644/4319/20 Про захист прав споживачів, порушених неналежним виконанням зобов`язань - 22.08.2022 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2020 року у складі судді Бугери О. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 01 червня 2021 року у складі колегії суддів Маміної О. В., Кругової С. С., Тичкової О. Ю.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Харківміськгаз" (далі - АТ "ОГС "Харківміськгаз" про захист прав споживачів, порушених неналежним виконанням зобов`язань.

Позовну заяву мотивував тим, що він з сім`єю є побутовим споживачем послуг з газопостачання з 1986 року в м. Харкові, проживає однією сім`єю з дружиною та сином в квартирі АДРЕСА_2 .

Зазначив, що відповідач АТ "Харківміськгаз" до 01 липня 2015 року був надавачем послуг з постачання природного газу, зокрема побутовим споживачам м. Харкова, а з зазначеної дати надає послуги з розподілу природного газу.

Квартира позивача обладнана газовою плитою, для приготування їжі та забезпечена централізованим гарячим водопостачанням. Він, як споживач, у зобов`язанні є кредитором та здійснює належну оплату послуг.

У період з вересня 2001 року до 31 липня 2017 року позивачу нарахували та він здійснив оплату за 2 957,83 куб. м, зверх спожитого природного газу, проте зазначений об`єм якого не був та не міг бути йому наданим та спожитим.

Вважає, що має місце неналежне виконання відповідачем договірного зобов`язання в частині визначення об`єму наданого та спожитого газу, а також нарахування йому оплати цього обсягу газу.

Позивач просив суд:

визнати виконання зобов`язань АТ "Харківміськгаз" у наданні послуг з постачання (до 01 липня 2015 року), а з зазначеної дати послуг з доставки та визначення фактичного об`єму спожитого позивачем природного газу, неналежним;

визнати право власності позивача на 2 957,83 куб. м оплаченого, але не доданого і не отриманого природного газу, як набутого відповідно до частини першої статті 328 ЦК України;

визнати наявність перед позивачем боргу АТ "Харківміськгаз" з оплаченого природного газу у об`ємі 2 957,83 куб. м, як недоданого і позивачем не отриманого;

зобов`язати АТ "Харківміськгаз" та ТОВ "Харківгаз збут" примусово виконати зобов`язання в натурі шляхом зміни змісту зобов`язання на такий (відповідно до припису пункту 2 частини першої статті 611 ЦК України): АТ "Харківміськгаз", ТОВ "Харківгаз збут" та наступним постачальника і розподілювачам природного газу здійснювати щомісячно безоплатне постачання природного газу ОСОБА_1 та його правонаступникам допоки зазначений об`єм газу 2 957,83 куб. м буде вичерпаний щомісячним постачанням та отриманням відповідно до показань квартирного лічильника газу;

визнати право позивача та його правонаступників не здійснювати оплату поточного надання послуг з постачання та розподілу природного газу до повного погашення відповідачем та постачальником газу і їх правонаступниками існуючої заборгованості з постачання не доданого газу в об`ємі 2 957,83 куб. м.

Ухвалою від 30 вересня 2020 року Орджонікідзевський районний суд м. Харкова залучив Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківгаз збут" (далі - ТОВ "Харківгаз збут") як співвідповідача.

Короткий змістрішення суду першої інстанції

Рішенням від 17 грудня 2020 року Орджонікідзевський районний суд м. Харкова у позові відмовив.

Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки нарахування за спожитий природний газ проводилось виключно відповідно до затвердженої норми постановою Кабінету Міністрів України, а відповідачі не мають повноважень самостійно визначати та встановлювати норму споживання.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою від 01 червня 2021 року Харківський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2020 року залишив без змін.

Постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що позивач не довів, що в спірний період АТ "Харківміськгаз" визначав об`єм спожитого природного газу позивачу ОСОБА_1 не у відповідності із встановленими нормами споживання природного газу у разі відсутності газових лічильників.

Доказів того, що в період з вересня 2001 року до 31 липня 2017 року позивачу було нараховано та здійснено ним оплату за 2 957,83 куб. м, зверх спожитого природного газу, зазначений об`єм якого не був та не міг бути йому наданим та спожитим, матеріали справи не містять.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року до Верховного Суду ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначив відсутність висновку Верховного Суду; не дослідження судом зібраних у справі доказів та необґрунтоване відхилення клопотання про огляд і дослідження доказів, які мають значення для правильного вирішення справи.

Касаційну скаргу мотивував тим, що відповідачі при здійсненні господарської діяльності не виконали вимоги частини четвертої статті 4 та частини першої статті 714 ЦК України; не виконували приписи Господарського кодексу України (436-15) та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) , суди не врахували, що встановлення норм споживання не звільняє суб`єктів господарської діяльності від обов`язку дотримуватися вимог зазначених законів щодо ведення бухгалтерського обліку. Без ведення належним чином бухгалтерського обліку неможливо визначити точних об`ємів газу для закупівлі і наступного продажу, зважаючи на різноманітність різного виду побутових споживачів, промислових та комунальних підприємств і установ. Підтвердженням відсутності належного ведення відповідачем бухгалтерського обліку і є нарахування позивачу впродовж тривалого часу об`ємів газу за недостовірними нормами споживання; відповідач не надав первинних документів із зазначенням змісту та обсяг господарських операцій.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 17).

Квартира обладнана газовою плитою, позивач є споживачем послуг з газопостачання.

ОСОБА_1, як побутовому споживачу природного газу, здійснюється газопостачання за обов`язковою участю оператора ГРМ, на якого законом покладено обов`язок вести облік об`єму (обсягу) споживання природного газу споживачем відповідно до умов договору розподілу природного газу.

У спірних правовідносинах статус оператора ГРМ має Акціонерне товариство "Харківміськгаз" (далі - ПАТ "Харківміськгаз"), до газорозподільної системи якого підключений позивач.

Саме АТ "Харківміськгаз" як оператор ГРМ веде облік та визначає об`єм спожитого позивачем природного газу (пункт 4.4 Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, пункти 5.1-5.3 Типового договору розподілу природного газу), зокрема із застосуванням коефіцієнту приведення природного газу до стандартних умов, і доводить ці показники до постачальника ТОВ "Харківгаз збут", який у свою чергу лише обраховує вартість зазначених оператором ГРМ спожитих позивачем об`ємів газу згідно з встановленими НКРЕКП тарифами для населення. Постанова Кабінету Міністрів України від 08 червня 1996 року № 619 (619-96-п) "Про затвердження норм споживання природного газу" норму споживання за наявності плити газової і за наявності централізованого гарячого водопостачання на одиницю виміру людино-місць визначила у 9,8 куб. м. Постанова Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2014 року № 409 "Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування" (409-2014-п) внесла зміни до Постанови КМУ від 08 червня 1996 року № 619 (619-96-п) та встановила норму споживання у 6 куб. м. Постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 237 "Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" (237-2015-п) внесла зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 1996 року № 619 (619-96-п) та встановила норму споживання 3 куб. м.

Рішенням від 21 вересня 2015 року у справі № 826/16447/15, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2015 року, Окружний адміністративний суд м. Києва скасував постанову Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 237 "Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" (237-2015-п) . Постанова Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року № 203 "Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" (203-2016-п) , встановила норму споживання 4,4 куб. м. Пункт 2 цієї Постанови передбачив, що застосування норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників затверджених пунктом 1 цієї постанови здійснюється з 01 лютого 2016 року. Постанова Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2017 року № 609 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" (609-2017-п) внесла зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року № 203 (203-2016-п) та встановила норму споживання 3,3 куб. м.

Рішенням від 30 травня 2018 року Окружний адміністративний суд м. Києва скасував постанову Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року № 203 (203-2016-п) та пункт 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року № 204 (204-2016-п) .

Постановою від 27 листопада 2018 року у справі № 826/2507/18 Верховний Суд рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2018 року залишив без змін. Постанова Кабінету Міністрів України від 27лютого 2019 року № 143 "Питання споживання природного газу" (143-2019-п) , затвердила норми споживання природного газу при користуванні плитою газовою за наявності централізованого постачання гарячої води 3,28 куб. м. Пункт 2 даної постанови встановив, що застосування норм природного газу побутовим споживачам у разі відсутності лічильників газу, затверджених даною постановою здійснюється з 09 серпня 2018 року. Ця постанова є чинною.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржено з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є:

пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах);

пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу).

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у позові, місцевий суд, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з недоведеності та необґрунтованості позовних вимог.

Колегія суддів Верховного Суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій.

Відповідно до статей 19, 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Споживач має право: 1) одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг; 6) на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так, відносини з приводу постачання населенню природного газу регулюються статтею 714 ЦК України, Кодексом газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2494 (z1379-15) , кодекс ГРМ.

Виходячи з положень статей 6, 526, 626- 631 ЦК України, укладений договір є обов`язковим для належного виконання сторонами відповідно до його умов вимог ЦК України (435-15) та інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Пункт 39 частини першої статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" визначив наступних суб`єктів ринку природного газу: оператор газотранспортної системи; оператор газорозподільної системи; оператор газосховища, оператор установки LNG, замовник, оптовий продавець, оптовий покупець, постачальник, споживач.

Взаємовідносини постачальника із споживачем визначаються Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою НКРЕКП № 2496 від 30 вересня 2015 року (далі - Правила), та Типовим договором постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженим постановою НКРЕКП № 2500 від 30 вересня 2015 року.

Зокрема, згідно з пунктом 1 розділу І Правил, ці Правила регулюють відносини, що виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з оператором газорозподільної системи (далі - Оператор ГРМ).

Пункті 1 розділу ІІІ Правил визначив, що підставами для постачання природного газу побутовому споживачу є в тому числі наявність у побутового споживача договору розподілу природного газу, укладеного з Оператором ГРМ, до газорозподільної системи якого підключений об`єкт споживача.

Відповідно до пункту 13 розділу ІІІ Правил розрахунки за послуги з газопостачання можуть проводитися на підставі даних про об`єм (обсяг) газу, визначений споживачем та Оператором ГРМ за підсумками місяця відповідно до умов договору розподілу природного газу, укладеного між побутовим споживачем та Оператором ГРМ, або за плановою величиною середньомісячного споживання в опалювальний та міжопалювальний періоди.

Аналогічні положення містить Типовий договір постачання природного газу побутовим споживачам, згідно з пунктом 2.2 якого обов`язковою умовою для постачання природного газу споживачу є наявність у споживача укладеного в установленому порядку з Оператором ГРМ договору розподілу природного газу, на підставі якого споживач набуває право правомірно відбирати газ із газорозподільної системи.

У пункті 4.4 Типового договору визначено, що об`єм (обсяг) постачання та споживання природного газу споживачем за розрахунковий період визначається за даними Оператора ГРМ за підсумками розрахункового періоду, що містяться в базі даних Оператора газотранспортної системи та доведені Споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.

За змістом наведених норм обов`язковим учасником відносин по постачанню споживачу природного газу є оператор ГРМ, який визначає об`єм (обсяг) споживання природного газу споживачем.

Взаємовідносини оператора ГРМ із суб`єктами ринку природного газу, в тому числі побутовими споживачами, визначаються Кодексом газорозподільних систем (далі - КГС), затвердженим постановою НКРЕКП № 2494 від 30 вересня 2015 року, та Типовим договором розподілу природного газу, затвердженим постановою НКРЕКП № 2498 від 30 вересня 2015 року.

Відповідно до підпункту 8 пункту 3 глави 2 розділу І КГС до основних функцій Оператора ГРМ належить забезпечення комерційного обліку природного газу, у тому числі приладового, в ГРМ.

Відповідно до пункту 2 глави 1 розділу ІХ КГС порядок комерційного обліку природного газу (визначення його об`ємів і обсягів) по об`єктах споживачів, у тому числі побутових споживачів, здійснюється згідно з договором розподілу природного газу, укладеним між споживачем та Оператором ГРМ, та з урахуванням вимог цього Кодексу.

У пункті 1 глави 4 розділу ІХ КГС передбачено, що визначення фактичного об`єму споживання (розподілу) природного газу по об`єкту побутового споживача здійснюється на межі балансової належності між Оператором ГРМ і побутовим споживачем на підставі даних лічильника природного газу з урахуванням вимог цього Кодексу та договору. Для визначення фактичного об`єму споживання (розподілу) природного газу приймаються дані лічильника газу Оператора ГРМ. У разі відсутності лічильника газу в Оператора ГРМ приймаються дані лічильника газу побутового споживача. При цьому Оператор ГРМ має право протягом експлуатації лічильника газу та відповідно до вимог цього Кодексу здійснювати контрольне зняття показань ЗВТ (лічильника газу) для контролю та перевірки його показань.

Відповідно до 4 та 5 абзаців пункту 5 глави 4 розділу ІХ КГС визначені за умовами цієї глави та договору розподілу природного газу об`єми та обсяги розподілу та споживання природного газу є обов`язковими для їх використання у взаємовідносинах між побутовим споживачем та його постачальником. Розбіжності у частині визначення об`єму та/або обсягу розподіленого та спожитого природного газу врегульовуються договором розподілу природного газу, а у разі недосягнення згоди - в судовому порядку. До вирішення цього питання величина об`єму та обсягу розподіленого та спожитого природного газу встановлюється відповідно до даних Оператора ГРМ.

Згідно з підпунктами 5.1-5.3 Типового договору розподілу природного газу - облік (у тому числі приладовий) природного газу, що передається Оператором ГРМ та споживається Споживачем, здійснюється відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем. Для визначення об`єму розподілу та споживання природного газу беруться дані комерційного вузла обліку Оператора ГРМ. У разі відсутності комерційного вузла обліку в Оператора ГРМ беруться дані комерційного вузла обліку Споживача. За розрахункову одиницю розподіленого та спожитого природного газу береться один кубічний метр природного газу, приведений до стандартних умов, визначених в Кодексі газорозподільних систем.

Суди попередніх інстанцій правильно встановили, що виходячи зі змісту наведених норм постачання ОСОБА_1, як побутовому споживачу природного газу, здійснюється за обов`язковою участю оператора ГРМ, на якого законом покладено обов`язок вести облік об`єму (обсягу) споживання природного газу споживачем відповідно до умов договору розподілу природного газу.

Тобто у спірних правовідносинах статус оператора ГРМ має АТ "Харківміськгаз", до газорозподільної системи якого підключений позивач.

Саме АТ "Харківміськгаз" як оператор ГРМ веде облік та визначає об`єм спожитого позивачем природного газу, в тому числі із застосуванням коефіцієнту приведення природного газу до стандартних умов, і доводить ці показники до постачальника ТОВ "Харківгаз збут", який у свою чергу лише обраховує вартість зазначених оператором ГРМ спожитих позивачем об`ємів газу згідно встановлених НКРЕКП тарифів для населення.

Проведення розрахунків побутових споживачів з постачальником за спожитий природний газ згідно з розділом III Правил, глави 4 розділу IX КГС, здійснюються у наступному порядку: Оператор ГРМ - АТ "Харківміськгаз" визначає об`єм спожитого природного газу та передає інформацію про об`єм та обсяг розподіленого споживачу (спожитого ним) природного газу за відповідний період до Оператора ГТС з метою її використання суб`єктами ринку природного газу, у тому числі постачальником споживача - ТОВ "Харківгаз збут" (абз.3 п. 5 глави 4 розділу IX Кодексу).

ТОВ "Харківгаз збут", отримавши інформацію про об`єми (обсяги) спожитого побутовим споживачем природного газу за відповідний календарний місяць, проводить лише розрахунок його вартості.

ТОВ "Харківгаз збут" не отримує дані щодо обсягів споживання природного газу побутовими споживачами безпосередньо від побутових споживачів, а отримує їх лише опосередковано від ПАТ "Харківміськгаз".

Частиною другою статті 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством.

Отже, згідно з вимогами даного Закону, розмір оплати спожитих комунальних послуг визначається виключно двома способами: або за лічильниками або за встановленими нормами споживання.

Встановлення норм споживання є компетенцією Кабінету міністрів України. З 05 березня 2019 року об`єм спожитого газу позивачем обліковується за показниками лічильника, що встановлений в його квартирі, до цього часу, об`єм спожитого газу визначався за встановленими нормами споживання, що визначались відповідною постановою Кабінету Міністрів України.

Таким чином, встановивши, що позивач не надав беззаперечних доказів того, що відповідачі безпідставно отримали кошти за спожитий газ, а також встановивши, що нарахування проводилось виключно у відповідності до затвердженої норми постановою Кабінету Міністрів України, а самостійно відповідачі визначати та встановлювати норму споживання не мають повноважень, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про необґрунтованість вимог позивача щодо виконання зобов`язань АТ "Харківміськгаз" неналежним чином, визнання права власності на оплачений, але недоданий і не отриманим природний газ, визнання за АТ "Харківміськгаз" наявності перед позивачем боргу з оплаченого природного газу та зобов`язання відповідачів примусово виконати зобов`язання в натурі шляхом зміни змісту зобов`язання, а також визнання права позивача та його правонаступників не здійснення певних дій, внаслідок скасування постанов КМУ, що встановлювали норми споживання природного газу.

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначив відсутність висновку Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20 (провадження № 61-16181св20) містяться наступні правові висновки.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Враховуючи те, що заявник не зазначив щодо застосування якої саме норми права відсутній висновок Верховного Суду, необхідність висловлення висновку у справі з метою формування єдиної правозастосовчої практики не знайшла свого підтвердження.

Доводи касаційної скарги щодо не дослідження зібраних у справі доказів та необґрунтоване відхилення клопотання є неприйнятними, оскільки можуть бути підставою для скасування судового рішення лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Решта доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Наведене передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.