Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, за участю третьої особи - Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області, про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2016 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Старостіна В. В., суддів: Рєзнікової С. С., Бегунца А. О.,

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувсь до суду з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), за участю третьої особи - Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області (далі - УМВС України в Сумській області), в якому просив:

визнати протиправним та скасувати наказ МВС України від 06 листопада 2015 року № 2381 о/с "По особовому складу" в частині звільнення полковника міліції ОСОБА_1 заступника начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області - начальника міліції громадської безпеки, з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України.

поновити ОСОБА_1 з 07 листопада 2015 року на службі в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника УМВС України в Сумській області - начальника міліції громадської безпеки.

В мотивування позову зазначає, що з квітня 1993 року він проходив службу в органах внутрішніх справ на посадах середнього та старшого начальницького складу, а з 13 жовтня 2010 року, маючи спеціальне звання полковника міліції, призначений на посаду заступника начальника УМВС України в Сумській області - начальника міліції громадської безпеки, з якої його було звільнено наказом УМВС України в Сумській області від 03 листопада 2014 року.

Позивач вказує, що оскаржив зазначений наказ до суду та на виконання рішення суду наказом МВС України від 05 листопада 2015 року його було поновлено на посаді.

Однак, 06 листопада 2015 року УМВС України в Сумській області видано наказ № 2381 о/с, яким ОСОБА_1 звільнено з 06 листопада 2015 року з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за пунктом 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (114-91-п) (далі - Положення № 114), через скорочення штатів.

Позивач вказує, що УМВС України в Сумській області, звільняючи за скороченням штатів, не вчинено заходів для забезпечення працевлаштування на службі в органах внутрішніх справ України при скороченні штатів, яке відбулось внаслідок ліквідації одного органу внутрішніх справ та створення іншого органу, не з'ясував намір позивача подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ та не було запропоновано, а ні аналогічну посаду, а ні нижчу, ніж ту, на якій він проходив службу.

Вважаючи дії УМВС України в Сумській області незаконними, ОСОБА_1 з метою захисту своїх прав звернувсь до суду з вимогою про скасування наказу щодо його звільнення.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року позовні вимоги задоволено.

Скасовано наказ МВС України від 06 листопада 2015 року № 2381 о/с "По особовому складу" в частині звільнення полковника міліції ОСОБА_1 заступника начальника УМВС України в Сумській області - начальника міліції громадської безпеки, з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України.

Поновлено ОСОБА_1 з 07 листопада 2015 року на службі в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника УМВС України в Сумській області - начальника міліції громадської безпеки.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 16 травня 2016 року постанову Сумського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року скасував та прийняв нову, якою в позові відмовлено.

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України (2747-15) ), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України (2747-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Свою касаційну скаргу мотивує тим, що його взагалі не попередили про звільнення, не надали скористатися його переважним правом залишитися на службі, оскільки він визнаний учасником бойових дій за безпосередню особисту участь в АТО, має постійний та безперервний стаж служби, високу кваліфікацію та 21 серпня 2014 року йому було вручено орден "Данила Галицького" на підставі Указу Президента України № 660/2014 року (660/2014) , а також йому не надали можливості продовжити службу в поліції.

Водночас УМВС України в Сумській області в своїх запереченнях вказує на безпідставність касаційної скарги і просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1, починаючи з 1993 року проходив службу в органах внутрішніх справ України, а з 13 жовтня 2010 року обіймав посаду заступника начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області - начальника міліції громадської безпеки.

На підставі наказу МВС України від 27 жовтня 2014 року № 2239 о/с наказом УМВС України в Сумській області від 03 листопада 2014 року № 327 о/с ОСОБА_1 звільнено із займаної посади у запас Збройних Сил України за пунктом 64 "г" Положення № 114.

На виконання постанови Сумського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2015 року у справі № 818/3277/14 наказом МВС України від 05 листопада 2015 року № 2292 о/с скасовано наказ МВС України від 27 жовтня 2014 року № 2239 о/с в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ та поновлено полковника міліції ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області - начальника міліції громадської безпеки.

Відповідно до наказу МВС України від 06 листопада 2015 року № 2381 о/с "По особовому складу" згідно з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено, з 06 листопада 2015 року у запас Збройних Сил України за пунктом 64 "г" Положення № 114 (114-91-п) (через скорочення штатів) полковника міліції ОСОБА_1 заступника начальника Управління МВС України в Сумській області - начальника міліції громадської безпеки.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про недотримання УМВС в Сумській області процедури звільнення, яка встановлена Положенням № 114 (114-91-п) , яке не втратило сили та є спеціальним законодавством, що регулює спірні правовідносини. Зокрема, не було з'ясовано можливості використання позивача для подальшого проходження служби та не запропоновано жодної посади для подальшого проходження служби.

Харківський апеляційний адміністративний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, виходив з того, що позивачем не було надано заяву або рапорт на проходження подальшої служби в поліції, що не дає йому право бути працівником новоствореного органу, а відтак, звільняючи ОСОБА_1 з посади та з органів внутрішніх справ через скорочення штатів, відповідач правомірно керувався приписами Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) .

Верховний Суд в цілому погоджується із висновками суду першої інстанції, а рішення суду апеляційної інстанції вважає помилковим, виходячи з такого.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки регулюється Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-XII "Про міліцію" (565-12) , в редакції чинній на момент виникнення правовідносин.

Так, відповідно до статті 18 вказаного Закону, порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням № 114 (114-91-п) , згідно з пунктом 8 якого дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема у зв'язку зі скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.

За приписами пункту 64 "г" Положення № 114 (114-91-п) особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Водночас, на момент розгляду цієї справи Закон України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ "Про міліцію" (565-12) втратив чинність та вступив у дію Закон України від 02 липня 2015 року № 580-VІІІ "Про Національну поліцію" (580-19) .

Відповідно до пункту 1 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) , останній набирає чинності через три місяці з дня наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI "Прикінцеві та Перехідні положення" цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; 2) частини сьомої статті 15 та частини п'ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року. Закон України "Про Національну поліцію" (580-19) опублікований в газеті Голос України 06 серпня 2015 року за № 141-142, набрав чинності 07 листопада 2015 року.

Враховуючи викладене, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17- 18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону набирають чинності з 07 серпня 2015 року.

Згідно з пунктом 8 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) , з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

За правилом встановленим пунктом 9 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Пунктом 10 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) обумовлено, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

З матеріалів справ вбачається, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника УМВС України в Сумській області - начальника міліції громадської безпеки.

Проте, в період з 03 листопада 2014 року по 05 листопада 2015 року ОСОБА_1 був звільнений із займаної посади.

Таким чином, позивач в зазначений період не перебував у трудових відносинах з МВС України, а відтак був позбавлений можливості подати заяву (рапорт) про подальше перебування на посадах в органах внутрішніх справ до 06 листопада 2015 року.

Зазначені обставини підтверджуються наказом МВС України від 27 жовтня 2014 року № 2239 о/с про звільнення позивача із займаної посади, постановою Сумського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2015 року у справі № 818/3277/14, які містяться в матеріалах справи.

Так, на виконання вказаної постанови Сумського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2015 року скасовано наказ МВС України від 27 жовтня 2014 року № 2239 о/с в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ та поновлено позивача на посаді.

З матеріалів справи вбачається, що наказ МВС України від 05 листопада 2015 року про поновлення позивача на посаді був направлений поштою 06 листопада 2015 року.

Про існування наведеного наказу позивач дізнався 14 листопада 2015 року, тобто після спливу строку встановленого Законом України "Про Національну поліцію" (580-19) , а відтак був позбавлений права на подання заяви (рапорт) щодо продовження служби в органах внутрішніх справ.

Отже, враховуючи вказані обставини, суд першої інстанції цілком правомірно задовольнив позовні вимоги.

Харківський апеляційний адміністративний суд, неправильно застосувавши норми матеріального права, помилково скасував рішення суду першої інстанції.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на викладене, постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2016 року підлягає скасуванню, а постанова Сумського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року - залишенню в силі.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, суд

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2016 року скасувати.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.