341/767/21 Про захист прав споживача, визнання кредитного договору та договору іпотеки припиненим - 08.02.2023 Прийняття

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк"), як правонаступника публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", про захист прав споживача, визнання кредитного договору та договору іпотеки припиненим.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 10 травня 2007 року між ним та акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком, правонаступником якого згідно договору про відступлення права вимоги є АТ "Альфа-Банк", було укладено кредитний договір №344, за умовами якого позичальник отримав 39 600,00 дол США строком до 07 травня 2027 року на споживці цілі для ремонту та обслуговування житла.

11 травня 2007 року на забезпечення виконання кредитного зобов`язання укладено іпотечний договір, згідно якого кредитору передано в іпотеку домоволодіння в АДРЕСА_1, яке розташоване на земельній ділянці розміром 0,1000 га, яка призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Рішенням Галицького районного суду від 06 листопада 2014 року у справі

№ 341/2118/13-ц, яке набрало законної сили на підставі ухвали апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 липня 2017 року, з позивача на користь ПАТ "Альфа-Банк" стягнуто заборгованість за кредитним договором від 10 травня 2007 року № 344 у розмірі 332 957,22 грн.

Постановою приватного виконавця від 21 вересня 2021 року закінчено виконавче провадження у справі № 341/2118/13-ц у зв`язку з виконанням рішення Галицького районного суду від 06 листопада 2014 року.

Посилаючись на те, що зобов`язання за кредитним договором від 10 травня 2007 року № 344 виконані повністю, ОСОБА_1 просить визнати вказаний правочин припиненим; визнати іпотечний договір від 11 травня 2007 року припиненим; зняти обтяження з об`єктів нерухомого майна: будинковолодіння та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області

від 01 листопада 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що після пред`явлення до ОСОБА_1 вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України АТ "Альфа-Банк" втратив право нарахування процентів, пені чи інших штрафних санкцій саме за кредитом, тобто за правомірне користування ним. При цьому, рішенням Галицького районного суду від 06 листопада 2014 року у справі № 341/2118/13-ц підтверджено наявність у ОСОБА_1 простроченої до сплати суми заборгованості за кредитним договором, яку позичальник сплатив лише у вересні 2020 року. Тобто позивач користувався такою простроченою заборгованістю (кредитними коштами) неправомірно, за що передбачено відповідальність приписами частини другої статті 625 ЦК України та пунктом 6.5 кредитного договору у вигляді 12 % річних від простроченої суми.

Оскільки кредитний договір продовжує діяти до повного погашення зобов`язань за ним, прострочена заборгованість, підтверджена рішенням суду, була погашена лише у вересні 2020 року, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість доводів представника відповідача про відсутність підстав для визнання припиненим правовідношення за кредитним договором, оскільки ОСОБА_1 виконав не всі зобов`язання за ним, зокрема за пунктом 6.5.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанціїта додаткової постанови цього ж суду

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Галицького районного суду від 01 листопада 2021 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано кредитний договір від 10 травня 2007 № 344 (із змінами і доповненнями згідно договорів про внесення змін від 24 жовтня 2007 року

№ 1, від 23 лютого 2009 року № 2, від 01 лютого 2010 року № 3, від 16 березня 2011 року № 4, від 26 грудня 2011 року № 5), укладений між ОСОБА_1 та акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком, правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", припиненим.

Визнано іпотечний договір від 11 травня 2007 року№ 909, укладений між ОСОБА_1 та акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком, правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", посвідчений приватним нотаріусом Галицького районного нотаріального округу Коробчук М. В., припиненим.

Виключено з Державного реєстру іпотек запис від 24 жовтня 2007 року

№ 4937811 про реєстрацію іпотеки нерухомого майна: домоволодіння та земельну ділянку розміром 0,1000 га, кадастровий номер 2621210300:01:002:0152 призначеною для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої

в АДРЕСА_1, та домоволодіння АДРЕСА_1, номер РПВН: 323514, вчиненою приватним нотаріусом Коробчук М. В. на підставі договору іпотеки, від 11 травня 2007 року № 909, з врахуванням повідомлення про реєстрацію змін до іпотеки, від 24 жовтня 2007 року № 10-668 та договору про внесення змін № 1 до кредитного договору від 10 травня 2007 року № 334 та листа від 24 жовтня 2007 року

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Встановивши, що вимога кредитора задоволена шляхом примусового виконання у повному обсязі судового рішення про стягнення з відповідача на користь банку 332 957,22 грн відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) , апеляційний суд дійшов висновку, що зобов`язання за кредитним договором припинені шляхом його виконання, а тому, оскільки основне зобов`язання припинилися, наявні підстави для визнання припиненим договору іпотеки та задоволення позовних вимог

ОСОБА_1 про виключення з реєстру заборон відчуження вищевказаних домоволодіння та земельної ділянки.

Апеляційний суд відхилив доводи представника АТ "Альфа-Банк" про те, що пунктом 6.5 кредитного договору передбачено сплата заборгованості у вигляді 12 % річних від простроченої суми до повного виконання кредитного договору, яке позивач виконав лише у вересні 2020 року, оскільки право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України.

Додатковою постановою Івано-Франківського апеляційного суду

від 02 серпня 2022 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено.

Виключено з Державного реєстру іпотек запис від 11 травня 2007 року

№ 4937581 про реєстрацію іпотеки нерухомого майна - домоволодіння

в АДРЕСА_1, номер РПВН: 323514, вчиненого приватним нотаріусом Коробчук М. В. на підставі договору іпотеки,

від 11 травня 2007 року 909; запис від 11 травня 2007 року № 4937654 про реєстрацію іпотеки нерухомого майна - земельної ділянки розміром 0,1000 га, призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої в

АДРЕСА_1, кадастровий номер 2621210300:01:002:0152, вчиненого приватним нотаріусом Коробчук М. В. на підставі договору іпотеки,

від 11 травня 2007 року, № 909.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки постановою суду апеляційної інстанції від 17 лютого 2022 року не вирішено питання щодо позовної вимоги про зняття обтяження з об`єктів нерухомого майна: будинковолодіння запис № 4937581 від 11 травня 2007 року та земельної ділянки запис № 4937654 від 11 травня 2007 року, тому необхідно ухвалити додаткове рішення та виключити з Державного реєстру іпотек: запис № 4937581 від 11 травня 2007 року про реєстрацію іпотеки нерухомого майна - домоволодіння в АДРЕСА_1, номер РПВН: 323514, вчинений приватним нотаріусом Коробчук М. В. на підставі договору іпотеки, 909 від 11 травня 2007 року; запис № 4937654 від 11 травня

2007 року про реєстрацію іпотеки нерухомого майна - земельну ділянку розміром 0,1000 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану

в АДРЕСА_1, кадастровий номер 2621210300:01:002:0152, вчинений приватним нотаріусом Коробчук М. В. на підставі договору іпотеки, 909 від 11 травня 2007 року.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

У березні 2022 року АТ "Альфа-Банк" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 27 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У вересні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ "Альфа-Банк" на додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 серпня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ "Альфа-Банк" на додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 серпня 2022 року і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 січня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційні скарги

У касаційних скаргах АТ "Альфа-Банк", посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та додаткову постанову цього ж суду.

Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, провадження № 12-142гс19, від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16-ц, провадження № 14?88цс19,

від 18 березня 2019 року у справі № 695/3790/15-ц, провадження

№ 61-7769св18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, провадження № 12-80гс20, від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17, провадження № 12-173гс18, від 07 липня 2002 року у справі № 438/610/14-ц, провадження № 14-577цс19, від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16, провадження № 14-545цс19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження додаткової постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 05 березня 2019 року у справі № 5017/1987/2012, від 04 лютого 2020 року у справі

№ 912/1120/16, провадження № 12-142гс19, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційні скарги мотивовані тим, що апеляційний суд не врахував, що після набрання законної сили рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 06 листопада 2014 року, кредитор не втратив право нараховувати відсотки, визначені умовами договору, адже кредитним договором передбачено окремо відсотки за користування кредитом протягом погодженого сторонами строку та окремо понад встановлені договором строки кредитування. Тобто після 06 листопада 2014 року кредитор вправі був нараховувати відсотки на рівні 12% річних на всю суму простроченого кредиту, а також інфляційні та неустойку, що передбачено умовами основного зобов`язання, а тому виконання рішення суду не свідчить про повне та належне виконання основного зобов`язання.

Зазначав, що після виконання рішення суду заборгованість за кредитним договором станом на 23 вересня 2020 року становила 590 343,34 грн та 110 880,00 дол. США штрафу, тому позовна вимога про визнання кредитного та іпотечного договорів припиненими є необґрунтованою та безпідставною.

Суд апеляційної інстанції безпідставно застосував статтю 599 ЦК України та невірно тлумачив частину другу статті 625 ЦК України, оскільки відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Крім того, апеляційний суд не вірно протлумачив положення статті 17 Закону України "Про іпотеку", якою передбачено підстави припинення іпотеки, а тому позовна заява про визнання договорів припиненими не може бути задоволена, оскільки законом не передбачено такого способу захисту прав, тобто припиненим може бути зобов`язання (іпотека, грошове зобовязання за договором), а не договір кредиту та іпотеки.

Також судом апеляційної інстанції не враховано законодавчі зміни, внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" (340-20) , який набрав чинності з 16 січня 2020 року, до статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", тобто на час ухвалення оскаржуваної постанови, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не поданий.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі заяви-анкети позичальника на отримання кредиту від 10 травня 2007 року між акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) в особі керуючою філією "Відділення Промінвестбанку в м. Бурштині Івано-Франківської області" та

ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 344 із внесеними змінами (далі - кредитний договір).

Згідно з пунктом 2.2 кредитного договору за користування кредитом установлено процентну ставку в розмірі 10 % річних.

У пункті 6.5 кредитного договору передбачено, що у випадку порушення позичальником строку погашення одержаного ним кредиту, він сплачує проценти в розмірі 20% річних від простроченої суми згідно з частиною другою статті 625 ЦК України.

Договором про внесення змін № 2 від 23 лютого 2009 року до кредитного договору сторони внесли ряд змін, зокрема пункт 6.5 кредитного договору виклали в такій редакції: "У випадку порушення позичальником строку погашення одержаного ним кредиту, він сплачує проценти в розмірі 12% річних від простроченої суми".

У пункті 7.1 кредитного договору сторони погодили, що цей договір діє до повного повернення позичальником кредиту, сплати у повному обсязі процентів за користування ним та до повного виконання позичальником будь-яких інших грошових зобов`язань, прийнятих ним на себе згідно з умовами цього договору.

Крім того, між акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) та ОСОБА_1 11 травня 2007 року укладено іпотечний договір, зареєстрований в реєстрі під № 909, (далі - іпотечний договір).

Іпотечний договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору. Предметом іпотеки є будинковолодіння по

АДРЕСА_1, зокрема: земельна ділянка площею

0,1 га, житловий будинок площею 320,6 кв. м, літня кухня, гараж, стайня тощо.

На підставі іпотечного договору у Державному реєстрі речових прав зареєстровано заборону на вказане нерухоме майно.

17 грудня 2012 року між ПАТ "Альфа-Банк" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" укладено договір відступлення прав вимоги за кредитними договорами, укладеними між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та фізичними особами. Відповідно до вказаного договору ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" відступив ПАТ "Альфа-Банк" право вимоги, зокрема й за вказаним вище кредитним договором.

Рішенням Галицького районного суду від 06 листопада 2014 року у справі

№ 341/2118/13-ц, яке набрало законної сили на підставі ухвали апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 липня 2017 року, із ОСОБА_1 на користь ПАТ "Альфа-Банк" стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 332 957,22 грн.

Постановою приватного виконавця від 21 вересня 2021 року виконавче провадження з примусового виконання рішення Галицького районного суду від 06 листопада 2014 року закінчено у зв`язку з повним погашенням заборгованості в розмірі 332 957,22 грн.

26 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до відповідачів з повідомленням про виконання кредитного договору та клопотанням зняти обтяження на нерухоме майно.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга банка на постанову апеляційного суду підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга на додаткову постанову апеляційного суду - залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду у повній мірі не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з пунктами 3, 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

У статті 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси кредитора, як позивача, забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такі висновки щодо застосування вказаних норм права відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження

Відповідно до положень статей 546, 575 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою (зокрема іпотекою, як окремим видом застави), притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно із статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Виходячи з положень статті 572 ЦК України, статей 1, 33 Закону України "Про іпотеку" в силу іпотеки іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим законом.

Відповідно до приписів статей 2, 20, 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та статей 1, 7 Закону України "Про іпотеку" іпотека, як застава нерухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 ЦК України (435-15) , що виникає на підставі договору, є приватним забезпечувальним обтяженням, яке підлягає реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, визначеному Законом. Тобто інститут реєстрації спрямований на захист прав кредиторів від недобросовісної поведінки боржників та третіх осіб, в тому числі інших кредиторів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 593 ЦК України, статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.

Суд апеляційної інстанції, врахувавши правові висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постановах від 28 березня 2018 року у справі

№ 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі

№ 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що банк, пред`явивши позов до ОСОБА_1 про дострокове стягнення кредитної заборгованості, який було задоволено рішенням Галицького районного суду від 06 листопада 2014 року у справі № 341/2118/13-ц, що набрало законної сили та виконано ОСОБА_1, змінив строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором.

АТ "Альфа-Банк" вимоги до ОСОБА_1 відповідно до положень частини другої статті 625 ЦК України не заявляв, у зв`язку з чим апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач зобов`язання за кредитним договором від 10 травня 2007 року виконав, що підтверджується постановою приватного виконавця від 21 вересня 2021 року.

При цьому, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив доводи представника АТ "Альфа-Банк", що пунктом 6.5 кредитного договору передбачено сплата заборгованості у вигляді 12 % річних від простроченої суми до повного виконання кредитного договору, яке позивач виконав лише у вересні 2020 року, оскільки право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження

Оскільки основне зобов`язання позивача на кредитним договором припинено, тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про припинення іпотеки відповідно до положень Закону України "Про іпотеку" (898-15) .

Подібний висновок зроблено Верховним Судом у постановах від 23 вересня

2021 року у справі № 234/5464/20 (провадження № 61-3121св21) та

від 16 червня 2022 рокуу справі № 226/1487/21 (провадження

№ 61-20525св21).

Однак колегія суддів не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції в частині визнання припиненими кредитного договору та договору іпотеки з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов`язків. За змістом пункту 7 цієї статті окремим способом захисту є припинення правовідношення.

Встановлення факту припинення основного зобов`язання має своїм наслідком також й припинення додаткових (акцесорних) зобов`язань за договором іпотеки.

Виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов`язків сторін (статті 3, 12- 15, 20 ЦК України), Верховний Суд зробив висновок, що у разі невизнання кредитором права іпотекодавця на припинення зобов`язання, таке право підлягає захисту судом шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України.

Отже, право боржника та іпотекодавця підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання зобов`язання за кредитним договором таким, що припинено, чи іпотеки такою, що припинена, а не шляхом припинення договору кредиту чи іпотеки.

Наведений правовий висновок сформульовано Верховним Судом України у постанові від 04 лютого 2015 року у справі № 6-243цс14 та підтримано Верховним Судом в постанові від 18 вересня 2019 року у справі

№ 695/3790/15-ц і постанові від 02 жовтня 2019 року у справі

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 у прохальній частині позовної заяви просив суд визнати припиненими кредитний договір та іпотечний договір.

При цьому позивач на обґрунтування своїх вимог як фактичні підстави позову визначав те, що, оскільки основне зобов`язання за кредитним договором припинилося у зв`язку з його повним виконанням, тому і забезпечувальні зобов`язання за договором іпотеки, яким забезпечувалося виконання кредитного договору як основного зобов`язання, також є припиненими як похідні зобов`язання.

Оцінюючи правомірність та ефективність обраного способу захисту, Верховний Суд виходить із того, що договір, в першу чергу, є домовленістю сторін. Договір як документ - є оформленням цієї домовленості. Під договором також розуміється й правовідношення, що виникло на підставі цієї домовленості, змістом такого правового відношення є певні права та обов`язки сторін.

Зі змісту зазначених підстав позову є очевидним те, що позивач, звертаючись до суду, обґрунтовував свої вимоги припиненням саме зобов`язань за кредитним договором та припинення саме іпотеки за іпотечним договором, як правовідношень, тобто зобов`язань, а не самих договорів кредиту та іпотеки, як домовленості чи документа, тобто застосованої в іншому сенсі категорії "договір".

Тому належним способом захисту прав боржника та іпотекодавця є саме визнання зобов`язань за кредитним договором та іпотеки за іпотечним договором такими, що припинені, а не визнання припиненими кредитного договору та іпотечного договору, як вказав в резолютивній частині рішення суд апеляційної інстанції.

З огляду на вказане Верховний Суд вважає за необхідне змінити постанову апеляційного суду, зазначивши про те, що припиненими є зобов`язання за кредитним договором та іпотека, а не кредитний договір та іпотечний договір, що відповідає правомірному способу захисту порушених прав.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів дійшла висновку про зміну постанови апеляційного суду шляхом викладення резолютивної частини рішення в іншій редакції, а саме визнати припиненими зобовязання за кредитним договором від 10 травня 2007 року № 344 та визнати припиненою іпотеку за іпотечним договором від 11 травня 2007 року.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 обраний правомірний та ефективний спосіб захисту своїх прав та інтересів - визнання права (що включає в себе також відсутність права), тому зміна формулювання резолютивної частини рішення суду апеляційної інстанції не є зміною судом предмета позову, оскільки обраний позивачем спосіб захисту прав та інтересів залишається незмінним.

Некоректне, з точки зору лінгвістики, формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, оскільки надміру формалізований підхід щодо дослівного розуміння вимог позову, як реалізованого способу захисту, суперечить завданням цивільного судочинства, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом апеляційної інстанції повно, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що зобов`язання за кредитним договором припинилось у зв`язку із його повним виконанням, а іпотека припинилась у зв`язку з припиненням основного зобов`язання, проте помилково визнав припиненими кредитний договір та іпотечний договір, що не відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом України у постанові від 04 лютого 2015 року у справі № 6-243цс14, з яким погодився і Верховний Суд, застосувавши його у постанові від 18 вересня 2019 року у справі № 695/3790/15-ц (провадження № 61-7769св18), тому колегія суддів дійшла висновку про зміну оскаржуваного рішення, виклавши абзаци четвертий та п`ятий резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції в іншій редакції.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 14 липня

2021 року у справі № 186/1376/19 (провадження № 61-7428св20),

від 20 серпня 2021 року у справі № 149/2736/20 (провадження

№ 61-9025св21), від 02 жовтня 2019 року у справі 126/1056/15-ц (провадження № 61-34297св18), від 26 січня 2022 рокуу справі

№ 520/7281/15-ц (провадження № 61-7033св21), від 26 січня 2022 року у справі № 127/26402/20 (провадження № 61-12159св21).

Однак колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень в іншій частині.

Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційних скаргах.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції в частині скасування обтяжень іпотекою спірного нерухомого майна, оскільки такі вимоги є похідними від вимог про припинення іпотеки.

У зв`язку із тим, що припинення основного зобов`язання має наслідком і припинення іпотеки, то відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (частина друга статті 593 ЦК України, частина третя статті 17 Закону України "Про іпотеку").

Обмеження речових прав на нерухоме майно (обтяження нерухомого майна) - це обмеження або заборона розпорядження нерухомим майном, установлена відповідно до правочину (договору), закону або актів органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом (абзац п`ятий частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" у редакції, чинній на момент укладення іпотечного договору).

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Записи про державну реєстрацію обтяжень нерухомого майна, а також іпотеки за належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором є перешкодами у реалізації власником права розпорядження відповідним майном.

Відповідний правовий висновок викладений у пункті 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16-ц (провадження № 14-88цс19).

У постанові Верховного Суду від 30 березня 2022 рокуу справі № 608/1296/19 (провадження № 61-8577св20) зроблено висновок про те, що "…суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про виключення відповідних записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, оскільки належне виконання основного зобов`язання припиняє іпотеку й обтяження нерухомого майна, що є предметом іпотеки.".

При цьому, враховуючи, що оскільки постановою суду апеляційної інстанції від 17 лютого 2022 року не вирішено питання щодо позовної вимоги про зняття обтяження з об`єктів нерухомого майна: будинковолодіння запис № 4937581 від 11 травня 2007 року та земельної ділянки запис № 4937654 від 11 травня 2007 року, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про ухвалення додаткового рішення та виключення з Державного реєстру іпотек: запис № 4937581 від 11 травня 2007 року про реєстрацію іпотеки нерухомого майна - домоволодіння в АДРЕСА_1, номер РПВН: 323514, вчиненого приватним нотаріусом Коробчук М. В. на підставі договору іпотеки, 909 від 11 травня 2007 року; запис № 4937654 від 11 травня 2007 року про реєстрацію іпотеки нерухомого майна - земельну ділянку розміром 0,1000 га, призначеною для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої в АДРЕСА_1, кадастровий номер 2621210300:01:002:0152, вчиненого приватним нотаріусом Коробчук М. В. на підставі договору іпотеки, 909 від 11 травня 2007 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частинами першою, третьою та четвертою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені апеляційним судом повно, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що зобовязання за кредитним договором припинилось у зв`язку з його повним виконанням, а іпотека припинилася у зв`язку з припиненням основного зобов`язання, проте помилково визнав припиненими кредитний договір та договір, тому колегія суддів дійшла висновку про зміну оскаржуваного рішення, виклавши абзац четвертий та п`ятий резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції в іншій редакції. В іншій частині постанова апеляційного суду та додаткова постанова цього ж суду підлягає залишенню без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд змінює постанову суду апеляційної інстанцій, але виключно в редакції викладення резолютивної частини, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства "Альфа-Банк" на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17 лютого 2022 рокузмінити, виклавши абзаци четвертий та п`ятий резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції в такій редакції:

"Визнати припиненим зобов`язання за кредитним договором від 10 травня 2007 року № 344 (зі змінами і доповненнями згідно договорів про внесення змін №1 від 24 жовтня 2007 року, №2 від 23 лютого 2009 року, №3

від 01 лютого 2010 року, №4 від 16 березня 2011 року, №5 від 26 грудня

2011 року), укладеним між ОСОБА_1 та акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком, правонаступником якого є акціонерне товариство "Альфа-Банк"".

"Визнати припиненою іпотеку за іпотечним договором від 11 травня

2007 року, укладеним між ОСОБА_1 та акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком, правонаступником якого є акціонерне товариство "Альфа-Банк", посвідченим приватним нотаріусом Галицького районного нотаріального округу Коробчук М. В. № 909".