757/6310/20-ц Про визнання права користування квартирою - 15.03.2023 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2021 року у складі судді Новака Р. В. та постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Головачова Я. В., Вербової І. М., Нежури В. А.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У лютому 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Печерської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права користування квартирою.

Позовна заява мотивована тим, що 02 травня 2002 року Головним управлінням охорони здоров`я видано ордер № 559 на житлову площу у гуртожитку, площею 56,1 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_4 та членам її сім`ї:

ОСОБА_1 - чоловік, ОСОБА_2 - син, ОСОБА_5 - син.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 29 травня

2002 року № 1071 статус зазначеного гуртожитку змінено на житловий будинок з загальними квартирами, однак ОСОБА_4 та іншим членам її сім`ї ордер із зміною статусу гуртожитку на жилий будинок з загальними квартирами видано не було.

03 листопада 2006 року Печерською районною в м. Києві державною адміністрацією на підставі розпорядження Печерської районної державної адміністрації від 30 жовтня 2006 року № 134, ОСОБА_4 видано ордер на право зайняття жилого приміщення, за адресою:

АДРЕСА_2, на сім`ю з чотирьох осіб: ОСОБА_5 - син, ОСОБА_6 - невістка, ОСОБА_7 - онук, яку вони згодом приватизували у рівних частинах та знялися з квартирного обліку.

Позивачі зазначали, що на них вказаний ордер не видавався, участі

у приватизації вони не брали, залишилися проживати у квартирі АДРЕСА_3 .

У грудні 2019 року вони звернулися до Печерської районної у м. Києві державної адміністрації із заявою про закріплення за ними вищезазначеної квартири, однак отримали відмову з посиланням на те, що позивачі не перебувають на квартирному обліку. Проте вони на законних підставах були вселені

у гуртожиток, тривалий час у ньому проживають, іншого житла не мають.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд визнати за ними право користування квартирою розташованою за адресою:

Короткий рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2021 року

у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачі втратили право користування квартирою АДРЕСА_3 у зв`язку із втратою ОСОБА_4 права користування на підставі зайняття іншої квартири. Факт реєстрації позивачів у спірній квартирі

не є підставою для визнання за ними права користування.

Суд послався на правовий висновок, висловлений Верховним Судом України у постанові від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14, у якому зазначено, що право членів сім`ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1, ОСОБА_2 -

ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2021 року змінено у мотивувальній частині, викладено його в редакції цієї постанови.

Суд апеляційної інстанції посилався на те, що суд першої інстанції не установив, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивачів, у чому полягає таке порушення прав, не звернув увагу на те, що пред`явлення позову про визнання права користування спірною квартирою є передчасним

з урахуванням конкретних обставин цієї справи, так як спору щодо їх виселення з квартири немає.

Крім того, Печерська районна у м. Києві державна адміністрація лише здійснює управління спірною квартирою як об`єктом належного територіальній громаді нерухомого майна, а тому не є належним відповідачем у цій справі. Відповідачем має бути територіальна громада м. Києва в особі Київської міської ради. Тому, встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та немає визначених процесуальним законом підстав для заміни неналежного відповідача належним, суд апеляційної інстанції змінив мотивувальну частину судового рішення суду першої інстанції. При цьому посилався на відповідну правову позицію Верховного Суду від 27 січня

2021 року у справі № 607/16163/19 (провадження № 61-6882св20) у якому зазначено, що особа має право на захист свого цивільного права лише у разі його порушення, невизнання або оспорювання із відповідним доведенням обставин, що стали причиною для звернення з позовом до суду. У той час, як суд зобов`язаний з`ясувати, в чому саме полягає порушення прав позивача. Також на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові

від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 (провадження № 61-9953св20) про те, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1, ОСОБА_2 -

ОСОБА_3,посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій скасувати, прийняти нову постанову про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження

у справі. Витребувано її матеріали з Печерського районного суду м. Києва.

У лютому 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2023 року справу за позовом

ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Печерської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права користування квартирою призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1, ОСОБА_2 -

ОСОБА_3 мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову. Розпорядження Печерської районної у м. Києві ради від 07 березня 2006 року № 105-р було прийнято у комунальну власність територіальної громади Печерського району м. Києва з комунальної власності територіальної громади м. Києва житловий комплекс та службове житло по

АДРЕСА_5, що закріплений за територіальним медичним об`єднанням Печерського району. Зобов`язано комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва прийняти житловий комплекс по АДРЕСА_5 в оперативне управління та оприбуткувати його на балансі підприємства, забезпечивши його належне утримання. Вказаним розпорядженням було також зобов`язано Печерську районну у м. Києві державну адміністрацію видати ордери у встановленому порядку мешканцям, які проживають, зареєстровані у гуртожитку по вищевказаній адресі та перебувають на квартирному обліку. Тому вважають, що Печерська районна у м. Києві державна адміністрація уповноважена видати ордери мешканцям гуртожитку у зв`язку зі зміною статусу на жилий будинок з загальними квартирами, а тому вона є належним відповідачем у даній справі.

Також зазначено, що ні ОСОБА_4, ні позивачам на виконання розпорядження Київської міської державної адміністрації від 29 травня

2002 року № 1071, не було видано ордер зі зміною статусу гуртожитку на жилий будинок з загальними квартирами. Згодом, ордер на інше житлове приміщення отримала тільки частина сім`ї ОСОБА_8, а вони продовжували проживати

і користуватися житловою площею у гуртожитку.

З урахуванням наведеного зазначають про те, що квартира АДРЕСА_6 по вищевказаній адресі має бути визнана за позивачами на праві користування, оскільки вони не просять надати їм нове житло, а закріпити за ними те житло, яким вони користуються на підставі ордера ще з 2002 року. При цьому посилалася на відповідну правову позицію Верховного Суду.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У січні 2023 року до Верховного Суду від Печерської районної в м. Києві державної адміністрації надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що згідно з інформацією відділу обліку та розподілу житлової площі, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на квартирному обліку не перебувають, умова щодо перебування на зазначеному обліку, встановлена Київською міською державною адміністрацією, не дотримана, а тому відсутні правові підстави для видачі ордера позивачам. Просять у задоволенні касаційної скарги відмовити. При цьому посилаються на помилковість висновку суду апеляційної інстанції про неналежність відповідача у справі, так як відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Про реалізацію районним в м. Києві державними адміністраціями окремих повноважень" від 31 січня 2011 року № 121 доручено районним в м. Києві державним адміністраціям реалізовувати окремі повноваження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) згідно з Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) .

Фактичні обставини справи, встановлені судом

05 жовтня 1985 року Ківшоватською сільською радою Таращанського району Київської області зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4

02 травня 2002 року Головним управлінням охорони здоров`я видано ордер

№ 559 на житлову площу у гуртожитку, площею 56,1 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_4 та членам її сім`ї: ОСОБА_1 - чоловік, ОСОБА_2 - син, ОСОБА_5 - син (а. с. 22).

Згідно з пунктом 2 розпорядження Київської міської державної адміністрації

від 29 травня 2002 року № 1071 "Про використання жилих приміщень в жилому будинку АДРЕСА_7 та у будинку АДРЕСА_5 за цільовим призначенням" адміністрації та профспілкові комітети Київської міської клінічної лікарні № 2 та територіального медичного об`єднання Печерського району зобов`язані надати жилі приміщення у жилому будинку АДРЕСА_7 та

у жилому будинку АДРЕСА_5, в яких ліквідується статус гуртожитку, мешканцям, які проживають, зареєстровані в них та перебувають на квартирному обліку (а. с. 31).

Відповідно до пункту 2 розпорядження Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 21 серпня 2004 року № 1061 "Про присвоєння номерів жилим приміщенням у будинку АДРЕСА_5" зобов`язано відділ обліку та розподілу житлової площі районної державної адміністрації видати ордери на жилі приміщення, яким присвоєно номери, за наявності правових підстав та з врахуванням законності проживання громадян (а. с. 108).

Отже, згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації

від 29 травня 2002 року № 1071 було змінено статус гуртожитку на жилий будинок з загальними квартирами в будинку

АДРЕСА_5 . Відповідно із зміною статусу гуртожитку на жилий будинок з загальними квартирами, кімнати в гуртожитку 108-108А були змінені на квартиру під номером АДРЕСА_6 .

Згідно з клопотанням Центральної районної поліклініки Печерського району міста Києва від 6 серпня 2003 року № 367 до голови Печерської районної ради ОСОБА_9, адміністрація поліклініки первинна профсоюзна організація порушила питання щодо виділення ордеру для постійної прописки фельдшера-лаборанта ОСОБА_4 у гуртожитку АДРЕСА_5,

у зв`язку із передачею гуртожитку на баланс комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва (а. с. 47).

Ордер на зайняття квартири

АДРЕСА_3 ОСОБА_4 не видавався.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані у квартирі

АДРЕСА_8 з 12 травня 1991 року.

Листом Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 16 грудня 2019 року відмовлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у видачі ордера на зайняття спірної квартири, оскільки останні не перебувають на квартирному обліку (а. с. 38-39).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1, ОСОБА_2 -

ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції

не відповідає.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частина перша статті 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частина п`ята статті 12 ЦПК України покладає на суд певні обов`язки зі створення для сторін змагального процесу, суд керує ходом судового процесу, сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами, роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до частини першої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з вимогами ЦПК України (1618-15) учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки (стаття 12 ЦПК України).

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Отже, особа має право на захист свого цивільного права лише у разі його порушення, невизнання або оспорювання із відповідним доведенням обставин, що стали причиною для звернення з позовом до суду. У той час, як суд зобов`язаний з`ясувати, в чому саме полягає порушення прав позивача.

Таким чином, реалізації права на позов передує порушення, невизнання чи оспорення права.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, судам слід виходити із його ефективності (стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,

стаття 5 ЦПК України), а це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У справі, яка Верховним Судом переглядається, предметом спору є визнання за позивачами права користування квартирою

АДРЕСА_3, яка перебуває у власності територіальної громади.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 було надано житлову площу в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_9 для неї та її членів сім`ї:

ОСОБА_1 (чоловік), ОСОБА_5 (син), ОСОБА_2 (син). Позивачами у цій справі є: ОСОБА_1 та ОСОБА_2

03 листопада 2006 року Печерською районною в м. Києві державною адміністрацією ОСОБА_4 видано ордер № 000833 Серія Б на право зайняття з сім`єю з 4 людей ( ОСОБА_5 - син, ОСОБА_6 - дружина сина,

ОСОБА_7 - онука) квартиру

АДРЕСА_10 (а. с. 27). В подальшому ця квартира була зареєстрована на праві власності за вказаними особами (а. с. 29-30).

Разом із тим, позивачі продовжили проживати у вищезазначеному гуртожитку, якому, згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації

від 29 травня 2002 року № 1071, було змінено статус гуртожитку на жилий будинок з загальними квартирами, та перебуває в оперативному управлінні комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва.

Таким чином, судами встановлено та не заперечувалося сторонами факт користування позивачів на момент звернення до суду із позовом спірним майном та проживання у квартирі

Змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що питання правомірності чи неправомірності вселення позивачів у спірну квартиру не є предметом спору у цій справі, оскільки вимога про виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не заявлена, а тому не має правового значення. Суд захищає лише порушені, оспорені чи невизнані права, а реалізації права на позов передує саме факт такого порушення, невизнання чи оспорення.

Позивачі за відсутності достатніх правових підстав звернулися до суду із вимогою про визнання права користування квартирою, враховуючи те, що вони самі не заперечують факт свого користування на момент звернення до суду спірним майном, а також враховуючи відсутність спору між територіальною громадою міста Києва до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про їхнє виселення.

Зазначені висновки апеляційного суду є недоречними, оскільки предмет позову (вимога позивачів) - визнання права користування квартирою. Жодного відношення до цієї вимоги не має з`ясування обставин, що відповідач

не вимагає виселення позивачів.

При цьому згідно з частиною другою статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Достовірно встановлено і це підтверджено відзивом Печерської районної

в м. Києві державної адміністрації на касаційну скаргу, про те що відповідач по суті оспорює й не визнає право позивачів користуватися спірним житлом.

Отже, спір у сторін у справі наявний.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що Печерська районна

у м. Києві державна адміністрація у цій справі є неналежним відповідачем, так як здійснює лише управління спірною квартирою як об`єктом належного територіальній громаді нерухомого майна, а відповідачем має бути територіальна громада, у власності якої перебуває майно, тобто територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради.

Зазначені висновки є передчасними.

До компетенції виконавчих комітетів районних, міських, районних у містах рад у галузі використання і забезпечення схоронності житлового фонду пунктом 10 частини першої статті 15 ЖК України віднесено видачу ордера на жилі приміщення.

Відповідно до частин першої, другої статті 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

У пункті 3 розпорядження Київської міської державної адміністрації

від 29 травня 2002 року № 1071 "Про використання жилих приміщень в жилому будинку АДРЕСА_7 та у будинку АДРЕСА_5 за цільовим призначенням" зобов`язано Дніпровську та Печерську районні в місті Києві державні адміністрації затвердити рішення адміністрацій та профспілкових комітетів Київської міської клінічної лікарні № 2 та територіального медичного об`єднання Печерського району про надання жилих приміщень згідно з пунктом 2 цього розпорядження та видати мешканцям ордери у встановленому порядку.

Верховний Суд також зазначає, що наведені вище висновки апеляційного суду

є взаємосуперечливими, тобто вказано дві взаємовиключні підстави відмови

у задоволенні позову, так як суд апеляційної інстанції зробив правовий висновок, що права позивачів не порушені, а іншим правовим висновком зазначено, що відповідач - Печерська районна в м. Києві державна адміністрація є неналежним. Отже, у разі, якщо позивачі б звернулися

з позовом до Київської міської ради, як зазначив апеляційний суд, то правовий висновок про те, що права позивачів не порушені, був би преюдицією для них

у новому позові, чого апеляційному суду не слід було робити.

За таких обставин, постанова апеляційного суду не може вважатися законною і обґрунтованою, оскільки ухвалив судове рішення з порушенням норм процесуального права, а отже, підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази.