761/16207/20 Про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 22.02.2023 Прийняття

Постанова

Іменем України

22 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 761/16207/20

провадження № 61-8538св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Національний інститут стратегічних досліджень,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу касаційну скаргу Національного інституту стратегічних досліджень на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 листопада 2020 року в складі судді: Притули Н. Г., додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2021 року в складі судді: Притули Н. Г., та постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2022 року в складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Національного інституту стратегічних досліджень про визнання незаконним та скасування наказу у частині звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди.

26 липня 2010 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем, з 01 вересня 2014 року працював на посаді заступника директора Національного інституту стратегічних досліджень.

27 грудня 2019 року наказом Національного інституту стратегічних досліджень № 85 затверджено та введено в дію з 01 січня 2020 року нову організаційну структуру інституту.

28 грудня 2019 року директором Національного інституту стратегічних досліджень підписано йому попередження про скорочення з 01 січня 2020 року посади заступника директора у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці. Із зазначеним попередженням про скорочення посади його було ознайомлено 08 січня 2020 року.

З 01 січня 2020 року введено нову організаційну структуру Національного інституту стратегічних досліджень на підставі наказу директора інституту від 27 грудня 2019 року № 85.

Наказом Національного інституту стратегічних досліджень від 02 березня 2020 року № 80-к йому надано відпустку з 10 березня 2020 року по 23 березня 2020 року та зазначено вважати датою його звільнення 23 березня 2020 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці.

З 10 березня 2020 року по 23 березня 2020 року він перебував у щорічній відпустці та 14 березня 2020 року у телефонному режимі був повідомлений про проведення з ним остаточного розрахунку у зв`язку зі звільненням з 23 березня 2020 року із займаної посади.

На підставі заяви позивача трудова книжка та завірена копія наказу про звільнення були направлені йому на адресу проживання, які він отримав 02 квітня 2020 року.

ОСОБА_1 уважав своє звільнення незаконним, оскільки відповідачем було порушено положення трудового законодавства, а саме оновлена організаційна структура інституту затверджувалася 27 грудня 2019 року з введенням її в дію з 01 січня 2020 року, тому відповідач зобов`язаний був попередити його про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням посади не пізніше 01 листопада 2019 року, а попередив 08 січня 2020 року.

Крім того, йому не було запропоновано усі вакантні посади, які існували у відповідача у період з 28 грудня 2019 року по 23 березня 2020 року, що є порушенням вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України. Також відповідач допустив порушення положень статті 42 КЗпП України, так як його звільнення проведено без врахування та надання йому переважного права на залишення на роботі і у порушення частини третьої статті 40 КЗпП України під час перебування у відпустці.

Відповідач не здійснив повного розрахунку по заробітній платі, а саме за період з 07 серпня 2019 року по 23 березня 2020 року не виплачена надбавка за високі досягнення у праці у розмірі 50 % посадового окладу, що становить 50 627,13 грн, хоча рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 січня 2020 року у справі № 761/44461/19 його позов задоволено, визнано незаконним та скасовано наказ тимчасово виконуючого обов`язки директора Національного інституту стратегічних досліджень Яблонського В. М. від 07 серпня 2019 року № 186-К про скасування з 07 серпня 2019 року йому, як заступнику директора, раніше встановленої надбавки за високі досягнення у праці у розмірі 50 % посадового окладу.

У період з травня по жовтень 2018 року, оскільки не виплачувалась надбавка за високі досягнення, то йому не було доплачено премію у розмірі 32 461,09 грн, невірно оплачена відпустка за період з травня 2019 року по березень 2020 року. Крім того, йому не сплачено кошти за відрядження у листопаді 2018 року у розмірі 720,78 грн.

Протиправними діями відповідача йому було завдано моральної шкоди, оскільки його звільнення відбулося з порушенням положень трудового законодавства та було абсолютно неочікуване для нього, такі події викликали у нього душевні страждання та погіршення стану здоров`я, унаслідок чого він звертався до медичного закладу і був непрацездатний у період з 19 березня 2020 року по 28 березня 2020 року.

ОСОБА_1 просив:

визнати незаконним та скасувати наказ директора Національного інституту стратегічних досліджень № 80-к від 04 березня 2020 року в частині звільнення позивача, а саме: скасувати пункт 2 Наказу директора Національного інституту стратегічних досліджень № 80-к від 04 березня 2020 року;

виключити з розділу "Підстава" слова "попередження про скорочення посади від 08 січня 2020 року; статей 3, 24 Закону України "Про відпустки"; постанова Кабінету міністрів України від 06 грудня 2017 року № 930 "Питання оплати праці працівників Національної академії державного управління при Президентові України, Національного інституту стратегічних досліджень, Інституту законодавства Верховної Ради України; посади яких належать до посад державної служби (із змінами); статті 44 КЗпП України" (930-2017-п) ;

виключити з короткої назви "Про надання відпустки ОСОБА_1 з наступним звільненням" та п.1 наказу директора Національного інституту стратегічних досліджень № 80-к від 04 березня 2020 року слова "з наступним звільненням";

поновити позивача на посаді заступника директора Національного інституту стратегічних досліджень з 24 березня 2020 року;

стягнути з Національного інституту стратегічних досліджень на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 березня 2020 року по день поновлення на роботі;

стягнути з Національного інституту стратегічних досліджень на користь позивача моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн; стягнути з Національного інституту стратегічних досліджень заборгованість по заробітній платі у розмірі 105 726,82 грн, а саме: 50 627,13 грн - надбавки за високі досягнення у праці за період з 07 серпня 2019 року по 23 березня 2020 року, 32 461,09 грн - надбавки за високі досягнення у праці та премії за період з травня 2018 року по жовтень 2018 року; 720,78 грн - оплата за два дні відрядження у листопаді 2018 року; 21 917,82 грн оплати за час відпустки у травні, вересні, жовтні 2019 року та як частина компенсації за невикористану частину відпустки;

стягнути з Національного інституту стратегічних досліджень середній заробіток за весь час затримки розрахунку по заробітній платі, починаючи з 28 квітня 2020 року по день фактичного розрахунку.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов`язано Національний інститут стратегічних досліджень здійснити перерахунок надбавки за високі досягнення у праці, премії за період з 01 травня 2018 року до жовтня 2018 року включно, оплату відрядження у листопаді 2018 року, оплачувані відпустки за період 2019-2020 роки ОСОБА_1 з врахуванням посадового окладу, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2018 року № 906 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року № 15 і від 06 грудня 2017 року № 930" (906-2018-п) .

Зобов`язано Національний інститут стратегічних досліджень здійснити перерахунок заробітної плати (всіх її складових) ОСОБА_1 з врахуванням надбавки за високі досягнення у праці - у розмірі 50 % посадового окладу, починаючи з 07 серпня 2019 року та здійснити виплату різниці між нарахованою та виплаченою заробітною платою.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Національного інституту стратегічних досліджень в частині визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

звільнення позивача з роботи у зв`язку зі скороченням посади відбулося з дотриманням положень трудового законодавства, оскільки у відповідача дійсно відбулася зміна структури, змінено штатний розпис, позивача попереджено про наступне вивільнення за два місяці. ОСОБА_1 було запропоновано усі вакантні посади, проте згоди на переведення він не надав. Відповідачем проведено порівняння показників продуктивності праці позивача та надано перевагу у залишенні на роботі іншим працівникам, тому до позивача не можуть бути застосовані положення статті 42 КЗпП України щодо переважного права залишення на роботі. ОСОБА_1 було звільнено в останній день відпустки, а тому відсутні підстави вважати, що його звільнення відбулось під час відпустки;

з метою захисту прав позивача слід зобов`язати відповідача здійснити перерахунок надбавки за високі досягнення у праці, премії за період з 01 травня 2018 року по жовтень 2018 року включно, оплату відрядження у листопаді 2018 року, оплачувані відпустки за період 2019-2020 рік ОСОБА_1 з урахуванням посадового окладу, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2018 року № 906 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року № 15 і від 06 грудня 2017 року № 930" (906-2018-п) та зобов`язати Національний інститут стратегічних досліджень здійснити перерахунок заробітної плати (всіх її складових) з врахуванням надбавки за високі досягнення у праці у розмірі 50 % посадового окладу, починаючи з 07 серпня 2019 року та здійснити виплату різниці між нарахованою та виплаченою заробітною платою. Відповідач не заперечував щодо існування вищевказаної заборгованості по заробітній платі, а лише зазначав про відсутність коштів для здійснення відповідних виплат.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2021 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення та стягнення витрат на правову допомогу задоволено частково.

Стягнуто з Національного інституту стратегічних досліджень на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. Інші вимоги заяви залишено без задоволення.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

в рішенні Шевченківського районного суду м. Києва від 26 листопада 2020 року було вирішено вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі, з 28 квітня 2020 року по день фактичного розрахунку, а також стягнення судового збору щодо зазначеної вимоги позову. Зокрема, відповідно до рішення суду, в задоволенні вказаної позовної вимоги - було відмовлено, а тому на підставі пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України, судовий збір в частині зазначеної позовної вимоги - стягнуто не було. Суд першої інстанції не встановив підстав для задоволення вимог заяви позивача та ухвалення додаткового рішення суду в цій частині. У своїй заяві позивач просить зазначити точну суму, яка підлягає стягненню за всіма складовими заробітної плати на користь позивача, ухваливши в цій частині додаткове рішення суду. Як вбачається зі змісту рішення суду від 26 листопада 2020 року, в даному випадку, судом було зобов`язано Національний інститут стратегічних досліджень здійснити перерахунок заробітної плати (всіх її складових) ОСОБА_1 з врахуванням надбавки за високі досягнення у праці - у розмірі 50 % посадового окладу, починаючи з 07 серпня 2019 року та здійснити виплату різниці між нарахованою та виплаченою заробітною платою. Тобто, рішенням суду в частині зазначеної вимоги, не було присуджено до стягнення відповідної грошової суми на користь позивача, а зобов`язано відповідача вчинити певні дії, а саме здійснити перерахунок заробітної плати, а отже, в розумінні статті 270 ЦПК України, вказана вимога заявника щодо зазначення точної суми стягнення за всіма складовими заробітної плати на користь позивача та ухвалення додаткового рішення в цій частині - не підлягає задоволенню;

судом не було вирішено питання щодо стягнення витрат на правову допомогу на користь позивача, а тому суд вважає за необхідне вирішити зазначене питання в додатковому рішенні. Суд вважав за можливе стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу, при цьому, пропорційно задоволеним вимогам, тобто в сумі 10 000 грн.

Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року апеляційну скаргу Національного інституту стратегічних досліджень залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 листопада 2020 року скасовано, прийнято постанову про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Визнано незаконним та скасовано наказ директора Національного інституту стратегічних досліджень від 04 березня 2020 року № 80-к в частині звільнення ОСОБА_1 .

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора Національного інституту стратегічних досліджень з 24 березня 2020 року.

Стягнуто з Національного інституту стратегічних досліджень на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 24 березня 2020 року по 23 вересня 2021 року, у розмірі 594 839,52 грн.

Стягнуто з Національного інституту стратегічних досліджень на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 3 000,00 грн.

Стягнуто з Національного інституту стратегічних досліджень заборгованість по заробітній платі у розмірі 81 531,89 грн, а саме: 26 432,20 грн - надбавки за високі досягнення у праці за період з 07 серпня 2019 року до 01 січня 2020 року; 32 461,09 грн - надбавки за високі досягнення у праці та премії за період з травня 2018 року до жовтня 2018 року; 720,78 грн - оплата за два дні відрядження у листопаді 2018 року; 21 917,82 грн - оплати за час відпустки у травні, вересні, жовтні 2019 року та як частина компенсації за невикористану частину відпустки.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Допущено негайне виконання рішення суду у частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку у межах суми платежу за один місяць. Додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

відповідно до попередження про заплановане звільнення ОСОБА_1 запропоновано посаду провідного інженера відділу інформаційних технологій, проте відсутні докази відмови позивача від переведення на цю посаду;

відповідачем, як роботодавцем, у порушення положень статті 49-2 КЗпП України не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивачу протягом терміну попередження було запропоновано усі вакантні посади, а також доказів, що він відмовився від запропонованих конкретних вакантних посад у допоміжних підрозділах інституту. Крім того, звільнення позивача відбулось у період його тимчасової непрацездатності, оскільки з 19 березня 2020 року до 01 квітня 2020 року він перебував на лікарняному, що підтверджується копією листка непрацездатності серії АДШ № 943351, чим порушено положення частини третьої статті 40 КЗпП України;

позивач підлягає поновленню на роботі зі стягненням на його користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, який визначено відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) . Унаслідок незаконного звільнення позивача йому було завдано моральної шкоди, при визначенні розміру якої суд урахував вимоги виваженості, розумності і справедливості;

рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 січня 2020 року у справі № 761/44461/19 позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ виконуючого обов`язки директора Національного інституту стратегічних досліджень Яблонського В. М. від 07 серпня 2019 року № 186-К про скасування з 07 серпня 2019 року ОСОБА_1, заступнику директора, раніше встановленої надбавки за високі досягнення у праці - у розмірі 50% посадового окладу. Проте відсутні докази виконання відповідачем зазначеного судового рішення.

позивач вказував на те, що відповідачем не нараховано та не виплачено суми надбавки за високі досягнення у праці за період з 07 серпня 2019 року по 23 березня 2020 року. Апеляційний суд дійшов висновку про те, що встановлення надбавки за високі досягнення у праці здійснюється у межах року, тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача сум надбавки за високі досягнення у праці за період з 07 серпня 2019 року по 01 січня 2020 року у розмірі 26 432,20 грн; надбавки за високі досягнення у праці та премії за період з травня 2018 року по жовтень 2018 року у розмірі 32 461,09 грн; оплата за два дні відрядження у листопаді 2018 року у розмірі 720,78 грн; оплати за час відпустки у травні, вересні, жовтні 2019 року та як частина компенсації за невикористану частину відпустки у розмірі 21 917,82 грн.

відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, оскільки таке стягнення є подвійним, з урахуванням того, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування положень статті 117 КЗпП та статті 235 КЗпП;

оскільки судом було задоволено частково позовні вимоги, то пропорційно задоволеним вимогам стягнуто витрати на правову допомогу. Вчинення позивачем процесуальних дій, які, на його думку, є необхідними для розгляду справи або підготовки до її розгляду, а саме направлення відповідної кореспонденції до суду та інституту, у зв`язку з чим понесені витрати у розмірі 244,68 грн, є необґрунтованими, оскільки не свідчать про обов`язок вчинення таких дій та ствердження про їх необхідність під час розгляду справи. Апеляційний суд погодився з висновком районного суду про відсутність правових підстав для стягнення компенсації за відрив від звичайних занять у розмірі 158,13 грн, оскільки позивачем таких обставин не доведено.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року стягнуто з Національного інституту стратегічних досліджень на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що

при оцінці обґрунтованості заяви позивача про розподіл судових витрат, заперечення відповідача у контексті положень частини четвертої статті 137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, апеляційний суд зробив висновок про те, що заявлена позивачем сума за надані послуги адвокатом необґрунтована. При цьому, правильними є доводи відповідача про необґрунтованість та неспівмірність суми витрат на професійну правову допомогу позивача у розмірі 40 287,43 грн з реальним обсягом такої допомоги у суді апеляційної інстанції, часом, витраченим на надання таких послуг, критерію реальності таких витрат (їх дійсність та необхідність);

вчинення позивачем процесуальних дій, які, на його думку, є необхідними для розгляду справи або підготовки до її розгляду, у зв`язку з чим понесені витрати у розмірі 264,60 грн, є необґрунтованими, оскільки не свідчать про обов`язок вчинення таких дій та про їх необхідність під час розгляду справи. Позивачем не доведено правових підстав для стягнення компенсації за відрив від звичайних занять у розмірі 315,68 грн.

Короткий зміст постанови касаційного суду

Постановою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Національного інституту стратегічних досліджень відмовлено. Касаційні скарги Національного інституту стратегічних досліджень, ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Клопотання ОСОБА_1, викладене у відзиві на касаційну скаргу, про розподіл судових витрат задоволено.

Стягнуто з Національного інституту стратегічних досліджень на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу, понесені у суді касаційної інстанції, у розмірі 4 800 грн.

Постанова касаційного суду мотивована тим, що:

апеляційний суд у порушення положень закону не звернув уваги на те, що у відповідача відбулася зміна структури, змінено штатний розпис, а відповідно до положень частини першої статті 49-2 КЗпП України позивача було попереджено про наступне вивільнення за два місяці до такого вивільнення й у цьому попереджені було запропоновано вакантну посаду за відповідною спеціальністю, а саме посаду провідного інженера відділу інформаційних технологій. Крім того, ОСОБА_1 особисто написав у цьому попередженні, що відповідь надасть до 15 січня 2019 року. Відділом кадрів Національного інституту стратегічних досліджень 15 січня 2019 року було складено акт про те, що позивач протягом двох місяців не звертався до відповідача ні усно, ні письмово з заявою про переведення на запропоновану вакантну посаду;

апеляційний суд, при вказівці на те, що відповідачем не запропоновано позивачу усі вакантні посади, конкретно не встановив які саме посади були вакантними у Національному інституті стратегічних досліджень за відповідною професією чи спеціальністю ОСОБА_1, на яких він може виконувати роботу з урахуванням, у тому числі його освіти, кваліфікації, досвіду. Отже, апеляційному суду при новому розгляді справи слід перевірити доводи позивача про те, що ОСОБА_1 не було запропоновано усі вакантні посади, так як станом на 01 січня 2020 року у відповідача були наявні вакансії на керівні посади у допоміжних підрозділах Національного інституту стратегічних досліджень. Апеляційному суду слід перевірити посилання відповідача на те, що ним проведено порівняння показників продуктивності праці ОСОБА_1 й надано перевагу у залишенні на роботі іншому працівнику, а саме пріоритет щодо залишення на посаді, виходячи із розподілу обов`язків між членами дирекції, заступника директора був наданий працівнику більш високої кваліфікації - Вороні О. І., який обіймав керівні посади у сфері економіки, бухгалтерського обліку та фінансово-господарської діяльності у Кабінеті Міністрів України, апараті Ради національної безпеки і оборони України. Тому до позивача не можуть бути застосовані положення статті 42 КЗпП України щодо переважного права залишення на роботі. Оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, то апеляційному суду при новому розгляді справи слід перевірити вищенаведені обставини. Тому постанова Київського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд;

апеляційному суду слід перевірити доводи ОСОБА_1 щодо визначення суми витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням обґрунтованості заяви позивача про розподіл судових витрат, заперечення відповідача у контексті положень частини четвертої статті 137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи і обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії;

апеляційний суд зробив помилковий висновок щодо необґрунтованості доводів позивача про стягнення додаткових витрат понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, оскільки ОСОБА_1 такі витрати понесено унаслідок направлення відповідної кореспонденції відповідачу та апеляційному суду, що підтверджено належними доказами, а саме копіями фіскальних чеків акціонерного товариства "Укрпошта" від 26 лютого 2021 року, від 23 березня 2021 року, від 30 квітня 2021 року, від 24 травня 2021 року, від 24 травня 2021 року, від 10 червня 2021 року, від 20 серпня 2021 року, від 27 вересня 2021 року, від 27 вересня 2021 року. Додаткова постанова Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 28 липня 2022 року апеляційну скаргу Національного інституту стратегічних досліджень залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 листопада 2020 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2021 року скасовано, прийнято постанову про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Визнано незаконним та скасовано наказ директора Національного інституту стратегічних досліджень від 04 березня 2020 року № 80-к у частині звільнення ОСОБА_1 .

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора Національного інституту стратегічних досліджень з 24 березня 2020 року.

Стягнуто з Національного інституту стратегічних досліджень на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 березня 2020 року до 28 липня 2022 року у розмірі 928 645,74 грн.

Стягнуто з Національного інституту стратегічних досліджень на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн.

Стягнуто з Національного інституту стратегічних досліджень заборгованість по заробітній платі у розмірі 81 531,89 грн, а саме: 26 432,20 грн - надбавки за високі досягнення у праці за період з 07 серпня 2019 року до 01 січня 2020 року; 32 461,09 грн - надбавки за високі досягнення у праці та премії за період з травня 2018 року до жовтня 2018 року; 720,78 грн - оплата за два дні відрядження у листопаді 2018 року; 21 917,82 грн - оплати за час відпустки у травні, вересні, жовтні 2019 року та як частина компенсації за невикористану частину відпустки.

Стягнуто з Національного інституту стратегічних досліджень на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 8 679,05 грн, витрати на професійну правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 70 587,43 грн, інші судові витрати позивача у розмірі 983,09 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що

згідно статті 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Відповідно до постанови Верховного Суду України від 25 травня 2016 року однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Власник вважається таким, що належним чином виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну посаду, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільняється, працював. Обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору. Роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. У справах про поновлення на роботі обов`язок доказування законності звільнення, в тому числі дотримання процедури звільнення покладено на роботодавця;

із попередження про заплановане звільнення вбачається, що позивачу запропоновано посаду провідного інженера відділу інформаційних технологій. В матеріалах справи відсутній доказ відмови позивача від переведення на цю посаду. Відповідачем не надано доказів надання персональних пропозицій позивачу про наявні протягом терміну попередження всі вакантні посади, а також доказів, що він відмовився від запропонованих конкретних вакантних посад. Відповідачем не доведено факту виконання ним в повному обсязі обов`язку, передбаченого статтею 49-2 КЗпП. Встановлено, що станом на 01 січня 2020 року у відповідача були наявні вакансії на керівні посади в допоміжних підрозділах Національного інституту стратегічних досліджень, однак доказів на підтвердження того, що відповідачем пропонувалися такі посади позивачу матеріали справи не містять. Крім того, у відповідача були наявні станом на 01 січня 2020 року вакантні посади у допоміжних підрозділах відповідача, з яких відповідач запропонував позивачу лише одну посаду - провідний інженер відділу інформаційних технологій. Відомостей про те, що він не може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду таку роботу матеріали справи не містять;

28 грудня 2019 року директором Національного інституту стратегічних досліджень підписано попередження ОСОБА_1 про скорочення з 01 січня 2020 року посади заступника директора у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці та позивачу була запропонована лише одна посада - провідного інженера відділу інформаційних технологій. Разом з тим, відповідно до Інформаційної довідки Національного інституту стратегічних досліджень про наявність вакансій на керівні посади в допоміжних підрозділах Національного інституту стратегічних досліджень станом на 01 січня 2020 року та на 23 березня 2020 року та Інформаційної довідки Національного інституту стратегічних досліджень про наявність вакансій в допоміжних підрозділах Національного інституту стратегічних досліджень станом на 01 січня 2020 року та на 23 березня 2020 року станом на 01 січня 2020 року в структурі Національного інституту стратегічних досліджень серед інших були наявні наступні вакансії: завідувач та заступник завідувача відділу інформаційних технологій; завідувач, заступник завідувача та провідний інженер відділу адміністративно-господарського забезпечення; головний консультант та провідний документознавець відділу документального забезпечення та архіву. Окремо, відповідно до наказу №350-К від 28 грудня 2019 року про введення в дію штатного розпису з 01 січня 2020 року відбулось збільшення кількості штатних посад і в складі Дирекції - кількість радників при дирекції було збільшено на 4 одиниці, посади яких теж були вакантні. Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем у порушення вимог частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП, не було запропоновано позивачу іншу роботу за відповідною професією, яку він може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду, та не повідомлено, що за його професією та спеціальністю роботи не має, а відтак звільнення позивача проведено з порушенням вимог трудового законодавства, тому наявні правові підстави для визнання незаконним та скасування наказу Національного інституту Стратегічних досліджень № 80-К від 04 березня 2020 року в частині звільнення ОСОБА_1, а також поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора Національного інституту стратегічних досліджень з 24 березня 2020 року. Тому суд першої інстанції не встановив всі обставини справи, не надав належної правової оцінки наявним у справі доказам, у зв`язку з чим зробив помилковий висновок про звільнення позивача із дотриманням вимог трудового законодавства;

згідно із розрахунковим листом, наданим Національним інститутом стратегічних досліджень, середньоденний заробіток за січень-лютий 2020 року складає 1582,02 грн. За період з 24 березня 2020 року по 28 липня 2022 року кількість робочих днів складає 587. Таким чином, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 928 645,74 грн (1582,02 х 587 робочих днів). Тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 928 645,74 грн. Разом з тим, не підлягає задоволенню вимога позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі, починаючи з 28 квітня 2020 року по день фактичного розрахунку, який станом на 28 липня 2022 року складає 890677,26 грн, оскільки таке стягнення є подвійним, з урахуванням того, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування положень статті 117 КЗпП та статті 235 КЗпП;

з огляду на порушення відповідачем трудових прав позивача (незаконне звільнення), колегія суддів приходить до висновку про наявність моральної шкоди, завданої роботодавцем позивачу. При вирішенні питання про розмір шкоди в грошовому еквіваленті, суд виходив з втрат немайнового характеру, що їх зазнав позивач, змін, які відбулись в житті позивача, витрачений час на відновлення життєвих зв`язків, а тому вважає достатньою компенсацією суму у розмірі 5 000 грн;

рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 січня 2020 року визнано незаконним та скасовано наказ виконуючого обов`язки директора Національного інституту стратегічних досліджень Яблонського В. М. № 186-К від 07 серпня 2019 року про скасування з 07 серпня 2019 року ОСОБА_1, заступнику директора, раніше встановлену надбавку за високі досягнення у праці - у розмірі 50% посадового окладу. Позивач 17 квітня 2020 року на адресу відповідача направив лист-вимогу про здійснення нарахування та виплату належних йому сум надбавки за високі досягнення у праці за період з 07 серпня 2019 року по 23 березня 2020 року. Однак, як зазначає позивач, нарахування та виплату суми надбавки за високі досягнення у праці за період з 07 серпня 2019 року по 23 березня 2020 року здійснено не було. З наданого позивачем розрахунку вбачається, що сума надбавки за високі досягнення у праці за період з 07 серпня 2019 року по 23 березня 2020 року становить 50 627,13 грн. Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції, встановлення надбавки за високі досягнення у праці здійснюється в межах року, тому колегія суддів зробила висновок про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача сум надбавки за високі досягнення у праці за період з 07 серпня 2019 року по 01 січня 2020 року у розмірі 26 432,20 грн;

31 жовтня 2018 року постановою Кабінету Міністрів України № 906 до постанови Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2017 року № 930 (930-2017-п) було внесено зміни, відповідно до яких прийнято оновлені розміри посадових окладів працівників Національного інституту стратегічних досліджень, які мають застосовуватись з 01 травня 2018 року. На підставі прийнятих змін відповідачем в листопаді 2018 року проводиться донарахування за період з травня по жовтень 2018 року. Позивач посилається на те, що при проведенні донарахування відповідачем охоплюються не всі складові заробітної плати, зокрема не здійснюється коригування сум за надбавкою за високі досягнення у праці та премій. У зв`язку із зазначеним позивач 17 квітня 2020 року направив на адресу відповідача лист-вимогу про здійснення нарахування та виплату належних йому сум надбавки за високі досягнення у праці за період з травня 2018 року по жовтень 2018 року. З наданого позивачем розрахунку вбачається, що розмір заборгованості за надбавки за високі досягнення у праці та премій за період з травня 2018 року по жовтень 2018 року становить 32 461,09 грн. Оскільки відповідач некоректно здійснював нарахування у вересні та жовтні 2018 року заробітної плати в цілому, то відповідно і 2 дні відрядження у листопаді 2018 року оплачено відповідачем не у належному розмірі. Згідно наданого позивачем розрахунку, заборгованість відповідача по оплаті за два дні відрядження у листопаді 2018 року складає 720,78 грн. Тому позивач вказував на те, що наявна заборгованість відповідача щодо оплати відпусток в сумі 21 917,82 грн (1758,80 грн - відпустка у травні 2019 року, 2 908,68 грн - у вересні 2019 року, 1 394,22 грн. - у жовтні 2019 року, та 15856,13 грн - як частина компенсації за невикористану частину відпустки). Відповідачем не спростовано вказані доводи позивача, власних розрахунків не надано, лише послано на те, що інститутом проведено у встановленому порядку перерахунок заробітної плати з 01 травня 2018 року виключно в межах відповідного бюджетного призначення та наявних видатків на оплату праці. Відсутність коштів не свідчить про відсутність права позивача на отримання ним надбавки, належної оплати відрядження та відпусток, а також обов`язку відповідача на сплату таких коштів, тому доводи апеляційної скарги відповідача, колегія суддів відхиляє.

колегія суддів зробила висновок про наявність правових підстав для стягнення з Національного інституту стратегічних досліджень заборгованість по заробітній платі в сумі 81 531,80 грн, а саме: 26 432,20 грн - надбавки за високі досягнення у праці за період з 07 серпня 2019 року по 01 січня 2020 року; 32461,09 грн - надбавки за високі досягнення у праці та премії за період з травня 2018 року по жовтень 2018 року; 720,78 грн - оплата за два дні відрядження у листопаді 2018 року; 21 917,82 грн - оплати за час відпустки у травні, вересні, жовтні 2019 року та як частина компенсації за невикористану частину відпустки підлягають задоволенню;

перевіривши доводи ОСОБА_1 щодо визначення суми витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням обґрунтованості заяви позивача про розподіл судових витрат у суді першої та апеляційної інстанції, заперечення відповідача у контексті положень частини четвертої статті 137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи і обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, колегія суддів встановила наступне. 21 квітня 2020 року між ОСОБА_1 та адвокатом Дорошенко Ю. В., яка діє на підставі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №2912, виданого на підставі рішення Київської міської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 31 травня 2007 року №10-9-10 було укладено Договір про надання правової допомоги. Сторони Договору погодили, що вартість надання передбачених Договором послуг (комплексу послуг та робіт) визначається в Актах здачі-приймання виконаних робіт щодо надання правової допомоги, виходячи з того, що вартість однієї години роботи Адвоката складає 400 грн (пункт 3.1.1 Договору). На підставі отриманих Адвокатом документів останнім були надані послуги в суді першої інстанції, що підтверджується Детальними описами робіт (наданих послуг), виконаних Адвокатом, станом на 27 квітня 2020 року, 05 травня 2020 року, 10 серпня 2020 року, 27 листопада 2020 року та Актом здачі приймання виконаних робіт щодо надання правової допомоги від 27 листопада 2020 року. Крім цього, на підставі отриманих Адвокатом документів останнім на виконання умов Договору були надані послуги правової допомоги щодо перегляду справи в суді апеляційної інстанції, що підтверджується Детальними описами робіт (наданих послуг), виконаних Адвокатом, станом на 24 вересня 2021 року та Актом здачі приймання виконаних робіт щодо надання правової допомоги від 24 вересня 2021 року. Загальний розмір витрат позивача за надання Адвокатом послуг правової допомоги в суді першої інстанції за період з 21 квітня 2020 року по 26 листопада 2020 року склав 30 300 грн, що підтверджується детальним описом наданих послуг. А загальний розмір витрат позивача за надання Адвокатом послуг правової допомоги щодо розгляду справи у суді апеляційної інстанції за період з 16 лютого 2021 року по 23 вересня 2021 року склав 40 287,43 грн. На виконання зазначеного пункту Договору, Замовником 22 квітня 2020 року було сплачено аванс в розмірі 2000 грн, що підтверджується квитанцією АБ "Приватбанк" №0.0.1684893075.1 від 22 квітня 2020 року. 01 грудня 2020 року було проведено розрахунок на підставі Акту здачі приймання виконаних робіт щодо надання правової допомоги в суді першої інстанції від 27 листопада 2020 року в розмірі 28300 грн, що підтверджується квитанцією АТ "Ощадбанк" № 39 від 01 грудня 2020 року. 27 вересня 2021 року було проведено розрахунок на підставі Акту здачі приймання виконаних робіт щодо надання правової допомоги в суді апеляційної інстанції від 24 вересня 2021 року в розмірі 40 287,43 грн, що підтверджується квитанцією АТ "Ощадбанк" №3 від 27 вересня 2021 року. Відповідно до наданих позивачем розрахунків, вартість витрат пов`язаних із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду в суді першої інстанції склав 244,68 грн, та в суді апеляційної інстанції у розмірі 264,40 грн;

з урахуванням норм матеріального та процесуального права, а також доказів наданих позивачем на підтвердження наданої адвокатом правової допомоги в суді першої та апеляційної інстанції, яка не спростована відповідачем, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 70 587,43 грн (30300 + 40287,43), а також інших витрат позивача у розмірі 983,09 грн (158,13 + 244,68 + 315,68 + 264,60).

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не подав попереднього розрахунку суми судових витрат на правничу допомогу, до судових дебатів у справі не зробив відповідну заяву про намір стягнення витрат на правничу допомогу, тому вимога про відшкодування цих судових витрат задоволенню не підлягає.

Аргументи учасників справи

01 вересня 2022 року Національний інститут стратегічних досліджень подав касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 листопада 2020 року, додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2022 року, в якій просило:

скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 листопада 2020 року по справі № 761/16207/20 в частині зобов`язання Національного інституту стратегічних досліджень здійснити перерахунок: надбавки за високі досягнення у праці, премії за період з 01 травня 2018 року по жовтень 2018 року включно, оплату відряджень в листопаді 2018 року, оплачувані відпустки за період 2019-2020 роки ОСОБА_1 з врахуванням посадового окладу, встановленого постановою КМУ № 906 від 31 жовтня 2018 (906-2018-п) ; заробітної плати (всіх її складових) ОСОБА_1 з урахуванням надбавки за високі досягнення у праці - у розмірі 50% посадового окладу, починаючи з 07 серпня 2019 року та здійснити виплату різниці між нарахованою та виплаченою зарплатою; стягнення на користь держави судового збору в сумі 840,80 грн;

скасувати в повному обсязі додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2021 року;

скасувати в повному обсязі постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2022 року;

ухвалити нове рішення, яким вимоги позивача визнати такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що

у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 липня 2021 року по справі № 766/12805/19 у подібних правовідносинах Верховний Суд підтримує рішення судів попередніх інстанцій та відмовляє позивачу у задоволені позовних вимог на підставі того, що під час звільнення працівник відмовився від запропонованої йому посади та погодився на зайняття посади, яка не відповідає за освітньо-кваліфікаційним рівнем що, зокрема, підтверджується положенням про зазначений відділ та встановленим до цієї посади вимогам;

позовні вимоги щодо необхідності запропонувати всі наявні вакантні посади суперечить позиції викладеній в постанові 6-1264цс17 від 09 серпня 2017 року Верховного Суду України та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 липня 2021 року по справі № 766/12805/19;

у відповідній частині постанови Київського апеляційного суду від 28 липня 2022 року Колегія суддів зазначає: "відповідачем не надано доказів надання персональних пропозицій позивачу про наявні протягом терміну попередження всі вакантні посади, а також доказів, що він відмовився від запропонованих конкретних вакантних посад". Відповідна позиція Київського апеляційного суду є такою, що дублює вимоги викладені позивачем в позовній заяві і в апеляційній скарзі та повністю не відповідає позиції викладеній в постанові 6-1264цс17 від 09 серпня 2017 року Верховного Суду України та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 липня 2021 року по справі № 766/12805/19;

позивач вказував на те, що йому не була запропонована посада радника при дирекції, а доказів його невідповідності посаді відповідачем надано не було;

колегією суддів Київського апеляційного суду під час розгляду справи № 761/16207/20 було прийнято новий доказ від представника позивача, а саме посвідчення № 56 "безпечна експлуатація будівель, споруд та інженерних мереж" видане ВАТ "Київський міжгалузевий інститут підвищення кваліфікації". Даного посвідчення немає в матеріалах особистої справи ОСОБА_1 в Інституті, також його не було в матеріалах особистої справи ОСОБА_1 під час його звільнення, що доводить добросовісність здійснення Інститутом порівняння продуктивності праці та оцінки кваліфікації при запропонуванні вакантних посад. Відсутність даного посвідчення в матеріалах особистої справи ОСОБА_1 та його ненадання під час звільнення ОСОБА_1 безпосередньо впливає на визнання правомірності встановлення переважного права на зайняття посади та кваліфікації. ОСОБА_1 не надавав даного посвідчення до Інституту взагалі. Дане посвідчення не було заявлено в жодному матеріалі справи № 761/16207/20 за весь дворічний період розгляду справи, що викликає сумніви у його походженні;

апеляційний суд не врахував, що оплата праці співробітників Інституту у 2018 році здійснювалась у межах видатків на оплату праці, передбачених Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" (2246-19) . У зв`язку із чим, працівникам Інституту в листопаді 2018 року були встановлені нові посадові оклади та проведений у встановленому порядку перерахунок заробітної плати з 01 травня 2018 року виключно в межах відповідного бюджетного призначення та наявних видатків на оплату праці, передбачених Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" (2246-19) ;

в разі виконання оскарженого судового рішення відповідач підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого КК України (2341-14) , а саме частиною першою статті 201, якою встановлено кримінальну відповідальність за нецільове використання бюджетних коштів службовою особою, а так само здійснення видатків бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч Бюджетному кодексу України (2456-17) чи закону про Державний бюджет України на відповідний рік. Всі вищезазначені норми законодавства неодноразово зазначалися відповідачем у відповідних процесуальних документах по справі та наголошувались під час розгляду судового процесу, однак судом першої інстанції проігноровано норми законодавства, правову позицію відповідача та надані ним докази, чим порушено норми матеріального права;

апеляційним судом проігноровані доводи відповідача щодо завищення адвокатом витрат на правову допомогу. Відповідач у відзиві на позовну заяву просив надати розрахунок наданих послуг; копію квитанції до прибуткового касового ордера, згідно з якою адвокатом від позивача прийнято гонорар та оплачено послуги професійної правничої допомоги; Книгу обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи, що провадять незалежну професійну діяльність, зазначеного адвоката, з якої вбачається, що гонорар та оплачені послуги були ним прийняті. Адвокатом не надано документ про сплату податку з гонорару адвокатом, який міг би підтвердити дійсність отримання адвокатом коштів.

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, який мотивований необґрунтованістю доводів касаційної скарги. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить закрити касаційне провадження, при цьому посилається на те, що відносини у справі. що переглядається та відносини у тих справах, на висновки по яких посилається Національний інститут стратегічних досліджень не є подібними. У випадку продовження касаційного розгляду, оскаржену постанову апеляційного суду залишити без змін. Також ОСОБА_1 просить стягнути витрати ОСОБА_1 на правову допомогу в суді касаційної інстанції в розмірі 4 000,00 грн.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2022 року: відкрито касаційне провадження у справі; зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 28 липня 2022 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, стягнення судового збору, стягнення витрат на професійну правничу допомогу до закінчення касаційного провадження; в іншій частині у зупиненні виконання постанови Київського апеляційного суду від 28 липня 2022 року відмовлено.

20 січня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 14 вересня 2022 рокувказано, що:

підставою касаційного оскарження рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 листопада 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 28 липня 2022 року заявник вказує неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 липня 2021 року у справі № 766/12805/19, та у постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року № 6-1264цс17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також заявник вказує на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки. Зазначає, що розподіл витрат на професійну правничу допомогу між сторонами здійснено з порушенням вимог статті 137 ЦПК України та без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 09 березня 2021 року у справі № 200/10535/19-а (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Наведені в касаційній скарзі доводи містять передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження у справі.

Фактичні обставини

Суди встановили, що З 26 липня 2010 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Національним інститутом стратегічних досліджень, з 01 вересня 2014 року призначений на посаду заступника директора Національного інституту стратегічних досліджень.

Наказом Національного інституту стратегічних досліджень від 27 грудня 2019 року № 85 затверджено та введено у дію з 01 січня 2020 року організаційну структуру Національного інституту стратегічних досліджень.

Наказом Національного інституту стратегічних досліджень від 28 грудня 2019 року № 350-К введено в дію штатний розпис з 01 січня 2020 року, згідно з яким кількість посад заступника директора скорочувалась з семи до чотирьох.

Наказом Національного інституту стратегічних досліджень від 17 лютого 2020 року № 20 були введені в дію з 17 лютого 2020 року зміни до організаційної структури Національного інституту стратегічних досліджень.

28 грудня 2019 року директором Національного інституту стратегічних досліджень підписано ОСОБА_1 попередження про скорочення з 01 січня 2020 року посади заступника директора у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, також йому пропонувалася посада провідного інженера відділу інформаційних технологій. Із зазначеним попередженням про скорочення посади його було ознайомлено 08 січня 2020 року. У попередженні ОСОБА_1 зазначив, що відповідь щодо переведення дасть до 15 січня 2020 року.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 січня 2020 року у справі № 761/44461/19, що набрало законної сили, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ виконуючого обов`язки директора Національного інституту стратегічних досліджень Яблонського В. М. від 07 серпня 2019 року № 186-К про скасування з 07 серпня 2019 року ОСОБА_1, заступнику директора, раніше встановленої надбавки за високі досягнення у праці у розмірі 50 % посадового окладу.

Наказом Національного інституту стратегічних досліджень від 02 березня 2020 року № 80-к ОСОБА_1 було надано відпустку з 10 березня 2020 року по 23 березня 2020 року та зазначено вважати датою його звільнення 23 березня 2020 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці.

У період з 19 березня 2020 року до 01 квітня 2020 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному.

Позивач 17 квітня 2020 року на адресу відповідача направив лист-вимогу про здійснення нарахування та виплату належних йому сум надбавки за високі досягнення у праці за період: з травня 2018 року по жовтень 2018 року; з 07 серпня 2019 року по 23 березня 2020 року.

Апеляційний суд встановив, що відповідно до Інформаційної довідки Національного інституту стратегічних досліджень про наявність вакансій на керівні посади в допоміжних підрозділах Національного інституту стратегічних досліджень станом на 01 січня 2020 року та на 23 березня 2020 року та Інформаційної довідки Національного інституту стратегічних досліджень про наявність вакансій в допоміжних підрозділах Національного інституту стратегічних досліджень станом на 01 січня 2020 року та на 23 березня 2020 року станом на 01 січня 2020 року в структурі Національного інституту стратегічних досліджень серед інших були наявні наступні вакансії: завідувач та заступник завідувача відділу інформаційних технологій; завідувач, заступник завідувача та провідний інженер відділу адміністративно-господарського забезпечення; головний консультант та провідний документознавець відділу документального забезпечення та архіву. Окремо, відповідно до наказу №350-К від 28 грудня 2019 року про введення в дію штатного розпису з 01 січня 2020 року відбулось збільшення кількості штатних посад і в складі Дирекції - кількість радників при дирекції було збільшено на 4 одиниці, посади яких теж були вакантні.

Апеляційний суд встановив, що згідно попередження про заплановане звільнення позивачу запропоновано посаду провідного інженера відділу інформаційних технологій. В матеріалах справи відсутній доказ відмови позивача від переведення на цю посаду. Відповідачем не надано доказів надання персональних пропозицій позивачу про наявні протягом терміну попередження всі вакантні посади, а також доказів, що він відмовився від запропонованих конкретних вакантних посад. Відповідачем не доведено факту виконання ним в повному обсязі обов`язку, передбаченого статтею 49-2 КЗпП України. Станом на 01 січня 2020 року у відповідача були наявні вакансії на керівні посади в допоміжних підрозділах Національного інституту стратегічних досліджень, однак доказів на підтвердження того, що відповідачем пропонувалися такі посади позивачу матеріали справи не містять. Крім того, у відповідача були наявні станом на 01 січня 2020 року вакантні посади у допоміжних підрозділах відповідача, з яких відповідач запропонував позивачу лише одну посаду - провідний інженер відділу інформаційних технологій. Відомостей про те, що він не може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду таку роботу матеріали справи не містять.

Позиція Верховного Суду

Щодо суті касаційної скарги

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частина шоста статті 43 Конституції України).

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП).

Згідно частини другої статті 40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17 вказано, що "розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника".

У постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року в справі № 6-40цс15 вказано, що "оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення".

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України (435-15) ).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 зроблено висновок, що "за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цих висновків".

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 липня 2021 року в справі № 766/12805/19 (провадження № 61-7098св21) зазначено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року в справі № 752/23602/20 (провадження № 61-12064св22) зазначено, що "суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 239 943,09 грн. Проте суд першої інстанції помилково зазначив, що розмір середнього заробітку підлягає стягненню без утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, а тому абзац третій резолютивної частини рішення суду першої інстанції належить викласти у такій редакції: "Стягнути з АТ "Державний експортно-імпортний банк України" на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 239 943,09 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів".

Відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (частина перша статті 237-1 КЗпП України).

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

апеляційний суд встановив, що згідно попередження про заплановане звільнення позивачу запропоновано посаду провідного інженера відділу інформаційних технологій. В матеріалах справи відсутній доказ відмови позивача від переведення на цю посаду. Відповідачем не надано доказів надання персональних пропозицій позивачу про наявні протягом терміну попередження всі вакантні посади, а також доказів, що він відмовився від запропонованих конкретних вакантних посад. Відповідачем не доведено факту виконання ним в повному обсязі обов`язку, передбаченого ст. 49-2 КЗпП України. Станом на 01 січня 2020 року у відповідача були наявні вакансії на керівні посади в допоміжних підрозділах Національного інституту стратегічних досліджень, однак доказів на підтвердження того, що відповідачем пропонувалися такі посади позивачу матеріали справи не містять. Крім того, у відповідача були наявні станом на 01 січня 2020 року вакантні посади у допоміжних підрозділах відповідача, з яких відповідач запропонував позивачу лише одну посаду - провідний інженер відділу інформаційних технологій. Відомостей про те, що він не може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду таку роботу матеріали справи не містять;

апеляційний суд встановив, що відповідачем у порушення вимог частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України, не було запропоновано позивачу іншу роботу за відповідною професією, яку він може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду, та не повідомлено, що за його професією та спеціальністю роботи не має, а відтак звільнення позивача проведено з порушенням вимог трудового законодавства, а тому наявні правові підстави для визнання незаконним та скасування наказу Національного інституту Стратегічних досліджень № 80-К від 04 березня 2020 року в частині звільнення ОСОБА_1, а також поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора Національного інституту стратегічних досліджень з 24 березня 2020 року;

у зв`язку з винесенням рішення про поновлення на роботі cтягнуто з Національного інституту стратегічних досліджень на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу та заборгованість по заробітній платі. Проте суд апеляційної інстанції помилково зазначив, що розмір середнього заробітку та заробітної плати підлягає стягненню без утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, а тому абзац сьомий та дев`ятий резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції належить змінити з вказівкою про стягнення цих сум з утриманням із них установлених законодавством України податків і зборів;

апеляційний суд встановивши порушення відповідачем трудових прав позивача (незаконне звільнення), з врахуванням вимог розумності та справедливості, обґрунтовано визначив розмір грошової компенсації моральної шкоди.

Обміркувавши доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги як в частині поновлення позивача на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та заборгованості по заробітній платі, зводяться до переоцінки доказів по справі та заперечення обставин, які були встановлені апеляційним судом на підставі оцінки цих доказів. Колегія суддів відхиляє твердження в касаційній скарзі про безпідставне прийняття апеляційним судом доказів, які не подавались до суду першої інстанції, оскільки такі докази не вплинули на прийняте апеляційним судом рішення.

Щодо судових витрат

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 09 березня 2021 року у справі № 200/10535/19-а зазначено, що "відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат".

У додатковій постанові Великої Палати Верховного суду від 19 лютого 2020 в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що:

"40. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України (1618-15) законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

41. Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

42. Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України (254к/96-ВР) , законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

43. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

44. Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

47. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності".

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що "з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зазначено, що:

"127.Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

133. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

135.Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

142. Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

143. Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

144. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

145. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

147. Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо".

У постанові Верховного Суду від 09 березня 2021 року у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в справі № 200/10535/19-а вказано, що:

"Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що Відповідач, як особа, яка заперечує зазначений Позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України. Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19.

Вказане не враховано судом апеляційної інстанції при вирішенні питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу за заявою Позивача. Варто зауважити, що у судовому засіданні Відповідач заявив про необґрунтованість та не співмірність заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. При цьому, жодних обґрунтувань таких доводів Відповідачем наведено не було, як і не подано клопотання у порядку статті 134 КАС України щодо зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката з доказами необґрунтованості понесених Позивачем витрат.

Верховний Суд зауважує, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Відповідно до умов Додаткової угоди №2 до Договору про надання правової допомоги №1/09 оплата за участь (представництво) адвоката у кожному судовому засіданні у суді апеляційної інстанції встановлюється у вигляді фіксованої ставки та складає 4000 грн. Отже, сторонами погоджено фіксований розмір оплати участі адвоката за представництво Позивача у суді з розрахунку 4000 грн за окреме судове засідання, тобто цей вид оплати не змінюється ані в залежності від обсягу послуг, ані від витраченого адвокатом часу.

В контексті встановлених обставин та у взаємозв`язку із наведеними вище нормами права Верховний Суд вважає висновки суду апеляційної інстанції в оскарженому рішенні помилковими, оскільки вони зроблені за формального підходу до вирішення питання обґрунтованості понесених Позивачем витрат на правничу допомогу та не ґрунтуються на всебічно та повно досліджених доказах, наявних в матеріалах справи. З огляду на те, що в матеріалах справи наявні документи, які апеляційний суд фактично не досліджував під час вирішення питання про відшкодування витрат на правову допомогу, як наслідок, визначена судом апеляційної інстанції сума компенсації витрат, понесених Позивачем на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 4000 грн не є належним чином обґрунтованою".

У справі, що переглядається, апеляційний суд встановив:

21 квітня 2020 року між ОСОБА_1 та адвокатом Дорошенко Ю. В., яка діє на підставі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №2912, виданого на підставі рішення Київської міської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 31 травня 2007 року №10-9-10 було укладено Договір про надання правової допомоги. Сторони Договору погодили, що вартість надання передбачених Договором послуг (комплексу послуг та робіт) визначається в Актах здачі-приймання виконаних робіт щодо надання правової допомоги, виходячи з того, що вартість однієї години роботи Адвоката складає 400 грн (пункт 3.1.1 Договору);

на підставі отриманих Адвокатом документів останнім були надані послуги в суді першої інстанції, що підтверджується Детальними описами робіт (наданих послуг), виконаних Адвокатом, станом на 27 квітня 2020 року, 05 травня 2020 року, 10 серпня 2020 року, 27 листопада 2020 року та Актом здачі приймання виконаних робіт щодо надання правової допомоги від 27 листопада 2020 року. Крім цього, на підставі отриманих Адвокатом документів останнім на виконання умов Договору були надані послуги правової допомоги щодо перегляду справи в суді апеляційної інстанції, що підтверджується Детальними описами робіт (наданих послуг), виконаних Адвокатом, станом на 24 вересня 2021 року та Актом здачі приймання виконаних робіт щодо надання правової допомоги від 24 вересня 2021 року.

загальний розмір витрат позивача за надання адвокатом послуг правової допомоги в суді першої інстанції за період з 21 квітня 2020 року по 26 листопада 2020 року склав 30300 грн, що підтверджується детальним описом наданих послуг, а загальний розмір витрат позивача за надання адвокатом послуг правової допомоги щодо розгляду справи у суді апеляційної інстанції за період з 16 лютого 2021 року по 23 вересня 2021 року склав 40287,43 грн, що підтверджується квитанціями АБ "Приватбанк" №0.0.1684893075.1 від 22 квітня 2020 року, АТ "Ощадбанк" №39 від 01 грудня 2020 року, АТ "Ощадбанк" №3 від 27 вересня 2021 року.

За таких обставин, апеляційний суд з урахуванням доказів наданих позивачем на підтвердження наданої адвокатом правової допомоги в суді першої та апеляційної інстанції, яка не була спростована відповідачем обґрунтовано здійснив розподіл судових витрат, в тому числі витрат на правову допомогу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року в справі № 752/23602/20 (провадження № 61-12064св22), дають підстави для висновку про те, що оскаржена постанова апеляційного суду частково ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу слід задовольнити частково; оскаржену постанову апеляційного суду змінити в її резолютивній частині виклавши:

абзац сьомий резолютивної частини викласти в такій редакції: "Стягнути з Національного інституту стратегічних досліджень на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 березня 2020 року по 28 липня 2022 року у розмірі 928 645,74 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів";

абзац дев`ятий резолютивної частини викласти в такій редакції: "Стягнути з Національного інституту стратегічних досліджень заборгованість по заробітній платі в сумі 81 531,89 грн, а саме: 26 432,20 грн - надбавки за високі досягнення у праці за період з 07 серпня 2019 року по 01 січня 2020 року; 32 461,09 грн. - надбавки за високі досягнення у праці та премії за період з травня 2018 року по жовтень 2018 року; 720,78 грн - оплата за два дні відрядження у листопаді 2018 року; 21 917,82 грн. - оплати за час відпустки у травні, вересні, жовтні 2019 року та як частина компенсації за невикористану частину відпустки з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів";

в іншій частині доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без дотримання норм матеріального та процесуального права, і зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Тому оскаржену постанову апеляційного суду належить залишити без змін та поновити її виконання. Як наслідок у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Національного інституту стратегічних досліджень слід відмовити.

Оскільки зміна резолютивної частини постанови апеляційного суду не має наслідком зміни в розмірі задоволених позовних вимог, то перерозподіл судових витрат з урахуванням частини першої статті 141 ЦПК України не здійснюється, а судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка її подала.

Витрати ОСОБА_1 на правову допомогу в суді касаційної інстанції в розмірі 4 000,00 грн, які підтверджені квитанцією про оплату, актами здачі-приймання послуг та документів, детальним описом покладаються на Національний інститут стратегічних досліджень.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу Національного інституту стратегічних досліджень задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2022 року змінити:

абзац сьомий резолютивної частини викласти в такій редакції: "Стягнути з Національного інституту стратегічних досліджень на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 березня 2020 року по 28 липня 2022 року у розмірі 928 645,74 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів";

абзац дев`ятий резолютивної частини викласти в такій редакції: "Стягнути з Національного інституту стратегічних досліджень заборгованість по заробітній платі в сумі 81 531,89 грн, а саме: 26 432,20 грн - надбавки за високі досягнення у праці за період з 07 серпня 2019 року по 01 січня 2020 року; 32 461,09 грн. - надбавки за високі досягнення у праці та премії за період з травня 2018 року по жовтень 2018 року; 720,78 грн - оплата за два дні відрядження у листопаді 2018 року; 21 917,82 грн. - оплати за час відпустки у травні, вересні, жовтні 2019 року та як частина компенсації за невикористану частину відпустки з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів".

В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2022 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду від 28 липня 2022 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, стягнення судового збору, стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з Національного інституту стратегічних досліджень на користь ОСОБА_1 4 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук