461/3526/22 Про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів державної влади, в якому просив стягнути з Державного казначейства завдану шкоду - 15.02.2023 Прийняття

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Міністерства юстиції України, Вищої ради правосуддя, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Національного банку України, треті особи: Національне антикорупційне бюро України, Офіс Генерального прокурора, Головне управління Національної поліції у Львівській області, Державне бюро розслідувань, Господарський суд Львівської області, Пустомитівський районний суд Львівської області, Головне управління Державної податкової служби у Львівській області, Акціонерне товариство "Райффайзен Банк", Громадська організація "Асоціація суддів господарських судів України", про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів державної влади, в якому просив стягнути з Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на свою користь 1 462 745 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 13 липня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху через її невідповідність вимогам пунктів 4, 5 частини третьої статті 175 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) і надано позивачу десятиденний строк з дня отримання вказаної ухвали суду для усунення недоліків, а саме - позивачу необхідно було зазначити зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів, уточнити обставини, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, та вказати, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, в чому конкретно полягає шкода і якими фактичними доказами підтверджується її наявність.

Ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 26 липня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто заявнику на підставі частини третьої статті 185 ЦПК України.

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 не в повній мірі виклав позовні вимоги відповідно до пункту 4 частини третьої статті 175 ЦПК України, а отже, не виконав усіх вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Постановою Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Галицького районного суду міста Львова від 26 липня 2022 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду щодо наявності підстав для повернення ОСОБА_1 позовної заяви через неусунення ним в повному обсязі недоліків цієї заяви, є правильними, узгоджуються з приписами законодавства та матеріалами справи.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Галицького районного суду міста Львова від 26 липня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2022 року і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду та вирішення питання про відкриття провадження у справі.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник вказав, що як вбачається зі змісту позовної заяви, ним обрано лише один спосіб захисту своїх прав - відшкодування моральної шкоди, заподіяної йому незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів державної влади, за рахунок коштів державного бюджету. Тому іншим чином викласти зміст позовних вимог, крім як просити стягнути грошові кошти в рахунок відшкодування вказаної шкоди з Державного бюджету України, не є можливим, оскільки не забезпечуватиме ефективний захист його порушених прав. Таким чином, зазначення місцевим судом, що він не сформулював позовні вимоги до всіх відповідачів, є безпідставним. Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин також не може бути підставою для повернення позовної заяви та обмеження його в доступі до правосуддя. На стадії вирішення питання щодо відкриття провадження у справі суддя не вправі вирішувати питання достатності доказів, поданих позивачем на обґрунтування своїх вимог, оскільки відсутність певних доказів не перешкоджає розгляду справи, за результатами якого вирішується питання про доведеність чи недоведеність пред`явлених вимог. В позовній заяві міститься виклад обставин, якими він обґрунтовував свої позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди.

У листопаді 2022 року Головне управління Державної податкової служби у Львівській області, Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції, Міністерство юстиції України, Державне бюро розслідувань, Національний банк України, Офіс Генерального прокурора подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просили залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Галицького районного суду міста Львова.

31 січня 2023 року справа № 461/3526/22 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 6 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Позовна заява за формою і змістом повинна відповідати вимогам статті 175 ЦПК України.

Згідно з частинами першою-третьою статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Позовна заява повинна містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Відповідно до частин першої-третьої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Матеріалами цієї справи підтверджується, що ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 13 липня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів державної влади, залишено без руху через її невідповідність вимогам пунктів 4, 5 частини третьої статті 175 ЦПК України та надано строк, для усунення недоліків, а саме - позивачу необхідно було зазначити зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів, уточнити обставини, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, та вказати, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, в чому конкретно полягає шкода і якими фактичними доказами підтверджується її наявність.

25 липня 2022 року ОСОБА_1 подав до місцевого суду заяву про усунення недоліків, в якій зазначив, що відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів державної влади, провадиться за рахунок коштів державного бюджету, тому іншим чином викласти зміст позовних вимог, окрім як просити стягнути грошові кошти в рахунок відшкодування вказаної шкоди з Державного бюджету України, не є можливим. В позовній заяві він сформулював та зазначив, які, на його думку, існують підстави виникнення спору та порушення його прав, а також обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги. Разом з тим на виконання ухвали суду щодо невідповідності позовної заяви вимогам пункту 5 частини третьої статті 175 ЦПК України він подав позовну заяву в новій редакції, в якій більш детально (в окремому розділі) навів обґрунтування та визначення розміру моральної шкоди.

Постановляючи ухвалу про визнання неподаною позовної заяви та повернення її заявнику, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 не виклав у повній мірі позовні вимоги, що свідчить про невідповідність поданої ним позовної заяви вимогам пункту 4 частини третьої статті 175 ЦПК України.

Однак з цими висновками судів попередніх інстанцій не можна погодитися з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для визнання позовної заяви неподаною і повернення позивачу.

Аналіз наведених норм процесуального права дає підстави зробити висновок, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі "Кутіч проти Хорватії", заява № 48778/99).

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має "застосовуватися на практиці і бути ефективним" (рішення у справі "Белле проти Франції" від 04 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа "повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права" (рішення у справі "Белле проти Франції" від 04 грудня 1995 року та "Нун`єш Діаш проти Португалії" від 10 квітня 2003 року).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі "Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року).

На стадії вирішення питання щодо відкриття провадження у справі суддя не вправі вирішувати питання достатності доказів, поданих позивачем на обґрунтування своїх вимог, а кожна сторона може розпоряджатися своїми процесуальними правами на власний розсуд та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, відсутність певних доказів не перешкоджає розгляду справи, за результатами якого вирішується питання про доведеність чи недоведеність пред`явлених позовних вимог, оцінка доказів є можливою виключно на стадії розгляду справи по суті.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 761/41071/19 (провадження № 61-2192св20), на яку послався заявник в касаційній скарзі.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 просив відшкодувати йому за рахунок коштів державного бюджету моральну шкоду, заподіяну незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів державної влади.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статей 55, 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, а також посадовою або службовою особою цих органів при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою.

Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.

Згідно з пунктом 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011 (460/2011) , центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно з частиною другою статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Тлумачення частини другої статті 48 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, органи, діями яких заподіяно шкоду.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідні органи державної влади. Такими органами в цій справі позивач зазначив Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції, Міністерство юстиції України, Вищу раду правосуддя, Національний банк України (незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю яких, як вважає позивач, йому заподіяно моральну шкоду) та Державна казначейська служба України (яка відповідно до законодавства є органом, що здійснює повернення коштів з державного бюджету).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання неподаною та повернення ОСОБА_1 позовної заяви через незазначення ним змісту позовних вимог щодо кожного з відповідачів, оскільки не врахував, що в даній категорії справ суб`єктом відшкодування є держава, тому матеріально-правова вимога позивача повинна стосуватися стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державного бюджету України, а не з відповідних органів державної влади, діями яких, зазвичай, заподіяно шкоду.

Таким чином, за встановлених в цій справі обставин позовна заява ОСОБА_1 за своїм змістом (з урахуванням заяви, поданої на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху), відповідає вимогам статті 175 ЦПК України, а надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства згідно з усталеною практикою ЄСПЛ є неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції).

Частиною четвертою статті 406 та частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.