444/2343/18 Про визнання незаконним рішення сільської ради та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку - 19.04.2023 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовомАкціонерного товариства "Українська залізниця" до Грибовицької сільської ради Жовківського району Львівської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2 в особі її законного представника - ОСОБА_1, Головного управління держгеокадастру у Львівській області про визнання незаконним рішення та скасування державної реєстрації права на земельну ділянку

за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на постанову Львівського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", яке змінило назву на Акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця", залізниця) звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати незаконним та скасувати рішення ХХVІ сесії VI демократичного скликання Грибовицької сільської ради Жовківського району Львівської області від 24 серпня 2014 року № 13 та скасувати державну реєстрацію права на земельну ділянку.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, АТ "Укрзалізниця" посилалося на те, що згідно з технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 41,3104 га Державному територіально-галузевому об`єднанню "Львівська залізниця" під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком Рудно - Підбірці від 11 км + 115 м до 15 км + 550 м та від 16 км + 100 м до 17 км + 200 м в адміністративних межах Грибовицької сільської ради для забезпечення функціонування залізничного транспорту в користуванні АТ "Укрзалізниця" перебуває земельна ділянка смуги відведення.

Згідно з актом обстеження від 16 лютого 2016 року комісія у складі працівників залізниці під час обстеження земельної ділянки в межах населеного пункту на території Грибовицької сільської ради виявила, що на 13 км + 225 м - 13 км + 245 м перегону Рудно - Підбірці з правої сторони за ходом кілометрів, де ширина смуги відведення залізниці відповідно до Плану смуги відведення лінії Рудно - Підбірці Львівської залізниці від км 11 + 106 до км 20 + 534 Нестеровського району Львівської області м. Київ від 1962 року становить 25 м від осі головної колії, знаходиться дерев`яна розвалена будівля.

Зазначена будівля знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, і належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Площа перетину земельної ділянки становить 0,0336 га.

На підставі рішення ХХVІсесії VI скликання Грибовицької сільської ради Жовківського району Львівської області від 24 серпня 2014 року № 13 відповідачі зареєстрували право власності на земельну ділянку площею 0,0454 га, кадастровий номер 4622782300:05:003:0039.

На думку позивача, це рішення сільської ради є незаконним, оскільки відповідачі на його підставі виготовили технічну документацію і зареєстрували право власності на частину земельної ділянки, яка знаходиться у постійному користуванні залізниці та за цільовим призначенням відноситься до земель залізничного транспорту, які належать державі.

АТ "Укрзалізниця" як суміжний користувач не погоджувала ні проєкт відведення земельної ділянки, ні акт встановлення й узгодження зовнішніх меж землекористування в натурі, як не погоджувала і вилучення земельної ділянки.

Таким чином, відповідачі порушили право позивача на користування належною йому земельною ділянкою за її цільовим призначенням, а саме для забезпечення функціонування залізничного транспорту.

Право залізниці на земельну ділянку смуги відведення в межах населеного пункту на території Грибовицької сільської ради, зокрема і на самовільно зайняту відповідачами, виникло до набрання чинності Законом України від 01 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) та не було припинене, оскільки землі транспорту відповідно до законодавства вважалися землями спеціального призначення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Жовківський районний суд Львівської області рішенням від 15 липня 2019 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення відсутністю в АТ "Укрзалізниця" належним чином оформлених документів на право користування земельною ділянкою, а План смуги відведення лінії Рудно - Підбірці Львівської залізниці, на який посилається позивач, не вважав правоустановчим документом на земельну ділянку. На час прийняття оспорюваного рішення сільської ради спірна земельна ділянка не належала на праві користування позивачу, оскільки він не оформив його відповідно до чинного на той час земельного законодавства. При цьому суд виходив з того, що, приймаючи оскаржуване рішення, сільська рада діяла в межах наданих їй повноважень щодо розпорядження землями комунальної власності.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Львівський апеляційний суд постановою від 09 лютого 2021 рокуапеляційну скаргу АТ "Українська залізниця" задовольнив частково. Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 15 липня 2019 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив через пропуск позовної давності.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, однак суд встановив, що позивач пропустив позовну давність та, як наслідок, дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у зв`язку із цим.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У травні 2021 року АТ "Укрзалізниця" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Підставою касаційного оскарження вказувало те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права щодо визначення та застосування терміна "позовна давність" та відповідні висновки щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, відповідно до яких для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

ПАТ "Укрзалізниця" довідалося про порушення свого права під час обстеження земель 16 лютого 2016 року, про що склало відповідний акт. Позовну заяву подало до суду 27 липня 2018 року, тобто в межах позовної давності.

Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14 (провадження № 14-740цс19), відповідно до якого позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

15 червня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 червня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією у складі п`яти суддів.

14 грудня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду своєю ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 16 лютого 2023 року повернула справу на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду.

У зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Мартєва С. Ю., на підставі службової записки секретаря Третьої судової палати, розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 24 березня 2023 року № 402/0/226-23 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи та визначено нову колегію суддів у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що Планом смуги відведення лінії Рудно - Підбірці Львівської залізниці в адміністративних межах Нестеровського (на сьогодні Жовківський) району Львівської області від 1962 року під об`єктами залізничного транспорту знаходиться земельна ділянка (смуга відведення) від 11 км + 115 м до 15 км + 550 м та від 16 км + 100 м до 17 км + 200 м.

Комісія у складі працівників виробничого структурного підрозділу "Кам`янка-Бузька дистанція колії" регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" та спеціаліста-землевпорядника Грибовицької сільської ради 16 лютого 2016 року під час обстеження земельної ділянки залізниці, в межах населеного пункту на території Грибовицької сільської ради виявила, що на 13 км + 225 м - 13 км + 245 м на перегоні Рудно - Підбірці з правої сторони за ходом кілометрів на відстані 12 м від осі головної колії знаходиться дерев`яна розвалена будівля, при ширині смуги відведення залізниці 25 м.

Зазначена будівля розташована на земельній ділянці, на вул. Нагірній, 14 в с. Малі Грибовичі Грибовицької сільської ради, яка передана у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі рішення ХХVІ сесії VІ демократичного скликання Грибовицької сільської ради від 24 серпня 2014 року № 13 "Про затвердження технічної документації із землеустрою та передачі у спільну часткову власність земельної ділянки в с. Малі Грибовичі".

З виписки з погосподарської книги Грибовицької сільської ради за 1953-1955 роки відомо, що господарство № 391, яке знаходиться в с. Грибовичі Брюховицького району Львівської області належало до колгоспної групи, головою господарства був ОСОБА_3, одним із членів була ОСОБА_4, 1929 року - дочка голови двору. За двором рахувалися: дім 1918 року, хлів 1920 року, земля - всього за присадибною ділянкою 0,25 га, крім того за жилими будівлями 0,01 га.

Зі свідоцтв про право на спадщину за законом від 13 вересня 2005 року серії ВСМ № 984603 та № ВСМ № 984602 видно, що після смерті ОСОБА_5 спадкоємцями є її дочки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Спадщина складається з житлового будинку АДРЕСА_1

На підтвердження заявлених позовних вимог позивач надав План смуги відводу та податкову декларацію з плати за землю, яка, на його думку, підтверджує факт сплати залізницею земельного податку за спірну земельну ділянку.

На час прийняття відповідачем оспореного рішення земельна ділянка належала до земель залізничного транспорту і перебувала у користуванні позивача на підставі відповідних рішень виконавчого комітету Нестерівської районної ради депутатів трудящих.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України (2768-14) та Закону України "Про транспорт" (232/94-ВР) . До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту. Для забезпечення у межах смуги відведення нормальної експлуатації залізничних колій, ліній електропостачання та зв`язку, інших пристроїв та об`єктів залізничного транспорту загального користування, а також у місцях, де є небезпека зсувів, обвалів, розмивів, селей, снігозанесень та інших небезпечних впливів, встановлюються охоронні зони. Охоронні зони - ділянки землі, прилеглі до земель залізничного транспорту загального користування і необхідні для забезпечення збереження, міцності та стійкості споруд, пристроїв та інших об`єктів залізничного транспорту. Порядок встановлення охоронних зон, їх розміри і режим користування визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України "Про транспорт" землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України (2768-14) , для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту.

Частиною першою статті 23 Закону України "Про транспорт", яка кореспондується з положеннями статті 68 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні та укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Правовий статус земель залізничного транспорту визначено законом і не може бути змінено в будь-який інший спосіб, аніж визначено законодавством. Наявність чи відсутність у залізниці документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, який ґрунтується на визначеному законом юридичному факті належності земель до залізничного транспорту.

За таких обставин наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом.

Близькі за змістом правові висновки викладено в постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 3-305гс15 та постановах Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 909/277/16, від 14 березня 2019 року у справі № 918/1373/16, від 19 лютого 2020 року у справі № 466/1058/15-ц (провадження № 61-23268св18), від 13 січня 2021 року у справі № 715/2402/18 (провадження № 61-8999св20).

У справі, яка переглядається, спір виник з приводу того, що, на думку позивача, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 незаконно набули право власності на земельну, чим порушили право позивача на користування належною йому земельною ділянкою за її цільовим призначенням, а саме для забезпечення функціонування залізничного транспорту.

У позовних вимогах АТ "Укрзалізниця" просила: 1) визнати незаконним та скасувати рішення сільської ради; 2) скасувати державну реєстрацію права на земельну ділянку.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове, апеляційний суд виходив з того, що частина спірної земельної ділянки належить до земель державної власності, а саме до земель залізничного транспорту, які не можуть передаватись у приватну власність, тому сільська рада не мала законних підстав щодо розпорядження землями такої категорії. Таким чином, суд дійшов висновку, що є підстави для скасування оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування.

Водночас суд апеляційної інстанції зробив висновок, що у відзивах на позовну заяву представник відповідачів заявив про застосування наслідків спливу позовної давності до заявлених позовних вимог, тому в позові слід відмовити відповідно до статей 257, 261, 267 ЦК України.

При цьому суд виходив з того, що на підставі Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" (4176-17) (далі - Закон № 4176-VІ (4176-17) ), який набрав чинності 15 січня 2012 року, виключено пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України, яким було передбачено, що позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Однак відповідно до пункту 5 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 4176-VI (4176-17) протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про: 1) визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману; 2) застосування наслідків нікчемного правочину; 3) визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Оскільки Закон № 4176-VІ (4176-17) набрав чинності 15 січня 2012 року, то строк звернення до суду згідно з розділом ІІ "Прикінцеві та перехідні положенням" закінчився 15 січня 2015 року, а позивач звернувся до суду із цим позовом у серпні 2018 року, в якому просив скасувати рішення органу місцевого самоврядування за 2014 рік, тобто пропустив строк давності і заяви про поновлення пропущеного строку із зазначенням причин, які можна було б визнати поважними, не подав.

Верховний Суд не погоджується із зазначеними висновками апеляційного суду, оскільки він неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють позовну давність у спірних правовідносинах, з огляду на таке.

У справі, що переглядається, АТ "Українська залізниця" просило визнати незаконним і скасувати рішення Грибовицької сільської ради від 24 серпня 2014 року № 13, а також скасувати державну реєстрацію права на земельну ділянку.

Оскільки оспорюване рішення сільської ради прийняте 24 серпня 2014 року, то підстав для застосування до спірних правовідносин Закону № 4176-VІ (4176-17) в апеляційного суду не було, адже відлік позовної давності у цій справі почався після прийняття зазначеного рішення сільської ради.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

При цьому відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначала, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

У спірних правовідносинах саме позивач повинен довести поважність причин пропуску позовної давності та факт своєї необізнаності про існування оскаржуваного рішення.

Звертаючись до суду, АТ "Укрзалізниця" посилалося на те, що довідалося про порушення свого права під час обстеження земель 16 лютого 2016 року, про що склало відповідний акт. Позовну заяву подало до суду 27 липня 2018 року, тобто в межах позовної давності.

У відзивах на позовну заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зазначили, що на спірній земельній ділянці розташований будинок, побудований ще у 1918 році, а позивач з 1962 року (рік складання плану відводу смуги) до 2014 року не заявляв будь-яких вимог щодо землі, розташованої під будинком. Рішення сільської ради прийняте 24 серпня 2014 року, а позов пред`явлений позивачем у серпні 2018 року, тобто через чотири роки з моменту, коли позивач міг дізнатися про порушення своїх прав.

Водночас, склавши акт обстеження земельної ділянки 16 лютого 2016 року за участю спеціаліста-землевпорядника Грибовицької сільської ради, який повідомив про власників будинку, який розташований на спірній земельній ділянці, позивач міг та повинен був дізнатися про порушення своїх прав ще у 2016 році, отримавши відповідну інформацію щодо оспорюваного рішення, яке прийняте 24 серпня 2014 року і про власників спірної земельної ділянки та вчасно, в межах позовної давності, звернутися з позовом до суду.

При цьому колегія судів також враховує і те, що на спірній ділянці розташований успадкований ОСОБА_2 та ОСОБА_1 будинок споруджений ще у 1918 році. Тобто позивач в силу зовнішніх можливостей міг дізнатися про порушення своїх прав і до 2016 року

Таким чином, в цілому правильним є висновок апеляційного суду про пропуск позивачем позовної давності, однак з вищезазначених мотивів.

Згідно з частинами першою, третьою, четвертою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.