734/1795/20 Про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 08.03.2023 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 19 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Євстафіїва О. К., Скрипки А. А., Шарапової О. Л.,

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міжшкільного навчально-виробничого комбінату Козелецької селищної ради Козелецького району Чернігівської області (далі - Козелецький МНВК), Управління освіти, культури, сім`ї, молоді та спорту Козелецької селищної ради (далі - Управління освіти Козелецької селищної ради) про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що з 01 вересня 2017 року він працював на посаді заступника директора по навчально-виховній роботі у Козелецькому МНВК.

Рішенням Козелецької селищної ради Козелецького району Чернігівської області від 25 вересня 2019 № 16-32/VIII припинено Козелецький МНВК шляхом ліквідації.

Наказом ліквідаційної комісії Козелецького МНВК від 21 листопада 2019 року № 52 "Про скорочення чисельності та штату працівників Міжшкільного навчально-виробничого комбінату Козелецької селищної ради" скорочено займану ОСОБА_1 посаду, а останнього попереджено про наступне вивільнення згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ).

Наказом ліквідаційної комісії Козелецького МНВК від 29 січня 2020 року № 10 ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора з навчально-виховної роботи Козелецького МНВК та викладача спецпредметів за суміщенням у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників Козелецького МНВК за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України.

ОСОБА_1 вважає своє звільнення протиправним, оскільки постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2020 року у справі № 620/3135/19 рішення Козелецької селищної ради Козелецького району Чернігівської області від 25 вересня 2019 № 16-32/VIII про припинення Міжшкільного навчально-виробничого комбінату Козелецької селищної ради Козелецького району Чернігівської області шляхом ліквідації визнане протиправним та скасоване. Зазначена постанова є обов`язковою для виконання і має наслідком скасування дій, спрямованих на виконання скасованого рішення ради та відновлення його права на працю, яке існувало до прийняття рішення ради.

Також на час його звільнення директором Козелецького МНВК був ОСОБА_2, який не видавав наказів про скорочення чисельності та штату працівників комбінату і про його звільнення.

Крім того, Управління освіти Козелецької селищної ради просило первинну профспілкову організацію розглянути питання скорочення чисельності посад працівників Козелецького МНВК у зв`язку з запланованою ліквідацією цього закладу, однак відповідної згоди не отримало.

У наказі ліквідаційної комісії Козелецького МНВК від 21 листопада 2019 року № 52 причиною скорочення штату працівників комбінату зазначається "відсутність контингенту учнів". Проте ця відсутність пов`язана саме з планами ліквідації комбінату, оскільки 30 серпня 2019 року його директор повідомляв про надходження 25 заяв на навчання, що складає 2 навчальні групи, а 04 вересня 2019 року вже було оприлюднено проект рішення селищної ради про ліквідацію комбінату.

Скорочення штату і звільнення працівників Козелецького МНВК відбулось в процесі його ліквідації: в один день одночасно були звільнені всі працівники комбінату, включаючи директора, що свідчить про те, що їх фактично звільнено не у зв`язку з скороченням чисельності працівників та штату комбінату, а у зв`язку з його ліквідацією.

Разом з позовною заявою ОСОБА_1 подав заяву про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, у якій посилався на те, що до прийняття Шостим апеляційним адміністративним судом постанови у справі № 620/3135/19, яку він отримав 20 червня 2020 року, він не мав підстав для оспорювання наказу про звільнення, так як вважав, що цей наказ виданий правомірно.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1, посилаючись на статті 234, 235 КЗпП України, просив суд поновити йому строк звернення до суду; поновити його на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи Козелецького МНВК та стягнути з Управління освіти Козелецької селищної ради середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 січня 2020 року до дня ухвалення рішення суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 30 листопада 2021 року у складі судді Іванюка Т. І. позов ОСОБА_1 задоволено.

Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із позовом про поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи Міжшкільного навчально-виробничого комбінату Козелецької селищної ради Козелецького району Чернігівської області з 30 січня 2020 року.

Стягнуто із Управління освіти, культури, сім`ї, молоді та спорту Козелецької селищної ради на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 271 874,88 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, із утриманням із цієї суми податків та обов`язкових платежів.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Козелецьким МНВК у порушення вимог статті 49-2 КЗпП України надано ОСОБА_1 пропозицію про зайняття вакантних посад не одночасно з попередженням про вивільнення.

Також наказ Козелецького МНВК від 29 січня 2020 року № 10 про звільнення ОСОБА_1 не було погоджено із первинною профспілковою організацією Козелецької територіальної громади Профспілки працівників освіти і науки України, тому звільнення позивача відбулося з порушення встановленої трудовим законодавством України процедури.

Крім того, незаконне звільнення ОСОБА_1 (у зв`язку зі скороченням штату і чисельності працівників) відбулося у процесі здійснення процедури ліквідації Козелецького МНВК на підставі рішення Козелецької селищної ради Козелецького району Чернігівської області від 25 вересня 2019 року № 16-32/VIII, яке в подальшому відповідно до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2020 року визнане протиправним і скасоване.

Отже, визнання у судовому порядку 01 червня 2020 року протиправним та скасування рішення Козелецької селищної ради Козелецького району Чернігівської області від 25 вересня 2019 року № 16-32/VIII вказує на те, що видані 29 січня 2020 року ліквідаційною комісією Козелецького МНВК накази про звільнення з роботи працівників Козелецького МНВК є незаконними.

Поновлюючи ОСОБА_1 строк на звернення до суду із цим позовом, суд врахував те, що про наявність постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2020 року позивач дізнався 20 червня 2020 року та в місячний строк звернувся до суду з позовом.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 19 вересня 2022 року апеляційну скаргу Управління освіти, культури, сім`ї, молоді та спорту Козелецької селищної ради задоволено.

Рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 30 листопада 2021 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що незаконне рішення Козелецької селищної ради Козелецького району Чернігівської області від 25 вересня 2019 року № 16-32/VIII не може спричинити законні наслідки при його виконанні. Тож будь-які акти, в тому числі й накази ліквідаційної комісії Козелецького МНВК від 21 листопада 2019 року № 52 про скорочення чисельності та штату працівників та від 29 січня 2010 року № 10 про звільнення ОСОБА_1, як такі, що прийняті на підставі зазначеного рішення селищної ради, не можуть мати будь-якої юридичної сили з дня їх винесення. Отже, настання обумовлених цими наказами наслідків спричинене насамперед тим, що порушення, внаслідок яких рішення було визнане незаконним, мали місце вже на час прийняття цих наказів.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про незаконність звільнення ОСОБА_1 є вірним.

Однак ОСОБА_1 пропустив строк звернення з цим позовом до суду, оскільки з копії наказу про його звільнення вбачається, що в день звільнення (30 січня 2020 року) він, ознайомившись з наказом, достовірно знав дату, причину і підставу його звільнення, претензій щодо суті спору між сторонами не мав та отримав трудову книжку.

Підстави, зазначені ОСОБА_1 у заяві про поновлення йому строку звернення до суду з позовом, апеляційний суд розцінив як неповажні, оскільки твердження про те, що до прийняття Шостим апеляційним адміністративним судом постанови у справі № 620/3135/19 позивач не мав підстав для оспорювання наказу про його звільнення у зв`язку з тим, що він вважав цей наказ правомірним, є необґрунтованими.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У жовтні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 19 вересня 2022 року, в якій заявник просить скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження постанови Чернігівського апеляційного суду від 19 вересня 2022 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі № 524/1424/18, від 30 вересня 2020 року у справі № 301/2579/17, від 18 січня 2021 року у справі № 334/2839/17, від 26 травня 2021 року у справі № 714/444/20, від 16 вересня 2021 року у справі № 803/535/18, від 21 вересня 2022 року у справі № 936/18/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судом апеляційної інстанції невірно застосовані вимоги статті 233 КЗпП України до спірних правовідносин та не наведені мотиви неможливості поновити пропущений ОСОБА_1 строк на звернення до суду з цим позовом.

Крім того, ОСОБА_1 просив передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки існує виключна правова проблема при буквальному тлумаченні статей 233, 234 КЗпП України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її з суду першої інстанції.

У грудні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2023 року справу № 734/1795/20 призначено до розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив Управління освіти Козелецької селищної ради, на касаційну скаргу, в якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 01 вересня 2004 року ОСОБА_1 працював у Козелецькому МНВК на посаді вчителя автосправи, а з 01 вересня 2017 року на посаді заступника директора по навчально-виховній роботі, що підтверджує трудова книжка серії НОМЕР_1 (т. 1, а. с. 11-13).

03 червня 2019 року Управління освіти Козелецької селищної ради звернулося до Первинної профспілкової організації Козелецької територіальної громади Профспілки працівників освіти і науки України із поданням № 450 про проведення скорочень чисельності посад працівників Козелецького МНВК у зв`язку з запланованою ліквідацією до 01 жовтня 2020 року (т. 1, а. с. 20).

06 червня 2019 року Первинна профспілкова організація Козелецької територіальної громади Профспілки працівників освіти і науки України листом № 17 повідомила Управління освіти Козелецької селищної ради про неможливість розгляду його подання, оскільки відповідно до частини другої статті 49-4 КЗпП України та частини третьої статті 22 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", в разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, структурного характеру або у зв`язку з ліквідацією закладу освіти, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень, надати профспілкам інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорію працівників, яких може це стосуватися, про терміни проведення звільнення тощо. У зв`язку з відсутністю такої інформації профспілкова організація не в змозі призначити консультації стосовно заходів щодо запобігання звільненню працівників Козелецького МНВК (т. 1, а. с. 21).

Відповідно до листа Козелецького МНВК від 30 серпня 2019 року № 18 Козелецька МНВК повідомила Управління освіти Козелецької селищної ради, що станом на 30 серпня 2019 року до комбінату подано 20 заяв на навчання по підготовці водіїв категорії "В" та "С1" і 5 заяв на швейну справу (це дві навчальні групи), у зв`язку з чим комбінат просить забезпечити виділення навчальних годин для підготовки учнів за зазначеними професіями, згідно з навчальним планом та бажанням батьків і учнів відповідно до Закону України "Про освіту" (2145-19) (т. 1, а. с. 22).

Рішенням Козелецької селищної ради Козелецького району Чернігівської області від 25 вересня 2019 № 16-32/VIII припинено Козелецький МНВК шляхом ліквідації та створено відповідну ліквідаційну комісію.

Рішення про ліквідацію обґрунтовувалося поданням Управління освіти Козелецької селищної ради від 02 вересня 2019 року № 651/1 та рекомендаціями постійної комісії з питань освіти, охорони здоров`я, культури, соціального захисту населення, законності та правопорядку, постійної комісії з питань житлово-комунального господарства, комунальної власності, будівництва, земельних відносин та питань надзвичайних ситуацій і постійної комісії з питань бюджету, соціально-економічного розвитку та інвестиційної діяльності цієї ради (т. 1, а. с. 6-8).

Згідно з наказом ліквідаційної комісії Козелецького МНВК від 21 листопада 2019 року № 52 "Про скорочення чисельності та штату працівників Міжшкільного навчально-виробничого комбінату Козелецької селищної ради" скорочено та виключено із штатного розпису, зокрема, одну штатну одиницю посади заступника директора з навчально-виробничої роботи (т. 1, а. с. 9).

Відповідно до акта ліквідаційної комісії Козелецького МНВК від 21 листопада 2019 року № 13 ОСОБА_1 відмовився ознайомлюватися з наказом ліквідаційної комісії Козелецького МНВК від 21 листопада 2019 року № 52 (т. 1, а. с. 114).

З листа Управління освіти Козелецької селищної ради від 05 листопада 2020 року № 01-08/942 вбачається, що усі посади, які зазначені в штатному розписі Козелецького МНВК, що існували станом на 21 листопада 2019 року, скорочені та виключені зі штатного розпису (т. 1, а. с. 129).

Наказом ліквідаційної комісії Козелецького МНВК від 29 січня 2020 року № 10 ОСОБА_1 із 30 січня 2020 року звільнено з посади заступника директора з навчально-виховної роботи Козелецького МНВК та викладача спецпредметів за суміщенням у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників Козелецького МНВК за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України. 30 січня 2020 року ОСОБА_1 ознайомився з цим наказом, отримав трудову книжку та претензій не мав (т.1, а. с. 10).

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2020 року у справі № 620/3135/19, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 02 лютого 2021 року, апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 задоволено. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року скасовано. Ухвалено нове, яким адміністративний позов ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Козелецької селищної ради Козелецького району Чернігівської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління освіти, культури, сім`ї, молоді та спорту Козелецької селищної ради, Міжшкільний навчально-виробничий комбінат Козелецької селищної ради Козелецького району Чернігівської області, про визнання протиправним та скасування рішення задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Козелецької селищної ради Козелецького району Чернігівської області від 25 вересня 2019 року № 16-32/VIII (т. 1, а. с. 17-19, 181-187).

23 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Управління освіти Козелецької селищної ради із заявою про поновлення його на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи та викладача спецпредметів за суміщенням Козелецького МНВК, відповідно до статті 235 КЗпП України, у зв`язку з ухваленням судового рішення у справі № 620/3135/19 (т. 1, а. с. 23).

Відповідно до довідки Управління освіти Козелецької селищної ради від 23 липня 2020 року № 01-11/45 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за грудень 2019 року та січень 2020 року за 1 робочий день становила 592,32 грн (т. 1, а. с. 128).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 233 КЗпП України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.

У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк (висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16).

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.

Аналогічні за змістом висновки містяться в постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 243/9604/18, від 02 грудня 2020 року у справі № 203/2276/19, від 29 червня 2021 року у справі № 588/1672/18.

Пункт 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Тобто він втілює "право на суд", яке, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розпочати провадження в суді за цивільним позовом та отримати його вирішення (наприклад, пункт 25 рішення у справі "Кутіч проти Хорватії", пункт 50 рішення у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", пункт 52 рішення у справі "Меньшакова проти України").

Виходячи з аналізу прецедентної практики Європейського суду з прав людини щодо застосування пункту 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в аспекті "права на суд", тлумачення статті 233 КЗпП України, початок перебігу строку звернення особи для захисту порушених законних прав та інтересів у сфері трудових правовідносин слід обчислювати від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про обставини порушення її прав.

Так, у статті 234 КЗпП України не передбачається перелік поважних причин для поновлення строку, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Вочевидь, що як поважні причини пропущення строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

У справі "Креуз проти Польщі" Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.

Судом апеляційної інстанції встановлено, і не спростовано матеріалами справи та позивачем те, що 30 січня 2020 року ОСОБА_1 ознайомився з наказом про своє звільнення та отримав трудову книжку, а до суду з цим позовом він звернувся лише 01 липня 2020 року, тобто після спливу встановленого статтею 233 КЗпП України місячного строку звернення до суду за вирішенням трудового спору про поновлення на роботі, який пропущений ним без поважних причин.

Твердження позивача з приводу незаконного його звільнення з підстав того, що він дізнався про незаконність свого звільнення лише 20 червня 2020 року після ухвалення Шостим апеляційним адміністративним судом судового рішення у справі № 620/3135/19, а до того часу вважав своє звільнення законним, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, оскільки стаття 233 ЦПК України пов`язує початок перебігу строку звернення до суду у справах про звільнення з днем вручення копії наказу про звільнення або днем видачі трудової книжки, а не з будь-якими іншими обставинами.

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні основної вимоги про поновлення на роботі, також відмовлено і в іншій частині позову, оскільки такі вимоги є похідними від вимоги про поновлення на роботі.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_1 не довів поважності причин пропуску строку для звернення до суду з відповідним позовом, встановленого статтею 233 КЗпП України. При цьому також виходить із того, що ОСОБА_1 з часу його звільнення у встановлений законом строк не вчиняв ніяких дій, ні щодо оскарження наказу про його звільнення, ні щодо оскарження рішення селищної ради, яке стало підставою для видачі наказу про його звільнення, а отже у суду апеляційної інстанції були відсутні підстави вважати такий строк пропущеним позивачем з поважних причин.

Отже, суд апеляційної інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм матеріального й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі № 524/1424/18, від 30 вересня 2020 року у справі № 301/2579/17, від 18 січня 2021 року у справі № 334/2839/17, від 26 травня 2021 року у справі № 714/444/20, від 16 вересня 2021 року у справі № 803/535/18, від 21 вересня 2022 року у справі № 936/18/20, на які заявник посилався у касаційній скарзі, є необґрунтованими, а висновок суду апеляційної інстанції не суперечить зазначеним висновкам Верховного Суду.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновку суду не спростовують.

Щодо вирішення клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Посилання заявника на необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозахисної практики у подібних правовідносинах не заслуговують на увагу, оскільки правові підстави для такої передачі відсутні, тому у задоволенні клопотання слід відмовити.