202/38091/13-ц Про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність, усунення перешкод у здійсненні права власності - 08.05.2023 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвент" на постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 липня 2021 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,

у справі за позовом публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвент", до ОСОБА_1, Державної реєстраційної служби України, третя особа - ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність, усунення перешкод у здійсненні права власності.

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2013 року публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, Державної реєстраційної служби України, третя особа - ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність, усунення перешкод у здійсненні права власності.

Позов мотивовано тим, що 29 травня 2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк", банк) та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11353327000, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав кредит у сумі 49 500,00 доларів США з кінцевим терміном повернення кредиту до 29 травня 2023 року або достроково зі сплатою 15,00 % річних за користування кредитними коштами.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором іпотекодавець ОСОБА_1 передала в іпотеку нерухоме майно - квартиру, загальною площею 51,3 кв. м, житловою площею 28,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та яка належить відповідачу на підставі договору купівлі-продажу квартири від 26 червня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Орловою Т. В., за реєстром № 1208.

Обтяження нерухомого майна іпотекою було зареєстровано банком у порядку, передбаченому законом у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та у Державному реєстрі іпотек.

На підставі рішення загальних зборів акціонерів від 27 жовтня 2009 року АКІБ "УкрСиббанк" змінило назву на публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк"). 08 грудня 2011 року ПАТ "УкрСиббанк" уступило ПАТ "Дельта Банк" право вимоги за кредитними договорами, в тому числі за кредитним договором, укладеним із ОСОБА_2 .

Через неналежне виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору станом на 26 червня 2013 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 76 601,17 доларів США, що згідно з курсом Національного банку України (далі - НБУ) становить 612 273,15 грн, та яка складається з: заборгованості за кредитом в сумі 46 444,70 доларів США, що згідно з курсом НБУ становить 371 232,49 грн, заборгованості за процентами в сумі 30 156,47 доларів США, що згідно з курсом НБУ становить 241 040,67 грн.

Відповідно до вимог законодавства ОСОБА_1 направлялася письмова вимога про усунення порушень та виконання зобов`язання, попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки, вимога про виселення усіх мешканців, надання доступу до майна для проведення оцінки та огляду покупцем, зняття з реєстраційного обліку та з вимогою передати ключі, правовстановлюючі документи та технічний паспорт, але такі вимоги виконано не було.

Також, замовити проведення технічної інвентаризації позивач не має можливості через те, що права на предмет іпотеки виникають лише після їх реєстрації. Крім того, через те, що мешканці добровільно не звільнили спірну квартиру існують всі підстави вважати, що у найближчий термін також не звільнять у добровільному порядку, а тому позивач позбавлений можливості організувати проведення технічної інвентаризації. Відповідно до статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом.

За таких обставин, з метою усунення порушення права власності необхідно зобов`язати державний орган реєстрації здійснити реєстрацію права власності на підставі рішення суду.

Із урахуванням зазначених обставин, позивач просив суд:

- в рахунок виконання основного зобов`язання щодо оплати заборгованості у розмірі 76 601,17 доларів США, що згідно з курсом НБУ становить 612 273,15 грн за договором про надання споживчого кредиту від 29 травня 2008 року № 11353327000, укладеним між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру, загальною площею 51,3 кв. м; житловою площею 28,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом передачі іпотекодержателю вказаного предмета іпотеки у власність та визнання на нього права власності за іпотекодержателем ПАТ "Дельта Банк" на підставі договору іпотеки від 29 травня 2008 року № 11353327000/3, укладеного між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Державну реєстраційну службу України здійснити державну реєстрацію права власності на квартиру, загальною площею 51,3 кв. м, житловою площею 28,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за ПАТ "Дельта Банк";

- припинити право власності іпотекодавця ОСОБА_1, у тому числі право володіння, користування та розпорядження квартирою, загальною площею 51,3 кв. м, житловою площею 28,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- припинити право користування житловим приміщенням усіх мешканців, які проживають та зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 ;

- виселити з квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, іпотекодавця ОСОБА_1 та усіх інших мешканців, які проживають та зареєстровані за вказаною адресою;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дельта Банк" витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 441,00 грн.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 07 липня 2021 року залучено до участі у справі правонаступника ПАТ "Дельта Банк" - товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвент" (далі - ТОВ "ФК "Інвент").

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 липня 2014 року позов ПАТ "Дельта Банк" задоволено частково.

В рахунок виконання основного зобов`язання щодо оплати заборгованості в розмірі 76 601,17 доларів США, що згідно з курсом НБУ станом на 26 червня 2013 року складає 612 273,15 грн, за договором про надання споживчого кредиту від 29 травня 2008 року № 11353327000, укладеним між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2, звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру, загальною площею 51,3 кв. м, житловою площею 28,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом передачі іпотекодержателю вказаного предмета іпотеки у власність, та визнано право власності на цю квартиру за іпотекодержателем - ПАТ "Дельта Банк" на підставі договору іпотеки від 28 травня 2008 року № 11353327000/3, укладеному між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 .

Припинено право власності іпотекодавця ОСОБА_1 на квартиру, загальною площею 51,3 кв. м, житловою площею 28,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Заочне рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позичальник ОСОБА_2 належним чином не виконував умови кредитного договору, що призвело до виникнення заборгованості, тому в рахунок виконання основного зобов`язання позивач має право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття (передачі) предмета іпотеки у власність згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що містяться в іпотечному договорі у порядку, передбаченому статтями 36, 37 Закону України "Про іпотеку". Також, підлягають задоволенню позовні вимоги про припинення права власності ОСОБА_1 на спірну квартиру, оскільки відповідно до пункту 8 частини першої статті 346 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника є підставою для припинення права власності.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 липня 2014 року в оскаржуваній частині скасовано. У задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк" відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю предмета іпотеки у власність та визнання права власності на спірну квартиру за іпотекодержателем, оскільки спір підлягає вирішенню у позасудовому порядку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2021 року до Верховного Суду, ТОВ "ФК "Інвент", посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі заочне рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

13 вересня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою ТОВ "ФК "Інвент", витребувано її з Індустріального районного суду м. Дніпропетровська.

24 січня 2023 року проведено повторний автоматизований розподіл та розподілено справу колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ТОВ "ФК "Інвент"посилається на пункти 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц; існує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми частини третьої статті 3 ЦПК України у подібних правовідносинах.

У касаційній скарзі ТОВ "ФК "Інвент" зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно поновив ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження заочного рішення суду першої інстанції, оскільки він був належним чином повідомлений про розгляд справи у суді першої інстанції. Висновки апеляційного суду про неправильне тлумачення закону судом першої інстанції є безпідставними, оскільки правові висновки з цього приводу були зроблені касаційним судом вже після остаточного вирішення справи у суді першої інстанції, а тому розгляд справи судом першої інстанції був здійснений відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Також заявник зазначає, що висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15, про те, що стаття 37 Закону України "Про іпотеку" (898-15) не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду, оскільки це є позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, звужує дійсний зміст цієї норми, чим порушується право особи на судовий захист. Таким чином, існують правові підстави для відступлення від вказаного висновку.

Доводи інших учасників справи

У листопаді 2021 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу ТОВ "ФК "Інвент", у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін постанову суду апеляційної інстанції; стягнути із ТОВ "ФК "Інвент" на користь ОСОБА_2 судові витрати на оплату професійної правничої допомоги на стадії касаційного розгляду в сумі 50 000,00 грн.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 29 травня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11353327000, відповідно до умов якого АКІБ "УкрСиббанк" зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти в іноземній валюті в сумі 49 500,00 доларів США, що дорівнює еквіваленту 240 075,00 грн за курсом НБУ на день укладення договору, а позичальник зобов`язався прийняти, належним чином використати і повернути банку кредитні кошти та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, зазначених у цьому договорі. Кінцевий термін повернення кредиту сторони визначили до 29 травня 2023 року, або достроково, зі сплатою 15,00 % річних за користування кредитними коштами. Сторони погоджували зміни до кредитного договору шляхом укладання додаткових угод, визначилися із графіком погашення кредиту, який є невід`ємною частиною кредитного договору, та дійшли згоди щодо сукупної вартості отриманого кредиту (а. с. 13-37 т. 1).

З метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за кредитним договором ОСОБА_1 згідно з договором іпотеки від 29 травня 2008 року № 1135332700/З передала АКІБ "УкрСиббанк" в іпотеку квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та належить їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 26 червня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Орловою Т. В., за реєстром № 1208. Спірна квартира має загальну площу 51,3 кв. м, житлову площу 28,3 кв. м (а. с. 38-40 т. 1).

На підставі рішення загальних зборів акціонерів від 27 жовтня 2009 року АКІБ "УкрСиббанк" змінило назву на ПАТ "УкрСиббанк", яке стало правонаступником усіх прав та обов`язків АКІБ "УкрСиббанк".

08 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитом, відповідно до якого ПАТ "УкрСиббанк" продало, а ПАТ "Дельта Банк" купило право вимоги за кредитними договорами, в тому числі за договором про надання споживчого кредиту від 29 травня 2008 року № 11353327000, укладеним із ОСОБА_2 (а. с. 71-74 т. 1).

Відповідно до виписки по кредиту, складеною ПАТ "УкрСиббанк" за період з 29 травня 2008 року по 08 лютого 2012 року, а також довідки ПАТ "Дельта Банк" від 26 червня 2013 року, у ОСОБА_2 станом на 26 червня 2013 року утворилася заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 29 травня 2008 року № 11353327000 у загальному розмірі 76 601,17 доларів США, що згідно з курсом НБУ станом на 26 червня 2013 року становить 612 273,15 грн, та яка складається із: заборгованості за кредитом в сумі 46 444,70 доларів США, що згідно з курсом НБУ становить 371 232,49 грн, заборгованості за процентами в сумі 30 156,47 доларів США, що згідно з курсом НБУ становить 241 040,67 грн (а. с. 46-55 т. 1).

21 жовтня 2013 року ПАТ "Дельта Банк" надсилало ОСОБА_2 та ОСОБА_1 письмові вимоги про необхідність виконати порушене зобов`язання у тридцятиденний строк: погасити наявну заборгованість у повному обсязі зі сплатою процентів за користування кредитом з урахуванням усіх штрафних санкцій або на виконання статті 37 Закону України "Про іпотеку" передати добровільно предмет іпотеки у власність іпотекодержателя (а. с. 59-68 т. 1).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувана постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Щодо дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при відкритті апеляційного провадження

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно поновив ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження заочного рішення суду першої інстанції, оскільки він був належним чином повідомлений про розгляд справи у суді першої інстанції.

Згідно з пунктом 13 Розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) , у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Разом з тим, у пункті 9 Розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) , у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_2 подав 08 квітня 2021 року, то апеляційний суд правильно керувався нормами ЦПК України (1618-15) у редакції, що діяла з 15 грудня 2017 року.

Зазначене відповідає загальновизнаному положенню про дію цивільних процесуальних норм у часі, згідно з яким незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій (частина третя стаття 3 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення третьої особи ОСОБА_2 про розгляд справи у суді першої інстанції, він не був присутній у судовому засіданні, а копію судового рішення отримав лише 07 квітня 2021 року, що підтверджується відповідною заявою (а. с. 148 т. 1), тому суд апеляційної інстанції правильно застосував положення частини другої статті 358 ЦПК України та обґрунтовано поновив ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження заочного рішення суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18), є необґрунтованими, оскільки у вказаній справі встановлено інші фактичні обставини. Так, у справі № 361/161/13-ц встановлено, що особа, яка подала апеляційну скаргу, знала про існування заочного рішення суду першої інстанції від 24 квітня 2013 року, копію якого їй було вручено 17 травня 2013 року, а 31 травня 2013 року вона подала заяву про перегляд заочного рішення.

Щодо вирішення судом апеляційної інстанції справи по суті

Щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц (провадження № 14-38цс18) зазначила, що у статті 12 Закону України "Про іпотеку" вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати, в тому числі передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Стаття 37 Закону України "Про іпотеку" не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду, а для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

Сторони, підписавши іпотечний договір від 29 травня 2008 року № 11353327000/З, узгодили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового порядку врегулювання спору (пункти 5.1, 5.2) і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки.

Під час розгляду справи суд апеляційної інстанції врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц, про те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання спору, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки є виключно позасудовим способом урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі. При цьому необхідно врахувати, що у статті 37 Закону України "Про іпотеку" не передбачено можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ "Дельта Банк", правонаступником якого є ТОВ "ФК "Інвент", про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі спірної квартири іпотекодержателю права власності на нього, визнання за іпотекодержателем права власності на спірну квартиру, оскільки передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Враховуючи висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду, колегія суддів не вбачає підстав щодо необхідності відступлення від висновку щодо питання застосування статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку", який викладений у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц, а тому необґрунтованими є доводи касаційної скарги про наявність підстав для відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц, який був застосований судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі "Пономарьов проти України" та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені ТОВ "ФК "Інвент" у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга ТОВ "ФК "Інвент" є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу

У листопаді 2021 року ОСОБА_2 надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому просить стягнути з ТОВ "ФК "Інвент" судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн.

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, а також у постановах Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, від 12 січня 2022 року у справі № 750/10242/20, від 13 липня 2022 року у справі № 757/41747/20-ц.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 посилається на те, що витрати на правничу допомогу, пов`язані із поданням позивачем касаційної скарги складають фіксовану суму у розмірі 50 000,00 грн.

Згідно з актом приймання-передачі наданих послуг від 08 листопада 2021 року № 1 надані ОСОБА_2 послуги полягають у тому, що адвокат здійснив аналіз касаційної скарги, матеріалів справи, судової практики та сформував аргументи для підготовки відзиву на касаційну скаргу, підготував відзив на касаційну скаргу.

До закінчення розгляду справи у касаційному порядку ТОВ "ФК "Інвент" подало клопотання про зменшення заявленої ОСОБА_2 суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на неспівмірність заявленого розміру наданим послугам.

Враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, а також з урахуванням поданого ТОВ "ФК "Інвент" клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу та його доводів щодо їх неспівмірності наданим послугам, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з ТОВ "ФК "Інвент" на користь ОСОБА_2 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Щодо клопотання про постановлення окремої ухвали

У грудні 2021 року ТОВ "ФК "Інвент" подало до Верховного Суду клопотання про постановлення окремої ухвали щодо порушень, допущених при розгляді адвокатського запиту ОСОБА_3 головою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська та головою Дніпровського апеляційного суду.

Згідно з частиною десятою статті 262 ЦПК України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що клопотання про постановлення окремої ухвали є необґрунтованим. Суд під час розгляду справи не встановив підстав, передбачених статтею 262 ЦПК України, для вчинення відповідної процесуальної дії. Тому в задоволенні клопотання про постановлення окремої ухвали належить відмовити.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

У грудні 2021 року ТОВ "ФК "Інвент" надіслало клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на те, що вказана справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а також для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі № 263/4637/18.

Зазначене клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Підстави та порядок передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду визначені статтями 403, 404 ЦПК України.

Частинами четвертою, п'ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Відповідно до частини першої статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Наведені ТОВ "ФК "Інвент" доводи для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в розумінні приписів статті 403 ЦПК України, не є тими обставинами, за наявності яких справа може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Тому в задоволенні клопотання ТОВ "ФК "Інвент" про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.

Щодо клопотання ТОВ "ФК "Інвент" про участь у судовому засіданні

У касаційній скарзі ТОВ "ФК "Інвент" просить справу розглядати за участю його представника.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що виклик учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з урахуванням встановленої необхідності таких пояснень. Оскільки Верховним Судом не приймалось рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, і така необхідність відсутня, то підстав для виклику представників сторін немає. Тому у задоволенні клопотання слід відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Верховний Суд встановив, що постанову суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги ТОВ "ФК "Інвент" висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу ТОВ "ФК "Інвент" необхідно залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвент" про постановлення окремої ухвали відмовити.

У задоволенні клопотання товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвент" про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

У задоволенні клопотання товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвент" про участь у судовому засіданні відмовити.

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвент" залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 липня 2021 року залишити без змін.

Клопотання ОСОБА_2 про стягнення витрат на правничу допомогу задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвент" на користь ОСОБА_2 витрати, пов`язані з оплатою правничої допомоги за подання відзиву на касаційну скаргу, у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) грн 00 коп.