757/59136/19-ц Про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 06.03.2023 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 грудня 2020 року у складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Правекс Банк" (далі - АТ "Правекс Банк"), третя особа - виконуючий обов`язки Голови правління перший заступник Голови правління АТ "Правекс Банк" Джанлука Корріас, про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтовано тим, що з 11 грудня 2018 року він працював на посаді старшого спеціаліста відділу контактного центру та альтернативних каналів продажів головного управління роздрібного бізнесу АТ "Правекс Банк".

Наказом від 04 жовтня 2019 року №1579 його звільнено із посади з 07 жовтня 2019 року, у зв`язку з втратою довір`я.

Посилаючись на відсутність з його боку винних дій, пов`язаних із безпосереднім обслуговуванням грошових, товарних або культурних цінностей, а також видання наказу про звільнення під час перебування у відпустці, позивач вважав своє звільнення незаконним.

З огляду на те, що його звільнення відбулося без законних підстав, ОСОБА_1 просив суд: скасувати наказ АТ "Правекс Банк" від 04 жовтня 2019 року № 1579 про його звільнення; поновити його на посаді старшого спеціаліста відділу контактного центру та альтернативних каналів продажів департаменту підтримки та координації мережі головного управління роздрібного бізнесу АТ "Правекс Банк"; стягнути із відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07 жовтня 2019 року до дня поновлення на роботі.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із відсутності правових підстав для їх задоволення, зокрема несанкціонований перегляд позивачем інформації по клієнтах та фіксування на будь-які зовнішні носії ідентифікаційних даних таких клієнтів з подальшим списанням коштів із рахунків таких клієнтів дали підстави банку для втрати довіри до такого працівника. Щодо твердження ОСОБА_1, що він неправомірно звільнений в період перебування у відпустці, то суд зазначив, що це спростовується безпосередньо наказом від 04 жовтня 2019 року № 1579, в якому вказано, що позивач підлягає звільненню з 07 жовтня 2019 року, тобто після виходу з відпустки.

Постановою Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про обґрунтоване звільнення позивача з роботи з підстав втрати до нього довір`я, оскільки обслуговування грошових коштів на рахунках клієнтів становило основний зміст трудових обов`язків позивача та покладало на нього обов`язок здійснення відповідального контролю за їх рухом та зберіганням.

Апеляційний суд окремо зазначив, що погоджується з доводами апеляційної скарги в тій частині, що посада, яка займав позивач, відсутня в переліку посад/робіт, передбаченому постановою СРСР від 28 грудня 1977 року № 447/24, за якою обов`язково укладається договір про повну матеріальну відповідальність, з огляду на відсутність на час прийняття вказаної постанови можливості отримувати банківські послуги в режимі on-line. Разом з тим, на думку апеляційного суду, вказана обставина, а також те, що позивач не міг отримувати під звіт грошові кошти на рахунках клієнтів, а відповідачем не надано прямих доказів вчинення ним шахрайських дій, не може слугувати достатньою підставою для висновку про те, що останній не обслуговував грошові цінності на рахунках клієнтів банку, а тому не може нести відповідальність за свої винні дії, які потягли негативні наслідки як для споживачів послуг банку, так і для самого банку.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду, з пропуском строку на касаційне оскарження, з касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року (в лютому 2022 року - уточненою редакцією касаційної скарги на виконання ухвали Верховного Суду від 26 січня 2022 року), в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення його позову. Касаційна скарга містить також клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження зазначених судових рішень, про повідомлення позивача про час і місце розгляду справи за адресою, вказаною у реквізитах касаційної скарги, про розгляд справи за участю позивача.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 521/4221/16 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України (1618-15) ). Також заявник указує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

У своїй касаційній скарзі заявник також зазначає, що згідно з посадовою інструкцією позивача у нього немає обов`язків з безпосереднього обслуговування грошових цінностей (коштів у готівковій формі), тому до нього не може застосуватись пункт 2 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ); сам відповідач зазначає, що основна суть функцій позивача передбачала віртуальне обслуговування коштів; посада позивача не належить до посад, за якими обов`язково укладаються договори про повну матеріальну відповідальність, і посада позивача відсутня в переліку посад/робіт, що встановлений постановою СРСР від 28 грудня 1977 року № 447/24; договір повної матеріальної відповідальності або посадової інструкції позивач не підписував; відсутня винна дія позивача, оскільки відсутній вирок суду, відсутня заява до правоохоронних органів, операції по рахунках клієнтів здійснені невідомою особою; суд першої інстанції грубо порушив процесуальні норми та пропустив усі розумні строки розгляду справи, зокрема порушив частину першу статті 187 ЦПК України, статтю 210 ЦПК України. Окремо заявник надав розрахунок заробітної плати за час вимушеного прогулу з 07 жовтня 2019 року до дня подачі касаційної скарги (11 січня 2022 року), який, за його розрахунками, становить 376 751,25 грн.

У травні 2022 року до Верховного Суду від АТ "Правекс Банк" надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому відповідач, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони є законними, судові витрати покласти на позивача.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 січня 2022 року касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Черняк Ю. В.

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків, а саме уточнення вимог касаційної скарги щодо судового рішення яке оскаржується, з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтею 409 ЦПК України; надання відповідної довідки суду про дату отримання судового рішення апеляційного суду або інших належних доказів в оригіналах чи належним чином завірених їх копій, на підтвердження недотримання апеляційним судом вимог, встановлених статтею 272 ЦПК України, щодо порядку видачі або направлення копії судового рішення, або наведення інших підстав з відповідними доказами; зазначення реєстраційного номера облікової картки платника податків за його наявності або номера і серії паспорта, а також роз`яснено про наслідки невиконання ухвали суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 грудня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи № 757/59136/19-ц із Печерського районного суду м. Києва та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У червні 2022 року матеріали справи № 757/59136/19-ц надійшли до Верховного Суду.

Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 19 січня 2023 року № 79/0/226-23 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи у зв`язку з перебуванням судді Черняк Ю. В. у відпустці, пов`язаною з вагітністю та пологами.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 19 січня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 та матеріали справи № 757/59136/19-ц передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди попередніх інстанційвстановили, що ОСОБА_1 наказом від 10 грудня 2018 року № 2208-к прийнятий на роботу в АТ "Правекс Банк" на посаду старшого спеціаліста відділу контактного центру та альтернативних каналів продажів головного управління роздрібного бізнесу.

Наказом від 04 березня 2019 року № 344-к ОСОБА_1 переведено на посаду старшого спеціаліста відділу контактного центру та альтернативних каналів продажів департаменту підтримки та координації мережі головного управління роздрібного бізнесу.

Наказом від 20 вересня 2019 року № 1505-в ОСОБА_1 надано додаткову оплачувану відпустку у зв`язку з навчанням із 23 вересня 2019 року до 05 жовтня 2019 року.

Відповідно до висновку антикорупційної перевірки від 25 вересня 2019 року № 07-02/01-41 КІ відділу протидії шахрайським операціям департаменту із запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і внутрішньої безпеки під час поточної антикорупційної перевірки встановлено, що 10 червня 2019 року відділом протидії шахрайським операціям підготовлено висновок зі службового розслідування (вих. № 07-02/01-24 КІ) про результати розгляду письмового звернення від клієнта ОСОБА_2, який стверджував, що не здійснював 22 квітня 2019 року операцій з переказу коштів зі своєї картки № НОМЕР_1 у сумі 64 271,00грн та комісії 1 440,57 грн.

18 липня 2019 року відділом протидії шахрайським операціям підготовлено висновок зі службового розслідування (вих. №07-02/01-32 КІ) про результати розгляду письмового звернення від клієнта ОСОБА_3, який стверджував, що 29 червня 2019 року з його рахунку № НОМЕР_2 шахраї зняли 73 809,00 грн.

23 липня 2019 року відділом протидії шахрайським операціям підготовлено висновок зі службового розслідування (вих. №07-02/01-34 КІ) про результати розгляду письмового звернення від клієнта ОСОБА_4, який стверджував, що 14 червня 2019 року з його картки № НОМЕР_3 зникли кошти в сумі 73 312,00 грн в той час, коли він перебував на території США.

Усі три випадки є пов`язаними між собою, оскільки:

1. Залишки на рахунках клієнтів до шахрайської операції складали немалі суми.

2. При прослуховуванні аудіозаписів розмов із цими клієнтами виявилося, що їхні голоси при порівнянні між собою є ідентичними один до одного, що дає підстави вважати, що від їхнього імені до банку телефонувала одна й та сама особа.

3. Всі операції зі зняття коштів відбувались через мережу Інтернет із введенням коректних реквізитів платіжних карток клієнтів (номер, строк дії).

4. Шахраї були обізнані з тим, що в телефонному режимі можна скасувати на певний період дію CVV2-коду.

5. Відносно постраждалих клієнтів була задіяна одна й та сама шахрайська схема: невідома особа (шахрай) зверталась до контактного центру головного управління роздрібного бізнесу банку з питань відключення CVV2-коду та тимчасового підняття ліміту, представляючись клієнтами ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, повідомляла всі необхідні для ідентифікації дані, зокрема й ті, які можуть бути відомі лише виключно клієнту (повний номер платіжної картки, термін дії і слово-пароль), а також була обізнана із сумою залишку коштів на рахунку.

6. Перевірка операцій за картковими рахунками клієнтів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не виявила фактів компрометації клієнтами власних карток через їх особисту необережність.

7. Постраждалі клієнти не перебувають між собою в родинних зв`язках, мешкають за різними адресами, працюють в різних місцях і не перетинаються між собою, тобто розголошення всієї сукупності їхніх персональних і конфіденційних даних є можливим лише з одного джерела - банку, оскільки єдине, що їх пов`язує, - це клієнтські відносини із банком.

Повний доступ до персональних та ідентифікаційних даних клієнтів, пов`язаних із картковими та пластиковими картками мають працівники відділу контактного центру банку, які відповідають за обслуговування та супроводження клієнтами карткових операцій. Виток інформацій стосовно клієнтів із відділень виключений, оскільки вони є клієнтами різних відділень банку.

Під час аналізу облікових записів користувачів-працівників відділу контактного центру банку виявлено факти перегляду інформації за картками клієнтів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без службової необхідності, оскільки дзвінків та звернень від цих клієнтів до банку в той період не надходило. З початку відбувався перегляд інформації щодо обраних клієнтів, а потім, через деякий час, втілювалась шахрайська схема із заволодіння їхніми коштами.

Інформація щодо клієнта ОСОБА_2 переглядалась: 09 квітня 2019 року о 22:51 год; 10 квітня 2019 року тричі: о 0:22 год, 1:36 год та 1:59 год; 12 квітня 2019 року о 10:42 год; 13 квітня 2019 року о 21:59 год;14 квітня 2019 року тричі: о 0:52 год, 1:33 год та 3:41 год.

Водночас першій дзвінок від імені ОСОБА_2 з проханням підняти ліміти на проведення операцій в мережі Інтернет здійснений 14 квітня 2019 року о 13:18 год. У подальшому дзвінки нібито від клієнтів ОСОБА_2 надходили в наступній хронології:

- 15 квітня 2019 року о 19:32 год - з проханням відключити CVV2 на 5 днів;

- 16 квітня 2019 року о 19:27 год - з проханням підняти ліміт на операції з переказу коштів у мережі Інтернет до 62 тис. грн на строк до 5 днів;

- 19 квітня 2019 року о 19:12 год - з повторним проханням відключити CVV2 на 5 днів та о 23:19 год - з проханням підняти ліміт на операції з переказу коштів у мережі Інтренет до 62 тис. грн на строк до 5 днів;

- 22 квітня 2019 року кошти в сумі 64 271,00 грн зняті.

Перегляд картки ОСОБА_3 здійснювався: 06 квітня 2019 року тричі: о 23:03 год, о 23:51 год та о 23:58 год; 14 квітня 2019 року о 0:51 год.

Водночас перший дзвінок від імені ОСОБА_3 з проханням підняти ліміти на проведення операцій в мережі Інтернет здійснений тільки 28 червня 2019 року о 20:02 год. Наступного дня кошти в сумі 73 809,00 грн зняті.

Перегляд картки ОСОБА_4 здійснювався 05 червня 2019 року о 06:19 год, перший дзвінок надійшов 07 червня 2019 року о 23:20 год, а кошти в сумі 73 312,00 грн зняті 29 червня 2019 року.

Усі постраждалі клієнти заперечували факт свого звернення до банку з проханням відключити CVV2-код та підняти ліміт на проведення операцій.

Аналіз записів наданих логів (облікових записів користувачів в ПЗ банку) засвідчив, що неодноразовий перегляд інформації щодо ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 здійснював один і той самий працівник - старший спеціаліст відділу контактного центру головного управління роздрібного бізнесу ОСОБА_1

10 липня 2019 року під час прослуховування записів телефонних розмов також встановлено, що ОСОБА_1 16 квітня 2019 року о 19:27 год спілкувався з особою-шахраєм, яка видавала себе за ОСОБА_2 . Під час проведення повної ідентифікації клієнта ОСОБА_1 підтвердив проведення операції з підняття лімітів, незважаючи на те, що співрозмовник двічі припускався помилок, а саме, коли називав дату свого народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 замість ІНФОРМАЦІЯ_1 та повідомляв номер ІПН НОМЕР_4 замість НОМЕР_5 . Зі слів начальника ВКЦ ОСОБА_5 та проектного менеджера ВКЦ ОСОБА_6, це є грубим порушенням зі сторони старшого спеціаліста ОСОБА_1 .

Шахрай, який видає себе за клієнта, може допускати такі помилки у випадках, коли не може роздивитися надану йому інформацію через те, що вона неякісно відображає необхідні для ідентифікації дані, …оскільки сумнівно, щоб клієнт не пам`ятав власну дату народження.

За результатами проведеного антикорупційного опитування, старший спеціаліст ВКЦ та АКП ГУРБ ОСОБА_1 надав письмову відповідь і вказав, що він дозволяє собі переглядати інформацію за клієнтами, які не телефонували і не зверталися до нього з питань обслуговування карток. На запитання, з якою метою він переглядав інформацію щодо клієнтів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до того моменту, як їх ошукали шахраї, ОСОБА_1 відповів, що не пам`ятає. Щодо питання, чому під час повної ідентифікації клієнта ОСОБА_2 він підняв ліміти, не дивлячись на дві допущені помилки, ОСОБА_1 відповів, що клієнт на інші питання відповів правильно, а відділення інколи невірно вказують інформацію або помилково. І запевняє, що банківську і конфіденційну інформацію не розголошував.

За наслідками перевірки зроблено висновок, що подальше перебування ОСОБА_1 на посаді старшого спеціаліста ВКЦ ГУРБ становить підвищений ризик не лише для клієнтів банку, але й репутації та іміджу самого банку.

Відповідно до посадової інструкції старшого спеціаліста відділу контактного центру та альтернативних каналів продажів департаменту підтримки та координації мережі головного управління роздрібного бізнесу АТ "Правекс Банк" (робота з клієнтами в телефонному режимі - моніторинг карткових операцій), з якою 23 травня 2019 року ознайомлено позивача під підпис, працівник зобов`язаний здійснювати цілодобовий аналіз карткових операцій на підставі звітів, отриманих від ПрАТ "Український Процесинговий Центр" on-line і off-line звітів (аналіз сум зняття грошових коштів/сум розрахунків).

Факт перегляду позивачем інформації за картками клієнтів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без службової необхідності підтверджено висновком вказаної перевірки.

На питання, чи дозволяв позивач собі переглядати інформацію стосовно клієнтів банку, якщо вони до нього не телефонували і не звертались іншим чином, позивач в антикорупційному опитуванні в рамках проведення антикорупційної перевірки надав стверджувальну відповідь.

На питання, чи розуміє позивач, що перегляд в ПЗ Банку інформації щодо клієнтів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без належних підстав, особливо у випадках, коли вони не зверталися до контактного центру, може трактуватись як неналежне виконання посадових обов`язків та порушення корпоративної етики і опосередковано викликати підозру стосовно нього у несанкціонованому розголошенні банківської таємниці та конфіденційної інформації, позивач відповів, що розуміє, але банківську (конфіденційну) інформацію не розголошував.

На запитання, які факти або обставини позивач може повідомити на підтвердження своєї непричетності щодо фактів нанесення збитків шахрайським шляхом саме тим клієнтам, інформацію щодо яких він безпідставно переглядав в ПЗ банку, позивач жодної відповіді не надав.

У пояснювальній записці від 07 жовтня 2019 року ОСОБА_1 визнав, що при перегляді інформації по клієнту ОСОБА_2 та встановленню ним лімітів допустив ряд помилок при ідентифікації клієнта, через що з клієнта було знято кошти з карткового рахунку шахрайськими діями. Ним порушено посадову інструкцію з ідентифікації клієнтів, через що клієнту завдано матеріальний збиток. Коштів для відшкодування завданих клієнту збитків не має.

Вказана обставина також підтверджується долученим до матеріалів справи звукозаписом розмов із клієнтом банку.

Відповідно до довідки Київського інституту водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного Державного університету інфраструктури та технологій від 05 листопада 2019 року № 130/з ОСОБА_1 з 23 вересня 2019 року до 06 жовтня 2019 року перебував на сесії.

Наказом від 04 жовтня 2019 року № 1579-к ОСОБА_1 звільнено з посади на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України, 07 жовтня 2019 року, у зв`язку з втратою довір`я до нього. Підстава: висновок антикорупційної перевірки від 25 вересня 2019 року № 07-02/01-41 КІ відділу протидії шахрайським операціям департаменту із запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і внутрішньої безпеки.

Згідно з посадовою інструкцією позивача, на нього покладено обов`язки:

- здійснювати зміну карткових обмежень за зверненням клієнта і вести електронний журнал реєстрації дзвінків, які надійшли про зміну карткових обмежень, здійснювати встановлення стандартних обмежень на платіжні картки клієнтів (пункт 2.4);

- здійснювати зміну карткових обмежень за картками клієнтів на підставі додаткової угоди до договору на відкриття та обслуговування карткового рахунку і вести електронний журнал реєстрації додаткових угод (пункт 2.5);

- забезпечувати своєчасне зняття обмежень у користуванні платіжними картками в країнах з підвищеним ризиком та відкриття можливості авторизації при здійсненні операцій без фізичного використання картки, згідно з заявами клієнта та на підставі службових записок/заяв установ банку (пункт 2.6);

- здійснювати зняття перевірки CVV2-коду за дзвінком клієнта/за заявою клієнта і вести електронний журнал реєстрації дзвінків, які надійшли/заяв на відміну CVV2-коду (пункт 2.7);

- у системі online.pravex.ua: додавати нового клієнта, розблоковувати вхід, змінювати ліміти (пункт 2.8);

- розблоковувати знайдені втрачені/вкрадені платіжні картки на підставі заяв клієнтів, відповідно до діючих процедур (пункт 1.10);

- здійснювати розблокування платіжних карток, заблокованих по причині трикратно неправильно введеного ПІН-коду (пункт 2.11);

- блокувати платіжні картки за зверненням від клієнта у зв`язку з втратою/викраденням картки і вести електронний журнал реєстрації отриманих телефонних дзвінків про блокування карток (пункт 2.12);

- забезпечувати цілодобове оперативне надання клієнтської підтримки клієнтам у вирішенні проблем з авторизацією платіжних карток, включаючи з`ясування та аналіз причин та способів їх вирішення (пункт 2.13).

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу (пункт 2 частини першої статті 41 КЗпП України).

Для розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КзпП України потрібна наявність таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл та інше); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір`я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Звільнення з підстав втрати довір`я суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом та інше), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я.

Виходячи з викладеного та розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей можна дійти висновку, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, - це особи, які одержують їх під звіт.

Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання, чи відноситься позивач до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суду в кожному конкретному випадку необхідно з`ясувати: чи становить виконання операцій, що пов`язані з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов`язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

Зазначену правову позицію висловив Верховний Суд України у своїй постанові від 20 квітня 2016 року № 6-100цс16. Така правова позиція є незмінною і підстав для відступлення від неї немає.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки позивач відповідно до займаної посади, виходячи зі змісту його функціональних обов`язків, є особою, яка належить до кола осіб, яких може бути звільнено на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України.

Доводи позивача про те, що він не займав посаду, яка безпосередньо пов`язана зі зберіганням, обробкою, реалізацією, застосуванням і використанням у процесі діяльності матеріальних і грошових цінностей, спростовуються наданими сторонами і дослідженими судами доказами і визнаним самим ОСОБА_1 фактом того, що він порушив свою посадову інструкцію з ідентифікації клієнта, через що клієнту банку завдано матеріальний збиток. Із цього випливає, що він є тим працівником, який може бути звільнений за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України.

Факт того, що безпосереднє обслуговування грошових цінностей було складовою трудових функцій позивача, встановлено судами на підставі його посадової інструкції, а доводи касаційної скарги в цій частині таких висновків не спростовують.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що винні дії працівника, які дають підстави для втрати довір`я зі сторони власника, а відповідно і звільнення за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, повинні бути встановлені тільки обвинувальним вироком суду, заява до правоохоронних органів відсутня, є помилковим, оскільки правовий аналіз цієї норми матеріального права дає підстави для висновку про те, що вона не передбачає настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов`язкової умови для звільнення працівника; звільнення з підстави втрати довір`я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). Порушення трудових обов`язків ОСОБА_1 не дають можливості в подальшому довірити йому АТ "Правекс Банк" роботу з коштами.

Заперечення позивачем наявності в його діях вини зводиться до необхідності переоцінки доказів у справі, що за змістом статті 400 УПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Посада позивача (старший спеціаліст відділу контактного центру та альтернативних каналів продажів головного управління роздрібного бізнесу банку) відсутня в переліку посад/робіт, передбаченому постановою Держкомпраці СРСР та Секретаріату ВЦРПС від 28 грудня 1977 року № 447/24, з якими укладаються письмові договори про повну матеріальну відповідальність, що є цілком зрозумілим, з огляду на відсутність розвитку таких технологій в банківській сфері на час його прийняття. Водночас зазначене не спростовує того, що позивач в силу своїх трудових обов`язків обслуговував грошові кошти, що належать клієнтам, на відкритих у банку рахунках, до яких мав доступ, і від його добросовісності залежала цілісність та збереження особистих даних клієнта та його фінансів, і лише ця обставина відсутності такої посади у зазначеному переліку не може бути підставою для спростовування правильності висновків судів та скасування оскаржуваних судових рішень.

Прийняті судами рішення не суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Cуду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-104цс14, від 23 грудня 2015 року у справі № 6- 1093цс15, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-100цс16.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди розглянули справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 521/4221/16, оскільки висновки у зазначеній справі та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У справі № 521/4221/16 Верховний Суд, надаючи належну оцінку переліку та обсягу повноважень позивача як заступника директора з основної діяльності та маркетингу ТОВ "Інтерім Сервіс", дійшов висновку, що позивач безпосередньо не обслуговував грошові кошти та цінності, такі операції не становили основний зміст його трудових обов`язків. Такі обставини справи є суттєво відмінними від цієї справи, що переглядається в порядку касаційного провадження.

Доводи касаційної скарги про процесуальні порушення зі сторони суду першої інстанції в частині дотримання розумних строків розгляду справи також були предметом дослідження апеляційним судом, так як зазначались в апеляційній скарзі, який надав їм належну правову оцінку, тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

Твердження заявника стосовного того, що суди не встановили фактичних обставин справи, неправильно оцінили докази, касаційний суд відхиляє, оскільки такі доводи спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень.

Інші наведені у касаційній скарзі аргументи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів саме в тому контексті, який, на думку позивача, підтверджує обґрунтованість заявлених ним позовних вимог, тому такі аргументи відхиляються.

Отже, доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи, змістом оскаржуваних судових рішень, зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, переоцінки доказів у справі, що в силу приписів статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, чи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленими судовими рішеннями про відмову в задоволенні позовних вимог.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", заява № 63566/00). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, тому Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Щодо клопотань ОСОБА_1 про повідомлення та розгляд справи за участю сторін

У своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 просив повідомити його про час та місце розгляду справи, а також розглядати справу за його участю.

Підстави для задоволення таких клопотань відсутні, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої третьої та п`ятої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. У попередньому судовому засіданні суддя-доповідач доповідає колегії суддів про проведення підготовчої дії та обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Суд касаційної інстанції призначає справу до судового розгляду за відсутності підстав, встановлених частинами третьою, четвертою цієї статті. Справа призначається до судового розгляду, якщо хоча б один суддя із складу суду дійшов такого висновку. Про призначення справи до судового розгляду постановляється ухвала, яка підписується всім складом суду.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Як зазначено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано особливості розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

З огляду на відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, та того, що жоден із суддів Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду не дійшов висновку про призначення справи до судового розгляду, суд касаційної інстанції не приймав рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, і такої необхідності колегія суддів не вбачає, клопотання про повідомлення та розгляд справи за участю сторін не підлягають задоволенню.