738/1054/20 Про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності на частку у спільному майні подружжя - 20.04.2023 Прийняття

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач, окрім пояснень свідків, не надала достатніх доказів на підтвердження проживання однією сім`єю із ОСОБА_4, зокрема доказів про наявність спільного побуту, доказів того, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 мали взаємні права та обов`язки притаманні подружжю та спільно набули у власність спірний будинок і грошові кошти, мали спільні витрати, купували майно для спільного користування, здійснювали витрати на утримання житла, його ремонт за період з жовтня 2002 року до 21 лютого 2020 року. Довідки Менської міської ради, видані після смерті ОСОБА_4, правового значення для розгляду справи не мають, оскільки за своїм змістом не свідчать про проживання однією сім`єю ОСОБА_4 та ОСОБА_1 та суперечать довідці, наявній у спадковій справі, у якій зазначено, що ОСОБА_4 на день смерті проживав один.

Окрім цього, на підставі доказів наданих як позивачкою так і відповідачкою, встановлено, що спірний будинок не є об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4, оскільки з 23 жовтня 2007 року належить на праві приватної власності ОСОБА_4 - батьку ОСОБА_4, докази стосовно участі ОСОБА_1 у набутті права власності на спірний будинок, а також докази наявності готівкових коштів чи депозитних вкладів у банківських установах, оформлених на своє ім`я чи ім`я ОСОБА_4, позивачка не надала.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 фактично оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні її позовних вимог про встановлення факту, що має юридичне значення, та про визнання за нею права власності на 1/2 частину грошового вкладу у розмірі 100 000,00 грн.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що позивачкою не надано достатніх доказів на підтвердження проживання однією сім`єю із ОСОБА_4, зокрема про наявність спільного побуту, взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю, спільного набуття у власність грошових коштів та спільних витрат.

Як вказує позивач у своїй апеляційній скарзі, нею у позовній заяві заявлялося клопотання про витребування доказів про наявність грошових коштів на банківських рахунках, оформлених на ОСОБА_4 03 вересня 2020 року у підготовчому судовому засіданні судом вирішувалося питання, зокрема щодо витребування доказів - ухвалою суду у задоволенні клопотання ОСОБА_1 було відмовлено у зв`язку з тим, що клопотання належним чином не оформлене. ОСОБА_1 повторно не подавала до суду належним чином оформлене клопотання про витребування доказів про розміщені кошти на банківських рахунках відкритих на ім`я ОСОБА_4 .

Судом за клопотанням позивача були допитані свідки. Таким чином, суд першої інстанції сприяв учасниками справи у витребуванні доказів і здійснив усі дії для повного і всебічного з`ясування обставин справи.

Аргументи учасників справи

У квітні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати судові рішення і передати справу на новий розгляд до апеляційного суду. Також заявлено клопотання про долучення доказів у справі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що у позовній заяві позивачем заявлено клопотання про витребування з ОщадБанку та ПриватБанку інформації про наявність грошових коштів на рахунках ОСОБА_4 .

У відзиві на позовну заяву від 29 серпня 2020 року, поданому відповідачем у справі, також містилось клопотання про витребування з АТ "Приватбанк" та АТ "Державний Ощадний банк України" відомостей про рахунки, відкриті на ім`я ОСОБА_1 станом на 20 лютого 2020 року, та рух коштів по цим рахункам (а. с. 55).

03 вересня 2020 року, не зважаючи на клопотання позивача ОСОБА_1 про відкладення судового засідання у зв`язку з хворобою її представника, окрім того в період пандемії СОVID-19, суд першої інстанції провів підготовче засідання без участі сторін і прийняв ухвалу від 03 вересня 2020 року про витребування доказів (а. с. 63-65). Але, проявивши надмірний формалізм, суд надав перевагу стороні відповідача та цією ухвалою відмовив у задоволенні клопотання позивача і задовольнив клопотання відповідача, витребував у ПАТ "Приватбанк" та АТ "Державний Ощадний банк України" відомості про рахунки відкриті на ім`я ОСОБА_1 станом на 20 лютого 2020 року та рух коштів по цим рахункам.

Матеріали справи не містять доказів того, що судом було додатково роз`яснено позивачу ОСОБА_1 про можливість її подати ще раз уточнене клопотання про витребування доказів і що воно може бути задоволене. З цієї причини позивач ОСОБА_1 так і не змогла в повній мірі реалізувати своє право щодо надання усіх доказів у цій справі.

Представник позивача - адвокат Карась А. А. 17 березня 2021 року подав клопотання про поновлення строків для надання доказів, долучення доказів до матеріалів справи та допит свідків. Натомість у задоволенні цього клопотання Чернігівський апеляційний суд відмовив, навіть у частині допиту позивача як свідка, що є істотним порушенням прав позивача.

Також Чернігівський апеляційний суд два рази (на початку судового засідання та в кінці судового засідання 31 березня 2021 року) відмовив представнику позивача у фактично виправленні помилки районного суду та задоволенні клопотання про витребування доказів - у АТ "ПриватБанк" та у АТ "Ощадбанк" інформацію про відкриті рахунки на ім`я ОСОБА_4 та рух коштів по ним протягом періоду з жовтня 2002 року по сьогоднішній день. В оскарженій постанові Чернігівського апеляційного суду про наявність та причини відмови суду у задоволенні таких клопотань не згадується.

Відмова районного суду з формальних обставин у витребуванні доказів, які позивач об`єктивно не могла самостійно отримати та відсутність яких прямо вплинула на негативне рішення суду першої інстанції, так само як і необґрунтована відмова Чернігівського апеляційного суду у витребуванні цих самих доказів, долученні фото та допиті свідків, істотно порушили право позивача на принцип змагальності сторін і, як наслідок, на справедливий та неупереджений розгляд справи.

У червні 2021 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила оскаржені судові рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Відзив мотивований тим, що суди обох інстанцій дійшли правильних висновків, що позивач не довели факту проживання однією сім`єю без шлюбу з її батьком, нею не надано жодних доказів проведення будівельних робіт в житловому будинку її діда за її участі та за час свого так званого "проживання". За відсутності доказів підтвердження факту проживання позивачки однією сім`єю без шлюбу з її батьком, суди правильно вважали, що позивач також не має права претендувати на банківські вклади померлого, сама ж позивач в судовому засіданні визнала, що вона також має банківські рахунки в Приватбанку.

Щодо заявленого позивачем клопотання про витребування доказів, то повторно позивачка його не заявляла. Суд першої інстанції вичерпав можливість сприяти позивачу у здійсненні її прав.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив представнику позивача у задоволенні заявлених ним клопотань про поновлення строків для надання доказів, воно дійсно було належним чином не оформлене, тому суд обґрунтовано відмовив в їх задоволенні.

У червні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав відповідь на відзив, в якому зазначає, що обставини, викладені позивачем у позовній заяві та касаційній скарзі, є обставинами, підтвердженими належними та допустимими доказами у справі. Суди відмовили позивачу тільки з формальних підстав.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішенняхпорушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15).

УхвалоюВерховного Суду від 14 квітня 2023 року у задоволенні клопотання позивача про долучення доказів відмовлено.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що рішення судів оскаржуються в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання права власності на частину грошового вкладу.

Фактичні обставини

Суди встановили, щозареєстроване місце проживання ОСОБА_1 - АДРЕСА_2 .

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_2 є дочкою ОСОБА_4 .

Згідно з довідкою, виданою Менською міською радою 22 липня 2020 року №168/15, ОСОБА_1 проживала з ОСОБА_4 в період з 2002 року до 2020 року, вели спільне господарство по АДРЕСА_1 .

Згідно з довідкою, виданою Менською міською радою 14 вересня 2020 року №219/15 ОСОБА_1 на день смерті ОСОБА_4 проживала з ним без реєстрації по АДРЕСА_1 .

Свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 у судовому засіданні надали аналогічні за змістом показання про те, що проживають в селі Ушня Менського району Чернігівської області, позивачка та покійний ОСОБА_4 проживали разом близько 15 років, тримали господарство, разом відремонтували будинок, позивач доглядала за батьками ОСОБА_4 .

Згідно матеріалів спадкової справи, заведеної щодо майна ОСОБА_4 . Менською державною нотаріальною конторою, ОСОБА_2 - дочка ОСОБА_4 звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. У матеріалах спадкової справи заяви інших спадкоємців про прийняття спадщини відсутні.

Згідно з довідкою, виданою Менською міською радою 30 березня 2020 року №126/15 ОСОБА_4 на день смерті проживав і був зареєстрований по АДРЕСА_1, за вказаною адресою станом на 21 лютого 2020 року інші особи не проживали.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі

№ 6-1026цс15, на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що "відповідно до статей 16- 18 Закону України "Про власність", статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України, який був чинним до 1 січня 2004 року, спільною сумісною власністю визнавалось майно, нажите подружжям за час шлюбу (майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім`ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю). В інших випадках спільна власність громадян визнавалася частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено й учасники спільної власності в разі придбання майна не виходили з рівності їхніх часток, розмір частки кожного з них визначався ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності. Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці. Сам факт перебування у незареєстрованих шлюбних відносинах без установлення обставин ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін. Тільки в разі встановлення цих обставин положення частини першої статті 17 Закону України "Про власність" будуть правильно застосовуватися".

З 1 січня 2004 року набрали чинності ЦК та СК України (2947-14) .

У частині четвертій статті 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

У статті 74 СК України (вредакції, чинній станом на 01 січня 2004 року) передбачено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Відповідно до статті 74 СК України (в редакції, чинній з 16 січня 2007 року) визначено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (абзац 1 частини другої статті 3 СК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2021 року у справі № 705/938/19 (провадження № 61-16263св20) вказано, що "у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що "вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України)". Обов`язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню. Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарством є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти. Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання".

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

в обґрунтування позову ОСОБА_1 посилалась на те, що з 2002 році вона з ОСОБА_4 перебувала у фактичних сімейних відносинах, вони проживати разом однією сім`єю в АДРЕСА_1, разом зробили ремонт будинку, добудували веранду, зробили каналізацію, підвели воду, придбали автомобіль і трактор, мали заощадження на депозитах в Ощадбанку та ПриватБанку в сумі близько 300 000,00 грн, які були відкриті на ім`я чоловіка;

суди встановили, що позивач, окрім пояснень свідків, не надала доказів на підтвердження наведених нею обставин, зокрема і щодо спільного проживання однією сім`єю,спільного побуту, взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю, а довідки Менської міської ради, видані після смерті ОСОБА_4, за своїм змістом суперечать довідці Менської міської ради, наявній у спадковій справі, у якій зазначено, що ОСОБА_4 на день смерті проживав один.

За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на частину грошового вкладу.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що суд першої інстанції 03 вересня 2020 року, не зважаючи на клопотання позивача ОСОБА_1 про відкладення судового засідання у зв`язку з хворобою її представника, провів підготовче засідання, чим надав перевагу стороні відповідача, задовольнивши саме клопотання відповідача про витребування доказів.

У статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства, зокрема є повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що ухвалою від 03 вересня 2020 року суд першої інстанції у зв`язку із клопотанням позивача та представника відповідача про відкладення підготовчого розгляду справи та витребуванням доказів відклав підготовчий розгляд справи на 23 вересня 2020 року.

До 23 вересня 2020 року позивач подала заяву про відкладення підготовчого розгляду справи у зв`язку із зайнятістю адвоката у іншій справі.

Ухвалою від 23 вересня 2020 року суд першої інстанції у зв`язку із клопотанням позивача відклав підготовчий розгляд справи на 28 жовтня 2020 року та продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів.

Згідно протоколу судового засідання від 28 жовтня 2020 року позивач приймала участь у підготовчому засіданні, заявила клопотання про долучення доказів (а. с. 102-105) та допит свідків, які суд задовольнив. Суд оголосив перерву у підготовчому засіданні до 12 листопада 2020 року.

12 листопада 2020 року сторони у підготовче засідання не з`явились, клопотань не подавали. Суд ухвалив закрити підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 02 грудня 2020 року.

02 грудня 2020 року сторони в судове засідання не з`явились, клопотань не подавали, у зв`язку з чим суд відклав розгляд справи на 08 грудня 2020 року.

Згідно протоколу судового засідання від 08 грудня 2020 року позивач приймала участь в ньому, клопотань до початку розгляду справи по суті не мала.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що суд першої інстанції порушив принципи рівності та змагальності учасників судового або іншим чином обмежив процесуальні права позивача.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про необґрунтовану відмову у витребуванні судами доказів про розміщені кошти на банківських рахунках відкритих на ім`я ОСОБА_4 та долучення доказів з таких мотивів.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина восьма статті 83 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 84 ЦПК України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 369/7772/15-ц (провадження № 61-12848св21) зазначено, що "тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні. Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження №61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі №346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі №404/251/17 (провадження № 61-13405св18)".

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

03 вересня 2020 року судом першої інстанції відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів про розміщені кошти на банківських рахунках відкритих на ім`я ОСОБА_4, заявленим при поданні позовної заяви, оскільки воно належним чином не оформлене; ОСОБА_1 доказів на підтвердження доводів щодо наявності спільних заощаджень на депозитах в Ощадбанку та ПриватБанку в сумі близько 300 000,00 грн, які були відкриті на ім`я чоловіка, не надала; ОСОБА_1 повторно не подавала до суду клопотання про витребування вказаних доказів;

при поданні апеляційної скарги позивач не заявляла клопотань про долучення (витребування) доказів; ухвалою апеляційного суду від 15 лютого 2021 року підготовчі дії у справі закінчені, призначено справу до розгляду на 01 березня 2021 року;

17 березня 2021 року представником позивача подано до апеляційного суду клопотання про долучення доказів (копії фотографій - 4 шт.) і допит свідків, з клопотанням про поновлення строку, яке мотивоване тим, що позивач не є спеціалістом у галузі права, запровадженням на території України карантинних заходів, суд першої інстанції критично віднісся до заявленого нею клопотання про долучення доказів і допит свідків (а. с. 193). За наслідком обговорення зазначеного клопотання в судовому засідання 31 березня 2021 року протокольною ухвалою апеляційний суд відмовив у його задоволенні. Також суд відмовив представнику позивача у задоволенні усних клопотань про витребування інформації по рахункам з АТ КБ "ПриватБанк" (а. с. 196-197).

Оскільки суди встановили, що позивачем не доведено ані факту спільного проживання однією сім`єю її та ОСОБА_4, ані обставини придбання майна внаслідок спільної праці, позивач не обґрунтувала в касаційній скарзі та не підтвердила суду апеляційної інстанції неможливості подати відповідні докази у справі (заявити клопотання про їх витребування) в суді першої інстанції у встановлений строк з причин, що не залежали від неї, відсутні підстави для висновку про порушення судами норм процесуального права при вирішення наведених клопотань позивача.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України). При цьому не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2021 року у справі № 705/938/19 (провадження № 61-16263св20) та від 08 вересня 2021 року в справі №369/7772/15-ц (провадження № 61-12848св21), не дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, судові рішення в оскарженій частині - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.