503/387/15-ц Про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою - 07.09.2022 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Кресюном Василем Андрійовичем, на рішення Кодимського районного суду Одеської області від 20 січня 2016 року в складі судді Сопільняка О. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 10 червня 2021 року в складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я., в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Кодимська міська рада, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що йому на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 03 червня 2014 року належить земельна ділянка з кадастровим номером 5122510100:02:003:0350, площею 0,0072 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (далі - земельна ділянка). Вказана земельна ділянка надана позивачеві рішенням Кодимської міської ради для будівництва та обслуговування належного йому гаража.

Однак, частину належної позивачеві земельної ділянки використовує відповідач ОСОБА_2, створюючи позивачеві перешкоди.

Посилаючи на те, що на звернення позивача відповідач не реагує, просив суд задовольнити позов та усунути йому створені відповідачем перешкоди у вільному використанні належної йому земельної ділянки, шляхом зобов`язання відповідача звільнити належну позивачеві земельну ділянку.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Кодимського районного суду від 20 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 17 березня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що при вирішенні питання про виділення земельної ділянки позивачеві Кодимською міською радою була допущена помилка в частині визначення розміру земельної ділянки, що було визнано представником Кодимської міської ради у судовому засіданні. Тому з боку відповідача ОСОБА_2 будь-яких порушень правил використання належної йому земельної ділянки чи правил добросусідства не допущено.

Ухвалою Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 17 березня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи ухвалу апеляційного суду, касаційний суд виходив з того, що: апеляційний суд взагалі не перевірив як доводів апеляційної скарги, так і законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції; не навів ніяких мотивів ухваленого ним судового рішення та обставин, які б спростовували доводи скарги про те, що спірна земельна ділянка знаходиться у власності позивача, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно; що його право власності в установленому законом порядку не оспорено.

Під час нового розгляду постановою Одеського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Кодимського районного суду Одеської області від 20 січня 2016 року змінено, викладено мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що зі схеми фактичних меж та меж згідно відомостей правовстановлюючих документів земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вбачається, що фактичні межі земельних ділянок ОСОБА_2 та будівлі ОСОБА_1 не перетинаються, що свідчить про наявність недоліків при здійсненні оформлення сторонами правовстановлюючих документів на земельні ділянки, однак такі на час вирішення спору не визнані недійсними. Також апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 не довів ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, що має місце самовільне захоплення відповідачем земельної ділянки з тильної сторони гаража на відстані 4 м. В матеріалах справи відсутні відомості щодо площі захоплення цієї земельної ділянки, її розташування, координати та конфігурація, що свідчила б про захоплення такої ділянки відповідачем.

Постановою Верховного Суду від 12 серпня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи постанову апеляційного суду, касаційний суд виходив з того, що судом апеляційної інстанції не було надано оцінки висновку комплексної судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 29 листопада 2018 року № 18-4499/4500/6398?6401 у взаємозв`язку із іншими доказами, які містяться у матеріалах справи, апеляційний суд не вказав про відхилення експертного висновку з тих чи інших міркувань та не зазначив, яким доказам, наявним у справі, він суперечить.

Під час нового розгляду постановою Одеського апеляційного суду від 10 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Кодимського районного суду Одеської області від 20 січня 2016 року змінено в частині обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, викладено мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що його право порушене відповідачем, а також доказів, які б беззаперечно вказували на те, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивача, де проходить її межа, чи порушена межа земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста.

Колегія суддів не прийняла до уваги висновок експертів комплексної судової земельно-технічної експертизи та експертів з питань землеустрою від 29 листопада 2018 року № 17-4499/4500/6398-6401, оскільки на схемах розміщення земельних ділянок містяться суттєві розбіжності, а саме:

- схема земельної ділянки ОСОБА_2, яка знаходиться у технічному звіті, зйомку якої провів ФОП " ОСОБА_3" у 2018 році, не співпадає з схемою земельної ділянки ОСОБА_2 та каталогом координат межових знаків, відображених на схемі, відповідно до який проведено судову експертизу;

- відповідно до пункту 1.1 експертом досліджувалась копія технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки (на місцевості) ОСОБА_1 для будівництва індивідуальних гаражів за адресою: АДРЕСА_1 (в межах населеного пункту), на час 07 березня 2014 року, тобто до того як за заявою ФОП ОСОБА_4 були внесені зміни про координати поворотних точок меж земельної ділянки з кадастровим номером 5122510100:02:003:0350 станом на 10 липня 2016 року з прив`язкою до системи координат СК-63.

Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі

У липні 2021 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє представник Кресюн В. А., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Кодимського районного суду Одеської області від 20 січня 2016 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 червня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 12 червня 2019 року в справі № 916/1986/18, від 31 липня 2020 року в справі № 301/2534/16, від 12 серпня 2020 року в справі № 503/387/15, від 19 жовтня 2020 року в справі № 686/10181/17; у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 12 серпня 2018 року в справі № 2-3007/11, від 25 червня 2019 року в справі № 911 /2701/17, від 20 березня 2019 року в справі № 514/1571/14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що спірна земельна ділянка знаходиться у власності позивача, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, його право в установленому законом порядку не оспорено.

Суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив висновок комплексної судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 29 листопада 2018 року щодо невідповідності земельної ділянки позивача правовстановлюючим документам, оскільки площа земельної ділянки менша площі, указаної у правовстановлюючих документах, і така невідповідність виникла внаслідок накладення меж земельної ділянки відповідача на межі земельної ділянки позивача. Відповідач не звертався до суду з позовом про визнання недійсним рішення міської ради про передачу позивачу земельної ділянки у приватну власність. Апеляційний суд не вказав, що зміна поворотних точок відбулась на підставі заяв ФОП ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які не мають жодного відношення до права власності позивача на земельну ділянку, площею 0,0072 кв. м і які у незаконний спосіб позбавили ОСОБА_1 права власності на 12 кв. м земельної ділянки, оскільки не мали права писати заяви без погодження з позивачем.

Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували вже встановлені факти, які не підлягають доказуванню відповідно до вимог статті 61 ЦПК України, а саме:

- рішення Кодимської міської ради Одеської області від 30 квітня 2014 року № 1191-VІ, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передано ОСОБА_1 безоплатно у власність спірну земельну ділянку для будівництва індивідуального гаража площею 0,0072 га;

- державний акт про право власності на спірну земельну ділянку, яким за ОСОБА_1 визнано право власності на вказану земельну ділянку;

- ухвалу Колимського районного суду Одеської області від 20 жовтня 2015 року, якою ОСОБА_2 відмовлено в поновлені строку для звернення до адміністративного суду з позовом про визнання недійсним рішення Кодимської міської ради Одеської області від 30 квітня 2014 року № 1191-VІ;

- договір купівлі-продажу житлового будинку від 20 квітня 2006 року, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_2, в якому вказано що житловий будинок розташований на земельній ділянці, розміром 1 166,2 кв. м.

- довідку-характеристику з БТІ, надану приватним нотаріусом Налдіною М. М. до суду, на підставі якої вона посвідчувала договір купівлі-продажу вказаного будинку, та відповідно до якої площа земельної ділянки відповідача - 1 166,2 кв. м, а не 1 204 кв. м, як вказано в Технічному паспорті на житловий будинок.

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди попередніх інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін оскаржувані рішення.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи з Кодимського районного суду Одеської області.

Справа надійшла до Верховного Cуду у жовтні 2021 року.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником гаража № НОМЕР_1, розташованого на АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 11).

ОСОБА_1 25 лютого 2014 року звернувся до державного кадастрового реєстратора Відділу у Кодимському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з заявою про державну реєстрацію спірної земельної ділянки загальною площею 0,0072 га на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для будівництва індивідуальних гаражів.

Державним реєстратором 07 березня 2014 року здійснено державну реєстрацію вказаної земельної ділянки та присвоєно кадастровий номер 5122510100:02:003:0350.

30 квітня 2014 року рішенням Кодимської міської ради Одеської області затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передано ОСОБА_1 безоплатно у власність спірну земельну ділянку площею 0,0072 га з кадастровим номером 5122510100:02:003:0350 (т. 1 а. с. 20).

03 червня 2014 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на зазначену земельну ділянку (т. 1 а. с. 12).

На підставі договору купівлі-продажу від 20 квітня 2006 року та Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 15 травня 2006 року № 10645093 ОСОБА_2 є власником домоволодіння АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 39-42).

Рішенням Кодимської міської ради від 30 травня 1997 року № 455/280 попередньому власнику належного відповідачеві ОСОБА_9 домоволодіння - ОСОБА_10 було виділено земельну ділянку площею 1000 кв. м та 204 кв. м, а всього 1204 кв. м (т. 1 а. с. 29, 95).

Суди встановили, що за зверненням ОСОБА_2 комісією Кодимської міської ради від 02 жовтня 2014 року було складено акт про те, що ОСОБА_1 при оформленні технічної документації на земельну ділянку для будівництва та обслуговування гаража АДРЕСА_1 помилково оформив частину земельної ділянки, яка перебуває у користуванні ОСОБА_2 . Також встановлено, що технічна документація на земельну ділянку ОСОБА_1 виготовлена з порушенням (т. 1 а. с. 54).

08 липня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до державного кадастрового реєстратора Відділу у Кодимському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з заявою про державну реєстрацію земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для ведення особистого селянського господарства площею 0,0209 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

19 липня 2016 року державним кадастровим реєстратором прийнято рішення про відмову у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки ОСОБА_2 площею 0,0209 га, у зв`язку з невідповідністю електронного документа встановленим вимогам та перетином меж земельної ділянки, яку планується зареєструвати із межами спірної земельної ділянки з кадастровим номером 5122510100:02:003:0350.

18 липня 2016 року ОСОБА_2 повторно звернувся до державного кадастрового реєстратора Відділу у Кодимському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з заявою про державну реєстрацію земельної ділянки.

20 липня 2016 року державним кадастровим реєстратором Відділу виправлено помилку у відомостях про координати поворотних точок меж земельної ділянки з кадастровим номером 5122510100:02:003:0350.

Державним реєстратором 28 липня 2016 року здійснено державну реєстрацію вказаної земельної ділянки та присвоєно кадастровий номер 5122510100:02:003:0397.

Відповідно до рішень Кодимської міської ради від 12 серпня 2016 року № 253-VII, № 254-VII ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 5122510100:02:003:0396 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд площею 0,1000 га та земельну ділянку з кадастровим номером 5122510100:02:003:0397 для ведення особистого селянського господарства площею 0,0209 га (т. 1 а. с. 213-222).

Суди встановили, що в 2014 році на час здійснення позивачем державної реєстрації права власності на земельну ділянку за номером 5122510100:02:003:0350 існував факт перетину меж ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зв`язку з неправильною прив`язкою до системи координат спірної земельної ділянки з кадастровим номером 5122510100:02:003:0350.

Вказана помилка була виправлена 20 липня 2016 року державним реєстратором кадастровим реєстратором Відділу шляхом внесення до відомостей Державного земельного кадастру змін про координати поворотних точок меж земельної ділянки з кадастровим номером 5122510100:02:003:0350 (т. 3 а. с. 115, 116).

Згідно з листом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 09 жовтня 2017 року встановлено, що перетин між земельними ділянками з кадастровими номерами 5122510100:02:003:0350 ( ОСОБА_1 ) та 5122510100:02:003:0397 ( ОСОБА_2 ) відсутній (т. 3 а. с 26, 27).

Зі схеми фактичних меж та меж згідно даних правовстановлюючих документів земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_1 встановлено, що фактичні межі земельних ділянок ОСОБА_2 та будівлі ОСОБА_1 не перетинаються (т. 2 а. с. 169).

Ухвалою апеляційного суду від 12 вересня 2017 року призначено у справі судову експертизу (т. 2 а. с. 124-126).

Відповідно до висновку комплексної судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 29 листопада 2018 року № 18-4499/4500/6398?6401 за наслідками проведеного експертного дослідження (пункти 5, 6 висновків) судові експерти вказували, що "у результаті зіставлення геодезичних даних (каталогів координат по просторовому місцю розташування поворотних точок досліджуваних земельних ділянок) на ПК, які містяться у вищевказаній технічній документації із землеустрою та технічних звітах на земельні ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 встановлено:

1) земельна ділянка ОСОБА_2 кадастровий номер 5122510100:02:003:0396 площею 0,100 га не відповідає даним правовстановлюючих документів. Так площа ділянки на 3 кв. м менше площі, вказаної у правовстановлюючих документах (1000 кв. м - 997 кв. м).

Вказана невідповідність виникла внаслідок:

- зміщення фасадної межі ділянки на відстань 0,00 ? 0,51 м в глиб ділянки ОСОБА_2 ;

- зміщення правої межі ділянки на відстань 0,00 ? 0,27 м в бік сусідньої ділянки ( ОСОБА_11 ) та 0,00 ? 0,30 м в глиб ділянки ОСОБА_2 ;

- зміщення лівої межі ділянки на відстань 0,00 ? 0,27 в глиб ділянки ОСОБА_2 та 0,00 ? 0,48 м у бік сусідньої ділянки ( ОСОБА_12 ).

2) земельна ділянка ОСОБА_2 кадастровий номер 5122510100:02:003:0397 площею 0,0209 га не відповідає даним правовстановлюючих документів. Так площа ділянки на 3 кв. м більша площі, вказаної у правовстановлюючих документах (212 кв. м - 209 кв. м).

- зміщення правої межі ділянки на відстань 0,30 ? 0,42 м в глиб ділянки ОСОБА_2 ;

- зміщення лівої межі ділянки на відстань 0,48 ? 0,65 м в бік сусідніх ділянок ( ОСОБА_13, ОСОБА_1 );

- зміщення задньої межі ділянки на відстань 0,11 м в бік сусідньої ділянки (Кодимська міська рада).

Земельна ділянка ОСОБА_1 кадастровий номер 5122510100:02:003:0350 площею 0,0072 га не відповідає даним правовстановлюючих документів. Так площа ділянки на 12 кв. м менше площі, вказаної у правовстановлюючих документах (72 кв. м - 60 кв. м).

Вказана невідповідність виникла внаслідок накладення меж земельної ділянки ОСОБА_2 кадастровий номер 5122510100:02:003:0397 площею 0,0209 га на межі земельної ділянки кадастровий номер 5122510100:02:003:0350 площею 0,0072 кв. м. Загальна площа накладення складає 12 кв. м у тому числі 9 кв. м в межах ділянки кадастровий номер 5122510100:02:003:0397 (заступ 1,35 ? 1,42 м), а 3 кв. м за межами (заступ 0,56 ? 0,65 м). Загальна довжина заступу складає 1,91 ? 2,07 м".

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Звертаючись до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні земельної ділянки, ОСОБА_1 посилався на те, що частину належної йому земельної ділянки використовує відповідач ОСОБА_2, створюючи йому перешкоди.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що його право порушене відповідачем, а також доказів, які б беззаперечно вказували на те, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивача, де проходить її межа, чи порушена межа земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

Статтею 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно зі статтею 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Частиною першою та другою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з статтею 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) . Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати будь-яких усунень порушень його права власності від будь-яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми, є наявність у позивача права власності та встановлених судом перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушення права та з яких підстав.

Частинами першою та другою статті 103 ЗК України встановлено, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Частинами першою, другою, третьою статті 152 ЗК України визначено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частини другої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Згідно зі статтею 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж; а також: відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж: визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

Як встановили суди та вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 при оформленні технічної документації на спірну земельну ділянку для будівництва та обслуговування гаражу № НОМЕР_1 помилково оформив частину земельної ділянки, яка перебуває у користуванні ОСОБА_2 . Також встановлено, що технічна документація на земельну ділянку ОСОБА_1 виготовлена з порушенням. На час оформлення позивачем державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 5122510100:02:003:0350 існував факт перетину меж земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зв`язку з невірною прив`язкою до системи координації спірної земельної ділянки позивача.

Вказана помилка була виправлена 20 липня 2016 року державним кадастровим реєстратором Відділу шляхом внесення до відомостей Державного земельного кадастру змін про координати поворотних точок меж земельної ділянки з кадастровим номером 5122510100:02:003:0350.

Крім того, як встановили суди згідно з листом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 09 жовтня 2017 року перетин між земельними ділянками з кадастровими номерами 5122510100:02:003:0350 ( ОСОБА_1 ) та 5122510100:02:003:0397 ( ОСОБА_2 ) відсутній.

Зі схеми фактичних меж та меж згідно правовстановлюючих документів земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вбачається, що фактичні межі земельних ділянок ОСОБА_2 та будівлі ОСОБА_1 не перетинаються.

Доказів на спростування вищезазначених обставин, встановлених судами, матеріали справи не містять. Доводів на спростування зазначеного не містить і касаційна скарга.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що його право порушене відповідачем, а також доказів, які б беззаперечно вказували на те, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивача, де проходить її межа, чи порушена межа земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив висновок комплексної судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 29 листопада 2018 року, відповідно до якого встановлено, що земельна ділянка позивача не відповідає даним правовстановлюючих документів, оскільки площа земельної ділянки менша площі, указаної у правовстановлюючих документах, і така невідповідність виникла внаслідок накладення меж земельної ділянки відповідача та межі земельної ділянки позивача, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги з огляду на таке.

Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Відхиляючи висновок експерта, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що схема земельної ділянки ОСОБА_2, яка знаходиться у технічному звіті, зйомку якої провів ФОП " ОСОБА_3" у 2018 році не співпадає з схемою земельної ділянки ОСОБА_2 та каталогом координат межових знаків відображених на схемі, відповідно до якої проведено судову експертизу. Крім того, експертом досліджувалась копія технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж спірної земельної ділянки (на місцевості) ОСОБА_1, проведена станом на 07 березня 2014 року, тобто до того як були внесені зміни про координати поворотних точок меж спірної земельної ділянки з кадастровим номером 5122510100:02:003:0350 станом на 10 липня 2016 року з прив`язкою до системи координат СК-63.

Доказів на спростування зазначених висновків позивач не надав. Клопотань про повторну, або додаткову експертизу в суді апеляційної інстанції не заявляв.

Виходячи з вищевикладеного, висновки апеляційного про відмову у задоволенні позовних вимог є правильними та обґрунтованими.

Крім того, Верховний Суд враховує те, що рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 13 вересня 2017 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 10 червня 2021 року, в справі № 503/2537/16 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Кодимської міської ради Одеської області, ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування рішень міської ради, скасування відомостей в Держгеокадастрі щодо надання земельним ділянкам кадастрового номеру та скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки, - відмовлено.

Предметом розгляду зазначеної справи були ті самі земельні ділянки, які є предметом розгляду в цій справі, яка переглядається. При вирішенні справи № 503/2537/16 суди не встановили порушення прав ОСОБА_1 внаслідок прийняття Кодимською міською радою рішень про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номер 5122510100:02:003:0396, оскільки така не має спільних меж із земельною ділянкою ОСОБА_1 .

Посилання в касаційній скарзі висновки, викладені у постановах Верховного Суду: від 12 червня 2019 року в справі № 916/1986/18, від 31 липня 2020 року в справі № 301/2534/16, від 12 серпня 2020 року в справі № 503/387/15, від 19 жовтня 2020 року в справі № 686/10181/17; у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 12 серпня 2018 року в справі № 2-3007/11, від 25 червня 2019 року в справі № 911 /2701/17, від 20 березня 2019 року в справі № 514/1571/14, є необґрунтовані та не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки вони зроблені за інших фактичних обставин.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до правил статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги є аналогічними аргументам апеляційної скарги, які суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.