509/5152/18 Про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою - 08.02.2023 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Виробничого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Баварія" на заочне рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 березня 2019 року у складі судді Бочарова А. І. та постанову Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виробничого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Баварія" (далі - ВК "ЖБК "Баварія") та голови цього кооперативу Сердюка О. А. про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Позов мотивував тим, що він є власником земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначив, що право приватної власності на зазначену земельну ділянку набув унаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки у вставленому Законом України "Про іпотеку" (898-15) порядку.

Послався на те, що відповідачі самовільно встановили паркан, розмістили на цій земельній ділянці будку з охоронцями і вчиняють протиправні дії з обмеження його права володіння та користування належною йому земельною ділянкою.

Просив усунути перешкоди у користуванні належною йому земельною ділянкою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 5123782000:02:004:0304, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), шляхом зобов`язання ВК "ЖБК "Баварія" та голови цього кооперативу ОСОБА_2 звільнити зазначену земельну ділянку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням від 07 березня 2019 року Овідіопольський районний суд Одеської області позов задовольнив.

Усунув ОСОБА_1 перешкоди у користуванні належною йому земельною ділянкою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 5123782000:02:004:0304, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), шляхом зобов`язання ВК "ЖБК "Баварія" та ОСОБА_2 звільнити зазначену земельну ділянку.

Задовольняючи позов місцевий суд виходив із доведеності позовних вимог.

Ухвалою від 08 травня 2019 року Овідіопольський районний суд Одеської області залишив без задоволення заяву ВК "ЖБК "Баварія" про перегляд заочного рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 березня 2019 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

На рішення місцевого суду ВК "ЖБК "Баварія" подало апеляційну скаргу.

Одеський апеляційний суд постановою від 21 квітня 2020 року апеляційну скаргу ВК "ЖБК "Баварія" залишив без задоволення.

Заочне рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 березня 2019 року - залишив без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що при вирішенні справи місцевий суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами та застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи, надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам. Доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростовують.

Зазначив, що доводи апеляційної скарги голови ВК "ЖБК "Баварія" прямо вказують на те, що на цей час спірна земельна ділянка, яка належить ОСОБА_1, розташована під забудовою багатоквартирними будинками.

Забудовниками є члени кооперативу в особі ВК "ЖБК "Баварія", які охороняють житловий будинок, розташований на спірній земельній ділянці, від протиправних дій з боку третіх осіб.

Дійшов висновку про те, що викладені у апеляційній скарзі факти свідчать про те, що відповідачі чинять ОСОБА_1, який є власником спірної земельної ділянки, перешкоди у користуванні належним позивачу нерухомим майном.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2021 року до Верховного Суду, ВК "ЖБК "Баварія", посилаючись неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції, а справу направити на новий розгляд до місцевого суду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 29 березня 2021 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 331, 391 ЦК України у подібних правовідносинах та частини перша та третя статті 411 ЦПК України.

У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу ВК "ЖБК "Баварія"мотивував тим, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, зокрема, не встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Зазначив. що із справи слідує, що 28 лютого 2007 року Акціонерний банк "Порто-Франко" (далі АБ - "Порто-Франко", ПАТ АБ "Порто-Франко") та ОСОБА_3 уклали кредитний договір № 488/1-07, відповідно до умов якого останній отримав кредит на придбання нерухомості.

Надалі, 29 квітня 2016 року ПАТ АБ "Порто-Франко" і Товариство з обмеженою відповідальністю "Альянс Фінанс" (далі - ТОВ "Альянс Фінанс") уклали договір про відступлення права вимоги № 14, зокрема і вимоги за іпотечними договорами від 28 лютого 2007 року (іпотекодавець - ОСОБА_4, боржник - ОСОБА_3 ), від 13 липня 2007 року (іпотекодавець - ОСОБА_5, боржник - ОСОБА_3 ).

Послався на те, що ТОВ "Альянс Фінанс" та ОСОБА_1 04 травня 2016 року уклали договір про відступлення права вимоги, предметом якого є відступлення права вимоги, що належить первісному кредитору за всіма зобов`язаннями, в тих обсягах, і на тих умовах, які існували на момент переходу цих прав (до укладання цього договору), що виникли за кредитним договором від 11 липня 2007 року № 1740/2-07, іпотечним договором від 13 липня 2007 року, кредитним договором від 28 лютого 2007 року № 488/1-07, іпотечним договором від 28 лютого 2007 року.

Земельна ділянка на АДРЕСА_1 розташована під забудовою багатоквартирними будинками.

Зазначив, що забудовниками є члени кооперативу в особі ВК "ЖБК "Баварія". Будинок на зазначеній земельній ділянці належить ВК "ЖБК "Баварія" (дозвіл на початок будівельних робіт надано 24 березня 2011 року).

Державний реєстратор незаконно ОСОБА_6 29 вересня 2016 року оформила право власності на незавершене будівництво, 70 % готовності, об`єкт житлової нерухомості (будинок розташований на двох земельних ділянках з кадастровими номерами 5123782000:02:004:0304 та 5123782000:02:004:0305) за адресою: АДРЕСА_1 .

Власниками земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1, з кадастровим номером - 5123782000:02:004:0304 є ОСОБА_1, а ОСОБА_7 - 5123782000:02:004:0305.

Вважає, що ОСОБА_1 став власником земельної ділянки, будучи обізнаним, про те, що на цій земельній ділянці, з 2009 року збудований та введений в експлуатацію багатоквартирний житловий будинок.

Зазначив, що у ВК "ЖБК "Баварія" виникло право власності на новостворене нерухоме майно на підставі Декларації про готовність об`єкта будівництва до експлуатації, ще за довго до того, як позивач отримав у власність земельну ділянку.

Послався на те, що суди попередніх інстанцій зазначені обставини у сукупності не дослідили та не дали їм належної правової оцінки.

Крім того, заявник зазначив, що висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права, а саме статтей 331, 391 ЦК України, у подібних правовідносинах - відсутній.

Зазначив, що місцевий суд необґрунтовано відхилив клопотання представника ВК "ЖБК "Баварія" про відкладення розгляду справи, провів заочний розгляд справи, що позбавило можливості кооператив скористатися своїми процесуальними правами, тобто порушив принцип змагальності судового процесу.

На думку заявника, суди прийняли рішення лише на підставі матеріалів та доказів наданих позивачем, що свідчить про неповне з`ясування обставин справи та ухвалення рішення, яке не ґрунтується на вимогах закону.

Лист, якій надав позивач на підтвердження заявлених позовних вимог, складений у 2017 році, проте, місцевий суд не встановив чи актуальна інформація, яка міститься у ньому на час прийняття рішення - 07 березня 2019 року.

Вважає, що у цьому листі міститься інформація про охорону будівництва, що ніяк не підтверджує та не доводить факт перешкоджання у користуванні земельною ділянкою позивачеві.

Зазначив, що позивач не довів факт порушення його прав та наявність перешкод у користуванні земельною ділянкою, проте, суди попередніх інстанцій проігнорували викладені факти недоведеності порушеного права позивачем.

На думку заявника, висновок судів попередніх інстанцій щодо встановлення паркану та вчинення протиправних дій відповідачем є необґрунтованим, оскільки жодного доказу на підтвердження існування паркану та порушення прав позивача до суду не надано.

Зазначив, що на прилеглій земельній ділянці, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, є паркан, зведений ще у 2008 році.

Також щодо ОСОБА_1 триває кримінальне провадження по обвинуваченню його у скоєнні шахрайських дій, в особливо великому розмірі, пов`язаних з оформленням речових прав на земельну ділянку та об`єкт будівництва за адресою: АДРЕСА_1 .

На думку заявника, місцевий суд, усупереч частині третьої статті 53 ЦПК України, не залучив до участі у справі ОСОБА_7, який є співвласником будинку та суміжної земельної ділянки.

Розгляд заяв та клопотань

У січні 2023 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження.

Заяву ОСОБА_1 мотивував тим, що підставою для відкриття касаційного провадження у справі є пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 331, 391 ЦК України у подібних правовідносинах, частини перша та третя статті 411 ЦПК України.

Разом з тим, ані суд першої інстанції, ані суд апеляційної інстанції не керувались статтею 331 ЦК України ухвалюючи оскаржені рішення.

Проведений ним швидкий аналіз судових рішень Єдиного реєстру судових рішень свідчить про наявність чисельної кількості застосування статті 391 ЦК України у подібних правовідносинах, зокрема у справах № 509/5043/17, № 487/10132/14-ц, № 487/10128/14-ц.

Таким чином, враховуючи наявність висновків Верховного Суду щодо застосування статті 391 ЦК України у подібних правовідносинах, з огляду на пункт 4 частини першої статті 396 ЦПК України, вважає, що касаційне провадження підлягає закриттю.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.

Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) звернула увагу на те, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У справі, яка переглядається, з позовом звернувся новий власник земельної ділянки до особи, яка набула у порядку, визначеному статтею 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно - багатоквартирний житловий будинок, частково побудований на цій земельній ділянці, про усунення перешкод шляхом звільнення такої земельної ділянки.

Верховний Суд у справі № 509/5043/17 (провадження № 61-5662св20) переглядав оскаржені судові рішення у спорі між фізичними особами про усунення перешкод у здійсненні права власності та зобов`язання вчинити певні дії.

На відміну від справи, яка переглядається, у цій справі спір виник щодо поділу співвласників майна. Відповідач чинив позивачці перешкоди у здійсненні права власності на нерухоме майно, а саме: змінив на воротах і дверях жилих та нежилих приміщень замки; не допускає позивача до території та приміщень; без відома та згоди позивачки замовив та отримав технічні паспорти на окремі об`єкти нерухомості.

Велика Палата Верховного Суду переглядала оскаржені судові рішення у справах № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19) за позовом прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави до міської ради, відповідачів про визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішення міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки.

Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 396 ЦПК України, так як висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2020 року у справі № 509/5043/17 (провадження № 61-5662св20), у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц(провадження № 14-364цс19) у правовідносинах, які не є подібними зі справою, яка переглядається.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 30517902 від 19 липня 2016 року, прийнятого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І. М., є власником земельної ділянки розташованої за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 5123782000:02:004:0304, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Із листа Овідіопольського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області від 19 червня 2017 року № 48/К536 вбачається, що будівництво в АДРЕСА_1, охороняється членами ВК "ЖБК "Баварія", а також за договором - поліцією охорони.

Апеляційний суд із доводів апеляційної скарги голови ВК "ЖБК "Баварія" встановив, що на даний час земельна ділянка на АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1, знаходиться під забудовою багатоквартирними будинками.

Забудовниками є члени кооперативу в особі ВК "ЖБК "Баварія", які охороняють житловий будинок, розташований на земельній ділянці на АДРЕСА_1, від протиправних дій з боку третіх осіб.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 331, 391 ЦК України у подібних правовідносинах та частини перша та третя статті 411 ЦПК України.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Щодо підстав касаційного оскарження

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначив відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 331, 391 ЦК України у подібних правовідносинах.

Під час аналізу Єдиного державного реєстру судових рішень не виявилося за можливе виявити правові висновки Верховного Суду щодо вимог нового власника земельної ділянки до особи, яка набула у порядку, визначеному статтею 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно - багатоквартирний житловий будинок, частково побудований на цій земельній ділянці, про усунення перешкод шляхом звільнення такої земельної ділянки.

Отже цей довід касаційної скарги частково знайшов підтвердження у справі.

Розглядаючи цивільну справу суд повинен, насамперед, визначити вид спірних правовідносин між сторонами, обрати норму права, що їх регулює та правильно застосувати її.

У своєму позові ОСОБА_1 зазначив, що йому перешкоджають у користуванні його земельною ділянкою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ВК "ЖБК "Баварія" та голова цього кооперативу Сердюк О.А.

На підтвердження надав лист Овідіопольського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області від 19 червня 2017 року № 48/К536 вбачається, що будівництво в АДРЕСА_1, охороняється членами ВК "ЖБК "Баварія", а також за договором - поліцією охорони.

Із справи відомо, що земельна ділянка на АДРЕСА_1 знаходиться під забудовою багатоквартирними будинками.

Забудовниками є члени кооперативу в особі ВК "ЖБК "Баварія", яким Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області надала у березні 2011 року дозвіл на виконання будівельних робіт.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 (v018p710-04) (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Положення статті першої Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) захищають традиційну концепцію власності, що включає у себе як рухоме і нерухоме майно, так і майнові права.

Також концепція права власності, як свідчить усталена практика Європейського суду, поширюється на "законні сподівання".

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно із частиною 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Стаття 319 ЦК України передбачає що, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Стаття 386 ЦК України встановлює, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

За змістом пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства належать, зокрема, розумність, справедливість, добросовісність. Отже, приписи цивільного законодавства треба тлумачити так, щоби його застосування на практиці зумовлювало справедливі та розумні наслідки для учасників цивільного обороту.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм.

Із справи відомо, що ОСОБА_1 став власником земельної ділянки, на якій, з 2009 року частково будувався, споруджений та у 2014 році введений в експлуатацію багатоквартирний житловий будинок.

Тобто за розумній обачності позивач,на час набуття права власності на земельну ділянку, не міг не знати та не усвідомлювати наявність обтяжень і обмежень у користуванні цією земельною ділянкою, пов`язаних із наявністю на ней багатоквартирного будинку.

З огляду на статтю 331 ЦК України особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Зокрема, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

З огляду на частину першу статті 395 ЦК України одним із видів речових прав на чуже майно є суперфіцій (право забудови земельної ділянки).

Отже у ВК "ЖБК "Баварія" виникли законні очікування щодо охорони права власності на новостворене майно та право користування чужою земельною ділянкою під забудову (суперфіцій), ще до того, як позивач набув у власність земельну ділянку на прилюдних торгах.

Відповідно до статті 396 ЦК України, особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Отже предметом перегляду у справі є конфлікт інтересів нового власника земельної ділянки і власника новоствореного нерухомого майна, побудованого на цієї земельної ділянці, а їх правовідносини регулюються главою 34 Цивільного Кодексу України (435-15) .

Стаття 416 Цивільного Кодексу України визначає підстави припинення права користування земельною ділянкою для забудови.

Так, право користування земельною ділянкою для забудови припиняється у разі:

1) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача;

2) спливу строку права користування;

3) відмови землекористувача від права користування;

4) невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд.

Будь яких визначених цією статтею підстав припинення права користування земельною ділянкою для забудови та звільнення земельної ділянки позов у справі не містить.

Крім того, згідно із статтею 417 ЦК України, уразі припинення права користування земельною ділянкою, на якій була споруджена будівля (споруда), власник земельної ділянки та власник цієї будівлі (споруди) визначають правові наслідки такого припинення.

У разі недосягнення домовленості між ними власник земельної ділянки має право вимагати від власника будівлі (споруди) її знесення та приведення земельної ділянки до стану, в якому вона була до надання її у користування.

Якщо знесення будівлі (споруди), що розміщена на земельній ділянці, заборонено законом (житлові будинки, пам`ятки культурної спадщини тощо) або є недоцільним у зв`язку з явним перевищенням вартості будівлі (споруди) порівняно з вартістю земельної ділянки, суд може з урахуванням підстав припинення права користування земельною ділянкою постановити рішення про викуп власником будівлі (споруди) земельної ділянки, на якій вона розміщена, або про викуп власником земельної ділянки будівлі (споруди), або визначити умови користування земельною ділянкою власником будівлі (споруди) на новий строк.

Будь яких пропозицій щодо правових наслідків припинення права користування земельною ділянкою у розумінні статті 417 ЦК Українипозовна заява також не містить.

Усталена судова практика Європейського Суду з прав людини визначила три критерії оцінки балансу інтересів та втручання у право особи, а саме: законність, пропорційність та необхідність у демократичному суспільстві.

Принцип пропорційності, сформований Європейським судом з прав людини, означає дотримання "справедливого балансу", враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Оцінюючи баланс інтересів сторін у справі Верховний Суд, зокрема, виходить із критеріїв трискладового тесту.

Із справи відомо, що пред`являючи позов ОСОБА_1 просив усунути перешкоди у користуванні належною йому земельною ділянкою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 5123782000:02:004:0304, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), шляхом зобов`язання ВК "ЖБК "Баварія" та голови цього кооперативу ОСОБА_2 звільнити зазначену земельну ділянку.

Баланс інтересів між позивачем та відповідачем врегульовано Главою 32 ЦК України (435-15) , отже, втручання у право власності власника відповідає принципу законності.

Верховний Суд вважає, що вимога позивача про звільнення земельної ділянки від багатоквартирного будинку не узгоджується із задекларованими принципами пропорційності та не є необхідною у демократичному суспільстві.

З огляду на частини третю і четверту статті 13 Цивільного Кодексу, при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

За таких обставин заявлені позивачем вимоги не ґрунтуються на законі та з засадами розумності, добросовісності і справедливості не узгоджуються, а висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог є помилковим.

Склад учасників цієї справи (сторін у судовому процесі) сформовано відповідно до сторін існуючого спору.

Судові рішення ні в мотивувальній, ні в резолютивній частинах не встановлюють прав та обов`язків ОСОБА_7, який є співвласником будинку та суміжної земельної ділянки, тому доводи касаційної скарги про незалучення його до участі у справі є необґрунтованими.

Крім того, Верховний Суд, вирішуючи колізію інтересів між позивачем та відповідачем у цій справі вважає за необхідне зазначити, що ефективне вирішення спору можливе шляхом встановлення сервітуту.

Відповідно до статті 402 ЦК України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки або особою, яка використовує земельну ділянку на праві емфітевзису, суперфіцію.

Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, однак суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

Щодо судових витрат

Згідно з частинами першою, тринадцятою статі 141 ЦПК України (1618-15) судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.