758/13703/14-ц Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 29.03.2023 Прийняття

У листопаді 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" (далі - ТОВ "ФК "Вектор Плюс") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним 02 лютого 2007 року між ОСОБА_1 і Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" (у подальшому право вимоги за кредитним договором набуло ТОВ "ФК "Вектор Плюс").

Заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 01 квітня 2015 року позов ТОВ "ФК "Вектор Плюс" задоволено та стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Вектор Плюс" заборгованість за кредитним договором у розмірі 60 889,86 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 06 листопада 2014 року становило 849 717,99 грн, та 3 654,00 грн судового збору.

У червні 2016 року ОСОБА_1 як боржник у виконавчому провадженні звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця Подільського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Вегери О. Д. (далі - державний виконавець Вегера О. Д., державний виконавець) щодо постанови від 13 травня 2016 року про відкриття виконавчого провадження, винесеної в межах виконавчого провадження № 51054224 з примусового виконання виконавчого листа № 758/13703/14-ц, виданого 06 травня 2015 року Подільським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Вектор Плюс" заборгованості за кредитним договором.

Суди неодноразово розглядали цю справу.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2016 року відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06 грудня 2016 року ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 24 липня 2018 року відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, у серпні 2021 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржувану ухвалу та задовольнити вимоги скарги, визнати неправомірними дії державного виконавця Вегери О. Д.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 24 липня 2018 року відмовлено.

Апеляційний суд виходив з того, що ухвала суду першої інстанції постановлена 24 липня 2018 року, апеляційна скарга подана 25 серпня 2021 року, тобто після спливу одного року з моменту проголошення оскаржуваного судового рішення, а доказів на підтвердження обставин, які перешкоджали б їй своєчасно подати апеляційну скаргу, враховуючи обізнаність про розгляд справи судом першої інстанції, ОСОБА_1 не надала.

Постановою Верховного Суду від 15 червня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Київського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд зазначив, що законом установлені строки як для виготовлення тексту судового рішення, так і для надсилання його сторонам справи у разі, якщо сторони не були присутні під час його проголошення в судовому засіданні. У цій справі оскаржувана ухвала проголошена 24 липня 2018 року, проте оприлюднена майже через два роки після проголошення, а сторонам її копії надіслано через три роки після проголошення. З огляду на викладене, касаційний суд вважав, що при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження апеляційний суд повинен був дати оцінку таким обставинам, як час складання повного тексту судового рішення, дотримання судом вимоги щодо порядку надіслання стороні копії судового рішення, та з огляду на це дати оцінку тому, чи є підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження, врахувавши, що апеляційну скаргу подано протягом п`ятнадцяти днів з моменту отримання копії відповідної ухвали суду першої інстанції.

Оскаржуваною ухвалою Київського апеляційного суду від 29 червня 2022 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 24 липня 2018 року.

Апеляційний суд, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, виходив із того, що ОСОБА_1 з дня прийняття оскаржуваної ухвали (24 липня 2018 року) до дня отримання копії ухвали Подільського районного суду м. Києва (11 серпня 2021 року), а це 3 роки та 1 місяць, не виявляла жодної зацікавленості у розгляді скарги, де вона ж сама є скаржником. Зокрема матеріали цивільної справи не містять будь-яких звернень/запитів скаржника щодо стадії розгляду цієї справи. Окрім того, з даних Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР) убачається, що вступна та резолютивна частина оскаржуваної ухвали надіслана до ЄДРСР у день її проголошення, а тому ОСОБА_1 мала можливість безперешкодно та самостійно дізнатися про стан розгляду справи. Також ОСОБА_2 не була позбавлена можливості ознайомитися із повним текстом оскаржуваної ухвали суду, починаючи із 15 травня 2020 року (день оприлюднення ухвали у ЄДРСР).

На підставі зазначеного апеляційний суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять передбачених частиною другою статті 358 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) обставин, відповідно до яких у разі подання апеляційної скарги після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення суд мав би вирішити питання про відкриття апеляційного провадження.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 29 червня 2022 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу на новий апеляційний розгляд. Касаційна скарга містила також клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 29 червня 2022 року.

Касаційна скарга, відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України, обґрунтована тим, що апеляційний суд помилково вважав, що заявник не цікавилася розглядом своєї скарги протягом тривалого часу. Зокрема, подавши 23 липня 2018 року заяву про відкладення розгляду справи (перша неявка), заявник, яка є матір`ю чотирьох дітей, була впевнена, що суд відкладе розгляд справи, натомість 24 липня 2018 року суд постановив ухвалу, якою відмовив у задоволенні скарги по суті. Зазначена ухвала опублікована в ЄДРСР 15 травня 2020 року, такі дії суду першої інстанції перешкоджали їй ознайомитися із повним текстом ухвали протягом майже двох років. Крім того, зазначає, що апеляційний суд, повторно вирішуючи питання про відкриття провадження, не врахував вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 15 червня 2022 року у цій справі. Ухвалу суду першої інстанції від 24 липня 2018 року заявник отримала лише 11 серпня 2021 року, а подавши апеляційну скаргу у п`ятнадцятиденний строк з дня її вручення, вона не пропустила строк на апеляційне оскарження. Сам апеляційний суд порушив строки, передбачені частиною третьою статті 358 ЦПК України, оскільки апеляційна скарга надійшла до апеляційного суду 27 серпня 2021 року, оскаржувана ухвала винесена 14 вересня 2021 року, а складена тільки 29 вересня 2021 року.

У вересні 2022 року від ТОВ "ФК "Вектор Плюс" до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якій стягувач, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить її відхилити, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду - залишити без змін, оскільки ОСОБА_1 була повідомлена про те, що розгляд справи призначено на 24 липня 2018 року, вона мала представника, який спеціалізується у сфері права, і якби вони цікавилися розглядом справи, ініціаторами якої були, то в будь-якому випадку із загальнодоступної інформації в травні 2020 року (після опублікування ухвали суду першої інстанції в ЄДРСР) дізналися б про результат розгляду справи; навіть з дати оприлюднення ухвали суду першої інстанції заявник пропустила строк в один рік та звернулася до апеляційного суду лише 25 серпня 2021 року; заявник із розумним інтервалом часу не цікавилася провадженням у справі, добросовісно не користувалася належними їй процесуальними правами та не виконувала процесуальні обов`язки; річний строк є преклюзивним (присічним); перегляд справи, з урахуванням часу, що минув, призведе до порушення принципу res judicata (правової визначеності) та до непропорційного втручання у право стягувача отримати заборгованість, яку стягнуто рішенням суду.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом інші відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2022 року поновлено строк на касаційне оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 29 червня 2022 року та касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків, зокрема подання доказів сплати судового збору.

Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі на підставі частини другої статті 389 ЦПК України, витребувано із Подільського районного суду м. Києва матеріали справи № 758/13703/14-ц та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У вересні 2022 року частина матеріалів справи № 758/13703/14-ц надійшла до Верховного Суду.

У березні 2023 року матеріали справи № 758/13703/14-ц після дооформлення надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанційустановлено, що заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 01 квітня 2015 року задоволено позов ТОВ "ФК "Вектор Плюс", стягнено з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 02 лютого 2007 року № 2706/0207/72-029 в розмірі 60 889,86 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 06 листопада 2014 року становило 849 717,99 грн.

Постановою державного виконавця від 13 травня 2016 року відкрито виконавче провадження про примусове виконання рішення Подільського районного суду м. Києва від 01 квітня 2015 року.

15 червня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою та просила визнати неправомірними дії державного виконавця Вегери О. Д. щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження в межах виконавчого провадження № 51054224 з примусового виконання виконавчого листа № 758/13703/14-ц, виданого 06 травня 2015 року Подільським районним судом м. Києва.

Справу суди розглядали неодноразово.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 24 липня 2018 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено, в ухвалі роз`яснено порядок її оскарження, а саме те, що учасник справи, якому копія ухвали не була вручена в день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 15 днів з дня вручення йому копії ухвали.

ОСОБА_1 не брала участі в судовому засіданні 24 липня 2018 року (матеріали справи містять заяву ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи), копію ухвали від 24 липня 2018 року отримала 11 серпня 2021 року, а 25 серпня 2021 року подала апеляційну скаргу засобами поштового зв`язку.

В ЄДРСР ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 24 липня 2018 року оприлюднено 15 травня 2020 року.

Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Порушення пункту першого статті 6 Конвенції констатував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Устименко проти України", заява № 32053/13.

Зокрема, ЄСПЛ вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення у справі "Устименко проти України").

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (mutatis mutandis, рішення у справі "Олександр Шевченко проти України" (974_256) (Aleksandr Shevchenko v. Ukraine), заява № 8371/02, пункт 27, рішення від 26 квітня 2007 року та "Трух проти України" (Trukh v. Ukraine) (ухвала), заява № 50966/99, від 14 жовтня 2003 року).

У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення у справі "Пономарьов проти України", заява № 3236/03).

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України", заява № 3236/03).

Крім того, відповідно до рішення ЄСПЛ від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також згідно з рішенням ЄСПЛ від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" судом встановлено, що існує установча судова практика щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:

1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Отже, вказаною нормою процесуального права чітко передбачено, що питання поважності пропуску строку на апеляційне оскарження досліджується у всіх наведених випадках, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

У свою чергу згідно з частиною другою статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків:

1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки;

2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Виходячи з наведеної норми, сплив річного строку з дня складання повного тексту рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, крім виключних випадків, що чітко визначені, зокрема подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи, чи пропуск строку внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 640/3393/19 (провадження № 11-24апп21) зроблено висновок про те, що причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій і підтверджені належними доказами.

Згідно з частиною шостою статті 259 ЦПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Складання повного тексту ухвали, залежно від складності справи, може бути відкладено на строк не більш як п`ять днів з дня оголошення вступної та резолютивної частин ухвали.

Відповідно до частини п`ятої статті 272 ЦПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

У цій справі установлено, що ОСОБА_1, яка цього не заперечувала, була належним чином повідомлена про розгляд справи 24 липня 2018 року. Участі в судовому засіданні не брала.

Вступна та резолютивна частини ухвали Подільського районного суду м. Києва від 24 липня 2018 року оприлюднені в ЄДРСР 26 липня 2018 року.

Повний текст ухвали Подільського районного суду м. Києва від 24 липня 2018 року надісланий судом до ЄДРСР 13 травня 2020 року, зареєстрований - 14 травня 2020 року, а оприлюднений - 15 травня 2020 року.

Копії цієї ухвали надіслано сторонам 29 липня 2021 року. ОСОБА_1 отримала копію ухвали 11 серпня 2021 року, а ТОВ "ФК "Вектор Плюс" - 06 серпня 2021 року.

Апеляційну скаргу подано ОСОБА_1 протягом п`ятнадцяти днів з моменту отримання копії оскаржуваної ухвали засобами поштового зв`язку.

В апеляційній скарзі заявник вказувала, що не пропустила строк на апеляційне оскарження, зважаючи на те, що у тексті ухвали суду першої інстанції їй визначено строк на апеляційне оскарження протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали, а за умови протилежного висновку суду - просить його поновити, посилаючись на те, що отримала оскаржувану ухвалу тільки 11 серпня 2021 року, що, на її думку, є поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження.

З урахуванням викладених обставин, встановивши, що ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції після спливу більш ніж трьох років із моменту її постановлення, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження за цією апеляційною скаргою, оскільки вона подана після спливу річного строку з дня складення повного тексту оскарженого судового рішення, заявник була обізнана про розгляд справи 24 липня 2018 року, короткий текст ухвали Подільського районного суду м. Києва від 24 липня 2018 року оприлюднений в ЄДРСР вже 26 липня 2018 року, що свідчить про можливість, починаючи із липня 2018 року, ознайомитися у відкритому публічному доступі із прийнятим судом рішенням за результатами розгляду її скарги, вона була ініціатором скарги на неправомірні дії державного виконавця, проте не проявляла належної заінтересованості у реалізації своїх процесуальних прав протягом тривалого терміну, разом з тим заявник не довела наявність виключних випадків, дозволених законом, для відкриття апеляційного провадження після спливу річного строку, що є присічним.

У своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до частини першої статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Верховному Суду не надано логічного та зрозумілого пояснення тому, що перешкоджало заявнику ознайомитись із оскаржуваним судовим рішенням суду першої інстанції та подати апеляційну скаргу у строк, передбачений законом.

Твердження заявника про те, що нею подано апеляційну скаргу протягом п`ятнадцяти днів з дня її отримання, тому строк на апеляційне оскарження нею не пропущений, є безпідставним, оскільки ґрунтується на власному тлумаченні норм процесуального права.

Посилання в касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не виконав вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 15 червня 2022 року у цій справі, спростовуються змістом оскаржуваної ухвали, тому відхиляються.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками суду апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків апеляційного суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те, що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.