185/5681/18 Про стягнення боргу за договором позики - 26.10.2022 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2020 року в складі судді Бондаренко В. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року в складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про стягнення боргу за договором позики.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що 15 листопада 2013 року її чоловік ОСОБА_1 передав у борг ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 149 000,00 грн зі строком повернення до 01 листопада 2014 року, про що складено договір позики грошей, посвідчений приватним нотаріусом Павлоградського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кримським Е. В. та зареєстрований у реєстрі за № 1329.

За умовами договору повернення позики повинно відбуватися щомісячно, у рівних частках у розмірі 13 545,00 грн. У разі несвоєчасного повернення коштів позичальником нараховується пеня в розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення.

На забезпечення виконання зобов`язання за договором позики грошей, 15 листопада 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_1 прийняв в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 . Договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Павлоградського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кримським Е. В. та зареєстрований у реєстрі за № 1330.

21 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про внесення змін та доповнень до договору позики грошей від 15 листопада 2013 року, відповідно до якого строк виконання зобов`язання було продовжено до 01 листопада 2015 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік ОСОБА_1 помер.

Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_1 є вона, та їх дочка ОСОБА_3, яка у встановлений законом шестимісячний строк подала заяву до нотаріальної контори про відмову від спадщини.

Відповідачка у строк, указаний в договорі позики, кошти не повернула, чим порушила взяті на себе договірні зобов`язання.

До неї, як до спадкоємиці ОСОБА_1, перейшло право вимоги за договором позики від 15 листопада 2013 року.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідачки на її користь суму боргу за договором позики грошей від 15 листопада 2013 року в розмірі 149 000,00 грн; заборгованість за пенею в розмірі 543 850,00 грн; суму інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання в розмірі 45 892,00 грн; три відсотки річних від простроченої суми в розмірі 11 547,50 грн, а всього 750 298,00 грн.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики грошей від 15 листопада 2013 року в розмірі 149 000,00 грн; заборгованість за пенею в розмірі 149 000,00 грн; суму інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання в розмірі 45 892,00 грн; три відсотки річних від простроченої суми в розмірі 11 547,50 грн, а всього стягнуто 355 439,50 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що оскільки ОСОБА_1 є спадкоємицею першої черги за законом після померлого чоловіка ОСОБА_1, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, до неї перейшло право вимоги за договором позики грошей від 15 листопада 2013 року, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Відповідачкою розмір заборгованості за договором позики грошей не спростований, не доведено відсутність заборгованості перед позивачем. При цьому судом першої інстанції відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України зменшено розмір пені з 543 850,00 грн до 149 000,00 грн.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

23 лютого 2022 року ОСОБА_2, засобами поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року у вказаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

У касаційній скарзі заявниця посилається на пункт 1 частини другої

статті 389 ЦПК України та зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні висновки щодо застосування статті 1230 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 159/1061/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 753/20246/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 327/370/16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17.

При цьому зауважує, що стаття 1230 ЦК України передбачає, що до спадкоємця переходить право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві у договірних зобов`язаннях. До спадкоємця переходить право на стягнення неустойки (штрафу, пені) у зв`язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов`язків, яка була присуджена судом спадкодавцеві за життя.

Верховний Суд при вирішенні спорів щодо стягнення спадкоємцями неустойки з боржника спадкодавця неодноразово зазначав, що положення статей 1218 та 1230 ЦК України співвідносяться між собою як загальне та спеціальне. Частина друга статті 1230 ЦК України є спеціальною нормою, яка передбачає виникнення права на стягнення неустойки на користь спадкоємця лише тоді, якщо вона присуджена спадкодавцю за його життя.

Ухвалюючи оскаржувані судові рішення суди передніх інстанцій не врахували, що будь-яких судових рішень, ухвалених на користь позикодавця ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідачки невиплачених сум, неустойки, відшкодування шкоди в договірних зобов`язаннях позивачкою суду не надано.

Нараховані позивачкою відповідно до умов договору позики грошей від 15 листопада 2013 року інфляційні втрати за прострочення виконання зобов`язань та три відсотки річних від простроченої суми не підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача у зв`язку з відсутністю між сторонами договірних зобов`язань. Стаття 625 ЦК України, на яку посилається позивачка, регулює зобов`язальні правовідносини, тобто поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, тобто лише наявність між сторонами договірних зобов`язань дає позивачці право нараховувати суми відповідно до статті 625 ЦК України.

Звернення позивачки до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики не може вважатися належним способом захисту порушеного права спадкоємця, оскільки правовідносини між кредитором ОСОБА_1 та позичальником ОСОБА_2 припинилися у зв`язку зі смертю позикодавця, а його спадкоємці, в цьому випадку - позивачка у справі, стороною такого договору не була, а тому до неї не перейшли майнові права спадкодавця. На правовідносини між спадкоємцями та позичальником не поширюються норми закону, які регулюють загальні наслідки невиконання стороною договірних зобов`язань, зокрема право на пред`явлення в судовому порядку вимоги про стягнення заборгованості за договором позики.

Згідно з частиною другою статті 608 ЦК України зобов`язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов`язаним з особою кредитора.

Ухвалюючи оскаржувані рішення суди безпідставно не застосували положення статей 608, 631, 1219, та 1230 ЦК України (435-15) .

Інші учасники справи правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу не скористалися

Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У липні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що 15 листопада 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики грошей, посвідчений приватним нотаріусом Павлоградського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кримським Е. В. та зареєстрований у реєстрі за номером № 1329 (том 1, а.с. 243).

За умовами договору ОСОБА_1 передав у борг ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 149 000,00 грн, що на день укладання договору за курсом Національного банку України еквівалентно 18 648 доларів США, зі строком повернення до 01 листопада 2014 року.

За умовами пункту 2.2 договору повернення позики повинно відбуватися щомісячно і в рівних частках у розмірі 13 545,00 грн. Останній платіж із повернення позики повинен відбутися не пізніше 01 листопада 2014 року.

За договором позики грошові кошти передаються позичальником не пізніше 20 числа кожного календарного місяця готівкою позикодавцю, про що останній видає позичальнику власноручно, у вільній формі, написаний документ про отримання відповідної суми (пункт 2.2 договору). В разі несвоєчасного повернення коштів позичальником, нараховується пеня в розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення (пункт 2.3 договору).

На забезпечення виконання зобов`язання за договором позики грошей, 15 листопада 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_1 прийняв в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 (том 1, а. с.11-13). Договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Павлоградського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кримським Е. В. та зареєстрований у реєстрі за номером № 1330.

21 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про внесення змін та доповнень до договору позики грошей від 15 листопада 2013 року, відповідно до якого пункт 4 договору "Строки платежу" викладено у новій редакції. Договір посвідчений приватним нотаріусом Павлоградського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кримським Е. В., зареєстрований в реєстрі за номером № 1065 (том 1, а. с. 245). Також 21 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір про внесення змін та доповнень до договору позики грошей від 15 листопада 2013 року, відповідно до якого строки виконання зобов`язання продовжено до 01 листопада 2015 року. Договір посвідчений приватним нотаріусом Павлоградського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кримським Е. В. та зареєстрований у реєстрі за номером № 1066 (том 1, а. с. 244).

ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_1 помер (том 1, а. с. 26).

У матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_2 повернула ОСОБА_1 (за його життя) кошти за договором позики від 15 листопада 2013 року чи щомісячно і в рівних частках здійснювала платежі у розмірі 13 545,00 грн. Такі обставини також не встановлені судами.

Згідно із спадковою справою № 226/2016, заведеної Першою павлоградською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області після смерті ОСОБА_1, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, вбачається, що спадкоємицями після смерті спадкодавця є його дочка ОСОБА_3, яка відмовилася від спадщини, та його дружина - ОСОБА_1 (том 1, а. с. 57, 62).

31 березня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Першої павлоградської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області із заявою про прийняття спадщини за законом після ОСОБА_1, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Державним нотаріусом Першої павлоградської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Шкицькою Ю. А. відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_1, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки в договорі іпотеки від 15 листопада 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Павлоградського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кримським Е. В., реєстровий № 1330, відсутній пункт, згідно з яким у разі смерті іпотекодержателя його майнові права переходять до спадкоємців.

У постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії державним нотаріусом Першої павлоградської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Шкицькою Ю. А. зазначено, що ОСОБА_1 згідно з вимогами статті 1268 ЦК України вважається такою, що спадщину прийняла, подала до нотаріальної контори відповідну заяву про прийняття спадщини і до шести місяців не заявила про відмову від прийняття спадщини.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди дійшли висновку, що до позивачки як спадкоємиці ОСОБА_1 (позикодавця за договором позики) перейшло право вимоги як на суму позики, так і на штрафні санкції, передбачені умовами договору та частиною другою статті 625 ЦК України.

Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з наведеними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на такі міркування.

Згідно з частиною першою статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

За вимогами ЦК України (435-15) склад спадщини має певні особливості: у порядку спадкування переходять лише ті права та обов`язки спадкодавця, що належали йому на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті; права та обов`язки спадкодавця переходять до правонаступників як єдине ціле з урахуванням усіх забезпечувань та обтяжень.

Відповідно до статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті і немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не установлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, якщо вони нерозривно пов`язані з його особою й у зв`язку з цим не можуть бути виконані іншою особою.

Частиною другою статті 1230 ЦК України передбачено, що до спадкоємця переходить право на стягнення неустойки (штрафу, пені) у зв`язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов`язків, яка була присуджена судом спадкодавцеві за його життя.

При застосуванні буквального тлумачення частини першої статті 1230 ЦК України можливий висновок, що спадкоємці набуватимуть лише право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві у договірних зобов`язаннях. Однак це не в повній мірі відповідало би нормам статей 608, 1218, 1219 ЦК України, та суперечило б принципу справедливості, інакше в нерівному становищі опинялися спадкоємці кредитора-учасника договірного зобов`язання та спадкоємці кредитора-учасника недоговірного зобов`язання. Тому основним критерієм, при включенні таких прав до складу спадщини, повинно бути встановлено чи є право нерозривно пов`язаним із особою кредитора.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2020 року у справі № 662/541/15-ц (провадження № 61-44995св18).

Як установлено судами та не заперечувалося відповідачкою 15 листопада 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики грошей, згідно з умовами якого, з урахуванням внесених змін та доповнень, строк його дії закінчився 01 листопада 2015 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 позикодавець ОСОБА_1 помер.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1, як спадкоємиця ОСОБА_1 (позикодавця за договором позики), посилаючись на невиконання відповідачкою взятих на себе зобов`язань за договором позики, просила стягнути з неї на свою користь суму позики в розмірі 149 000,00 грн, пеню, нараховану за період із 11 липня 2017 року по 11 липня 2018 року (за рік до звернення до суду з позовом) у розмірі 543 850,00 грн, а також три відсотка річних та інфляційні втрати за період із 01 листопада 2015 року (закінчення строку дії договору) до 01 серпня 2018 року.

Тобто, крім суми позики, яка належала спадкодавцю ОСОБА_1 (позикодавцю за договором позики) за життя та не припинилася внаслідок його смерті, позивачка також просила стягнути з відповідачки на свою користь штрафні санкції за невиконання грошових зобов`язань, нараховані вже після смерті спадкодавця, а отже, суми, які не були присуджені спадкодавцеві за його життя, тобто які не входять до складу спадщини.

У матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_2 повернула ОСОБА_1 (за його життя) кошти за договором позики від 15 листопада 2013 року чи повернула їх частину, сплачуючи щомісячними платежами в рівних частках у розмірі 13 545,00 грн за умовами договору позики. При цьому ОСОБА_1, померлому ІНФОРМАЦІЯ_1, за життя не були присуджені штрафні санкції у зв`язку з невиконанням боржником обов`язків за договором позики.

Встановивши, що за життя спадкодавця йому не були присуджені штрафні санкції у зв`язку з невиконанням боржницею обов`язків за договором позики, суди попередніх інстанцій внаслідок незастосування положень частини другої статті 1230 ЦК України, на які посилалася відповідачка, як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді, дійшли помилкових висновків про наявність у позивачки, як спадкоємиці позикодавця ОСОБА_1, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, правових підстав для стягнення з відповідачки, як боржниці за договором позики, штрафних санкцій за невиконання грошових зобов`язань, передбачених умовами договору (пеня) та частиною другою статті 625 ЦК України (три відсотка річних та інфляційні втрати).

Виходячи з наведеного, Верховний Суд, з урахуванням доводів касаційної скарги, які частково знайшли підтвердження під час перегляду справи в касаційному порядку, доходить висновку, що оскаржувані судові рішення в частині стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог.

Такий висновок узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 186/1767/16-ц (провадження № 61-33180св18) та від 02 жовтня 2019 року у справі № 327/370/16 (провадження № 61-13293св18), на яку також посилається заявниця у касаційній скарзі.

Що стосується вирішення позовних вимог про стягнення суми позики, то установивши, що у зв`язку зі смертю позикодавця належні йому за договором позики грошові кошти в розмірі 149 000,00 грн перейшли до його спадкоємиці (позивачки у справі), яка у встановленому законом порядку прийняла спадщину, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення вказаних вимог. Грошові кошти у визначеному розмірі як сума позики за договором належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і належали йому за його життя. Зазначений розмір боргу відповідачкою не спростований.

Доводи касаційної скарги про те, що зобов`язання позичальника за договором позики припинилися у зв`язку зі смертю позикодавця не заслуговують на увагу, оскільки положеннями статті 1230 ЦК України чітко передбачено право спадкоємця на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві у договірних зобов`язаннях.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої та третьої статті 412 ЦПК України, суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те, що судами першої та апеляційної інстанцій повно встановлено обставини у справі, але неправильно застосовані норми матеріального права (не застосовано закон, який підлягав застосуванню), колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково, а оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат

З огляду на те, що суд касаційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги та скасування судових рішень у частині вирішення позовних вимог про стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, то згідно із підпунктом "б" частини першої статті 416 ЦПК України є підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанції.

За підпунктом "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається з висновку про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до положень частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За правилами частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача;у разі відмови в позові - на позивача;у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Позивачка у позовній заяві просила стягнути з відповідачкисуму боргу за договором позики грошей від 15 листопада 2013 року в розмірі 149 000,00 грн; заборгованість за пенею в розмірі 543 850,00 грн; суму інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання в розмірі 45 892,00 грн; три відсотки річних від простроченої суми в розмірі 11 547,50 грн, а всього 750 298,00 грн.

Верховний Суд дійшов висновку про відмову у стягненні з відповідачки штрафних санкцій та задоволення позову на суму 149 000,00 грн, тобто задовольнив позов фактично на 20 % (149 000 грн / 750 298,00 *100 %).

З матеріалів справи видно, що позивачка оплатила позовну заяву судовим збором у розмірі 7 502,98 грн. Судом першої інстанції позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено частково, стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 554, 39 грн у рахунок сплаченого судового збору.

Виходячи з того, що Верховним Судом позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено частково (на 20 % від заявлених вимог) з відповідачки на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір у розмірі 710,88 грн (3 554,39 грн / 5 = 710,88 грн).

ОСОБА_2 за подання апеляційної скарги сплатила 11 254,47 грн, тому відшкодуванню з позивачки ОСОБА_1 на користь відповідачки підлягає 9 003,57 грн (11 254,47 грн - 20 % = 9 003, 57 грн).

ОСОБА_2 за подання касаційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 15 005,80 грн, тому відшкодуванню з позивачки ОСОБА_1 на користь відповідачки підлягає 12 004,64 грн (15 005,80 - 20% = 12 004,64 грн).

Отже, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 710,88 грн судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції, а з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 - 21 008,21 грн (9 003,57 грн + 12 004,64 грн) судового збору за розгляд справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Таким чином шляхом взаємного зарахування сум судових витрат, які підлягають стягненню з кожного учасника справи, на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 20 297,33 грн (21 008,21 грн - 710,88 грн).

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені, трьох відсотків річних, інфляційних втрат та судових витрат скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат відмовити.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення суми позики залишити без змін.