818/1003/16 Про визнання протиправними дії Прокуратури області при розгляді заяви і скарги та ненадання на них обґрунтованої відповіді, а також зобов'язання Прокуратури області повторно розглянути скаргу та надати на неї обґрунтовану відповідь - 18.04.2018 Прийняття

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сумського окружного адміністративного суду, прийняту 22 вересня 2016 року у складі головуючого судді Соколова В.М., та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду, прийняту 14 листопада 2016 року у складі колегії суддів: головуючого - Бегунца А.О., суддів: Старостіна В.В., Рєзнікової С.С.,

У серпні 2016 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Прокуратури Сумської області (далі також - відповідач) в якому з просив:

визнати протиправними дії Прокуратури Сумської області при розгляді його заяви № 201 і скарги № 217 та ненадання на них обґрунтованої відповіді, а також просив зобов'язати Прокуратуру Сумської області повторно розглянути його скаргу № 217 та надати обґрунтовану відповідь на неї.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він звертався до органів прокуратури із запитами про надання інформації стосовно проведеного несанкціонованого обшуку помешкання ОСОБА_2 в с. Будилка Лебединського району Сумської області. Однак, на вказані запити не надано необхідну позивачу інформацію, на яку, за думкою ОСОБА_1, він має право у відповідності до законодавства.

Сумський окружний адміністративний суд постановою від 22 вересня 2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовив повністю.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 14 листопада 2016 року постанову Сумського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року скасував в частині відмови у повторному розгляді скарги ОСОБА_1 від 15 липня 2016 року № 217.

Прийняв в цій частині нову постанову, якою зобов'язав прокуратуру Сумської області в межах своїх повноважень вчинити дії щодо належного розгляду скарги ОСОБА_1 від 15 липня 2016 року № 217 та надання обґрунтованої відповіді.

В іншій частині постанову Сумського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року по справі №818/1003/16 - залишив без змін.

Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Прокуратури Сумської області на користь ОСОБА_1 компенсацію за відрив від звичайних занять в розмірі 98 (дев'яносто вісім) гривень 87 копійок.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій були винесені з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки судів не відповідають обставинам справи, просив скасувати їх рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача надав заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначає, що касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки скаржник не наводить належних підстав для того, щоб вважати, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального та процесуального права. Тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів без змін.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII (2147а-19) (далі - КАС України (2747-15) ) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З матеріалів справи вбачається, що 24 червня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Лебединського відділу Роменської місцевої прокуратури із заявою № 201, в якій повідомив про те, що у 2012-2014 роках в помешканні жителя с. Будилка ОСОБА_2 Лебединська міліція чи прокуратура безпідставно та незаконно проводила несанкціонований обшук, шукали зброю, позивач просив назвати прізвища і звання осіб, які проводили обшук, а також особу, яка санкціонувала цей обшук.

Роменська місцева прокуратура листом від 2 липня 2016 року № 102-4552 надала відповідь, що заява залишена без розгляду, оскільки позивач звернувся в інтересах ОСОБА_2 без належного оформленого представництва на це останнім.

Не отримавши запитувану інформацію, позивач звернувся до Прокуратури Сумської області із скаргою від 15 липня 2016 року № 217, в якій просив надати детальну інформацію про незаконні дії міліції, прокуратури чи суду по відношенню до громадянина ОСОБА_2

У скарзі ОСОБА_1 наголосив, що його цікавить інформація про те, чи вчиняли правоохоронні органи або суд вказане правопорушення, чи правопорушення не було, та чи був якимось чином причетний до цього випадку Будильський сільський голова ОСОБА_4, а також зазначив, що згідно інформаційного законодавства України інформація про правопорушення є відкритою та повинна надаватись громадянам на їх запит.

Керівником Роменської місцевої прокуратури листом від 8 серпня 2016 року № 94-1006 вих-16 надана відповідь, що скарга розглянута, повторно було роз'яснено, що позивачем всупереч частини четвертої та п'ятої статті 16 Закону України "Про звернення громадян" подана скарга в інтересах ОСОБА_2 без належного оформленого уповноваження на це останнім.

Позивач не погодився із вказаними діями відповідача та звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, виходив з того, що на заяву №201 і скаргу №217 ОСОБА_1 відповідачем надано відповіді у відповідності до вимог чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції, частково погодився з таким висновком суду першої інстанції, що потягло за собою часткове скасування рішення та прийняття нового.

Так суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скарга позивача № 217 по суті не розглянута, перевірка фактів правопорушень, викладених в ній, не проведена, передбачених чинним законодавством дій щодо цього не вчинено, а тому необхідно відновити права позивача шляхом зобов'язання відповідача в межах своїх повноважень вжити дії щодо належного розгляду скарги ОСОБА_1 та надання обґрунтованої відповіді.

Верховний Суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції та зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про звернення громадян" громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно з частинами першою та третьою статті 15 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

Як вбачається з відповідей наданих Роменською місцевою прокуратурою в них містяться лише посилання на відсутність повноважень, однак не з'ясовано чи мали місце незаконні обшуки з боку правоохоронних органів і причетність до цього Будильського сільського голови ОСОБА_4

Отже, заява ОСОБА_1 від 24 червня 2016 року № 201 та скарга від 15 липня 2016 року № 217 по суті не розглянуті, позивачу лише роз'яснено право звернення в інтересах ОСОБА_2 у разі оформлення належного уповноваження.

Перевірка фактів правопорушень викладених в зверненнях ОСОБА_1 не проведена, передбачених чинним законодавством дій щодо цього не вчинено, про що останньому не надана відповідь.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині ненадання обґрунтованої відповіді на скаргу позивача № 217, а тому права позивача мають бути відновлені шляхом зобов'язання Прокуратури Сумської області в межах своїх повноважень вжити дії щодо належного розгляду скарги ОСОБА_1 від 15 липня 2016 року № 217 та надання обґрунтованої відповіді.

Щодо вимоги позивача про визнання протиправними дій Прокуратури Сумської області відносно направлення скарги ОСОБА_1 № 217 для подальшого розгляду до Роменської місцевої прокуратури, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

Згідно зі статтею 17 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру", в редакції Закону від 02 липня 2015 року №578-VIII (578-19) , передбачено, що для прокурорів, керівників та заступників керівників підрозділів місцевої прокуратури, якою є Роменська місцева прокуратура, прокурором вищого рівня є керівник місцевої прокуратури.

Відповідно до частини другої п.7.3. Регламенту Прокуратури Сумської області, затвердженого наказом прокурора Сумської області від 30 квітня 2015 року за №67, визначено, що звернення громадян та юридичних осіб, які надійшли до прокуратури області вперше і за ними не приймалися рішення керівниками місцевих прокуратур (первинні звернення) та в яких порушуються питання, що належать до компетенції органів прокуратури, працівниками відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів надсилаються до підпорядкованих прокуратур для вирішення.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у прокуратурі Сумської області приймаються до провадження звернення, за результатами перевірки яких прийнято рішення керівником місцевої прокуратури.

Оскільки керівником Роменської місцевої прокуратури позивачу надано лише відповідь з посиланням на відсутність у нього повноважень звертатись в інтересах ОСОБА_2, однак не з'ясовано чи мали місце незаконні обшуки з боку правоохоронних органів і причетність до цього Будильського сільського голови ОСОБА_4, тобто перевірка викладених в скарзі обставин не проводилась і відповідне рішення не приймалось, то скарга ОСОБА_1 від 15 липня 2016 року № 217 була спрямована для вирішення керівнику Роменської місцевої прокуратури згідно з вищезазначеними нормами законодавства України.

Отже, протиправних дій Прокуратури Сумської області при направленні скарги ОСОБА_1 для подальшого її розгляду судами не встановлено.

Протиправних дій Прокуратури Сумської області при розгляді заяви позивача № 201 від 24 червня 2016 року, також не встановлено, оскільки зазначена заява була скерована до Лебедівського відділу прокуратури м. Лебедин, а не до Прокуратури Сумської області, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України ( КАС України (2747-15) діючого на час розгляду справи судом касаційної інстанції), яка повністю кореспондується із частиною шостою статті 94 ( КАС України (2747-15) в його редакції чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною першою вказаної статті якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього кодексу, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що судовий збір позивачем при поданні позовної заяви не сплачувався.

Таким чином, підстави для стягнення з позивача та відповідача судового збору відсутні.

Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача компенсації за відрив від звичайних занять колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 135 КАС України стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її законному представнику сплачуються іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно до розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати.

Тому судом апеляційної інстанції правильно визначено розмір компенсації за відрив від звичайних занять, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати та з урахуванням часу участі у судових засіданнях, а саме - 197,73 гривень.

Разом з тим відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволені позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладені положення, на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме компенсація за відрив від звичайних занять в розмірі 98 гривень 87 копійок (197,73 грн/2).

Щодо вимог про компенсацію добових витрат у сумі 90 гривень, Верховний Суд погоджується в цій частині з висновком суду апеляційної інстанції, що у задоволенні вказаних вимог слід відмовити з огляду на незначну відстань між місцем проживання позивача та місцезнаходженням суду, а також на участь у судових засіданнях протягом нетривалого часу.

З приводу вимоги про стягнення витрат на проїзд позивача до суду у сумі 184,07 гривень, Верховний Суд також погоджується з висновком суду апеляційної інстанції що ці витрати відшкодуванню не підлягають, оскільки з наданих позивачем квитків неможливо встановити особу, яка їх придбала, тому й неможливо зробити висновок про те, що ці квитки придбавалися саме для прибуття позивача у відповідні судові засідання.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків суду та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 242, 243, 341, 345, 349, 350, 355 - 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року в її не скасованій частині та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року у цій справі залишити без змін.