Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільська спеціалізована пересувна механізована колона № 1 "Галичина" (далі - відповідно ТОВ, ТОВ "ТСПМК № 1 "Галичина") до виконавчого комітету Тернопільської міської ради, реєстратора прав власності на нерухоме майно ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" міста Тернополя (далі - ТОВ "МБТІ") Небельської Ірини Романівни, треті особи: ТОВ "Агат-комплекс", Приватне підприємство "Новатор плюс" (далі - ПП "Новатор плюс"), ОСОБА_4, ТОВ "Агропак-сервіс", про скасування рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради, визнання дій реєстратора про реєстрацію права власності протиправними, скасування рішення реєстратора

за касаційною скаргою ТОВ "ТСПМК №1 "Галичина" на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 5 вересня 2016 року (у складі колегії суддів Обрізка І.М., Левицької Н.Г., Сапіги В.П.),

ТОВ "ТСПМК №1 "Галичина" звернулось до суду з адміністративним позовом до виконавчого комітету Тернопільської міської ради, реєстратора прав власності на нерухоме майно ТОВ "МБТІ" Небельської І.Р., треті особи: ТОВ "Агат-комплекс", ПП "Новатор плюс", ОСОБА_4, ТОВ "Агропак-сервіс", у якому просило:

- скасувати рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 3 вересня 2009 року № 1398 "Про оформлення права власності за відкритим акціонерним товариством "Тернопільагроспецмонтаж" (далі - Рішення міськради);

- визнати протиправними дії реєстратора ТОВ "МБТІ" Небельської І.Р. про реєстрацію права власності 16 вересня 2009 року на будівлі на АДРЕСА_1 за ВАТ "Тернопільагроспецмонтаж";

- скасувати рішення реєстратора ТОВ "МБТІ" Небельської І.Р. від 16 вересня 2009 року про реєстрацію права власності на будівлі на АДРЕСА_1 реєстраційним № 28291090 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за ВАТ "Тернопільагроспецмонтаж" з видачею витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 23867282 від 16 вересня 2009 року (далі - Рішення реєстратора).

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області постановою від 16 січня 2016 року адміністративний позов задовольнив частково: скасував Рішення міськради та Рішення реєстратора, в задоволенні решти вимог відмовив.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 5 вересня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ "Агат-комплекс" задовольнив частково; постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 січня 2016 року скасував; провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), чинного на час виникнення спірних правовідносин. Цією ухвалою суд роз'яснив ТОВ "ТСПМК № 1 "Галичина", що цей спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що спір у справі є приватноправовим, оскільки стосується позбавлення права власності на об'єкти нерухомості ВАТ "Тернопільагроспецмонтаж" шляхом визнання незаконним і скасування Рішення міськради та зобов'язання зареєструвати право власності на спірні об'єкти за ТОВ "ТСПМК №1 "Галичина". Апеляційний суд зазначив про відсутність потреб у з'ясуванні суті спірних правовідносин, оскільки це повинен встановлювати суд належної юрисдикції, в цьому випадку господарський. При цьому суд апеляційної інстанції послався на постанову Верховного Суду України від 29 березня 2016 року у справі № 21-5430а15.

Не погодившись із рішенням апеляційного суду, ТОВ "ТСПМК № 1 "Галичина" звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просило скасувати ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 5 вересня 2016 року, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження її розгляду.

ТОВ "ТСПМК № 1 "Галичина" вважає, що висновку суду апеляційної інстанції про те, що спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, не відповідають фактичним обставинам справи. На його думку предметом спірних правовідносин у цій справі є, зокрема, незаконне Рішення міськради про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна за ВАТ "Тернопільагроспецмонтаж", тоді як право власності на це й же об'єкт зареєстроване за ТОВ "ТСПМК № 1 "Галичина".

У запереченні на касаційну скаргу представник ТОВ "Агат-комплекс" просить відмовити в її задоволенні, оскільки ТОВ "ТСПМК № 1 "Галичина", на думку третьої особи, не може бути позивачем у цій справі, оскільки не має відношення до спірного об'єкта нерухомого майна.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 4 жовтня 2016 року відкрив касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ТОВ "ТСПМК № 1 "Галичина" на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 5 вересня 2016 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 КАС у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - Закон № 2147-VIII) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в установлених статтею 341 КАС у редакції Закону № 2147-VIII (2147а-19) межах наведені в касаційній скарзі аргументи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "встановлений законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Стаття 2 КАС у редакції, чинній на час звернення позивачів до суду, завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Пункт 1 частини першої статті 3 КАС у редакції, чинній на час вирішення цієї справи судами попередніх інстанцій, справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами частини першої статті 17 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Таким чином, до компетенції адміністративних судів на час розгляду справи судами попередніх інстанцій належали спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких була перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій. Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Ураховуючи наведені вище нормативні положення, не можна вважати публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права - фізичною особою чи юридичною особою, у якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, хоч у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

Як встановив суд, пунктом 1 Рішення міськради вирішено оформити за ВАТ "Тернопільагроспецмонтаж" право власності на будівлі на АДРЕСА_1, а саме на адмінбудинок площею 625,1 кв. м., профілакторій для автомобілів площею 862,1 кв. м., заготівельний склад площею 442,3 кв. м., виробничий цех площею 881,6 кв. м., цех для ізоляції труб площею 400,9 кв. м., та видати свідоцтво. Пунктом 2 оскаржуваного Рішення міськради зобов'язано ТОВ "МБТІ" зареєструвати право власності відповідно до пункту 1 Рішення міськради.

З описаних вище обставин справи вбачається, що спір у ній виник між юридичними особами з приводу набуття права власності на об'єкт нерухомого майна за ВАТ "Тернопільагроспецмонтаж" відповідно до Рішення міськради, яке позивач просить скасувати.

Тобто оскаржуваний ненормативний акт суб'єкта владних повноважень вичерпав свою дію у зв'язку з його реалізацією. Таким чином, виник спір про цивільне право, і подальше оспорювання права власності на спірне нерухоме майно не могло здійснюватися за правилами адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права власності на об'єкт нерухомого майна.

Механізм визнання права власності на той чи інший об'єкт за певним суб'єктом визначений Цивільним кодексом України (435-15) .

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору.

У цій справі за захистом свого цивільного права (як убачається із суті спору) до суду звернулася юридична особа - ТОВ "ТСПМК №1 "Галичина"з позовом до виконавчого комітету Тернопільської міської ради, реєстратора прав власності на нерухоме майно ТОВ "МБТІ" Небельської І.Р.

Частиною першою статті 1 Господарського процесуального кодексу України, чинного на час постановлення оскаржуваної ухвали, було передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, урахувавши суть спірних правовідносин та їх суб'єктний склад, дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що вона не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та має вирішуватися судами господарської юрисдикції.

Такий висновок суду ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права, які діяли на час постановлення оскаржуваної ухвали, і при цьому узгоджується із чинними положеннями процесуального законодавства, які визначають юрисдикцію судів.

За правилами частини першої статті 350 КАС (у редакції Закону № 2147-VIII (2147а-19) ) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 5 вересня 2016 року - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільська спеціалізована пересувна механізована колона № 1 "Галичина" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 5 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

У повному обсязі постанова складена й підписана 25 квітня 2018 року.