2-9/13 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 15.03.2023 Прийняття

м. Києва від 10 лютого 2014 року у складі судді Шевчука О. П. та постанову Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2010 року публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 16 липня 2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, згідно з умовами якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 103 тис. доларів США зі сплатою плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого відсотка

у розмірі 4,99 % річних та FIDR (процентної ставки по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку)

на строк 366 днів з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору). Дата остаточного повернення кредиту - 17 липня 2017 року. Кредитні кошти надавались банком на підставі кредитної заявки позичальника від 16 липня 2008 року шляхом перерахування коштів у повній сумі з кредитного рахунку на поточний рахунок позичальника. ОСОБА_1 зобов`язалася прийняти, належним чином використати та повернути позивачу зазначені кредитні кошти у строки, передбачені договором,

а також сплатити відповідну плату за користування кредитними коштами

і виконати всі інші зобов`язання, визначені кредитним договором.

Сторони узгодили, що за порушення строків повернення кредиту, відсотків за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплатити банку пеню

у розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов`язань

за кожний день прострочки. Крім того, умовами договору встановлено, що за прострочення виконання боргових зобов`язань позичальник крім пені додатково сплачує на користь банку штраф: за прострочення понад

15 календарних днів у розмірі 0,01 % від суми прострочених боргових зобов`язань, але не менше 25 грн; за прострочення понад 30 календарних днів - 0,02 % від суми прострочених боргових зобов`язань, але не менше

16 липня 2008 року на забезпечення виконання вищевказаних кредитних зобов`язань між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, згідно з умовами якого остання зобов`язалася відповідати солідарно

з позичальницею за невиконання умов кредитного договору від 16 липня 2008 року.

ОСОБА_1 умови вищевказаного кредитного договору належним

чином не виконувала, у зв`язку з чим банком 26 лютого 2009 року було направлено на її адресу досудову вимогу про дострокове повернення кредиту. Зазначену вимогу відповідачка отримала особисто, проте не реагувала на неї.

З огляду на викладене, банк просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за вказаним кредитним договором, яка станом на 20 травня 2010 року становила 120 627,37 доларів США, що за курсом Національного банку України еквівалентно 956 056,35 грн, яка складається з: 101 097,69 доларів США заборгованості за кредитом; 19 529,68 доларів США заборгованості по несплачених відсотків за користування кредитом;

46 642,77 грн - пені за прострочення виконання зобов`язань; 75 грн - штрафних санкцій.

У ході розгляду справи протокольною ухвалою суду першої інстанції

від 16 квітня 2014 року позивача ПАТ "ОТП Банк" замінено на товариство

з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна"), оскільки 05 листопада 2010 року між зазначеними юридичними особами укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, у тому числі вимоги за кредитним договором від 16 липня

2008 року, що укладений з ОСОБА_1 .

У заяві про збільшення позовних вимог від 16 квітня 2014 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" просило суд стягнути на його користь з ОСОБА_1

та ОСОБА_2 у солідарному порядку борг за кредитним договором, який станом на 15 квітня 2013 року становить 126 555,07 доларів США, що еквівалентно 1 011 554,67 грн, пеню у розмірі 3 692 174,60 грн, а разом -

4 703 729,27 грн та судові витрати у розмірі 3 441 грн та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 10 лютого 2014 року у складі судді Шевчука О. П. позов ТОВ "ОТП Факторинг Україна" задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованість за договором кредиту у розмірі

126 555,07 доларів США, що еквівалентно 1 011 554,67 грн, пеню за прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 3 692 174,60 грн, а всього стягнуто 4 703 729,27 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" судові витрати у розмірі 3 561 грн.

Задовольняючи позову ТОВ "ОТП Факторинг Україна", суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі, як солідарні боржники, порушили умови кредитного договору та договору поруки, належним чином не виконували своїх зобов`язань, на вимоги банку не реагували, а розмір заборгованості визначений банком відповідно до вимог закону та умов кредитного договору.

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Деснянського районного суду м. Києва із заявою про перегляд вищевказаного заочного рішення.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 13 грудня 2021 року

у складі судді Таран Н. Г. заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 лютого 2014 року залишено без задоволення.

Не погоджуючись із вищевказаним заочним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулася до апеляційного суду із апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 лютого 2014 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позичальник порушила умови кредитного договору щодо своєчасного погашення кредиту, у зв`язку з чим банк направив позичальнику та поручителю досудові вимоги за адресами, вказаними у кредитному договорі та договорі поруки, про дострокове погашення кредиту, сплату заборгованості за відсотками та пені, які залишилися без реагування. ОСОБА_1 не спростувала належними та допустимими доказами як факту надання їй кредиту, так і факту наявної у неї заборгованості за ним у розмірі, який заявлений позивачем.

Короткий зміст касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати,

а справу направити на новий розгляд.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової

палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребуваної її матеріали з Деснянського районного суду м. Києва.

У січні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2023 року справу за позовом

ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва

від 10 лютого 2014 року та постанову Київського апеляційного суду

від 04 жовтня 2022 року призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили усіх обставин справи, не врахували, що банком 26 лютого 2009 року на її адресу було направлено досудову вимогу про дострокове повернення кредиту протягом тридцяти днів з дня отримання вимоги, а тому банк такими діями на власний розсуд змінив строк виконання основного зобов`язання та втратив право нараховувати відсотки за користуванням кредитом. На зазначене суди належної уваги

не звернули та стягнули з неї заборгованість, яка нарахована станом на

15 квітня 2013 року, у тому числі й відсотки. Крім того, апеляційний суд залишив поза увагою подану неї заяву про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, взагалі не навів мотивів щодо її розгляду. Також судами не досліджена банківська виписка, яка підтверджує відсутність у неї заборгованості за кредитним договором, оскільки у ній зазначено, що дебет/кредит між сторонами становить 0.00 грн.

Посилається на відповідні судові рішення Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ "ОТП Факторинг Україна" на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Фактично відповідачка не погоджується із рішенням суду першої інстанції, повний текст якого було складено 10 лютого 2014 року, а з апеляційною скаргою вона звернулася до апеляційного суду лише у січні 2022 року. Також відповідачкою не було надіслано на адресу позивача копію заяви про застосування строків позовної давності та копію постанови про відкриття кримінального провадження, які додані нею до апеляційної скарги, що є порушенням вимог ЦПК України (1618-15) . Свої аргументи щодо законності нарахування відсотків та пені відповідачка мала можливість навести у суді першої інстанції, проте своїм правом не скористалася, хоча їй було відомо про розгляд справи за її участю.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

16 липня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 103 тис. доларів США зі сплатою плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого відсотка у розмірі 4,99 % річних та FIDR (процентної ставки по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк 366 днів з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору). Кредитні кошти надавались банком на підставі кредитної заявки позичальника

від 16 липня 2008 року шляхом перерахування коштів у повній сумі

з кредитного рахунку на поточний рахунок позичальника. ОСОБА_1 зобов`язалася прийняти, належним чином використати та повернути банку зазначені кредитні кошти у строки, передбачені договором, а також сплатити відповідну плату за користування кредитними коштами і виконати всі інші зобов`язання, визначені кредитним договором. Сторони узгодили, що за порушення строків повернення кредиту, відсотків за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплатити банку пеню у розмірі 1 %

від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов`язань за кожний день прострочки. Крім того, умовами договору встановлено, що за прострочення виконання боргових зобов`язань позичальник крім пені додатково сплачує на користь банку штраф: за прострочення понад 15 календарних днів

у розмірі 0,01 % від суми прострочених боргових зобов`язань, але не менше 25 грн; за прострочення понад 30 календарних днів - 0,02 % від суми прострочених боргових зобов`язань, але не менше 50 грн. Дата остаточного повернення кредиту - 17 липня 2017 року.

з позичальницею за невиконання умов кредитного договору від 16 липня 2008 року.

ОСОБА_1 умови вищевказаного кредитного договору належним

чином не виконувала, у зв`язку з чим банком було направлено на її адресу та на адресу ОСОБА_2 досудові вимоги про дострокове повернення кредиту від 10 лютого 2009 року. Зазначену вимогу ОСОБА_1 отримала 26 лютого 2009 року особисто, проте не реагувала на неї.

Заборгованість ОСОБА_1 за вищевказаним кредитним договором станом на 20 травня 2010 року становила 120 627,37 доларів США, що

за курсом Національного банку України еквівалентно 956 056,35 грн, яка складається з: 101 097,69 доларів США заборгованості за кредитом;

19 529,68 доларів США заборгованості по несплачених відсотків за користування кредитом; 46 642,77 грн - пені за прострочення виконання зобов`язань; 75 грн - штрафних санкцій.

У ході розгляду справи протокольною ухвалою суду першої інстанції

від 16 квітня 2014 року позивача ПАТ "ОТП Банк" замінено на ТОВ "ОТП Факторинг Україна", оскільки 05 листопада 2010 року між зазначеними юридичними особами укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, у тому числі вимоги за кредитним договором від 16 липня

2008 року, що укладений з ОСОБА_1 .

У заяві про збільшення позовних вимог від 16 квітня 2014 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" просило суд стягнути на його користь з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у солідарному порядку борг за кредитним договором, який станом на 15 квітня 2013 року становить 126 555,07 доларів США, що еквівалентно 1 011 554,67 грн, пеню у розмірі 3 692 174,60 грн, а разом -

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України (435-15) .

За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У частині першій статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами

(з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18); від 04 липня 2018 року у справі

№ 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Установлено, що вимог згідно зі статтею 625 ЦК України банк до

ОСОБА_1 не заявляв.

Отже, апеляційний суд не врахував, що пред?явивши 26 лютого 2009 року до позичальника досудову вимогу про дострокове повернення кредиту, банк змінив строк виконання основного зобов?язань за кредитним договором (частина друга статті 1050 ЦК України), а тому відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором відсотки та пеню до закінчення строку дії кредитного договору.

Незважаючи на це, суд стягнув з позичальника кредитну заборгованість,

у тому числі відсотки та пеню, нараховану кредитором станом на 15 квітня 2013 року.

Пославшись на ці обставини, апеляційний суд взагалі не надав їм правової оцінки.

Крім того, у справі, яка переглядається, судом першої інстанції ухвалено заочне рішення суду.

Не погоджуючись із вищевказаним заочним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою, до якої нею додано заяву про застосування позовної давності (т. 2, а. с. 4).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки

(стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).

Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді "Верховенство права", схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, м. Венеція,

25-26 березня 2011 року).

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до частини першої статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.

Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалив у ній заочне рішення, відповідач була вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. Якщо суд першої інстанції відмовив у задоволенні цієї заяви, відповідач могла заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення вищевказаних вимог закону не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 не брала участі при розгляді справи судом першої інстанції, за результатами розгляду якої було ухвалено заочне рішення суду.

Вказані обставини можуть свідчити про те, що є підстави для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася у суді першої інстанції.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі

№ 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18) і є незмінною.

Разом з тим, апеляційний суд взагалі не досліджував та не вирішував ні саму заяву ОСОБА_1 про застосування позовної давності, ні наявності правових підстав для вирішення такої заяви у суді апеляційної інстанції.

При цьому вирішення вищевказаних обставин, щодо застосування позовної давності, впливає на розмір кредитної заборгованості.

Згідно з вимогами частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або

(та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.