554/5428/21 Про визначення місця проживання дитини - 10.05.2023 Прийняття

треті особи: орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Шевченківської районної у м. Полтаві ради, орган опіки піклування в особі Служби у справах дітей виконавчого комітету Подільської районної у м. Полтаві ради;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3

на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 березня 2022 року

у складі судді Чуванової А. М. та постанову Полтавського апеляційного суду

від 18 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Чумак О. В., Дряниці Ю. В.,

Пилипчук Л. І.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2, треті особи: орган опіки та піклування в особі Служби

у справах дітей Шевченківської районної у м. Полтаві ради, орган опіки піклування в особі Служби у справах дітей виконавчого комітету Подільської районної у м. Полтаві ради, про визначення місця проживання дитини.

Позовна заява мотивована тим, що з 11 лютого 2012 року він перебував

у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, від якого у них народилася дитина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 28 серпня 2019 року у справі

№ 553/1274/19 шлюб між ними було розірвано.

ОСОБА_1 зазначав, що після розірвання шлюбу деякий час їх спільна дитина проживала з відповідачкою, а з початку грудня 2020 року постійно проживає з ним. На час подання позову дитина також проживає з ним, а мати

у вихованні дитини участі не приймає, проте отримує аліменти на її утримання, які призначені судовим наказом Ленінського райсуду м. Полтави від 15 квітня 2019 року, які на дитину не витрачає (справа № 553/674/19-ц). Донька спілкуватися з мамою не бажає та уникає зустрічей.

Позивач зазначав, що працює у товаристві з обмеженою відповідальністю "ЕКО", за місцем роботи характеризується позитивно. Для дитини створені необхідні умови для повноцінного життя і розвитку, облаштована окрема кімната, наявне спальне місце та для дозвілля.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд визначити місце проживання дитини - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з ним.

Короткий рішення суду першої інстанції

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 17 березня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визначено місце проживання дитини - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з батьком - ОСОБА_1 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, врахувавши, висновки органу опіки та піклування, якими рекомендовано визначити місце проживання дитини разом із батьком, ставлення матері та батька до своїх батьківських обов`язків, найкращі інтереси дитини, яка не досягла 10 років, уваги і турботи батьків, розвитку дитини

у спокійному та стійкому середовищі, у атмосфері любові, емоційної стабільності та матеріальної забезпеченості, особливу прихильність дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, до батька, її бажання жити з батьком та фактичне місце проживання разом з батьком, дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_1 .

Суд урахував висновок, викладений у постанові Верховного Суду України

від 29 листопада 2017 року у справі № 6-1945цс17.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 18 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 березня 2022 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з батьком, який піклується про неї, відповідатиме найкращим інтересам цієї дитини. При цьому судом першої інстанції вірно взято до уваги те, що дитина, проживаючи з батьком, залишилася у звичному для неї середовищі, продовжує відвідувати школу, в якій навчалася, спілкуватися зі своїми однокласниками, бажає проживати з батьком. Батько піклується про її фізичне та духовне виховання, займається її оздоровленням.

При цьому судом апеляційної інстанції взято до уваги пояснення позивача при апеляційному перегляді справи про те, що після розірвання шлюбу дитина деякий час проживала з матір`ю, а з початку грудня 2020 року постійно проживає з ним. При цьому, не бажає спілкуватися та уникає зустрічей

з матір`ю. На даний час позивач працює водієм у службі таксі, отримує дохід, забезпечує та утримує дочку. Відповідачка пояснила, що дочка постійно проживає з батьком з березня 2021 року, на цей час бажає проживати саме

з батьком. Вона пропонувала дочці перейти до неї, проте остання заперечує. Твердження відповідачки про те, що дитина не забезпечена новим одягом,

не підтверджені належними і допустимими доказами. Крім того, як пояснила відповідачка, вона намагалася придбати дитині новий одяг, але дочка відмовилась його забрати.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої і постанову суду апеляційної інстанцій скасувати, прийняти нову постанову про відмову

у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження

за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3

у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Октябрського районного суду м. Полтави.

У квітні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Шевченківської районної у м. Полтаві ради, орган опіки піклування в особі Служби у справах дітей виконавчого комітету Подільської районної у м. Полтаві ради, про визначення місця проживання дитини призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, мотивована тим, що з 2017 року по 2019 рік ОСОБА_1 не спілкувався з дитиною,

не піклувався про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, не цікавився навчанням та її успіхами. Не виконував своїх обов`язків зі сплати аліментів на утримання дочки, внаслідок чого станом на жовтень

2020 року утворилась заборгованість у розмірі 9 970 грн 99 коп., яка до цього часу не погашена. На початку березня 2021 року позивач забрав доньку до себе та більше не повернув. Дитина не забезпечена новим одягом, а

ОСОБА_2 намагалася придбати дитині новий одяг, але остання відмовилась його забрати. Відповідач проживає у трикімнатній квартирі, в якій є окрема кімната де раніше проживала донька з народження, особисте ліжко, стіл для навчання та всі необхідні речі для її розвитку.

Твердження ОСОБА_1 про те, що працює у таксі та має достатній дохід не підтверджено належними та допустимими доказами. Крім того, позивач

не є працівником критичної інфраструктури, а тому може бути призваний до Збройних Сил України, а відповідач має можливість евакуювати дитину

у безпечне місце за межі України. Висновки органів опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Шевченківської районної у м. Полтаві ради та Подільської районної у м. Полтаві ради побудовані виключно на бажанні дитини проживати разом з батьком, при цьому не враховано інтереси самої дитини. Матеріали справи не містять виняткових обставин для розлучення дитини

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, у якому зазначено, рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 березня 2022 року та постанова Полтавського апеляційного суду від 18 серпня 2022 року є законними та обґрунтованими й підстав для їх скасування відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

З 11 лютого 2012 року по 28 серпня 2019 року ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 28 серпня 2019 року (справа № 553/1274/19-ц) (том 1, а. с.13).

Від шлюбу у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилася дитина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1, а. с.14).

ОСОБА_1 разом з дитиною ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає за адресою:

ОСОБА_1 працює "обвалювальником м`яса" у товаристві з обмеженою відповідальністю "ЕКО", де отримує заробітну плату, позитивно характеризується за місцем роботи(том 1, а. с.7-9).

Згідно характеристики директора Полтавської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 29 Полтавської міської ради Полтавської області, ОСОБА_4 навчається добре, активна, уважна, до уроків готується систематично, домашні завдання виконує регулярно; школу відвідує регулярно, має охайний зовнішній вигляд та забезпечена всім необхідним для навчання.

У вихованні і шкільному житті дитини бере участь тільки батько -

ОСОБА_1 (том 1, а. с.10).

Відповідно до висновку дитячого психолога від 26 травня 2021 року, дитина проживає з батьком, мати у вихованні дитини участі не приймає. З діагностики дитячий психолог дійшла до висновку, що дівчинка проявляє більшу прихильність до батька. (том 1, а. с. 15).

Відповідно висновків органів опіки та піклування Шевченківської районної

у м. Полтаві ради та Подільської районної у місті Полтаві ради в інтересах малолітньої дитини визначено місце проживання ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком ОСОБА_1 (том. 1,

ОСОБА_2 з 29 жовтня 2020 року працює товаристві з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика", отримує заробітну плату, за місцем роботи характеризується позитивно (том 1, а. с. 94, 95, 142).

За повідомленням Полтавського районного управління поліції у листі

від 21 травня 2021 за № 3991/115/101/01-2021 за заявою ОСОБА_2 щодо неприйняття участі колишнього чоловіка ОСОБА_1 у вихованні дитини, працівниками Полтавського районного управління поліції Головного управління національної поліції у Полтавській області проведено перевірку, ознак кримінального складу правопорушення не виявлено (том 1, а. с. 98).

Відповідно до акта обстеження житлово-побутових умов проживання за адресою: АДРЕСА_2, який видано за заявою ОСОБА_2, складеного 27 серпня 2021 року та затвердженого відділом служби у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної

в м. Полтаві ради, згідно якого квартира вмебльована, у ній наявна побутова техніка, відведена окрема кімната для дитини відповідно до віку, є місце для навчання, іграшки, необхідні речі (том 1, а. с. 144).

Згідно розрахунку державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у м. Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) станом на 01 лютого 2022 року заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів становить 45 474 грн 13 коп. (том 1,

Щодо розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, то ОСОБА_1 і в суді, і у відзиві на касаційну скаргу пояснив, що припинив виплачувати аліменти

з грудня 2020 року, так як з цього часу повністю взяв обов`язок по забезпеченню дитини на себе. Відповідач йому у цьому не допомагає.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволенню

не підлягає.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої та постанова суду апеляційної інстанцій відповідають.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (789-12) (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і треба прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Статтею 160 СК України встановлено право батьків на визначення місця проживання дитини. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він

є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Як суди попередніх інстанції, так і Верховний Суд не знаходить підстав для

непогодження з висновком органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання дитини разом з батьком.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня

2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі потрібно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору.

Норми міжнародного права та національне законодавство не містять положень, які б наділяли одного з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди передусім повинні враховувати інтереси самої дитини, оцінюючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що тлумачення частини першої статті 161 СК України дає підстави для висновку, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема, особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено висновок про те, що положення Конвенції про права дитини встановлюють, що в усіх діях стосовно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3). Ці положення Конвенції про права дитини узгоджуються з положеннями Конституції та законів України, тому її правові норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню наступні базові елементи: (а) погляди дитини, (б) індивідуальність дитини,

(в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин, (г) піклування, захист і безпека дитини, (ґ) вразливе положення, (д) право дитини на здоров`я, (е) право дитини на освіту (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19 (провадження № 61-19210св20).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

З огляду на викладене Верховний Суд погоджується із висновками суду попередніх інстанцій, які, врахувавши вік дитини, яка проживає та бажає надалі проживати разом з батьком, який піклується про її фізичне та духовне виховання, займається її оздоровленням, той факт, що дитина залишиться

у звичному для себе середовищі, продовжує відвідувати школу, у якій навчалася, спілкуватися зі своїми однокласниками, дійшли обґрунтованого висновку про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком, що відповідатиме найкращим інтересам самої дитини.

Також судом вірно враховано висновок, який надала дитячий практичний психолог ОСОБА_5 від 26 травня 2021 року, відповідно до якого малолітня ОСОБА_4 має більшу прихильність до батька.

При цьому Верховний Суд зазначає, що визначення місця проживання дитини

з батьком не впливає на її взаємовідносини з матір`ю, оскільки визначення місця проживання дитини з одним із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків.

Указане узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17 (провадження № 61-9074св20).

Разом із цим, Верховний Суд наголошує, що у разі зміни обставин у відносинах сторін спору, а в першу чергу, відносин між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дитиною, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.

Таким чином, виходячи із обставин цієї справи, враховуючи, що батьки

не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини та забезпечити доброзичливе спілкування один з одним, висновки судів попередніх інстанцій про визначення місця проживання дитини разом із батьком за місцем його фактичного проживання є правильними, вони ґрунтується на вимогах закону, підтверджується матеріалами справи та спрямовані на забезпечення гармонійного розвитку дитини у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.

Зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, сприятиме повноцінному вихованню та розвитку.

Посилання у касаційній скарзі представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 12 липня

2017 року у справі № 6-564цс17 про обов`язковість брати до уваги

принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина

не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю, є безпідставні.

У постанові Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено, що "Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України (254к/96-ВР) та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та

від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. При визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року".

По суті доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів щодо вирішення спору, вони спростовуються матеріалами справи та наведеними нормами права, а тому відхиляються Верховним Судом. При цьому вони були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Зроблені судами висновки по суті вирішення спору узгоджуються з судовою практикою Верховного Суду у подібних справах (частина четверта статті 263 ЦПК України), яка у цій категорії справ є сталою, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги.

У силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції

не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази, а доводи касаційної скарги по суті стосуються саме переоцінки доказів.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 без задоволення,

а рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.