215/7255/20 Про встановлення факту перебування одного із подружя на утриманні іншого подружжя під час шлюбу - 15.02.2023 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 січня 2022 року у складі судді Демиденка Ю. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Остапенко В. О., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про встановлення факту перебування на утриманні.

Позовна заява мотивована тим, що з 30 грудня 1964 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_2, який до 1992 року працював на підземних роботах за списком № 1, після чого звільнився за власним бажанням.

Вона працювала до 01 травня 1999 року та також звільнилася за власним бажанням. Але, до 14 лютого 2005 року продовжувала працювати та отримувала заробітну плату, проте не у значному розмірі.

Зазначила, що з моменту укладення шлюбу і до смерті її чоловіка ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) вони проживали разом, за однією адресою, вели спільний побут, мали взаємні права та обов`язки, піклувалися один про одного та мали спільний бюджет. Проте, дохід чоловіка значно перевищував її пенсію. Пенсія чоловіка та страхові виплати, що він отримував, були постійним та основним джерелом засобів до існування їх сім`ї.

До дня смерті чоловік дбав про неї, забезпечував її продуктами харчування, одягом та ліками, так як її пенсія повністю витрачалася на сплату комунальних платежів.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Після смерті чоловіка, вона звернулась до Криворізького відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області із заявою про призначення їй страхових виплат по втраті годувальника. Однак, їй було відмовлено у зв`язку з відсутністю документу, що засвідчував би факт її перебування на утриманні померлого ОСОБА_2 .

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд встановити факт її перебування на утриманні ОСОБА_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, у період з травня 1999 року до ІНФОРМАЦІЯ_1.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 січня 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 квітня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт перебування ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженки с. Златопіль, Софіївського району, Дніпропетровської області на утриманні чоловіка ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що ОСОБА_1 перебувала на утриманні свого померлого чоловіка - ОСОБА_2, постійно мешкаючи разом з ним. Допомога, яка надавалась ОСОБА_1 була для неї хоч і не єдиним, однак постійним і основним джерелом засобів до існування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2022 року до Верховного Суду, Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 січня 2022 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 квітня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що позивач перебувала на утриманні свого померлого чоловіка. Вважає, що, оскільки, вона отримувала пенсію, яка перевищує встановлений в Україні прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, то неможливо вважати, що вона знаходилася на утриманні чоловіка, чий дохід перевищував її дохід.

Відзив на касаційну скаргу позивач до суду не подала.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

21 липня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2022 року справу призначено до розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2022 року зупинено касаційне провадження до розгляду Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 214/1309/21 (провадження № 61-3264сво22).

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2023 року поновлено касаційне провадження у цій справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 09 грудня 1964 року ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 . З 28 лютого 1984 року вони були зареєстровані та проживали за однією адресою.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

Довідкою серія від 12 жовтня 2018 року АА №0000185 міжрайонним профпатологічною медико-соціальною експертною комісією встановлено причинний зв`язок смерті чоловіка позивача - ОСОБА_2, з професійним захворюванням.

За життя ОСОБА_2 перебував на обліку в Криворізькому відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Дніпропетровській області, як потерпілий на виробництві внаслідок нещасного випадку та професійного захворювання і отримував відповідні страхові виплати до його смерті на підставі Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (1105-14) .

Розмір пенсії ОСОБА_2 за період з січня 2017 року до грудня 2017 року згідно з довідкою від 22 серпня 2019 року № 526 склад 36 310,97 грн.

Крім того, відповідно до довідки від 29 серпня 2019 року страхова виплата ОСОБА_2 від Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Дніпропетровської області внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання за період з січня 2017 року до січня 2018 року склала 45 941,51 грн.

Відповідно до довідки № 2864982211883816 розмір пенсії ОСОБА_1 за період з січня 2017 року до грудня 2017 року складала 19 225, 51 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме, застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 210/2422/16-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 520/6518/17, від 22 жовтня 2020 року у справі № 210/343/19 та від 02 грудня 2020 року у справі № 212/5707/17 (провадження № 61-1281св19), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Характерною ознакою категорії справ окремого провадження є відсутність у них спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту або стану. При цьому в порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, але не спір про право цивільне.

Встановлення факту, що має юридичне значення в окремому провадженні, можливе при умові, що факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають безпосередньо залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи без повторного звернення до суду на підставі цього рішення та встановлення такого факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

За змістом пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

З аналізу вказаних процесуальних норм слідує, що до адміністративної юрисдикції відносяться справи, які виникають зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити зі змісту права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 19 червня 2019 року у справі № 826/5806/17 (провадження № 11-290апп19), від 13 березня 2019 року у справі № 202/30/17 (провадження № 14-643цс18), від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (провадження № 14-51цс21).

У преамбулі Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (1105-14) (далі - Закон № 1105-XIV (1105-14) )передбачено, що цей Закон відповідно до Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування (16/98-ВР) визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я.

Згідно із частинами першою та другою статті 4 Закону № 1105-XIV Фонд соціального страхування України (далі - Фонд) є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом. Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням.

Відповідно до частин шостої та сьомої статті 6 Закону № 1105-XIV рішення правління Фонду, прийняте в межах його компетенції, є обов`язковим для виконання, у тому числі всіма страхувальниками та застрахованими особами, яких воно стосується. Рішення правління Фонду оформляється постановою. Постанови правління Фонду підлягають обов`язковому оприлюдненню на офіційному веб-сайті Фонду протягом 20 робочих днів після їх прийняття. Рішення правління Фонду, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (1160-15) .

Виконавча дирекція Фонду є постійно діючим виконавчим органом правління Фонду. Виконавча дирекція є підзвітною правлінню Фонду та провадить діяльність від імені Фонду в межах та в порядку, визначених статутом Фонду та положенням про виконавчу дирекцію Фонду, що затверджується його правлінням, організовує та забезпечує виконання рішень правління Фонду (частина перша статті 8 Закону № 1105-XIV).

Робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що створюються за рішенням правління Фонду на підставі затвердженої ним структури органів Фонду. Робочі органи виконавчої дирекції Фонду та їх відділення провадять свою діяльність від імені виконавчої дирекції Фонду в межах та порядку, визначених цим Законом, статутом Фонду, типовим положенням про робочі органи виконавчої дирекції Фонду та їх відділення, що затверджується правлінням Фонду, та положенням, затвердженим директором виконавчої дирекції Фонду (частина третя статті 8 Закону № 1105-XIV).

Основними завданнями Фонду та його робочих органів, зокрема, є: реалізація державної політики у сферах соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, медичного страхування; надання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг відповідно до цього Закону (пункти 1 і 2 частини першої статті 9 Закону № 1105-XIV).

Фонд зобов`язаний забезпечувати фінансування та виплачувати матеріальне забезпечення, страхові виплати і надавати соціальні послуги, передбачені цим Законом (пункт 1 частини другої статті 10 Закону № 1105-XIV).

Отже, Фонд є суб`єктом владних повноважень, наділений владними управлінськими функціями, тому за предметним та суб`єктним складом спір у справі за позовною вимогою до відповідного Управління виконавчої дирекції Фонду про визнання права на страхові виплати підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Саме такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 360/1438/16 (провадження № 11-350апп18), від 28 листопада 2018 року у справі № 405/5366/17 (провадження № 11-876апп18).

У цій справі позивач звернулася до суду з метою встановлення факту перебування на утриманні чоловіка для отримання від Фонду страхових виплат, передбачених Законом № 1105-XIV (1105-14) .

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 травня 2020 року у справі № 761/21898/16-ц (провадження № 14-5цс20) зробила висновок, що у відносинах з обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням Фонд та його робочі органи здійснюють владні управлінські функції та наділені повноваженнями приймати рішення/вчиняти дії, що впливають на можливість реалізації застрахованими особами права на соціальний захист і мають обов`язковий характер для інших суб`єктів владних повноважень.

Спори стосовно оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, його робочих органів і їхніх правонаступників про обчислення, призначення, перерахунок, здійснення, надання, одержання виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням є публічно-правовими. А тому їх слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Верховний Суд враховує, що підставою звернення позивача до суду із позовом про встановлення факту перебування на утриманні чоловіка є отримання від Фонду страхових виплат, передбачених Законом № 1105-XIV (1105-14) , тому відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 761/21898/16-ц (провадження № 14-5цс20), ОСОБА_1 має право на звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень, яким є Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області.

Вимога позивача у цій справі пов`язана з доведенням наявності у неї підстав для призначення та виплати соціальних платежів і не пов`язана з будь-якими цивільними права та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням, заявлена саме у зв`язку з відмовою Фонду виплатити відповідні кошти.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина перша та друга статті 2 ЦПК України).

Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (частина перша статті 11 ЦПК України).

Верховний Суд звертає увагу, що приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання справи про встановлення факту) не повинен використовуватися учасниками для оцінки обставин, які становлять предмет доказування у адміністративному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 539/4118/19 (провадження № 61-10777сво20) зробила схожий за змістом висновок та зазначила, що заява про встановлення факту, який має юридичне значення, щодо якого виник публічно-правовий спір, не може бути предметом розгляду у порядку цивільного судочинства.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Суди попередніх інстанцій помилково розглянули позовну заяву ОСОБА_1 за правилами цивільного судочинства, оскільки зазначений спір належить до адміністративної юрисдикції у межах справи про оскарження рішення (дій/бездіяльності) Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, у зв`язку із чим провадження у справі потрібно закрити.

З урахуванням того, що у цій справі позивач звернулася до суду із позовом про встановлення факту, що має юридичне значення, не виклавши вимогу з приводу оскарження рішень (дій/бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, Верховний Суд вважає за доцільне роз`яснити ОСОБА_1 право звернутися з відповідним позовом до суду адміністративної юрисдикції.

Керуючись статтями 255, 400, 402, 409, 414, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області задовольнити частково.

Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 січня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 квітня 2022 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про встановлення факту перебування на утриманні закрити.