справи (близько 3 років), Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість розміру стягнутих з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу.

Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ("Серявін та інші проти України", № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд апеляційної інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржувані судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.