569/3958/21 Про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири - 21.04.2023 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Грабовського Віталія Анатолійовича на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 13 червня 2022 року, ухвалене у складі судді Бучко Т. М., та постанову Рівненського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Вейтас І. В., Боймиструка С. В., Ковальчук Н. М.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що між нею та ОСОБА_4 (чоловіком ОСОБА_2 ) у період з 09 липня 2018 року по 25 липня 2018 року укладено договори позики. Оскільки кошти у встановлений договорами строк ОСОБА_4 не повернув, вона у квітні 2019 року звернулась до Третейського суду при Товарній біржі "Західноукраїнська" з позовом про стягнення боргу.

29 квітня 2019 року рішенням Третейського суду при Товарній біржі "Західноукраїнська" у справі № 08/1/19 з ОСОБА_4 на її користь стягнуто заборгованість за договорами позики у розмірі 152 400,00 грн, штраф в розмірі 30 480,00 грн, пеню у розмірі 117 682,20 грн, інфляційні втрати за прострочення повернення суми боргу у розмірі 8 382 грн, 365 % річних від простроченої суми в розмірі 294 205,50 грн та витрати зі сплати третейського збору в розмірі 6 031,50 грн.

Також у квітні 2019 року вона звернулась до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики.

Натомість, дружина позичальника - ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 08 травня 2019 року відчужила квартиру АДРЕСА_1, яка є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

Зазначала, що вказаний договір укладено з метою уникнення звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_4 у рахунок погашення боргу за невиконаним зобов`язанням перед нею.

З урахуванням зазначеного та заяви про зміну предмета позову від 14 травня 2021 року, ОСОБА_1 просила визнати недійсним з моменту його укладення договір купівлі-продажу квартири, укладений 08 травня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений 08 травня 2019 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Матвійчук О. С., зареєстрований в реєстрі за № 894; припинити право власності за ОСОБА_3 на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 48,8 кв. м, житловою площею 33,4 кв. м, номер запису про право власності 31459505, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 467693364 від 08 травня 2019 року 11:52:49, приватного нотаріуса Матвійчук О. С. Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1637083356101.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 13 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що станом на час відчуження були відсутні обмеження щодо розпорядження квартирою, яка є предметом оспорюваного договору, а також не існувало рішень суду про стягнення боргу з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за договорами позики, а позивач не довела належними та допустимими доказами факт обізнаності відповідачів про існування боргу третьої особи - ОСОБА_4 перед ОСОБА_1, та, відповідно, існування протиправного умислу в діях сторін спірного правочину при його укладенні, а тому дійшов висновку про те, що оспорюваний правочин не має ознак фраудаторного договору, тобто такого, що вчинений боржником на шкоду кредитору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У листопаді 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Грабовський В. А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, є фіктивним та таким, що порушує законні права ОСОБА_1, оскільки його вчинено лише з метою приховання належного боржнику на спільній сумісній власності нерухомого майна від звернення стягнення на нього у рахунок виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за договорами позики.

Суди попередніх інстанцій не врахували, що внутрішня воля ОСОБА_2 щодо укладення договору купівлі-продажу з ОСОБА_3 була направлена на уникнення звернення стягнення на належне на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 нерухоме майно. При цьому таке відчуження не могло відбутися без згоди ОСОБА_4, який надавав письмову заяву на укладення оспорюваного правочину, будучи його співвласником на праві спільної сумісної власності як чоловік ОСОБА_2 .

При укладенні оспорюваного правочину воля сторін договору не відповідала зовнішньому її прояву, сторони договору не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених договорами купівлі-продажу.

Посилаючись на те, що позивач не довела факт того, що ОСОБА_2 знала про існування боргу ОСОБА_4, суди не врахували, що договір укладено після того, як ОСОБА_2 та ОСОБА_4 стало відомо про подання ОСОБА_1 заяви про забезпечення позову у справі № 569/7165/19, в якій містилося прохання накласти арешт на спірну квартиру (18 квітня 2019 року), та прийняття Третейським судом при Товарній біржі "Західноукраїнська" рішення від 25 квітня 2019 року про стягнення з чоловіка ОСОБА_2 - ОСОБА_4 коштів за договорами позики.

Отже, ОСОБА_2, усвідомивши наявність рішення третейського суду про стягнення з її чоловіка заборгованості та можливість отримання негативного для себе рішення суду, що могло призвести до звернення стягнення на спірну квартиру, яка є спільною сумісною власністю подружжя, створила перешкоди для виконання майбутнього рішення суду шляхом укладання оспорюваного договору.

За таких обставин ОСОБА_2 знала про існування заборгованості ОСОБА_4 за договорами позики, та, укладаючи договір купівлі-продажу квартири, сторони договору мали протиправний умисел на ухилення від сплати боргу ОСОБА_4 .

При цьому ОСОБА_2 не мала на меті отримання прибутку внаслідок продажу квартири, оскільки ціна продажу квартири є значно нижчою за ціну її придбання.

Так, квартиру придбано 05 вересня 2018 року за ціною 382 000, 00, а продано 08 травня 2019 року за ціною 146 500,00 грн.

Крім того, після укладення оспорюваного правочину, ОСОБА_2 продовжила проживати у спірній квартирі.

Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) та у постановах Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 521/11991/19 (провадження № 61-1658св21), від 20 травня 2020 року у справі № 922/1903/18, від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18), від 12 жовтня 2020 року у справі № 521/8260/17 (провадження № 61-21793св19).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2023 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 листопада 2022 року справу передано судді-доповідачеві Бурлакову С. Ю., судді, які входять до складу колегії: Коротун В. М., Червинська М. Є.

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2022 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Грабовського В. А. залишено без руху

та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 26 січня 2023 року у зв`язку з відрядженням судді Бурлакова С. Ю. до Вищої ради правосуддя, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Системою автоматизованого розподілу справ (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 січня 2023 року) визначено суддю-доповідача - Коломієць Г. В. та суддів, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У лютому 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з 06 вересня 2016 року перебувають у зареєстрованому шлюбі.

09 липня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладений договір позики, за яким ОСОБА_4 отримав у позику 155 110,00 грн з терміном повернення до 13 вересня 2018 року.

13 липня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладений договір позики, за яким ОСОБА_4 отримав у позику 14 995,00 грн з терміном повернення до 16 вересня 2018 року.

16 липня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладений договір позики, за яким ОСОБА_4 отримав у позику 2 450,00 грн з терміном повернення до 17 вересня 2018 року.

18 липня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладений договір позики, за яким ОСОБА_4 отримав у позику 149 950,00 грн з терміном повернення до 20 вересня 2018 року.

20 липня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладений договір позики, за яким ОСОБА_4 отримав у позику 149 950,00 грн з терміном повернення до 24 вересня 2018 року.

25 липня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладений договір позики, за яким ОСОБА_4 отримав у позику 130,00 грн з терміном повернення до 26 вересня 2018 року.

Всього за вказаними договорами відповідно до розписок від 09, 10, 11, 12, 13, 14, 16, 21, 23, 24, 25 липня 2018 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 отримала 455 140,00 грн. 25 липня 2018 року з метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики від 25 липня 2018 року укладено договір поруки між ОСОБА_1 як кредитором, ОСОБА_6 як поручителем і ОСОБА_4, від імені якого на підставі нотаріально посвідченої довіреності діяла ОСОБА_5, як позичальником, за умовами якого поручитель ОСОБА_6 взяла на себе зобов`язання щодо виконання умов цього договору.

05 вересня 2018 року ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири придбала у власність квартиру АДРЕСА_1 .

01 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Третейського суду при товарній біржі "Західноукраїнська" з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики від 16 липня 2018 року та за договором позики від 18 липня 2018 року.

Рішенням Третейського суду при товарній біржі "Західноукраїнська" від 25 квітня 2019 року у справі № 08/1/19 позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 152 400,00 грн, штраф у розмірі 30 480,00 грн, пеню у розмірі 11 7682,20 грн, інфляційні втрати за прострочення повернення суми боргу у розмірі 8 382,00 грн, 365 % річних від простроченої суми в розмірі 294 205,50 грн та витрати зі сплати третейського збору в розмірі 6 031,50 грн.

08 травня 2019 року ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу відчужила квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3

14 травня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Рівненського апеляційного суду із заявою про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду.

Ухвалою від 18 червня 2019 року у справі № 4815/8/19 Рівненський апеляційний суд задовольнив заяву ОСОБА_1 про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Третейського суду при товарній біржі "Західноукраїнська" від 25 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договорами позики.

04 липня 2019 року Рівненський апеляційний суд видав ОСОБА_1 виконавчі листи від 18 червня 2019 року про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за договорами позики, які позивач пред`явила до виконання 05 липня 2019 року.

26 липня 2019 року старший державний виконавець Першого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області Федорчук А. О. відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованості; виконавче провадження № НОМЕР_2 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 третейського збору у розмірі 6 031,50 грн та виконавче провадження № 59655210 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 384,20 грн.

29 липня 2019 року постановою старшого державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального правління юстиції у Волинській області Федорчук А. О. накладено арешт на майно, що належить боржнику ОСОБА_4, в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.

02 серпня 2019 року постановою старшого державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області Федорчук А.О. накладено арешт на майно боржника ОСОБА_4 в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2.

Також 10 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором позики від 09 липня 2018 року, договором позики від 13 липня 2018 року, договором позики від 20 липня 2018 року та договором позики від 25 липня 2018 року.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 12 квітня 2019 року у справі № 569/7165/19 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

18 квітня 2019 року ОСОБА_1 подала до Рівненського міського суду Рівненської області заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все нерухоме та рухоме майно ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в межах суми позову 1 863 884,76 грн.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 22 квітня 2019 року у справі № 569/7165/19 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову повернуто заявнику.

26 квітня 2019 року ОСОБА_1 повторно подала заяву про забезпечення позову у справі № 569/7165/19. Ухвалою від 21 травня 2019 року Рівненський міський суд Рівненської області відмовив в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 22 травня 2019 року у справі № 569/7165/19 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 про стягнення заборгованості передано за підсудністю до Луцького міськрайонного суду Волинської області.

16 серпня 2019 року Луцький міськрайонний суд Волинської області ухвалою прийняв до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 про стягнення заборгованості та відкрив провадження у справі № 569/7165/19.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 лютого 2020 року у справі № 569/7165/19 позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики від 09 липня 2018 року, 13 липня 2018 року, 20 липня 2018 року в розмірі 1 863 368,53 грн, з яких: основна заборгованість - 455 010,00 грн, штраф - 91 002,00 грн, пеня - 368 351,08 грн, інфляційні втрати - 28 127,75 грн, 365 % річних - 920 877,70 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 9 602,34 грн, по 4 801,17 грн з кожного.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 25 липня 2018 року у розмірі 516,23 грн, з яких: основна заборгованість - 130 грн, штраф - 26 грн, 100,88 грн, інфляційних втрат - 7,15 грн, 365 % річних - 252,20 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 до ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 2,66 грн, по 1,33 грн з кожного.

08 вересня 2020 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області ОСОБА_1 видані виконавчі листи у справі № 569/7165/19.

18 листопада 2020 року старший державний виконавець Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Кирилюк Н. М. відкрила виконавче провадження № 63658413 з виконання виконавчого листа № 569/7165/19, виданого 08 вересня 2020 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області про стягнення солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договорами позики від 09 липня 2018 року, 13 липня 2018 року, 20 липня 2018 року в розмірі 1 863 368,53 грн (щодо боржника ОСОБА_2 ).

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 червня 2021 року заочне рішення Луцького міськрайонного суду від 24 лютого 2020 року у цивільній справі № 569/7165/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_6 про солідарне стягнення заборгованості за договорами позики скасовано, справу призначено до розгляду.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 листопада 2021 року у справі № 569/7165/19 позов ОСОБА_1 задоволено повністю.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики від 09 липня 2018 року, 13 липня 2018 року, 20 липня 2018 року в розмірі 1 863 368,53 грн, з яких: основна заборгованість - 455 010,00 грн, штраф - 91 002,00 грн, пеня - 368 351,00 грн, інфляційних втрат - 28 127,75 грн, 365 % річних - 920 877,70 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 25 липня 2018 року в розмірі 516,23 грн, з яких: основна заборгованість - 130 грн, штраф - 26 грн, 100,88 грн, інфляційних втрат - 7,15 грн, 365 % річних - 252,20 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 2,66 грн, по 1,33 грн з кожного.

Постановою Волинського апеляційного суду від 07 лютого 2022 року у справі № 569/7165/19 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Скасовано рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 листопада 2021 року в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за договорами позики та стягнення із неї судового збору та ухвалено у цій частині нове судове рішення, яким відмовлено в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики.

Постановою Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі № 569/7165/19 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, постанову Волинського апеляційного суду від 07 лютого 2022 року залишено без змін (провадження № 61-3152св22).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України, а підстави недійсності правочину - статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу, ОСОБА_1 посилалась на те, що сторони оспорюваного правочину вчинили його з метою уникнення відповідальності ОСОБА_4, який є чоловіком ОСОБА_2, за договорами позики.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (постанова Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 456/604/17 (провадження № 61-320св21)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16 (провадження № 14-260цс19) зазначено, що особа вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

У постанові Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17 зроблено висновок, що з конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-8180св21) зроблено висновок, що договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

Згідно з принципом диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Цивільного процесуального кодексу (1618-15) в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до вимог статей 12, 13, 81 ЦПК України обов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Установивши, що станом на час відчуження були відсутні обмеження щодо розпорядження квартирою, яка є предметом оспорюваного договору, а також не існувало рішень суду про стягнення боргу з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за договорами позики, а позивач не довела належними та допустимими доказами факт обізнаності відповідачів про існування боргу третьої особи - ОСОБА_4 перед ОСОБА_1, та, відповідно, існування протиправного умислу в діях сторін спірного правочину при його укладенні, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що оспорюваний правочин не має ознак фраудаторного договору, тобто такого, що вчинений боржником на шкоду кредитору.

При цьому суди правильно виходили з того, що сам по собі момент вчинення оспорюваних правочинів (до ухвалення судового рішення про стягнення коштів на погашення сплачених боргів) як обставина, що дозволяє кваліфікувати правочини як такі, що вчинені на шкоду кредитору, не може свідчити про намір приховати майно від виконання судового рішення у майбутньому.

Посилання як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) та у постановах Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 521/11991/19 (провадження № 61-1658св21), від 20 травня 2020 року у справі № 922/1903/18, від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18), від 12 жовтня 2020 року у справі № 521/8260/17 (провадження № 61-21793св19), не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судами, а також пов`язуються з необхідністю встановлення обставин, які, на думку заявника, встановлені судами неповно і неправильно. Переоцінка доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.