755/16517/20 Про визнання недійсними електронних торгів в межах виконавчого провадження - 08.05.2023 Прийняття

ОСОБА_1 - адвоката Бабенка Сергія Сергійовича, на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 травня 2022 року у складі судді Савлук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду

від 22 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М.,

Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва (далі - приватний виконавець) Телявського А. М., державного підприємства "Сетам"

(далі - ДП "Сетам"), треті особи: ОСОБА_2, товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвест Хаус" (далі - ТОВ "ФК "Інвест Хаус", товариство), про визнання недійсними електронних торгів

і протоколу проведення електронних торгів.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 04 березня 2008 року між ним та відкритим акціонерним товариством комерційний банк "Надра" (далі - ВАТ "Надра", банк) було укладено кредитний договір № 76/П/19/2008-840, право вимоги за яким на підставі договору про відступлення права вимоги від 05 березня 2020 року № GL2N79735 перейшло до ТОВ "ФК "Інвест Хаус".

19 червня 2020 року приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Личук Т. В. вчинив виконавчий напис за реєстровим № 1593, за яким запропоновано стягнути

з нього на користь товариства заборгованість за вищезазначеним кредитним договором у розмірі 2 756 742,86 грн.

На підставі вказаного виконавчого напису 02 липня 2020 року приватним виконавцем Телявським А. М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 62458726.

15 липня 2020 року він отримав копію висновку про вартість майна, складеного 08 липня 2020 року товариством з обмеженою відповідальністю "Євроексперт Груп" (далі - ТОВ "Євроексперт Груп"), відповідно до якого ринкова вартість належного йому автомобіля марки Infiniti G35, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 становить 243 390,00 грн, а також заявку приватного виконавця Телявського А. М. на реалізацію арештованого майна від 13 липня 2020 року, а саме зазначеного вище автомобіля.

Незважаючи на те, що він звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом про визнання протиправними дій, визнання незаконним звіту про оцінку майна (справа № 640/17430/20), 03 серпня

2020 року ДП "СЕТАМ" провело електронні торги, на яких було реалізовано спірний автомобіль за 243 390,00 грн. Переможцем торгів визнано учасника торгів - ОСОБА_2, про що свідчить протокол проведення електронних торгів від 03 серпня 2020 року № 494855.

Позивач уважав, що електронні торги з реалізації належного йому на праві власності автомобіля відбулися з грубим порушенням установлених законодавством правил та процедури проведення торгів, що призвело

до порушення його прав. Зокрема, початкова ціна продажу автомобіля (243 390,00 грн) не відповідає реальній вартості транспортного засобу,

є заниженою. Крім того, автомобіль не був оглянутий суб`єктом оціночної діяльності всередині, що свідчить про те, що звіт є неповним та не може відображати реальної ринкової вартості об`єкта оцінки. Також він не надавав доручення на проведення оцінки.

Зазначав і про те, що заявка на реалізацію арештованого майна

не відповідає вимогам пункту 2 Розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (z1301-16) (далі - Порядок № 2831/5), оскільки в ній відсутні: відомості про майно, яке передається на реалізацію, його склад, характеристики, опис, включно з інформацією про явні дефекти, відсутні елементи, обмежену функціональність; повні відомості про зберігача майна, а саме: його адреса, електронна пошта, відомості про чинні обтяження, фото та/або відеоматеріали.

Крім цього, у порушення положень статті 43 Закону України "Про іпотеку"

та Розділу VІІ Порядку № 2831/5 ДП "Сетам" не здійснило належне повідомлення через засоби масової інформації про проведення прилюдних торгів, чим обмежило коло можливих потенційних покупців.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати недійсними електронні торги від 03 серпня 2020 року з реалізації арештованого нерухомого майна, а саме, автомобіля марки Infiniti G35,

2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 ;

- визнати недійсним протокол проведення електронних торгів

від 03 серпня 2020 року № 494855;

- визнати недійсним акт про проведені електронні торги від 11 серпня

2020 року, складений приватним виконавцем Телявським А. М.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 19 травня

2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт порушення правил проведення торгів, визначених Порядком № 2831/5, як і не довів, що ці порушення могли вплинути на результати торгів, на його права та законні інтереси,

як боржника виконавчого провадження.

Районний суд, відхиляючи посилання позивача щодо порушення Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) , оскільки оцінка спірного майна була проведена без його згоди та суттєво занижена, вказав, що такі дії приватного виконавця мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними, якщо

їх не оскаржено та не визнано незаконними у визначений законом спосіб.

Крім цього, суд першої інстанції вказав, що представник позивача, визначаючи як додаткову підставу для визнання електронних торгів недійсними наявність судового рішення про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, висловив свою позицію шляхом подання письмових пояснень, своїм процесуальним правом подати заяву про зміну підстав позову з дотриманням вимог частини третьої статті 49 ЦПК України не скористався. Указане не може розцінюватися як окрема підстава для визнання електронних торгів недійсними, тому суд не надавав правової оцінки заявленим підставам.

Суд першої інстанції застосував відповідні норми ЦК України (435-15)

та Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) , а також положення Порядку № 2831/5, й врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду України у справах про визнання прилюдних торгів недійсними.

Постановою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бабенка С. С., залишено без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду

міста Києва від 19 травня 2022 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам

і доводам сторін, у зв`язку з чим дійшов правильного висновку

про відстність підстав для визнання недійсними електронних торгів, оскільки такі відбулися з дотримання процедури їх проведення.

Апеляційний суд застосував відповідні норми ЦК України (435-15) , Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) , положення Порядку № 2831/5, урахував судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду України у справах про визнання прилюдних торгів недійсними, а також преюдиційне судове рішення суду в адміністративній справі

№ 640/17430/20, яким не встановлено протиправності дій приватного виконавця (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції зазначив, що заявка на реалізацію містила всі необхідні дані для передання майна на реалізацію.

Оскільки реалізоване на електронних торгах майно не є предметом іпотеки, доводи позивача про те, що його реалізація здійснена з порушенням

статті 43 Закону України "Про іпотеку" та розділу VІІ Порядку № 2831/5,

є безпідставними.

Колегія суддів апеляційного суду відхилила доводи апеляційної скарги

про помилкове неврахування районним судом рішення Галицького районного суду м. Львова від 12 березня 2021 року (справа

№ 755/10322/20), яким визнано виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, оскільки у позовній заяві ОСОБА_1 не посилався,

як на підставу позову на факт визнання судом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. У ході розгляду справи клопотань про зміну підстав позову також не заявляв.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду касаційної інстанції

У касаційній скарзі, поданій у січні 2023 року до Касаційного цивільного

суду у складі Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Бабенко С. Г., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення

та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що судами застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду, а також належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі. Витребувано цивільну справу

№ 755/16517/20 із Дніпровського районного суду міста Києва. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У березні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Бабенка С. Г., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

Суб`єктом оціночної діяльності було порушено порядок проведення оцінки спірного майна, внаслідок чого ціна продажу належного позивачу автомобіля не відповідає його ринковій вартості, є значно заниженою. Транспортний засіб не був оглянутий всередині. Заявник уважає, що звіт про оцінку майна є неповним і не відповідає вимогам Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440 (1440-2003-п) та Національного стандарту № 2 "Оцінка нерухомого майна", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1442 (1442-2004-п) , які є обов`язковими для застосування під час проведення оцінки майна суб`єктами оціночної діяльності. Посилаючись на відповідну постанову Верховного Суду, вважає, що зазначені обставини є підставою для визнання такої оцінки майна недійсною.

Заявник зазначає, що на момент звернення до суду з цим позовом,

у позивача була відсутня можливість провести власну об`єктивну оцінку належного йому транспортного засобу через відсутність доступу до нього.

Також указує на невідповідність заявки на реалізацію арештованого майна вимогам пункту 2 Розділу ІІ Порядку № 2831/5 й про порушення ДП "Сетам" статті 43 Закону України "Про іпотеку" та Розділу VІІ Порядку № 2831/5 щодо повідомлення про проведення торгів.

Суди безпідставно не надали оцінку поданим ним додатковим поясненням, у яких він зазначав про ухвалення Галицьким районним судом м. Львова рішення від 02 березня 2021 року у справі №755/10322/20, яким було визнано виконавчий напис, на підставі якого були проведені оспорювані торги, таким, що не підлягає виконанню. Заявник уважає, що цими поясненнями він фактично змінив підстави позову, оскільки вони містили опис підстав, відмінних від підстав, описаних у позовній заяві, а прохальна частина пояснень містила вимогу врахувати їх під час винесення рішення. Районний суд долучив указане судове рішення як доказ у справі, проте зробив помилковий висновок, що позивач повинен був звернутися до суду

з клопотанням про зміну підстав позову.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив від приватного виконавця Телявського А. М. на касаційну скаргу представника

ОСОБА_1 - адвоката Бабенка С. Г., в якому заявник просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу -

без задоволення.

Вказується, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження його доводів щодо невідповідності вартості об`єкту оцінки ринковій.

При цьому законодавством визначено порядок спростування

та оспорювання результатів оцінки майна шляхом рецензування звіту

про оцінку. Позивач скористався своїм правом на оскарження оцінки майна шляхом подання відповідного позову, в задоволенні якого рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2020 року

у справі № 640/17430/20 було відмовлено. Всі зазначені позивачем обставини не є підставами для визнання електронних торгів недійсними. Посилається на відповідні правові позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, ухвалених у подібних спорах.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої

цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених

частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Бабенка С. Г., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси

у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон

або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи,

яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги

такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту,

який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права

у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який

не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Тобто, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме

її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1, звертаючись до суду з указаним позовом, посилався на те, що електронні торги

з реалізації належного йому автомобіля відбулися з порушенням установленого законодавством порядку їх проведення.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права

на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду,

що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку регламентуються Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження

і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб,

що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частинами першою, четвертою та п`ятою статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження.

У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець має право залучити суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення оцінки майна. Виконавець повідомляє

про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості

чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення

про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем. Оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом.

За змістом статей 48, 56, 57, 61 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

За загальним правилом реалізація арештованого майна здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною (частина перша

статті 61 Закону України "Про виконавче провадження).

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна

на прилюдних/електронних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто

у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника торгів, та складання

за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів

є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а відтак, є правочином.

Зазначене узгоджується і з положеннями статей 650, 655,

частиною четвертою статті 656 ЦК України, з аналізу яких можна зробити висновок, що процедура набуття майна на прилюдних/електронних торгах

є різновидом договору купівлі-продажу. Сторонами в договорі купівлі-продажу є продавець і покупець.

Набуття майна за результатами прилюдних/електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна

є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, є державна виконавча служба/приватний виконавець та організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів.

Таким чином, відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, а відтак така угода може визнаватися недійсною

в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, встановлених частинами першою-третьою, шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 ЦК України).

Вказане відповідає правовому висновку, викладеному Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 05 червня 2018 року у справі

№ 910/856/17, провадження № 12-128гс18, від 21 листопада 2018 року

у справі № 465/650/16-ц, провадження № 14-356цс18 та від 23 січня

2019 року у справі № 522/10127/14-ц, провадження № 14-428цс18.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Оскільки за змістом частини першої статті 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних/електронних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами таких торгів, то підставами для визнання оспорюваних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил їх проведення.

Отже, правова природа продажу майна з публічних торгів дає можливість визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону.

При вирішенні спору про визнання прилюдних/електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог Порядку № 2831/5 та інших норм законодавства при проведенні торгів;

чи вплинули ці порушення на результати торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати цих торгів,

на момент проведення торгів.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України: від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, від 25 листопада

2015 року у справі № 6-1749цс15, від 06 квітня 2016 року у справі

№ 3-242гс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15, від 29 червня 2016 року у справах № 6-370цс16 та № 6-547цс16, від 29 листопада

2017 року у справі № 6-231цс17, від 29 листопада 2017 року у справі

Крім того, сам по собі факт неналежного повідомлення боржника

про проведення прилюдних торгів не може бути підставою для визнання таких недійсними. Головна умова, яка повинна бути встановлена судами,

це наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинно бути присутнє порушення прав і законних інтересів особи, яка

їх оспорює (постанова Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15).

Отже, підставою для пред`явлення позову про визнання прилюдних торгів недійсними є наявність порушення норм закону при проведенні торгів водночас із порушенням прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність

або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази,

які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша

статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному

та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази

не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність

і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним

у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку відповідним доводам касаційної скарги щодо порушення приватним виконавцем положень Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) , Верховний Суд виходить з наступного.

Допущені приватним виконавцем порушення при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) , до призначення прилюдних/електронних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо, підлягають оскарженню

у порядку, передбаченому цим Законом.

Схожий висновок викладений у постановах: Верховного Суду України

від 29 червня 2016 року у справі № 6-370цс16, Верховного Суду

від 11 вересня 2019 року у справі № 330/1852/16-ц, провадження

№ 61-21931св18, Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року

у справі № 367/6231/16-ц, провадження № 14-529 цс19.

Відтак, правильними є висновки судів про те, що дії державного/приватного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2020 року (справа № 640/17430/20), яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного виконавця

Телявського А. В., треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: товариство з обмеженою відповідальністю "ФК "Інвест Хаус", товариство з обмеженою відповідальністю "Євроексперт Груп", про визнання протиправними дій, визнання незаконним звіту про оцінку майна.

Указаним судовим рішенням не встановлено протиправності дій приватного виконавця з визначення вартості спірного майна, як і не встановлено порушень порядку проведення суб`єктом оціночної діяльності оцінки майна.

За змістом частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі,

що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За наведених обставин, відповідні доводи є безпідставними, тому відхиляються Верховним Судом. Позивачем не надано належних

і допустимих доказів, що є його процесуальним обов`язком (статті 12, 81 ЦПК України), які б свідчили про інший розмір вартості спірного автомобіля. При цьому посилання на відсутність можливості провести власну оцінку спірного нерухомого майна є припущеннями,

а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення

(частина шоста статті 81 ЦПК України).

Також правильними є посилання судів на те, що заявка на реалізацію арештованого майна містила всі необхідні дані для передання спірного майна на реалізацію, а тому доводи касаційної скарги в цій частині

не заслуговують на увагу.

Отже, з урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з яким погодився

й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання електронних торгів недійсними, так як позивач не довів належними та допустимими доказами факт порушення правил проведення торгів, визначених Порядком № 2831/5, як і не довів,

що ці порушення могли вплинути на результати торгів і на його права

та законні інтереси, як боржника виконавчого провадження.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

Доводи касаційної скарги про помилковість зазначення судів про те,

що позивач повинен був звернутися до суду з клопотанням про зміну підстав позову,не заслуговують на увагу.

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом

у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною першою статті 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами

не допускається.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, згідно

з пунктом 2 частини другої та частини третьої статті 49 ЦПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог

до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

При поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України (1618-15) .

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета

і підстави позову. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовної якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги,

з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Водночас не можна вважати зміною підстав позову: доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин; зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17, провадження № 61-9545сво21.

Верховний Суд у постанові від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20 (провадження № 61-15126св21) зазначив, що у разі надходження заяви (клопотання) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог позивачем суд, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви

та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її або як подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об`єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Також у цій постанові Верховний Суд указав, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму,

так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм

у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

З урахуванням наведеного, письмові пояснення представника

ОСОБА_1 - адвоката Бабенка С. С. (а. с. 136-139, т. 1), не можна вважати поданням окремої письмової заяви з іншими підставами позову, оскільки заявник у даних поясненнях указав лише про наявність нових обставин, виклавши при цьому частковий зміст судового рішення Галицького районного суду м. Львова від 12 березня 2021 року (справа

№ 755/10322/20). Доповнення позову новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин, не є зміною підстав позову. Крім того, вказане судове рішення ухвалене після проведення торгів, які є правочином,

а правочин може бути визнаний недійсним, якщо допущено порушення

на момент укладення правочину, тобто на момент проведення торгів.

Більше того, письмові пояснення були подані до суду першої інстанції засобами поштового зв`язку лише 30 листопада 2021 року, тоді як указане судове рішення було ухвалено 12 березня 2021 року.

Таким чином, судами під час розгляду справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права, як і не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести

до неправильного вирішення справи, відповідні доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з ухваленими судовими рішеннями, а тому відхиляються Верховним Судом.

При цьому порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена

як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційним судом не встановлено.

Судові рішення є правильними по суті й законними, а тому не можуть бути скасованими з формальних підстав (частина друга статті 410 ЦПК України).

У цілому доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, є ідентичними аргументам, викладеним у позовній заяві та апеляційній скарзі, їм уже надавалася оцінка судами, а тому вони не можуть бути підставами

для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Згідно із усталеною практикою Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд

не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів