692/932/19 Про повернення виконавчого документа стягувачу - 22.02.2023 Прийняття

суб`єкт оскарження - головний державний виконавець Драбівського відділу державної виконавчої служби у Золотоніському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції

(м. Київ) Михлик Олена Валеріївна,

заінтересована особа (боржник) - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Драбівського відділу державної виконавчої служби у Золотоніському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на ухвалу Драбівського районного суду Черкаської області від 14 лютого 2022 року у складі судді Чепурного О. П. та постанову Черкаського апеляційного суду від 03 травня 2022 року у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л.,

Описова частина

Короткий зміст скарги

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Драбівського відділу державної виконавчої служби у Золотоніському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції

(м. Київ) Михлик О. В. (далі - Драбівський ВДВС), заінтересована особа - ОСОБА_2, в якій просила:

- визнати протиправними дії головного державного виконавця Драбівського ВДВС Михлик О. В. при складенні акта державного виконавця

від 13 жовтня 2021 року у виконавчому провадженні № 65650122

та скасувати його;

- визнати протиправними дії головного державного виконавця Драбівського ВДВС Михлик О. В. при винесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 13 жовтня 2021 року у виконавчому провадженні № 65650122 та скасувати її;

- стягнути з Драбівського ВДВС понесені нею судові витрати на правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн, розрахунок яких буде надано відповідно

до вимог ЦПК України (1618-15) .

Скаргу мотивовано тим, що рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 20 листопада 2020 року, зміненим постановою Черкаського апеляційного суду від 04 березня 2021 року в частині вирішення питання щодо розподілу судових витрат, задоволено її позов

до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4,

про встановлення порядку користування житловим будинком

із господарськими спорудами та вселення. Вселено її у житловий будинок, який розташований по АДРЕСА_1 . Встановлено порядок користування цим житловим будинком (справа № 692/932/19).

На виконання указаних судових рішень 26 травня 2021 року Драбівським районним судом Черкаської області було видано виконавчий лист

№ 692/932/19, який нею пред`явлено до примусового виконання 28 травня 2021 року у Драбівський ВДВС.

10 листопада 2021 року вона зверталася до Драбівського ВДВС із заявою про надання належно оформлених копій постанови про відкриття виконавчого провадження № 65650122 та акта про проведення виконавчих дій 13 жовтня 2021 року. Після отримання запитуваних документів

за допомогою автоматизованої системи виконавчого провадження (далі - АСВП) вона ознайомилася із матеріалами виконавчого провадження

№ 65650122 та дізналася, що 13 жовтня 2021 року головним державним виконавцем Драбівського ВДВС Михлик О. В. винесено постанову

про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 4 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження". Відповідно до вказаної норми виконавчий документ повертається стягувачу у тому випадку, якщо стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа.

Згідно з наведеною постановою вона відмовилася 13 жовтня 2021 року вселитися до будинку, мотивувавши свої дії відсутністю вхідних дверей.

Вважала цю постанову незаконною, а дії державного виконавця протиправними, оскільки 13 жовтня 2021 року з метою вселення вона

та її представник прибули до будинку по АДРЕСА_1 . Проте, ОСОБА_2

не впустив до будинку її представника - адвоката Бичка В. І. Вона зайшла до будинку, оскільки не хотіла загострювати конфлікт. У кімнаті, де вона знаходилася, перебували також державні виконавці, поліцейські та дві невідомі їй особи. Державні виконавці почали примушувати її підписати акт про вселення, який уже був складений, але вона відмовилася. При цьому

в кімнаті, яка виділена їй у користування, відсутні вхідні двері.

Зазначала, що державний виконавець фактично не виконав судове рішення про її вселення, встановлення порядку користування спірним житловим будинком і господарськими спорудами, не надав їй можливість вільного доступу до будинку, а тому не відбулося реального виконання рішення суду.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд її скаргу задовольнити.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Ухвалою Драбівського районного суду Черкаської області від 14 лютого 2022 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії головного державного виконавця Драбівського ВДВС Михлик О. В. при складанні акта державного виконавця

у виконавчому провадженні від 13 жовтня 2021 року № 65650122.

Визнано протиправними дії головного державного виконавця Драбівського ВДВС Михлик О. В. при винесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні від 13 жовтня 2021 року

№ 65650122 та скасовано вказану постанову.

У задоволенні решти вимог скарги відмовлено.

Стягнуто з Драбівського ВДВС на користь ОСОБА_1 6 300,00 грн судових витрат.

Задовольняючи частково скаргу ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що державним виконавцем не вирішено усне клопотання

ОСОБА_1 і не було допущено її представника - адвоката Бичка В. І.,

до проведення виконавчих дій, що позбавило ОСОБА_1 можливості отримати необхідну правову допомогу, а її адвоката - виконати свої зобов`язання перед нею. Указане порушення суд уважав суттєвим. Проведення виконавчих дій без вмотивованої відмови у допуску представника стягувача до виконавчих дій має наслідком визнання таких дій протиправними.

Районний суд відмовив у задоволенні вимоги заявника про скасування акта державного виконавця від 13 жовтня 2021 року, оскільки в ньому зафіксовані обставини, які встановлені під час вчинення виконавчих дій,

він не встановлює будь-яких прав чи обов`язків для сторін.

При цьому суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_1 було забезпечено доступ до будинку та кімнати. Проте, вирішення побутових питань

не визначено рішенням суду, яке перебувало на примусовому виконанні. Крім того, Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) передбачено можливість відновлення виконавчих дій, якщо після вселення боржник здійснює перешкоди стягувачу.

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат, понесених

ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу, суд уважав за можливе стягнути з Драбівського ВДВС на її користь витрати на правничу допомогу

у розмірі, наведеному у наданому нею розрахунку (6 300,00 грн). При цьому відмова у задоволенні вимоги заявниці про скасування акта державного виконавця не змінює суті задоволених вимог.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 03 травня 2022 року,

з урахуванням ухвали цього самого суду від 14 червня 2022 року

про виправлення описки, апеляційну скаргу Драбівського ВДВС

задоволено частково.

Ухвалу Драбівського районного суду Черкаської області від 14 лютого

2022 року в частині визнання протиправними дій головного державного виконавця Драбівського ВДВС Михлик О. В. при складанні акта державного виконавця у виконавчому провадженні № 65650122 від 13 жовтня 2021 року скасовано, прийнято в цій частині постанову про відмову у задоволенні цих вимог скарги.

Ухвалу Драбівського районного суду Черкаської області від 14 лютого

2022 року в частині визнання протиправними дій головного державного виконавця Драбівського ВДВС Михлик О. В. при винесенні постанови

про повернення виконавчого документа стягувачеві у виконавчому провадженні № 65650122 від 13 жовтня 2021 року та скасування вказаної постанови залишено без змін.

Ухвалу Драбівського районного суду Черкаської області від 14 лютого

2022 року в частині стягнення з Драбівського ВДВС на користь ОСОБА_1 судових витрат у розмірі 6 300,00 грн скасовано.

Стягнуто з Драбівського ВДВС на користь ОСОБА_1 судові витрати

у розмірі 1 909,50 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що представник стягувача -адвокат Бичок В. І., перебував біля спірного будинку, ОСОБА_1 мала можливість з ним спілкуватися. При цьому державним виконавцем виконувалося рішення про вселення ОСОБА_1 й обов`язковою була саме її присутність під час вчинення оскаржуваних нею виконавчих дій.

Апеляційний суд урахував положення статті 67 Закону України "Про виконавче провадження", якою регламентовано порядок виконання рішення про вселення стягувача, й вказав, що ОСОБА_1 не спростувала викладені в акті обставини, не навела правових підстав, які б свідчили

про порушення державним виконавцем вимог закону при складенні акта

від 13 жовтня 2021 року. Тому відсутні підстави для визнання протиправними дій державного виконавця при складенні акта від 13 жовтня 2021 року про вселення ОСОБА_1 до будинку.

Крім того, судом першої інстанції не надано оцінку доводам державного виконавця щодо пропуску ОСОБА_1 строку для звернення зі скаргою

в частині оскарження вказаного акта. Оскаржуваний акт складено

13 жовтня 2021 року, про що було відомо ОСОБА_1, яка була присутня

під час виконавчих дій. Проте, скаргу на дії державного виконавця

вона подала 09 грудня 2021 року, тобто із пропуском строків, встановлених статтею 449 ЦПК України та частиною п`ятою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" (десять робочих днів із дня, коли особа дізналася про порушення свого права). Із клопотанням про поновлення пропущеного строку ОСОБА_1 не зверталася.

З урахуванням статті 126 ЦПК України, районний суд повинен був залишити без розгляду скаргу ОСОБА_5 у частині оскарження дій державного виконавця щодо складення акта від 13 жовтня 2021 року. Такі процесуальні повноваження у суду апеляційної інстанції відсутні.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними дій державного виконавця при винесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 13 жовтня 2021 року та скасування цієї постанови, апеляційний суд виходив із того, що в оскаржуваній постанові, якою повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі пункту 4 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", не вказано, як саме ОСОБА_1 перешкоджала проведенню виконавчих дій. Відмова від вселення у будинок не може бути підставою для повернення виконавчого документа стягувачу

з указаної правової підстави.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, апеляційний суд надав оцінку доказам про розмір витрат на правничу допомогу, понесених ОСОБА_1 під час розгляду справи судом першої інстанції, часткове задоволення її скарги, сплачений Драбівським ВДВС судовий збір

за подання апеляційної скарги, й в рахунок взаємозаліку стягнув

із Драбівського ВДВС на користь ОСОБА_1 судові витрати

у розмірі 1909,50 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2022 року до Верховного Суду, Драбівський ВДВС, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення

у частині визнання дій головного державного виконавця Драбівського ВДВС Михлик О. В. при винесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувачу протиправними та скасування постанови, ухвалити

в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні цих вимог

У частині визнання протиправними дій головного державного виконавця Драбівського ВДВС Михлик О. В. при складанні акта від 13 жовтня 2021 року та його скасування судові рішення в касаційному порядку не оскаржуються, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України не переглядаються.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 07 липня 2022 року справу призначено судді-доповідачеві Черняк Ю. В., судді, які входять до складу колегії: Воробйова І. А., Лідовець Р. А.

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2022 року поновлено Драбівському ВДВС строк на касаційне оскарження судових рішень, у задоволенні клопотання Драбівського ВДВС про відстрочення сплати судового збору

за подання касаційної скарги до ухвалення судового рішення відмовлено. Касаційну скаргу Драбівського ВДВС залишено без руху, надано строк

на усунення недоліків касаційної скарги, заявника попереджено

про наслідки невиконання ухвали.

Заявник усунув недоліки касаційної скарги, зазначені в ухвалі Верховного Суду від 27 липня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано дану цивільну справу

із суду першої інстанції. Відмовлено Драбівському ВДВС у задоволенні клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень

до закінчення касаційного провадження. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2022 року справу призначено

до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними

у ній матеріалами.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 20 січня 2023 року № 83/0/226-23 у зв`язку з перебуванням судді Черняк Ю. В. у відпустці, пов`язаній з вагітністю та пологами, на підставі службових записок Секретаря Першої судової палати Луспеника Д. Д., призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи

між суддями від 20 січня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І.,

Коломієць Г. В.

Протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 15 лютого 2023 року справу призначено судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді,

які входять до складу колегії: Воробйова І. А., Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Лідовець Р. А.,

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга старшого мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував при вирішенні спору норми Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) . Усі виконавчі дії у виконавчому провадженні № 65650122 вчинено відповідно до вимог указаного Закону.

Зазначає, що боржник не вчиняв стягувачу перешкоди у входженні

в приміщення, зазначене у виконавчому документі, не перешкоджав стягувачу там перебувати. Проте, ОСОБА_1 відмовилася вселятися

у спірне домоволодіння, оскільки у виділеній їй кімнаті відсутні двері й вона не може поставити на них свої замки. На думку стягувача, за таких обставин примусового вселення не відбулося.

13 жовтня 2021 року головним державним виконавцем Драбівського ВДВС Михлик О. В. законно винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 4 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", за якою виконавчий документ повертається стягувачу, зокрема, якщо стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій. Сама по собі відмова стягувача від вселення

є перешкоджанням вчиненню виконавчих дій. Державний виконавець

не може примусово вселити стягувача, якщо останній відмовляється

від цього, а правових підстав для відмови не наводить. Такими діями

ОСОБА_1 перешкоджала державному виконавцю здійснити примусове вселення. Вказує, що вона зобов`язана сумлінно користуватися своїми правами у виконавчому провадженні.

При цьому стягувач може повторно пред`явити виконавчий лист

до виконання.

ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця

у грудні 2021 року, хоча їй було відомо про повернення виконавчого документа раніше. Відповідна постанова направлена стягувачу

ще 21 жовтня 2021 року. 25 жовтня 2021 року ОСОБА_1 зверталася

на Урядову "гарячу лінію" з приводу невиконання рішення суду про її вселення й 11 листопада 2021 року отримала відповідь, у якій зазначено про повернення виконавчого документа стягувачу. Тобто вона пропустила строк на подання відповідної скарги (стаття 449 ЦПК України, частина п`ята статті 74 Закону України "Про виконавче провадження"), яку суд повинен був залишити без розгляду.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.

Фактичні обставини справи

13 жовтня 2021 року, під час виконання виконавчого листа № 692/932/19, виданого Драбівським районним судом Черкаської області 26 травня

2021 року, про вселення ОСОБА_1 у житловий будинок, розташований

по АДРЕСА_1, головним державним виконавцем Драбівського ВДВС Михлик О. В. складено акт державного виконавця, за яким 13 жовтня 2021 року

стягувач - ОСОБА_1, відмовилася вселятися вищевказане житлове приміщення у зв`язку з тим, що вхідні двері до кімнати № 6 відсутні, вона

не може поставити на цій кімнаті свої замки. Зі слів ОСОБА_1, фактично примусове вселення не відбулося, бо двері відсутні, кімната не звільнена. Боржник - ОСОБА_2, вселенню не перешкоджав, представника стягувача - адвоката Бичка В. І., до домоволодіння не впустив (а. с. 38).

ОСОБА_1 (стягувач) була присутня під час проведення виконавчих дій,

від підпису вказаного акта відмовилася.

Згідно з даним актом вселення проводилося за участю двох понятих

та двох працівників поліції.

Скаргу на дії державного виконавця при складенні цього акта ОСОБА_1 подано 09 грудня 2021 року.

Постановою головного державного виконавця Драбівського ВДВС

Михлик О. В. від 13 жовтня 2021 року на підставі пункту 4 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" повернуто стягувачу виконавчий лист № 692/932/19, виданий 26 травня 2021 року Драбівським районним судом Черкаської області, про вселення ОСОБА_1 у житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 (а. с. 37).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга Драбівського ВДВС задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої

або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права

і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,

що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання

про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права,

які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411,

частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного

у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій

в оскаржуваній частині відповідають.

Вирішуючи питання про визнання протиправними дій державного виконавця при винесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 13 жовтня 2021 року та скасування цієї постанови, суди попередніх інстанцій виходили із того, що в оскаржуваній постанові

не вказано, як саме ОСОБА_1, стягувач, перешкоджала проведенню виконавчих дій. Суди вважали, що відмова вселитися у будинок не є підставою для повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 4 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль

за виконанням судового рішення здійснює суд.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено,

що однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження

і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів

і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться

на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів, що видаються судами

у передбачених законом випадках на підставі судових рішень (стаття 3 Закону України "Про виконавче провадження").

Згідно з частиною першої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом

і цим Законом (пункт 1 частини другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження").

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного

у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Права і обов`язки сторін та інших учасників виконавчого провадження регламентовано статтею 19 указаного Закону, у частині восьмій якої вказано, що особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Пунктом 4 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягував перешкоджає проведенню виконавчих дій

або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа. Про наявність обставин, зазначених у пунктах 2-6 частини першої цієї статті, виконавець складає акт.

Виконання рішення про вселення стягувача визначено статтею 67 Закону України "Про виконавче провадження".

Державний виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання боржником рішення про вселення стягувача. У разі невиконання боржником рішення про вселення стягувача самостійно державний виконавець виконує його примусово.

Примусове вселення полягає у забезпеченні державним виконавцем безперешкодного входження стягувача у приміщення, зазначене

у виконавчому документі, та його проживання (перебування) в ньому.

Державний виконавець зобов`язаний письмово повідомити боржника

і стягувача про день і час примусового вселення. Боржник вважається повідомленим про примусове вселення стягувача, якщо повідомлення надіслано йому за адресою, за якою має здійснюватися вселення, чи іншою адресою, достовірно встановленою державним виконавцем. Відсутність боржника, належним чином повідомленого про день і час примусового вселення, під час виконання рішення про вселення не є перешкодою для вселення стягувача.

У разі якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про вселення стягувача, державний виконавець накладає на нього штраф та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. Примусове вселення стягувача здійснюється у присутності понятих

за участю працівників поліції.

Про примусове вселення стягувача державний виконавець складає акт,

що підписується особами, які брали участь у виконанні рішення

про примусове вселення.

У разі подальшого перешкоджання боржником проживанню (перебуванню) стягувача у приміщенні, в яке його вселено, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. У такому разі державний виконавець має право повторно здійснити примусове вселення стягувача та накласти на боржника штраф

у подвійному розмірі відповідно до статті 75 цього Закону. Виконавче провадження не відновлюється і повторне примусове вселення стягувача не здійснюється, якщо особа, яка перешкоджає його проживанню (перебуванню), не є боржником. Питання про вселення стягувача в такому разі вирішується в судовому порядку.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частин другої, третьої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця

або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця

або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановлює ухвалу

про відмову в задоволенні скарги.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін судове рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, вказав про те, що у тексті постанови державного виконавця не зазначено, як саме стягувач перешкоджала проведенню виконавчих дій.

Судами попередніх інстанцій правильно застосовано норми матеріального права, зокрема, пункт 4 частини першої статті 37 та частину другу статті 67 Закону України "Про виконавче провадження".

У силу положень пункту 4 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ може бути повернутий стягувачу, якщо стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій.

Відповідно до частини другої статті 67 указаного Закону примусове вселення полягає у забезпеченні державним виконавцем безперешкодного входження стягувача у приміщення, зазначене у виконавчому документі,

та його проживання (перебування) в ньому.

Верховний Суд зауважує, що в оскаржуваній постанові державного виконавця зазначено, що ОСОБА_1 відмовилася вселитися у житловий будинок. Свою відмову пояснила відсутністю вхідних дверей у кімнату АДРЕСА_2,

у зв`язку з чим вона не може поставити свій замок на виділену їй кімнату.

Разом із цим, суди вірно виходили з того, що в оскаржуваній постанові

не вказано, як саме ОСОБА_1 перешкоджала проведення виконавчих дій. При цьому у силу положень частини першої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 3 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах" (v0006740-14) роз`яснено, що при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні враховувати, що Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження. Так, державний виконавець зобов`язаний вживати передбачені Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного

та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

З урахуванням фактичних обставин даного спору, Верховний Суд уважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що дії стягувача

у виконавчому провадженні не є перешкоджанням вчиненню виконавчих дій. Правові підстави для повернення виконавчого документа стягувачу

на підставі пункту 4 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" відсутні. Доводи касаційної скарги у цій частині є необґрунтованими.

Верховний Суд виходить із того, що виконання судового рішення є також сферою регулювання статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), так як виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд

та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.

У справі "Войтенко проти України" (рішення від 29 червня 2004 року) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) нагадує свою практику,

що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладено у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, відсутні докази того,

що держаний виконавець вжив достатніх та ефективних заходів для своєчасного примусового виконання виконавчого листа, виданого

Драбівським районним судом Черкаської області 26 травня 2021 року

(справа № 692/932/19).

Подібні за змістом правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 350/1325/17-ц (провадження

№ 61-35462св18).

Належним доказом вжиття усіх передбачених Законом заходів

з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дії, є повне виконання рішення суду.

Невиконання рішення суду, що набрало законної сили, свідчить про неповноту виконавчих дії, що є недопустимим з огляду на статтю 129-1 Конституції України.

З огляду на те, що примусове виконання рішень в Україні покладається

на державну виконавчу службу, яка зобов`язана вживати передбачених Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) заходів щодо примусового виконання рішень, державний виконавець діяв з порушенням вказаного Закону, при цьому прийняв неправомірне рішення про повернення виконавчого листа № 692/932/19, виданого Драбівським районним судом Черкаської області, яке повинно бути виконане.

Указане узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 619/562/18 (провадження

№ 61-39095св18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урауванням викладеного, суди попередніх інстанцій зробили правильні висновки в частині визнання протиправними дій головного державного виконавця Драбівського ВДВС Михлик О. В. при винесенні постанови

про повернення виконавчого документа стягувачеві у виконавчому провадженні № 65650122 від 13 жовтня 2021 року та її скасування.

Зроблені судами висновки узгоджуються з судовою практикою Верховного Суду у даній категорії справ, яка є сталою та сформованою.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів

в оскаржуваній частині, вони спростовуються матеріалами справи,

були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи,

яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Таким чином, висновки судів в оскаржуваній частині у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судами під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести

до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться

до незгоди з висновками судів і переоцінки доказів, що у силу вимог

статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

ЄСПЛ указав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України,

№ 63566/00, § 23, від 18 липня 2006 року).

Судові рішення в оскаржуваній частині відповідають критерію обґрунтованості судового рішення, оскільки надана оцінка всім важливим аргументам сторін.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -

без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення в оскаржуваній частині без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів

не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень

не впливають.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.