504/2665/21 Про визначення додаткового строку для прийняття спадщини - 24.04.2023 Прийняття

В обґрунтування позову зазначила про те, що 17 листопада 2015 року ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Южненської міської державної нотаріальної контори Одеської області Колосковою Т. І., яким на випадок своєї смерті все майно, з чого б воно не складалось, заповів їй. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Після його смерті вона є спадкоємцем за заповітом. У липні 2021 року вона звернулася до державного нотаріуса Лиманської державної нотаріальної контори щодо спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3, проте у прийнятті заяви про прийняття спадщини їй відмовлено, оскільки вона пропустила встановлений законом строк для прийняття спадщини.

З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просила суд визначити їй додатковий строк для прийняття спадщини, який вона пропустила через юридичну необізнаність.

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 12 січня 2022 року позов задоволено. Визначено ОСОБА_1 додатковий строк терміном три місяці для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що наведені позивачем причини пропуску строку подачі заяви про прийняття спадщини є поважними, а тому є підстави для визначення їй додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини.

Не погоджуючись із наведеним рішенням суду першої інстанції, 25 серпня 2022 року ОСОБА_2, який не брав участі у розгляді справи, подав до суду апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 26 вересня 2022 року відкрито апеляційне провадження за наведеною апеляційною скаргою.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 12 січня 2022 року закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 362 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Закриваючи апеляційне провадження у справі, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_2 не надав суду належних доказів того, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції вирішувались питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У листопаді 2022 року ОСОБА_2 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 12 січня 2022 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- не звернули увагу на те, що ОСОБА_1 ще в 2016 році було відомо про факт смерті ОСОБА_3 і вона мала можливість подати заповіт, на який вона посилалась в позовній заяві у цій справі, нотаріусу для прийняття спадщини однак такого заповіту вона не подала;

- не врахували, що ОСОБА_3 через важку хворобу, яка спіткала його в останні роки життя (рак), не розумів значення своїх дій, а тому не міг заповісти все своє майно невідомій особі з якою не проживав і не мав родинної спорідненості;

- проігнорували те, що заповіт ОСОБА_3 складено за 7 днів до смерті від раку, а у той період він перебував під дією сильних медичних препаратів в склад яких входили наркотичні складові для сильного знеболення;

- не надали оцінку тому, що заповіт ОСОБА_3 в Єдиному державному реєстрі заповітів та спадкових справ не відображено, що може свідчити про його підробку;

- не дослідили родинну спорідненість ОСОБА_3 та наявність взаємовідносин чи зв`язків із ОСОБА_1, що свідчить про неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи;

- не врахували, що спадкове майно і остання відома адреса реєстрації місця проживання ОСОБА_3 знаходиться в м. Южне Одеської області;

- не врахували висновків щодо застосуванням норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду: від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18, від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 та постановах Верховного Суду: від 09 вересня 2020 року у справі № 910/6644/18, від 26 травня 2021 року у справі № 506/33/19.

Також у касаційній скарзі, заявник вказав на те, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилив його клопотання про поновлення строку на подачу доказів до суду, яке було важливим щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: родинних зв`язків заявника з ОСОБА_3, стану здоров`я ОСОБА_3 на момент видачі заповіту та порушень правил підсудності (територіальної юрисдикції), і як наслідок не встановив тих обставин, що оскаржуване рішення суду першої інстанції порушує законні права, інтереси та обов`язки заявника.

Крім того, в касаційній скарзі заявник зазначив, що апеляційний суд не врахував, що він є братом по матері ОСОБА_3 та єдиними його спадкоємцем у розумінні статей 1217, 1222, 1223, 1258 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

У січні 2023 року Лиманська районна державна нотаріальна контора Одеської області із застосуванням засобів поштового зв`язку подала до Верховного Суду заяву про заміну неналежного відповідача, яка обґрунтована тим, що держана нотаріальна контора не є заінтересованою особою у цій справі, а тому є неналежним відповідачем.

На момент розгляду справи Верховним Судом відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_2 від інших учасників справи не надходило.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 28 листопада 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 12 січня 2022 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2022 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 в частині оскарження рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 12 січня 2022 року відмовлено на підставі пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України; поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження ухвали Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року; відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року на підставі частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Комінтернівського районного суду Одеської області матеріали цивільної справи № 504/2665/21; встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У січні 2023 матеріали справи № 504/2665/21 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 48 років, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, виданим 24 листопада 2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Южненського міського управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 210.

Згідно з заповітом від 17 листопада 2015 року серії НАО № 798481, посвідченим державним нотаріусом Южненської міської нотаріальної контори Одеської області Колосковою Т. І., зареєстрованим в реєстрі за № 390, ОСОБА_3 на випадок своєї смерті зробив розпорядження, відповідно до якого усе його майно нерухоме та рухоме, де б воно не було та з чого б воно не складалося, заповів ОСОБА_1

05 серпня 2022 року ОСОБА_2 подав приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Полежаєву О. Є. заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Полежаєвим О. Є. від 05 серпня 2022 року ОСОБА_2 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини.

Також 05 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Лиманської районної державної нотаріальної контори Одеської області про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, зокрема зазначаючи про те, що державний нотаріус Лиманської державної нотаріальної контори відмовив у прийнятті її заяви про прийняття спадщини після ОСОБА_3, оскільки вона пропустила встановлений законом строк для прийняття спадщини.

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 12 січня 2022 року у цій справі позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено ОСОБА_1 додатковий строк терміном три місяці для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Не погоджуючись із наведеним рішенням суду першої інстанції, 25 серпня 2022 року ОСОБА_2 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції ОСОБА_2 обґрунтував тим, що він є рідним братом померлого, по материнській лінії і тому мав бути залучений судом до участі у справі як єдиний законний спадкоємець після смерті ОСОБА_3 .

Нормативно-правове обґрунтування

У статті 129 Конституції України у числі основних засад судочинства зазначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України (254к/96-ВР) основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22 рішення ЄСПЛ від 28 березня 2006 року у справі "Мельник проти України", заява № 23436/03).

Реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень процесуального закону.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Разом із тим, судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи.

Пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Системний аналіз наведеної норми процесуального права свідчить про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу після спливу річного строку з дня складання повного тексту судового рішення. Якщо обставини вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Схожий правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).

Крім того, відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до статей 1261- 1265 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. У п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (стаття 1269, частина перша статті 1270 ЦК України).

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Водночас спадкоємець має право подати таку заяву нотаріусу у будь-який момент протягом вказаного шестимісячного строку.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (стаття 1272 ЦК України).

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Постановляючи ухвалу про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 нарішення суду першої інстанції, апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що ОСОБА_2, який вважає себе спадкоємцем другої черги після смерті ОСОБА_3, не надав суду жодних доказів того, що він фактично прийняв спадщину або своєчасно звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини. Також заявник не надав суду і доказів того, що звертався до суду з заявою про надання додаткового строку про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .

З огляду на це, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_2 не довів, що рішенням суду першої інстанціїпро визначення ОСОБА_1 додаткового строку для прийняття спадщини вирішувалося питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки як спадкоємця ОСОБА_3, а тому він не має права на оскарження такого судового рішення в апеляційному порядку.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилив клопотання заявника про поновлення строку на подачу доказів до суду, яке було важливим щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, є безпідставними з огляду на таке.

Згідно з пунктом 6 частини другої статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції.

Відповідно до частин першої та третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до матеріалів справи, 29 серпня 2022 року ОСОБА_2 разом з апеляційною скаргою на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 12 січня 2022 року подав до суду докази, а саме: копію паспорта ОСОБА_2 ; копію ідентифікаційного номера ОСОБА_2 ; копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 від 14 липня 2022 року серії НОМЕР_2 ; копію свідоцтва про смерть ОСОБА_4 від 13 липня 2022 року серії НОМЕР_3 ; копію свідоцтва про смерть ОСОБА_3 від 13 липня 2022 року серії НОМЕР_4 ; копію ухвали Комінтернівського районного суду Одеської області від 11 серпня 2021 року у справі № 504/2665/21; копію рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 12 січня 2022 року у справі № 504/2665/21; копію ухвали Суворовського районного суду міста Одеси від 25 серпня 2016 року у справі № 523/10503/16-ц; копію ухвали Суворовського районного суду міста Одеси від 30 серпня 2016 року у справі № 523/10341/16-ц; копію ухвали Суворовського районного суду міста Одеси від 31 серпня 2016 року у справі № 523/11561/16-ц; копію ухвали Суворовського районного суду міста Одеси від 30 листопада 2016 року у справі № 523/16578/16-ц; копію витягу Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію розірвання шлюбу від 14 липня 2022 року № 00036149398; копію витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 14 липня 2022 року № 00036149008; копію витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження від 14 липня 2022 року № 00036148648; копію витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу від 14 липня 2022 року № 00036149421; копію інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна власності від 05 серпня 2022 року № 36665016; копію інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 05 серпня 2022 року № 306665241; копію витягу зі спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 14 липня 2022 року; копію заяви від 05 серпня 2022 року; копію постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 05 серпня 2022 року № 27; копію медичної картки ОСОБА_3 (онко-хворого), який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 44-89).

Також у апеляційній скарзі заявник виклав клопотання про поновлення строку на прийняття вказаних доказів, яке обґрунтував тим, що оскільки він не був залучений до у часті у справі в суді першої інстанції та дізнався про неї лише в серпні 2022 року, то не міг подати відповідні докази до суду першої інстанції.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 26 вересня 2022 року поновлено ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 12 січня 2022 року. Відкрито апеляційне провадження за наведеною апеляційною скаргою. Копію ухвали, апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів ухвалено направити учасникам справи (а. с. 112).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 23 вересня 2022 року вирішено закінчити підготовку справи 504/2665/21 до судового розгляду. Справу призначено до судового розгляду на 24 жовтня 2022 року на 14 год 00 хв (а. с. 113).

Аналіз наведеного свідчить про те, що відкриваючи апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2, апеляційний суд прийняв до розгляду подані ним докази, перевірив їх у процесі судового розгляду справи та дійшов висновку про те, що питання про права та інтереси ОСОБА_2, який не брав участі у розгляді справи судом першої інстанції не вирішувалось, про що постановив оскаржувану ухвалу від 24 жовтня 2022 року.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував, що заявник є братом по матері ОСОБА_3 та єдиними його спадкоємцем у розумінні статей 1217, 1222, 1223, 1258 ЦК України, Верховний Суд відхиляє, оскільки указані обставини були предметом розгляду апеляційного суду та їм надана належна правова оцінка.

Зокрема апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_2 не надав належних доказів того, що він фактично прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 або своєчасно звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, а отже є спадкоємцем померлого.

Аргументи касаційної скарги щодо неврахування судами попередніх інстанцій психічного та фізичного стану ОСОБА_3 на момент складення заповіту, недослідження питання реєстрації заповіту ОСОБА_3 та його можливості його підробки; нез`ясування наявності взаємовідносин чи спадкових зв`язків спадкодавця із ОСОБА_1, Верховний Суд відхиляє, оскільки питання дійсності заповіту ОСОБА_3 не є предметом дослідження у цій справі, а тому не підлягало перевірці судами попередніх інстанцій.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосуванням норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18, від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18, та висновків Верховного Суду у викладених у постановах: від 09 вересня 2020 року у справі № 910/6644/18, від 26 травня 2021 року у справі № 506/33/19 у справі № 19/028/-10/13, є безпідставними з огляду на те, що висновки, наведені у вказаних постановах суду касаційної інстанції щодо правил визначення територіальної підсудності спору, не суперечать висновкам, наведеним в оскаржуваній ухвалі апеляційного суду про закриття апеляційного провадження.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції щодо поданої ОСОБА_2 апеляційної скарги та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, що можуть бути підставою для скасування постановленого у справі судового рішення.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії", заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", заява № 49684/99).

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України.

Щодо заяви Лиманської районної державної нотаріальної контори Одеської області про заміну неналежного відповідача

Відповідно до частини першої і третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно зі статтею 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Водночас відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Таким чином, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим, установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Схожих правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18); від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14 178цс18); від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18); від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18); від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18), від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17 (провадження № 14-20цс19).

Отже, оскільки вирішення питання про заміну неналежного відповідача відноситься виключно до компетенції суду першої інстанції і предметом касаційного перегляду у цій справі є лише процесуальна ухвала Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2, яка є законною та обґрунтованою, то заява Лиманської районної державної нотаріальної контори Одеської області про заміну неналежного відповідача задоволенню не підлягає.