147/1172/19 Про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку, визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - 01.03.2023 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на постанову Вінницького апеляційного суду від 03 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Оніщука В. В., Медвецького С. К., Копаничук С. Г.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Естейт Селлінг" (далі - ТОВ "Естейт Селлінг"), третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Бондар І. М., про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку, визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 04 травня 2006 року між нею та ПАТ КБ "Приватбанк" укладений кредитний договір № VIUPGA0000000950 на строк до 02 травня 2010 року.

З 29 вересня 2014 року змінено адресу житлового будинку, шляхом присвоєння житловому будинку нової адреси: АДРЕСА_1, на підставі рішення Виконавчого комітету Летківської сільської ради Тростянецького району Вінницької області "Про присвоєння адреси житловому будинку" від 29 вересня 2014 року № 34.

З метою погашення заборгованості за кредитним договором, 19 лютого 2014 року ПАТ КБ "Приватбанк" звернувся до Тростянецького районного суду Вінницької області з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення (цивільна справа № 147/257/14-ц).

Заочним рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 05 серпня 2014 року у цивільній справі № 147/257/14-ц у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 202 631,61 грн, звернуто стягнення на будинок за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу предмета іпотеки ПАТ КБ "Приватбанк" з укладенням від імені відповідачів договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмета іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням кадастрового номера земельної ділянки, з отриманням дублікатів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з отриманням, з можливістю здійснення ПАТ КБ "Приватбанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки. Виселено ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 із житлового будинку зі зняттям з реєстраційного обліку у Тростянецькому районному секторі управління державної міграційної служби України у Вінницькій області.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 22 грудня 2015 року заочне рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 05 серпня 2014 року змінено в частині визначення розміру заборгованості, замість слів "у розмірі 202 636,61 грн" вказано "у розмірі 94 675,12 грн" та скасовано в частині задоволення позовних вимог про виселення та стягнення судових витрат, та ухвалено у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення та стягнення судових витрат відмовлено. У іншій частині рішення залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року ці судові рішення скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Після повторного судового розгляду, 01 грудня 2016 року Тростянецьким районним судом Вінницької області ухвалено рішення про відмову в задоволенні вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення у зв`язку з пропуском ПАТ КБ "Приватбанк" строку позовної давності, встановленої законом. Рішення набрало законної сили.

Вважає, що в зв`язку з пропуском ПАТ КБ "Приватбанк" визначеного законом строку для звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, ПАТ КБ "Приватбанк" також втрачено право вимоги і за договором іпотеки.

Проте ПАТ КБ "Приватбанк" від її імені на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 18 лютого 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М., на підставі заочного рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 05 серпня 2014 (справа № 147/257/14-ц), відчужив ТОВ "Естейт Селлінг" спірний житловий будинок.

Про укладення цього договору та реєстрацію права власності за TOB "Естейт Селлінг" в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, їй стало відомо лише 30 вересня 2019 року, після ознайомлення її представника з матеріалами справи та новими доказами у справі № 147/324/17, яка знаходиться на розгляді в Тростянецькому районному суді Вінницької області. Копію оскаржуваного договору купівлі-продажу направлено приватним нотаріусом Бондар І. М. у вересні 2019 року до суду на вимогу Тростянецького районного суду, під час розгляду цивільної справи № 147/324/17 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ "Приватбанк", ТОВ "Естейт Селлінг", третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М., про визнання права власності на нерухоме майно (житловий будинок).

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинкуза адресою: АДРЕСА_1, укладений 18 лютого 2016 року між ПАТ КБ "Приватбанк" від імені ОСОБА_1 та ТОВ "Естейт Селлінг", посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. та зареєстрований у реєстрі за № 1070; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 18 лютого 2016 року, індексний номер: 28320678, про реєстрацію права власності за ТОВ "Естейт Селлінг" на житловий будинок, номер запису про право власності: 13323317, дата державної реєстрації: 18 лютого 2016 року, винесеного приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М.

Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 01 грудня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги є обґрунтованими, проте ОСОБА_1 пропустила строк давності для звернення із позовом, що є самостійною і достатньою підставою для відмови у позові. Позивач не надала жодного доказу про те, що саме 30 вересня 2019 року вона довідалися про існування оспорюваного договору.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 03 лютого 2022року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .

Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинкуза адресою: АДРЕСА_1, укладений 18 лютого 2016 року між ПАТ КБ "Приватбанк" від імені ОСОБА_1 та ТОВ "Естейт Селлінг", посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. та зареєстрований у реєстрі за № 1070. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 18 лютого 2016 року, індексний номер: 28320678, про реєстрацію права власності за ТОВ "Естейт Селлінг" на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, номер запису про право власності: 13323317, дата державної реєстрації: 18 лютого 2016 року, винесеного приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. Стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь ТОВ "Естейт Селлінг" вартість житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, у розмірі 63 303,80 грн у рахунок відшкодування вартості майна, переданого за недійсним правочином. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 05 серпня 2014 року та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 22 грудня 2015 року, на підставі яких вчинено правочин - укладено договір купівлі-продажу між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Естейт Селлінг" скасовані, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими.

Позивач не пропустила строк давності для звернення до суду із позовом, оскільки про наявність оспорюваного договору вона дізналась після ознайомлення її представника з матеріалами цивільної справи № 147/324/17, зокрема після витребування ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 06 серпня 2019 року документів у приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М.Будь-яких доказів на підтвердження обізнаності позивача про наявність спірного договору раніше матеріали справи не містять.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У квітні 2022 року АТ КБ "ПриватБанк" подано до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Вінницького апеляційного суду від 03 лютого 2022року, в якій просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі зазначає, що судом застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є., відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи, надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

10 травня 2022 року справа надійшла до суду касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

У зв`язку з відрядженням судді Бурлакова С. Ю. до Вищої ради правосуддя, Розпорядженням від 25 січня 2023 року № 122/0/226-23 про призначення повторного автоматизованого розподілу справи, справу передано судді-доповідачу Ступак О. В.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до статті 410 ЦПК України Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України (1618-15) щодо законності та обґрунтованості.

Обставини, встановлені судами

04 травня 2006 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № VIUPGA00000950, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 39 427,00 грн на строк до 02 травня 2010 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, цього ж дня між сторонами укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Тростянецького районного нотаріального округу Вірською А. І. За цим договором ОСОБА_1 передано в іпотеку ПАТ КБ "Приватбанк" належне на праві власності нерухоме майно - житловий будинок з господарськими будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на іпотечне майно в ОСОБА_1 виникло на підставі договору купівлі-продажу жилого будинку від 29 грудня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Тростянецького районного нотаріального округу Вінницької області Вихватнюк Л. А.

Рішенням Виконавчого комітету Летківської сільської ради Тростянецького району Вінницької області від 29 вересня 2014 року № 34 "Про присвоєння адреси житловому будинку" фактично змінено адресу житлового будинку, належного ОСОБА_1 на праві власності шляхом присвоєння житловому будинку нової адреси: АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 05 серпня 2014 року у цивільній справі № 147/257/14-ц за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 04 травня 2006 року № VIUPGA0000000950, у розмірі 202 631,61 грн, звернуто стягнення на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ "Приватбанк" з укладенням від імені відповідачів договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, із отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з отриманням, з можливістю здійснення ПАТ КБ "Приватбанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки. Виселено ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 із житлового будинку зі зняттям з реєстраційного обліку у Тростянецькому районному секторі управління державної міграційної служби України у Вінницькій області.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 22 грудня 2015 року заочне рішення Тростянецького районного суду від 05 серпня 2014 року в частині розміру заборгованості змінено, замість слів "у сумі 202 636,61 грн" вказано "в сумі 94 675,12 грн", у частині виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3, а також стягнення з них судових витрат скасовано. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення та в частині стягнення з них судових витрат відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 05 серпня 2014 року та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 22 грудня 2015 року у цивільній справі № 147/257/14-ц скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 01 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 15 червня 2017 року, в задоволенні позову ПАТ КБ "Приватбанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відмовлено.

Відповідно до копії реєстраційної справи на нерухоме майно на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (колишній номер 14), 18 лютого 2016 року між ПАТ КБ "Приватбанк", який є продавцем за цим договором відповідно до заочного рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 05 серпня 2014 року, що набрало законної сили згідно з рішення Апеляційного суду Вінницької області від 22 грудня 2015 року, від імені ОСОБА_1 та покупцем ТОВ "Естейт Селлінг" укладений договір купівлі-продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

ПАТ КБ "Приватбанк" на адресу ОСОБА_1 направлено повідомлення про намір укласти договір купівлі-продажу нерухомого майна, що є предметом іпотеки. Вказане повідомлення ОСОБА_1 отримала 22 липня 2015 року.

29 січня 2016 року ОСОБА_1 знята з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі щодо позовної давності

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 916/2828/18 зроблено висновок про те, що: "За змістом статті 261 ЦК України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку потрібно розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив. При визначенні початку перебігу строку позовної давності суду треба з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов`язкових складових визначення початку перебігу позовної давності".

Верховний Суд наголошує на тому, що дотримання строку звернення до суду є однією з умов реалізації права на позов і пов`язано з реалізацією права на справедливий судовий розгляд. Інститут позовної давності запобігає виникненню стану невизначеності у правових відносинах. Правова визначеність є універсальною правовою категорією, дія якої поширюється на такі важливі сфери правовідносин між державою та особою, як реалізація і забезпечення прав і свобод людини і громадянина, встановлення юридичної відповідальності, підстав та порядку притягнення до такої відповідальності, неприпустимість дій і бездіяльності органів влади, спрямованих на необґрунтоване обмеження прав і свобод людини.

Позовна давність забезпечує юридичну визначеність правовідносин сторін та остаточність рішень, запобігаючи порушенню прав відповідача. Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявність обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача причин унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову, вирішуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем держав-учасниць і має на меті гарантувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, рішення ЄСПЛ від 29 січня 2013 року).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Визначаючи початок перебігу позовної давності, а також, чи спливла позовна давність у справі, яка переглядається, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності у справі, що переглядається.

Суд апеляційної інстанції встановив, що позивач про наявність оспорюваного договору купівлі-продажу дізналася після ознайомлення з матеріалами цивільної справи № 147/324/17, зокрема після витребування ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 06 серпня 2019 року документів у приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Перевіряючи доводи заявника та висновки суду апеляційної інстанції, Верховний Суд на підставі судових рішень, які є загальнодоступними у Єдиному державному реєстрі судових рішень, встановив.

11 квітня 2017 року Тростянецьким районним судом Вінницької області відкрито провадження у справі № 147/324/17 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ "Приватбанк", ТОВ "Естейт Селлінг", третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М., про визнання права власності на нерухоме майно.

18 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову.

Заяву обґрунтовувала тим, що спірний будинок раніше мав адресу: АДРЕСА_1 і належить їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 29 грудня 2005 року. Стверджувала, що ПАТ КБ "Приватбанк" може відчужити спірний будинок, що в разі задоволення позову зробить неможливим виконання можливого рішення суду.

Ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 19 квітня 2017 року, якою задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, встановлено, що згідно з інформаційної довідки від 06 квітня 2017 року № 84374627 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровано на праві власності за ОСОБА_1 .

У травні 2017 року ОСОБА_1 подала до суду клопотання про витребування з ПАТ КБ "Приватбанк" документи, згідно з якими у ПАТ КБ "Приватбанк" виникло право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та витребувати від приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. документи, згідно з якими нею прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про реєстрацію ПАТ КБ "Приватбанк" власником житлового будинку.

06 серпня 2019 року ОСОБА_1 подала до суду клопотання про витребування від приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округ Бондар І. М. інформацію на підставі яких документів було зареєстровано право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, за ТОВ "Естейт Селлінг", а саме договір купівлі-продажу житлового будинку від 18 лютого 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу за реєстровим номером 1070 та зареєстрованого 18 лютого 2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Отже, аналізуючи судові рішення у справі № 147/324/17, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_1 до серпня 2019 року не знала про те, що АТ КБ "ПриватБанк" відчужило належний їй житловий будинок ТОВ "Естейт Селлінг", а наявні у позивачки довідки підтверджували, що власником спірного будинку є банк.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивачка мала об`єктивну можливість дізнатись про існування оспорюваного договору, за яким ТОВ "Естейт Селлінг" у 2016 році набуло у власність спірний будинок, у той час, як за згідно з інформаційною довідкою від 06 квітня 2017 року № 84374627 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровано на праві власності за позивачкою.

У касаційній скарзі заявник зазначив, що судом застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16.

Оскільки відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України врахуванню підлягають висновки Верховного Суду про застосування норм права у подібних відносинах, тому суд оцінює наведені приклади на предмет подібності.

Критерії оцінки відносин на предмет подібності сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у справі № 233/2021/19. За такими критеріями суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

У справі № 914/3224/16 Верховним Судом сформульовано висновок про те, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та статтею 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

У справі, що переглядається, висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16.

Також АТ КБ "ПриватБанк" зазначив, що суду апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц сформульовано висновок про те, що виходячи зі змісту поняття "ціна", як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України "Про іпотеку" можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України "Про іпотеку" встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону. Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України "Про виконавче провадження" сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася.

З урахуванням наведеного, Велика Палата Верхового Суду дійшла висновку про те, що у спорах цієї категорії, лише не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення, та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень.

У постанові від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц Велика Палата Верховного Суду для забезпечення передбачуваності правозастосовної практики й ефективного захисту прав сторін договору іпотеки відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 5 квітня 2017 року у справі № 6-3034цс16.

Водночас, у справі що переглядається, суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_1, виходив із того, що банк відчужив іпотечне майно на підставі скасованих судових рішень, що є підставою для визнання недійсним оспорюваного договору відчуження майна. Отже, висновки Верховного Суду щодо ціни предмета іпотеки та способів звернення стягнення на предмет іпотеки є нерелевантними з огляду на підстави позову та фактичні обставини цієї справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, Верховний Суд вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.