393/346/20 Про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини - 16.02.2023 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 18 лютого 2020 рокуу складі судді Гершкул І. М. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 20 липня 2021 року у складі колегії суддів: Письменного О. А., Дуковського О. Л., Дьомич Л. М.,

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_5, відкрилася спадщина на 11/25 частини житлового будинку з відповідною частиною господарсько-побутових будівель за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірне майно).

05 вересня 2018 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом.

Про смерть батька позивачу стало відомо 29 травня 2020 року, оскільки він та його брат не проживали з батьком та стосунків не підтримували.

04 червня 2020 року ОСОБА_3 звернувся до Новгородківської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області, де заведена спадкова справа, із заявою про прийняття спадщини та видання свідоцтва про право на спадщину.

Постановою Новгородківської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області від 04 червня 2020 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ОСОБА_6, у зв`язку з пропуском строку, встановленого статтею 1270 ЦК України.

Строк на прийняття спадщини пропущено з поважних причин, оскільки він проживає на значній відстані від місця проживання батька, а саме у м. Тернопілі, та не знав про його смерть.

Просив визначити додатковий строк тривалістю в два місяці для подання до Новгородківської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті його батька, ОСОБА_5 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 18 лютого 2020 року, яке залишене без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 20 липня 2021 року, у позові відмовлено.

Відмовивши у позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що обставини пропуску для прийняття спадщини, наведені ОСОБА_3, не можуть бути визнані поважними, а тому відсутні підстави для визначення додаткового строку для подання позивачем заяви про прийняття спадщини.

Незнання про смерть спадкодавця без установлення інших об`єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не є поважними причинами пропущення вказаного строку.

ОСОБА_3 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 18 лютого 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 20 липня 2021 року, просив їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів є незаконними та необґрунтованими, ухваленими з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушеннями норм процесуального права.

Позивач пропустив строк для подання заяви про прийняття спадщини, оскільки проживав на великій відстані від місяця проживання батька та не знав про його смерть.

Суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 березня 2020 року у справі № 314/2550/17, провадження № 61-41480св18, від 21 вересня 2020 року у справі № 130/2517/18, провадження 61-14962св19.

Аргументи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_3 мотивований тим, що після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на спірне майно. 05 вересня 2018 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на вказане майно.

ОСОБА_2 є спадкоємцем першої черги, а ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є прийомними (усиновленими) дітьми ОСОБА_5 і відмовилися від спілкування з прийомним батьком.

Позивач протягом двадцяти років не цікавився життям і здоров`ям прийомного батька, не допомагав йому, не брав участі у похованні.

Просила відмовити у задаволенні касаційної скарги.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи.

У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що батьками позивача - ОСОБА_3, є ОСОБА_5 та ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про народження, серія НОМЕР_1 (а. с. 6).

Згідно з актовим записом про смерть від 01 березня 2018 року № 19 ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 5).

04 червня 2020 року ОСОБА_3 звернувся до Новгородківської районної державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 (а. с. 10).

Постановою Новгородківської районної державної нотаріальної контори від 04 червня 2020 року № 02-14/257 відмовлено ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5, оскільки пропущено строк для подання заяви про прийняття спадщини, а спадкоємцем померлого є його дружина - ОСОБА_2 (а. с. 11).

Відповідно до листа Новгородківської районної державної нотаріальної контори від 24 грудня 2020 року № 21/02-14 після смерті ОСОБА_5 заведено спадкову справу № 128/2018.

Згідно з матеріалами спадкової справи після смерті ОСОБА_5 його дружина, ОСОБА_2, прийняла спадщину за законом і отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на спірне майно (а. с. 89-109).

Відповідно до свідоцтва про одруження, серія НОМЕР_2, 17 січня 2003 року ОСОБА_3 зареєстрував шлюб із ОСОБА_8 (а. с. 120).

Згідно з паспортом позивача та витягом із будинкової книги ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, з 23 грудня 2014 року (а. с. 7, 121).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до загальних положень про спадкування, викладених у статтях 1220, 1222, 1270 ЦК України, право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, початком перебігу якого є час її відкриття.

Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Згідно з частиною третьою статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк на прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини.

Відповідно до цієї норми поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Звернувшись до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, позивач зобов`язаний був повідомити суду поважні причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами, які перешкодили йому звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у встановлений законом строк, а також надати докази на підтвердження своїх доводів та вимог.

Частина третя статті 1272 ЦК України може застосовуватись, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини, суд повинен враховувати, що такі причини визначаються у кожному конкретному випадку, з огляду на обставини кожної справи.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім`єю), невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови.

Рішення обґрунтовуєтьси лише тими доказами, які одержані у визначеному законом порядку та досліджені в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовані вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд повинен мотивувати свої дії та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях

Якщо у спадкоємця не було перешкод для подання заяви, він не скористався правом на прийняття спадщини, то немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 520/10377/17, провадження № 61-48230св18, від 11 серпня 2021 року у справі № 720/1079/19, провадження № 61-14663св20, від 22 січня 2020 року у справі № 592/18695/18, провадження № 61-13558св19.

Відмовивши у позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не довів поважність причин пропуску строку звернення з заявою про прийняття спадщини, тому відсутні підстави для визначення позивачу додаткового строку для її прийняття.

Верховний Суд погоджується з цими висновками, з огляду на таке.

Суди встановили, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, часом відкриття спадщини є ІНФОРМАЦІЯ_1 . Належних і допустимих доказів поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини, позивач не надав.

Верховний Суд виходить з того, що згідно з частиною першою статті 1270 ЦК України для позивача, як спадкоємця майна та майнових прав ОСОБА_5, шестимісячний строк для подання заяв про прийняття спадщини визначався з 28 лютого 2018 року до 28 серпня 2018 року.

Для подання заяви про прийняття спадщини не є обов`язковим особисте подання документів безпосередньо в приміщенні нотаріальної контори, оскільки закон не позбавляє спадкоємця права направити цю заяву за допомогою засобів поштового зв`язку, а також подати її через орган місцевого самоврядування.

Подібний правовий висновок сформульований у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 173/1581/2015, провадження № 61-4782св18, від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, провадження № 61-6700св19, від 13 лютого 2020 року у справі № 362/2685/17, провадження № 61-15858св18.

ОСОБА_3 звернувся до Новгородківської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 у червні 2020 року.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (частина перша, друга статті 77 ЦПК України).

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить із змісту позовної заяви, встановлених судами обставин справи та оцінених доказів, а також висновків та мотивів відмови у позові.

Суди дійши обґрунтованого висновку, що у матеріалах справи немає доказів та посилань на неможливість звернення позивача із заявою про прийняття спадщини у період з 28 лютого 2018 року до моменту подання заяви про прийняття спадщини.

ОСОБА_3 в обґрунтування поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини зазначив, що проживав на великій відстані від місяця проживання батька і не знав про його смерть.

Вказані обставини не є об`єктивними, непереборними, істотними труднощами, які б перешкоджали позивачу у встановлений законом строк звернутися із заявою про прийняття спадщини, зокрема, шляхом надсилання засобами поштового зв`язку.

Незнання про смерть спадкодавця без установлення інших об`єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не вказує на поважність пропуску зазначеного строку.

Верховний Суд, зауважує, що суди дійши обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини.

У касаційній скарзі заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 березня 2020 року у справі № 314/2550/17, провадження № 61-41480св18, від 21 вересня 2020 року у справі № 130/2517/18, провадження 61-14962св19.

Для визначення подібності правовідносин, Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, у справі №2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У постанові Верховного Суду від 13 березня 2020 року у справі № 314/2550/17, провадження № 61-41480св18, викладено правовий висновок про те, що враховуючи перенесені позивачкою пологи 28 квітня 2016 року, погіршення стану її здоров`я в післяпологовий період, перебування на стаціонарному лікуванні в Інституті очних хвороб і тканинної терапії імені В. П. Філатова з 30 січня до 14 лютого 2017 року та незначний період пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, суди дійшли висновку, що зазначені позивачкою причини є поважними, та такими, що пов`язані з об`єктивними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

У постанові Верховного Суду від 21 вересня 2020 року у справі № 130/2517/18, провадження 61-14962св19 викладено правовий висновок про те, що враховуючи заповіт на користь позивача як спадкоємця майна ОСОБА_9, недобросовісну поведінку відповідачів та нотаріуса, позивач не був спадкоємцем першої черги та не знав про існування заповіту, тому не звертався до нотаріуса з відповідною заявою про прийняття спадщини, протягом визначеного законом строку.

Верховний Суд не бере до уваги посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13 березня 2020 року у справі № 314/2550/17, провадження № 61-41480св18, від 21 вересня 2020 року у справі № 130/2517/18, провадження 61-14962св19, оскільки у цих справах і у справі, що переглядається, правовідносини є подібними, проте суди встановили різні обставини.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, тому немає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.