466/1058/15-ц Про визнання незаконним та скасування рішення селещної ради, визнання недійсним державного акта на земельну ділянку - 08.02.2023 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 05 жовтня 2021 року у складі судді Єзерського Р. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 14 червня 2022 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2015 року акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця") звернулось до суду із позовом до Брюховицької селищної ради Львівської області, ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - відділ Держземагенства у м. Львові, про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акта.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Брюховицької селищної ради Львівської області від 26 листопада 2009 року затверджено містобудівне обґрунтування та проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки по зміні цільового призначення та змінено цільове призначення земельної ділянки площею 0,1437 га на АДРЕСА_1 із земель, які були надані для ведення особистого селянського господарства, на землі для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських споруд ОСОБА_1 .

На підставі вказаного рішення Брюховицької селищної ради Львівської області від 26 листопада 2009 року видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 677711 від 18 серпня 2010 року на ім`я ОСОБА_1 .

Для складання документів, що посвідчують право позивача на користування земельними ділянками смуги відведення, в тому числі у

смт Брюховичі Львівської області, позивач 03 липня 2008 року уклав угоду із землевпорядною організацією приватне підприємство "Центр ринкових досліджень" (далі - ПП "Центр ринкових досліджень"). При виконанні завдання за договором використовується план смуги відведення

від 1962 року, погоджений із виконкомом ради трудящих Львівської міської ради.

З повідомлення ПП "Центр ринкових досліджень" від 02 жовтня 2013 року позивач дізнався, що складання відповідних правовстановлюючих документів неможливе, оскільки на частині смуги відведення виявлено перетин (накладання) земельної ділянки площею 0,1437 га, яка належить ОСОБА_1, площа перетинання становить 0,0490 га.

Вказувало, що рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність спірної земельної ділянки суперечить чинному законодавству та порушує права ПАТ "Укрзалізниця" на користування земельною ділянкою для обслуговування залізничного полотна та забезпечення безпеки руху, оскільки земельна ділянка знаходиться у смузі відведення залізниці.

ПАТ "Укрзалізниця" не погоджувало як проект відведення земельної ділянки, так і акт встановлення та узгодження зовнішніх меж землекористування в натурі, не надавала погодження на вилучення земельних ділянок.

На підставі викладеного ПАТ "Укрзалізниця"просило: визнати незаконним та скасувати пункт 1.1 рішення Брюховицької селищної ради Львівської області від 26 листопада 2009 року № 845; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_1 на підставі спірного пункту рішення.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 17 травня

2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 16 січня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що позивачем не надано документів, які б свідчили по наявність рішення щодо передачі йому в користування земель відповідно до смуги відведення 1962 року, тому безпідставним є посилання на те, що ПАТ "Укрзалізниця" є належним землекористувачем на підставі Плану смуги відведення Рудно-Підбірці 1962 року, оскільки вказаний план не містить відомостей про його затвердження органом місцевого самоврядування.

Вся необхідна технічна документація на спірну земельну ділянку була виготовлена ОСОБА_1, у ній відсутні будь-які дані про те, що ця земельна ділянка включає частину смуги відведення залізниці.

Апеляційний суд, погоджуючись із висновками суду першої інстанції, також зазначив, що відсутні дані Державного земельного кадастру про реєстрацію будь-яких речових прав (зокрема, про право постійного користування) на земельну ділянку під залізничною колією вздовж земельної ділянки, яка належить на праві власності ОСОБА_1, площею 0,1437 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 за Державним територіально-галузевим об`єднанням "Львівська залізниця" (далі -

ДТГО "Львівська залізниця"), Державною адміністрацією залізничного транспорту України, ПАТ "Укрзалізниця", Регіональною філією "Львівська залізниця" та іншими особами.

Зазначено, що задоволення позову в цій справі буде становити втручання у право ОСОБА_1 на землю.

Постановою Верховного Суду від 19 лютого 2020 року касаційну скаргу АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" задоволено частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 17 травня

2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області

від 16 січня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції, направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив із того, що судами не було враховано надані позивачем докази, не встановили правовий статус та належність земельної ділянки та з огляду на це, не з`ясували, чи мала Брюховицька селищна рада Львівської області законні повноваження розпоряджатися землями такої категорії, чи могли передаватися ці землі у приватну власність.

Також вказано, що суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшовши висновку про те, що Брюховицька селищна рада Львівської області мала усі необхідні повноваження щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою, не з`ясували, чи вилучалась вона у встановленому порядку у позивача.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили подані позивачем докази на підтвердження заявлених у справі вимог, не взяли до уваги, що землі, які відносяться до захисних смуг залізничної колії, за будь-яких умов не можуть передаватися у власність громадян для будівництва, оскільки це суперечить вимогам чинного законодавства та становить небезпеку як для людей, так і для експлуатації залізниці.

Також суд касаційної інстанції наголошував на тому, що суди попередніх інстанцій не попередили сторони про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, зокрема не попередили про необхідність призначення експертизи для встановлення дійсного перетину та розміру земельної ділянки ОСОБА_1, яка накладається на земельну ділянку, передану у користування позивачу.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 05 жовтня 2021 року позовні вимоги АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця" задоволено.

Визнано незаконним та скасовано пункт 1.1 рішення Брюховицької селищної ради від 26 листопада 2009 року № 845.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_1 на підставі пункту 1.1 рішення Брюховицької селищної ради від 26 листопада 2009 року № 845.

Стягнуто солідарно з Львівської міської ради, ОСОБА_1 на користь АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця судовий збір у розмірі 487,20 грн.

Судове рішення місцевого суду мотивовано тим, що земельна ділянка ОСОБА_1 передана Брюховицькою селищною радою у приватну власність частково за рахунок земель, які знаходились у правомірному користуванні АТ "Українська залізниця", без попереднього їх вилучення у встановленому законом порядку, з порушенням порядку узгодження меж із залізницею, як суміжним землекористувачем, тому суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Постановою Львівського апеляційного суду від 14 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 05 жовтня 2021 року в частині солідарного стягнення судового збору змінено, абзац 4 резолютивної частини рішення викладено в такій редакції:

"Стягнути в рівних частинах з Львівської міської ради та ОСОБА_1 на користь АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця" судовий збір у розмірі 487,20 грн, а саме по 243,60 грн з кожного".

В решті рішення залишено без змін.

Змінюючи рішення місцевого суду в частині стягнення судового збору, апеляційний суд виходив із того, що солідарне стягнення судових витрат законом не передбачено.

Залишаючи без змін рішення місцевого суду в іншій частині, апеляційний суд виходив із того, що воно ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У липні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 грудня 2022 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц, провадження № 14-552цс18, від 23 вересня 2020 року у справі № 450/1435/15-ц, провадження № 61-5259св19, від 04 серпня 2021 року у справі № 444/2295/18, провадження № 61?4204св21, від 10 серпня 2021 року у справі № 446/482/19, провадження № 61-17167св20, від 08 грудня 2021 року у справі № 466/6683/14, провадження № 61-12св21, від 20 листопада 2019 року у справі № 907/50/16, провадження № 12-122гс18, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.

При цьому із Плану смуги відведення лінії Рудно-Підбірці 1962 року вбачається, що такий є додатком до проекту № 197-Л, виконаного Дорожньою проектною конторою Південно-Західної залізниці Міністерства шляхів сполучення. Разом із тим, вказаний План не був і не є містобудівною документацією, а є проектною документацією, яка не була затверджена місцевою радою, тому так і залишився на стадії проекту.

Також вказує, що акт обстеження земельної ділянки від 07 травня 2014 року також не є доказом, який безсумнівно підтверджує перетин меж (накладення) земельних ділянок.

Зазначає, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки доводам відповідача про пропуск позивачем строків позовної давності.

Доводи особи, яка подала відзиви на касаційну скаргу

У вересні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця", у якому вказано, що оскаржувані заявником судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що залізнична колія "Рудно-Підбірці" була побудована у 1958 році.

Проектною організацією "Дорпроект" Південно-Західної залізниці

у 1962 році розроблено "План смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці" від 4 км + 850 м до 11 км + 106 м.

Між ДТГО "Львівська залізниця" та ПП "Центр ринкових досліджень"

03 липня 2008 року укладено договір, за змістом якого останнє зобов`язалося відповідно до технічного завдання виконати з дотриманням чинного законодавства роботи з надання інженерних послуг з інвентаризації землі та виготовлення державних актів на право постійного користування земельними ділянками ДТГО "Львівська залізниця" в місті Львові, загальною площею 400 га, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконані роботи.

З повідомлення ПП "Центр ринкових досліджень" від 02 жовтня 2013 року під час встановлення меж земельних ділянок на проміжку від 7 км до межі смт Брюховичі Львівської області на дільниці Рудно-Підбірці та на проміжку від 9 км до 10 км у напрямку від ст. Брюховичі до ст. Рава-Руська виникли накладання сторонніх користувачів на межу відведення. Усі накладання показано на планах геодезичної зйомки.

Згідно з актом обстеження земельної ділянки від 07 травня 2014 року, складеним ДТГО "Львівська залізниця", на 8 км + 850 м до 8 км 894 м з правої сторони перегону Рудно-Підбірці на відстані 24 м та 15 м від осі головної колії знаходиться сітка на залізних стовпчиках довжиною 49 м, на відстані 37 м знаходиться житловий будинок ОСОБА_1 орієнтовним розміром 19 м на 23 м.

Листом від 05 червня 2015 року Відділ Держземагентства у м. Львові повідомив, що станом на 01 січня 2015 року земельна ділянка площею 18,4350 га в смт Брюховичі Львівської області обліковується за Кам`янка-Бузькою дистанцією колії у землях залізничного транспорту (шифр

рядка 67) і занесена в графу 47- під залізницями.

Суди також встановили, що земельна ділянка на

АДРЕСА_1 була закріплена за ОСОБА_2 рішенням зборів уповноважених колгоспу "Іскра" від 15 лютого 1991 року.

В указаному рішенні зазначено, що ОСОБА_2 користувався цієї земельною ділянкою з 1956 року.

На підставі рішення Брюховицької селищної ради Львівської області

від 03 липня 2003 року № 172 та рішення Виконавчого комітету Брюховицької селищної ради Львівської області від 06 листопада 2003 року № 293 Відділом приміських земель м. Львова 05 квітня 2004 року

ОСОБА_2 видано державний акт на право приватної власності на вищевказану землю.

ОСОБА_2 26 грудня 2006 року подарував, а ОСОБА_1 отримала у дар земельну ділянку площею 0,1437 га на АДРЕСА_1 .

Рішенням Брюховицької селищної ради Львівської області від 25 грудня 2007 року дозволено ОСОБА_1 проектування робочого проекту індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_1 . Будівництво житлового будинку за вказаною адресою дозволено проводити після отримання державного акта на земельну ділянку зі зміною цільового призначення із земель для ведення особистого селянського господарства в землі для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Суди встановили, що пунктом 1.1 рішення Брюховицької селищної ради Львівської області від 26 листопада 2009 року затверджено містобудівне обґрунтування та проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки по зміні цільового призначення та змінено цільове призначення земельної ділянки площею 0,1437 га на АДРЕСА_1 із земель, які були надані для ведення особистого селянського господарства, на землі для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських споруд.

На підставі вказаного рішення Брюховицької селищної ради Львівської області 26 листопада 2009 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 677711 від 18 серпня 2010 року на ім`я ОСОБА_1 .

Згідно з листом відділу Держземагенства у м. Львові від 05 червня

2015 року спірна земельна ділянка у 2003 році відносилася до земель

смт Брюховичі Львівської області не наданих у власність та користування, категорія її була не визначена. Станом на 2007 рік і листопад 2009 року вказана земельна ділянка відносилася до земель сільськогосподарського призначення.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першою статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до пункту б частини четвертої статті 84 Земельного Кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі під державними залізницями, об`єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту.

Згідно із частиною першою, другою статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт" землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до ЗК України (2768-14) та Закону України "Про транспорт" (232/94-ВР) .

Частиною другою статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Згідно із частиною першою статті 11 Закону України "Про транспорт" землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із ЗК України (2768-14) , для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту.

До земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні і укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту. (частина перша статті 23 Закону України "Про транспорт").

Аналогічна правова норма міститься у статті 68 ЗК України.

Наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом.

Подібні висновки викладено в постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 3-305гс15, у постановах Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 909/277/16, від 14 березня 2019 року у справі № 918/1373/16, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/413/15-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 466/1058/15-ц та підтвердженні у постановах Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 466/6682/14-ц, від 13 січня 2021 року у справі № 715/2402/18, від 19 травня 2021 року у справі № 715/2081/18.

Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції виходив із того, що суди попередніх інстанцій не врахували подані позивачем докази, не встановили правовий статус та належність земельної ділянки та з огляду на це, не з`ясували, чи мала Брюховицька селищна рада Львівської області законні повноваження розпоряджатися землями такої категорії, чи могли передаватися ці землі у приватну власність.

При цьому касаційним судом також наголошено, що під час розгляду справи суди не попередили сторони про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, зокрема не попередили про необхідність призначення експертизи для встановлення дійсного перетину та розміру земельної ділянки ОСОБА_1, яка накладається на земельну ділянку, передану у користування позивачу.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідноіз частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства - без оформлення права користування, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) зазначила, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право позивачки порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які беззаперечно вказували б, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, ПАТ "Укрзалізниця" посилалась на те, що 07 травня 2014 року комісією під час обстеження земель залізниці встановлено, що на території смт Брюховичі в смузі відведення залізниці на 8 км + 850 м до 8 км 894 м з правої сторони перегону Рудно-Підбірці на відстані 24 м та 15 м від знаходиться сітка на залізних стовпчиках довжиною 49 м, на відстані 37 м знаходиться житловий будинок ОСОБА_1 орієнтовним розміром 19 м на 23 м, про що складено відповідний акт.

Разом із тим, акт обстеження земельної ділянки від 07 травня 2014 року не є доказом, який безсумнівно підтверджує перетин меж (накладення) земельних ділянок. Окрім цього, позивачем не надано жодних доказів, які підтверджують повноваження осіб, які виступали підписантами вказаного акта, та доказів, що такі є працівниками ВП "Кам`янка-Бузька дистанція колії", а їхні підписи не скріплені печаткою ВП "Кам`янка- Бузька дистанція колії".

При цьому із клопотанням про призначення експертизи у справі для підтвердження своїх позовних вимог АТ "Укрзалізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" до суду не зверталося. Хоча про наявність вказаного права наголошувалось у постанові Верховного Суду, якою направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції, тобто ПАТ "Укрзалізниця" достовірно було відомо про доцільність його реалізації з метою отримання належних та допустимих доказів на підтвердження факту накладення земельної ділянки.

При цьому сам по собі План смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці в адміністративних межах Львова від 4 км + 850 м до 11 км + 106 м, розробленим Проектною організацією "Дорпроект" Південно-Західної залізниці у 1962 року, на який посилається позивач, не підтверджує належним чином факту накладення земельної ділянки ОСОБА_1 на землі ПАТ "Українська залізниця".

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач також вказував, що оскаржуваним пунктом рішення селищної ради порушено право залізниці на землекористування у розмірах, визначених Планом смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці в адміністративних межах Львова від 4 км + 850 м до 11 км + 106 м, за яку залізниця здійснює сплату земельного податку, на підтвердження чого надано витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 30 січня 2013 року площею 18,75 га, та довідку про сплату земельного податку від 20 квітня 2014 року.

Разом із тим, вказані документи не підтверджують, що до складу земельної ділянки площею 18,75 га, за яку позивач вплачує земельний податок, входить площа спірної земельної ділянки 0,0490 га.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги АТ "Укрзалізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" не знайшли свого підтвердження, оскільки позивачем не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували порушення його прав чи охоронюваних законом інтересів, а саме накладення земельної ділянки, яка перебуває у власності ОСОБА_1, на земельну ділянку, яка перебуває у користуванні залізниці.

Схожих правових висновків про недоведеність позовних вимог АТ "Укрзалізниця" у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 17 листопада 2021 року у справі № 444/2195/18, від 24 листопада 2021 року у справі № 444/2305/18, від 17 лютого 2022 року у справі № 444/2192/18, від 03 травня 2022 року у справі № 444/1949/16-ц.

Суди попередніх інстанцій наведеного не врахували, а тому дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 05 жовтня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 червня 2022 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У позові акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" до Львівської міської ради, ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - головне управління Держгеокадастру м. Львова, про визнання незаконним та скасування рішення Брюховицької селищної ради, визнання недійсним державного акта відмовити.