569/10171/21 Про встановлення факту спільного проживання із спадкодавцем та визнання права власності на спадкове майно - 10.05.2023 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Рівненської міської ради на постанови Рівненського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року в складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Хилевич С. В., Шимківа С. С., та від 31 січня 2023 року в складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Гордійчук С. О., Шимківа С. С.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Рівненської міської ради про встановлення факту спільного проживання із спадкодавцем та визнання права власності на спадкове майно.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2, з якою вона багато років підтримувала дружні стосунки, а з березня 2014 року вони проживали разом у квартирі АДРЕСА_1, яка належала покійній. Спільне проживання, ведення спільного бюджету було зумовлене тим, що ОСОБА_2 була одинока жінка, хворіла, потребувала допомоги у побуті, а проживання разом і ведення спільного господарства було у інтересах їх обох у зв`язку із невеликим розміром отримуваної пенсії. Похованням ОСОБА_2 займалася вона особисто. Після смерті вона продовжує опікуватися майном, проживати у квартирі ОСОБА_2 . За життя ОСОБА_2 повідомляла про бажання посвідчити заповіт на її користь. З метою оформлення права на спадщину після смерті ОСОБА_2 16 березня 2020 року вона звернулася із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса, яка роз`яснила їй право звернутися до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме про встановлення факту проживання однією сім`єю із спадкодавцем ОСОБА_2 та підтвердження строку такого проживання для подальшого оформлення спадкових прав за законом четвертої черги спадкування.

За таких обставин позивач просила суд встановити факт її постійного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_2, 1942 року народження, однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини після померлої ОСОБА_2, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1, та визнати за нею право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_2 - квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 25 травня 2022 року в складі судді Першко О. О. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог за недоведеністю, суд першої інстанції керувався тим, що на підтвердження факту її постійного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_2 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини ОСОБА_1 подала лише показання свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . При цьому суд вказав, що документи про щодо організації та проведення поховання ОСОБА_2 . ОСОБА_1 не є доказами спільного проживання, спільного побуту та наявності взаємних прав та обов`язків. Водночас відсутність інших письмових доказів в матеріалах справи об`єктивно ставить під сумнів показання допитаних в судовому засіданні свідків, на які посилається сторона позивача.

Урахувавши, що вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_2 є похідними від встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову також і у цій частині.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року скасовано рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 25 травня 2022 року та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_2 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини з березня 2014 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, на квартиру АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції узяв до уваги показання свідків та установивши, що ОСОБА_1 проживала разом із спадкодавцем однією сім`єю з березня 2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_1, вони вели спільний побут і мали взаємні права та обов`язки, дійшов висновку, що позивач після смерті ОСОБА_2 набула право на спадкування за законом як спадкоємець четвертої черги.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 31 січня 2023 року задоволено заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення.

Стягнуто з Рівненської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 10 553 грн.

Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення, суд керувався тим, що оскільки постановою Рівненського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року скасовано рішення суду першої інстанції та задоволено позовні вимоги в повному обсязі, тому сплачений позивачем судовий збір при зверненні із позовною заявою та апеляційною скаргою підлягає стягненню на її користь із відповідача у заявленому розмірі, що підтверджений необхідними платіжними документами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У грудні 2022 року Рівненська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року, у якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень частини першої статті 1264 ЦК України у взаємозв`язку з частинами другою, четвертою статті 3 СК України та частиною третьою статті 1268 ЦК України у правовідносинах щодо встановлення факту постійного проживання жінок однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

У лютому 2023 року Рівненська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного суду від 31 січня 2023 року, у якій просить її скасувати та відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки вважає, що за відсутності висновку Верховного Суду судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення частини першої статті 141, підпункту "б" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у правовідносинах щодо ухвалення додаткового судового рішення про стягнення судового збору після скасування рішення суду першої інстанції про відмову у позові.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою на постанову Рівненського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року, а ухвалою Верховного Суду від 09 березня 2023 року прийнято до провадження касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного суду від 31 січня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

У березні 2023 року до суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу Рівненської міської ради на постанову Рівненського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваного судового рішення. При цьому заявник вказала, що навіть за відсутності правового висновку щодо можливості проживання однією сім`єю двох жінок, самі по собі сумніви щодо законності оскаржуваного судового рішення не спростовують встановлених судом обставин справи та відповідності висновків суду цим обставинам.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1, у якій вона зареєструвала своє місце проживання та фактично проживала.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла у віці 77 років.

Відповідно до договору-замовлення СК № 002755 від 18 вересня 2019 року та договору-замовлення СК № 002754 від 18 вересня 2019 року похованням ОСОБА_2 займалася ОСОБА_1

17 жовтня 2019 року міському голові м. Рівного від імені ОСОБА_1 подано заяву, в якій проінформовано про смерть ОСОБА_2 з проханням вжити заходи щодо подальшого вирішення питання про переоформлення квартири АДРЕСА_1 у комунальну власність.

Згідно із висновком експерта від 06 серпня 2021 року № СЕ-19/118-21/6274-ПЧ підпис від імені ОСОБА_1, що розміщений на оригіналі листа від 17 жовтня 2019 року в правій нижній частині в графі: "Підпис" навпроти графи "Гелета В. П." виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою.

У судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_3 пояснила, що знає ОСОБА_1 і ОСОБА_2 змолоду, так як вони разом працювали. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дружили, разом проводили час, відпочивали. Коли покійна захворіла, не могла обходитися без сторонньої допомоги позивачка спочатку взяла її до себе, а потім сама переїхала жити до ОСОБА_2, так як у ОСОБА_2 квартирі проживала дочка з чоловіком та дитиною. Свідок засвідчила, що фактично ОСОБА_1 і ОСОБА_2 проживали разом приблизно 7 років до смерті останньої, вели спільне господарство, у них був спільний побут.

Свідок ОСОБА_4 дала показання, що знайома із позивачкою. Покійну ОСОБА_2 знала дуже давно, оскільки її батько товаришував з чоловіком ОСОБА_2 . У покійної чоловік помер приблизно у 2000 році, а дочка - у 2015 році. Свідок підтвердила факт, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 більше 7 років жили разом у квартирі АДРЕСА_1 . За показаннями свідка у них було спільне господарство, бюджет, тому що вони проживали разом тривалий час у одній квартирі.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають з таких підстав.

Щодо касаційної скарги на постанову Рівненського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року

У статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України ).

Статтею 1258 ЦК України визначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.

Статтею 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

За змістом норми статті 1268 ЦК України порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Так, відповідно до частин третьої і четвертої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду: від 30 вересня 2019 року в справі № 554/14633/15-ц (провадження № 61-9952св18) та від 21 березня 2019 року в справі № 461/4689/15-ц (провадження № 61-43735св18).

У справі, що переглядається, суд першої інстанції з урахуванням наведених норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, належним чином оцінивши письмові докази, показання свідків та пояснення учасників справи, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем факту проживання однією сім`єю із ОСОБА_2 протягом п`яти років на момент відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 .

Cуд першої інстанції обґрунтовано вважав, що показання свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_3 носять загальний характер і не містять посилання на конкретні факти та обставини, які б давали суду можливість дійти висновку про наявність підстав, які входять до предмету доказування у подібних правовідносинах.

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання однією сім'єю, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.

Показаннями свідків за відсутності інших належних доказів не може бути встановлений факт постійного проживання однією сім`єю із ОСОБА_2 протягом п`яти років на момент відкриття спадщини.

Схожі за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року в справі № 221/4624/20 (провадження № 61-13965св21) та від 12 грудня 2019 року в справі № 466/3769/16.

Разом із тим в основу свого висновку про те, що позивач і померла проживали однією сім`єю, апеляційний суд поклав лише показання свідків, не звернувши уваги, що інші належні письмові докази, які б підтверджували доводи позивача, зокрема щодо спільного побуту та наявності взаємних прав та обов`язків у неї з ОСОБА_2, у матеріалах справи відсутні. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про скасування законного і обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Установивши, що відносини ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не носили характеру сімейних та не були пов`язані зі спільним веденням господарства, бюджету, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Крім того, Верховний Суд зазначає про таке.

Подаючи цей позов про визнання за нею права власності в порядку спадкування після померлої ОСОБА_2, ОСОБА_1 не зазначала, що спадкова квартира є її єдиним житлом. Як зазначила позивач у позовній заяві її місце проживання зареєстроване не за адресою спадкової квартири, а у буд. АДРЕСА_3 . Про перебування у власності ОСОБА_1 житлового будинку площею 78 кв. м у м. Рівне свідчить декларація її дочки (а. с. 41-68).

Отже, встановлено, що ОСОБА_1 забезпечена житлом і не є такою, що потребує поліпшення житлових умов. Її інтересу на отримання квартири, яка залишилась після смерті ОСОБА_2, протистоїть обов`язок органу місцевого самоврядування забезпечити житлом громадян відповідної територіальної громади, які потребують соціального захисту.

Враховуючи зазначене та баланс між конкуруючими інтересами конкретної людини та суспільством загалом, колегія суддів вважає, що втручання держави у право позивача на спадкування житла після померлої відбулося згідно із законом, є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах відповідної територіальної громади, а тому є виправданим, а отже не свідчить про порушення судами статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Щодо касаційної скарги на постанову Рівненського апеляційного суду від 31 січня 2023 року

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

За приписами статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові, покладаються на позивача.

Згідно з підпунктом "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням: розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Враховуючи те, що Верховний Суд дійшов висновку про скасування Рівненського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року та залишення в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, колегія суддів констатує втрату сили оскаржуваною додатковою постановою та зазначає, що її необхідно скасувати, оскільки вона не може існувати окремо від основного судового рішення у справі по суті спору.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Скасовуючи законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд неправильно застосував положення та не врахував судову практику, посилання на яку містить касаційна скарга заявника.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції від 25 травня 2022 року, яке відповідає вимогам закону, тому постанова апеляційного суду від 22 листопада 2022 року підлягає скасуванню із залишенням у силі у цій частині рішення суду першої інстанції.

Водночас скасуванню підлягає постанова Рівненського апеляційного суду від 31 січня 2023 року.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою, другою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Враховуючи те, що Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги Рівненської міської ради, скасування Рівненського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року та залишення в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, тому з ОСОБА_1 на користь Рівненської міської ради підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги у сумі 8 442,40 грн.