552/3443/20 Про визнання особи недієздатною та встановлення опіки - 30.06.2022 Прийняття

заявник - ОСОБА_1, заінтересовані особи: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Харківської міської ради, Орган опіки та піклування Київської районної в місті Полтаві ради, розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Органу опіки та піклування виконавчого комітету Харківської міської ради на рішення Київського районного суду міста Полтави від 01 березня 2021 року у складі судді Самсонової О. А. та постанову Полтавського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Гальонкіна С. А., Карпушина Г. Л.,

Короткий зміст заявлених вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про визнання особи недієздатною та встановлення опіки.

Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є рідною сестрою ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який є інвалідом 2 групи загального захворювання.

Постановою Октябрського районного суду міста Бєлгорода Бєлгородської області Російської Федерації від 17 вересня 2008 року відносно ОСОБА_2 застосовано примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом у зв`язку із вчиненням суспільно небезпечних діянь, передбачених п. "г" ч. 2 ст. 161, ч. 3 ст. 30, п. "г" ч. 2 ст. 161, ч. 1 ст. 105 Кримінального кодексу Російської Федерації (далі - КК РФ).

Постановою Червонозаводського районного суду міста Харкова від 22 червня 2011 року відносно ОСОБА_2 застосовано примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом у зв`язку із вчиненням суспільно небезпечних діянь у зв`язку зі скоєнням небезпечних діянь, які передбачені ч. 1 ст. 15, ст. 115, п. 13 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК України (2341-14) ).

Починаючи з 10 березня 2010 року до 22 лютого 2019 року ОСОБА_2 перебував на лікуванні в Дніпровській філії "Спеціальний заклад з надання психіатричної допомоги" Державної установи "Центр психічного здоров`я і моніторингу наркотиків та алкоголю МОЗ України" (до 28 січня 2019 року - Державний заклад "Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України") у зв`язку із застосуванням до нього у встановленому законодавством порядку примусових заходів медичного характеру.

У подальшому, за вибором ОСОБА_2, 22 лютого 2019 року його було переведено для подальшого лікування з Дніпровської філії "Спеціальний виклад з надання психіатричної допомоги" Державної установи "Центр психічного здоров`я і моніторингу наркотиків та алкоголю МОЗ України" (до 28 січня 2019 року - Державний заклад "Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України") у відділення з посиленим наглядом Комунального підприємства "Полтавська обласна клінічна психіатрична лікарня ім. О.Ф. Мальцева Полтавської обласної ради" (далі - КП "Полтавська обласна клінічна психіатрична лікарня ім. О.Ф. Мальцева ПОР".

За поданням лікарів примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом продовжувались судами.

За весь час перебування ОСОБА_2 на лікуванні його стан здоров`я не покращується, йому продовжують застосування заходів медичного характеру з посиленим наглядом.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 хворіє на тяжкий психічний розлад, внаслідок якого не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, ОСОБА_1 просила задовольнити заяву та визнати ОСОБА_2 недієздатним, встановити над ним опіку, опікуном призначити ОСОБА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Київського районного суду міста Полтави від 01 березня 2021 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, визнано недієздатним.

Відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 щодо призначення її опікуном ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Строк дії рішення - два роки.

Місцевий суд виходив з того, що належними та допустимими доказами доведено наявність у ОСОБА_2 хронічного, стійкого психічного розладу, внаслідок чого останній не здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Таким чином наявні підстави, передбачені частиною першою статті 39 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), для визнання ОСОБА_2 недієздатним.

Оскільки на час розгляду справи відповідним органом опіки та піклування до суду не внесено подання про призначення опікуна, як це передбачено частиною першою статті 60 ЦК України, частиною першою статті 300 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ), тому суд позбавлений можливості призначити ОСОБА_1 опікуном над недієздатним ОСОБА_2 .

Постановою Полтавського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року рішення Київського районного суду міста Полтави від 01 березня 2021 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

При цьому апеляційний суд зазначив, що в матеріалах справи наявні достатні докази того, що ОСОБА_2 внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатен усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, зокрема висновок судово-психіатричної експертизи, судові рішення, які набрали законної сили, про застосування до ОСОБА_2 примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом.

В апеляційній скарзі Орган опіки та піклування виконавчого комітету Харківської міської ради не заперечує проти визнання ОСОБА_2 недієздатним, тобто не спростовує доведеності підстав для визнання особи недієздатною.

Обов`язковою умовою призначення судом конкретної фізичної особи опікуном над недієздатною фізичною особою є подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення опікуном саме цієї фізичної особи.

У зв`язку з відсутністю подання органу опіки та піклування про призначення ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2, суд позбавлений можливості установити опіку над останнім та призначити опікуна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2021 року, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Харківської міської ради просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні заяви, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та ухвалення незаконних рішень.

Також як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) та зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме визначення механізму визнання фізичної особи недієздатною та встановлення щодо такої особи опіки.

Касаційна скарга мотивована тим, що положеннями статті 60 ЦК України та статті 300 ЦПК України передбачено визнання фізичної особи недієздатною та одночасно встановлення опіки над нею.

Призначення опікуна є нерозривним з процесом визнання фізичної особи недієздатною.

Проте суди попередніх інстанцій визнали ОСОБА_2 недієздатним без призначення опікуна.

В результаті такого невизначеного рішення суду ОСОБА_2, який за станом здоров?я не спроможний особисто реалізовувати свої права та обов?язки, фактично залишений без належної опіки та захисту своїх прав та інтересів.

Судове рішення не містить відповіді на питання, яким чином буде здійснюватися опіка над недієздатним ОСОБА_2 та ким. Також в судовому рішенні не зазначено чи покладається в такому випадку опіка на медичний заклад, в якому особа перебуває на лікуванні.

Під час призначення судово-психіатричної експертизи для встановлення психічного стану ОСОБА_2 суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки розгляд справи та вирішення питання про призначення такої експертизи було здійснено за відсутності учасників справи: Комунального підприємства "Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради" та ОСОБА_2, а також підстави для призначення такої експертизи були відсутні.

Суди не врахували доводи Органу опіки та піклування виконавчого комітету Харківської міської ради щодо необхідності витребувати докази, які підтверджують стійкий хронічний розлад здоров?я ОСОБА_2, залучення до участі у справі всіх заінтересованих осіб та забезпечення їх участі у судових засіданнях, в тому числі під час вирішення питання про призначення судово-психіатричної експертизи, та не навели мотивів відхилення цих доводів, що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення щодо забезпечення прав та інтересів особи, яка потребує опіки.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2021 року поновлено Органу опіки та піклування виконавчого комітету Харківської міської ради строк на касаційне оскарження рішення Київського районного суду міста Полтави від 01 березня 2021 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року, відкрито касаційне провадження та витребувано справу з Київського районного суду міста Полтави.

У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що постановою Октябрського районного суду міста Бєлгорода Бєлгородської області Російської Федерації від 17 вересня 2008 року до ОСОБА_2 застосовано примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом у зв`язку із вчиненням суспільно небезпечних діянь, передбачених п. "г" ч. 2 ст. 161, ч. 3 ст. 30, п. "г" ч. 2 ст. 161, ч. 1 ст. 105 КК РФ (т. 1, а. с.12-15).

Ухвалою Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 30 вересня 2015 року, ухвалами Київського районного суду міста Полтави від 06 березня 2019 року, від 18 липня 2019 року, від 08 січня 2020 року, від 04 червня 2020 року, від 03 грудня 2020 року ОСОБА_2 продовжувалося застосування примусових заходів медичного характеру у виді примусового лікування у психіатричному закладі у відділенні з посиленим наглядом (т. 1, а. с. 16-20, 232-233).

Згідно з витягом з протоколу засідання опікунської ради від 29 квітня 2015 року № 2, опікунська рада: вважала за доцільне призначення ОСОБА_1 опікуном над братом ОСОБА_2 у разі визнання його недієздатним; вирішила направити подання до суду щодо винесення рішення про призначення ОСОБА_1 опікуном над братом ОСОБА_2, у разі визнання його недієздатним (т. 1, а. с. 10-11).

Згідно з довідкою Дніпровської філії "Спеціальний заклад з надання психіатричної допомоги" Державної установи "Центр психічного здоров`я і моніторингу наркотиків та алкоголю МОЗ України" (до 28 січня 2019 року - Державний заклад "Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України") від 27 лютого 2019 року ОСОБА_2, за його вибором, 22 лютого 2019 року переведений для подальшого лікування з Дніпровської філії "Спеціальний заклад з надання психіатричної допомоги" Державної установи "Центр психічного здоров`я і моніторингу наркотиків та алкоголю МОЗ України" у відділення з посиленим наглядом КП "Полтавська обласна клінічна психіатрична лікарня ім. О.Ф. Мальцева ПОР" (т. 1, а. с. 9).

На даний час ОСОБА_2 перебуває у відділенні з посиленим наглядом КП "Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради".

Ухвалою Київського районного суду міста Полтави від 10 серпня 2020 року призначено у справі судово-психіатричну експертизу з метою встановлення психічного стану ОСОБА_2 .

Відповідно до Акта судово-психіатричного експерта № 354 від 17 вересня 2020 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, страждає стійким хронічним психічним розладом, а саме шизофренією, параноїдною формою, галюцинаторно-параноїдний синдром, безперервний перебіг, виражений психопатоподібний дефект. Наявний у підекспертного стійкий хронічний психічний розлад позбавляє його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними та інше (т. 1, а. с. 84-91).

ОСОБА_2 є особою з інвалідністю 2 групи безтерміново. В клінічній картині захворювання домінують в період загострення галюцинаторно-параноїдна симптоматика, емоційно-вольові розлади. На даний час підекспертний отримує високі терапевтичні дози нейролептиків, на фоні цього в клінічній картині домінують мисленеві порушення у вигляді паралогічності, непослідовності мислення з елементами символізму, емоційно-вольові порушення наряду з вкрай формальною критикою до свого захворювання та скоєних протиправних діянь. В нього відсутні будь-які плани на майбутнє. Соціально-побутові зв`язки недостатньо сформовані.

Вищевикладене дозволяє констатувати наявність у підекспертного стійкого хронічного психічного розладу, а саме шизофренії, параноїдної форми, галюцинаторно-параноїдний синдром, безперервний перебіг, виражений психопатоподібний дефект.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (частина перша статті 40 ЦК України).

Згідно зі статтею 55 ЦК України опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки.

Тлумачення зазначених норм права дає підстави стверджувати, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов`язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння.

У пункті 1 частини другої статті 293 ЦПК України зазначено, що обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи суд розглядає в окремому провадженні.

Відповідно до частини третьої статті 296 ЦПК України заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім`ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги.

Згідно з частиною третьою статті 297 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи недієздатною мають бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров`я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу (стаття 298 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 17 травня 2021 року у справі № 636/398/19 (провадження № 61-5685св20) зазначено, що за положеннями частини першої статті 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Зміст цієї норми слід тлумачити таким чином, що суд має право, але не зобов`язаний визнати фізичну особу недієздатною. Частиною другою статті 39 ЦК України передбачено, що порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється ЦПК України (1618-15) . Відповідно до статті 239 ЦПК України суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров`я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. Метою проведення судово-психіатричної експертизи є з`ясування наявності чи відсутності психічного розладу, здатного вплинути на усвідомлення особою своїх дій та керування ними.

Стаття 3 Закону України "Про психіатричну допомогу" визначає презумпцію психічного здоров`я.

Кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Відповідно до положень частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Згідно зі статтею 105 ЦПК України призначення експертизи судом є обов`язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов`язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити, зокрема психічний стан особи.

Порядок проведення судово-психіатричної експертизи затверджено Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08 травня 2018 року №865 (z0719-18) , зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 червня 2018 року за № 719/32171 (z0719-18) .

Предметом судово-психіатричної експертизи є психічний стан особи у певні юридично значимі проміжки часу. Психічний стан особи у певні юридично значимі проміжки часу визначається з метою надання відповіді на запитання, поставлені особою або органом, яка (який) залучила(в) експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.

Об`єктами експертизи є: матеріали цивільної справи, медична документація, аудіовізуальні матеріали та інша інформація про психічний стан особи, відповідно якої проводиться експертиза.

Статтею 110 ЦПК України встановлено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи питання щодо визнання особи недієздатною, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановив фактичні обставини справи, що мають істотне значення для її вирішення, з урахуванням наданих сторонами доказів, висновку експертизи у сукупності, і дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання ОСОБА_2 недієздатним, оскільки належними та допустимими доказами підтверджено наявність хронічного, стійкого психічного розладу, внаслідок чого він не здатний усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Відповідно до частини першої статті 41, статті 58 ЦК України над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка.

Згідно з частиною першою статті 60 ЦК України суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

Частиною першою статті 300 ЦПК України передбачено, що суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна.

Виходячи з аналізу частини першої статті 60 ЦК України та частини першої статті 300 ЦПК України обов`язковою умовою призначення судом конкретної фізичної особи опікуном над недієздатною фізичною особою є наявність подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 736/1508/17 (провадження № 61-39361св18), від 23 листопада 2021 року у справі № 751/9572/19 (провадження № 61-3053св21).

До встановлення опіки або піклування і призначення опікуна чи піклувальника опіку або піклування над фізичною особою здійснює відповідний орган опіки та піклування (стаття 65 ЦК України).

У статті 66 ЦК України зазначено, що якщо над фізичною особою, яка перебуває у навчальному закладі, закладі охорони здоров`я або закладі соціального захисту населення, не встановлено опіку чи піклування або не призначено опікуна чи піклувальника, опіку або піклування над нею здійснює цей заклад.

Ураховуючи норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та відсутність у матеріалах справи подання та/або висновку органу опіки та піклування щодо призначення ОСОБА_1 опікуном над рідним братом ОСОБА_2, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову заявнику в задоволенні таких вимог, оскільки відсутність цього подання унеможливлює вирішення судом вказаного питання, так як саме орган опіки та піклування досліджує обставини щодо можливості особи виконувати обов`язки піклувальника чи опікуна.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про порушення норм процесуального права під час призначення судово-психологічної експертизи з огляду на таке.

За змістом статті 105 ЦПК України якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи призначення експертизи судом є обов`язковим за клопотанням хоча б однієї із сторін.

У заяві про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення над нею опіки та призначення опікуна ОСОБА_1 просила призначити судово-психіатричну експертизу з метою встановлення психічного стану ОСОБА_2 .

Ухвалою Київського районного суду міста Полтави від 10 серпня 2020 року призначено судово-психіатричну експертизу, виконання якої доручено експертам КП "Полтавська обласна клінічна психіатрична лікарня ім. О.Ф. Мальцева ПОР".

Орган опіки та піклування виконавчого комітету Харківської міської ради подав апеляційну скаргу на цю ухвалу суду.

При цьому як на підставу апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції заявник посилався на те, що підстави для призначення такої експертизи відсутні оскільки в матеріалах справи відсутні медичні документи, які підтверджують стійкий, хронічний психічний розлад здоров`я ОСОБА_2, а також місцевий суд вирішив питання про призначення експертизи без участі представника Органу опіки та піклування виконавчого комітету Харківської міської ради.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року апеляційну скаргу Органу опіки та піклування виконавчого комітету Харківської міської ради залишено без задоволення. Ухвалу Київського районного суду міста Полтави від 10 серпня 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд констатував відсутність порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час постановлення ухвали про призначення у справісудово-психіатричної експертизи.

Тобто питання порушення норм процесуального права судом першої інстанції під час вирішення справи та призначення експертизи вже було предметом дослідження в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім обставинам.

Наведені у касаційній скарзі доводи щодо порушення норм процесуального права під час вирішення питання про призначення експертизи є ідентичними тим, які були предметом дослідження в апеляційному суді та зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Крім того, підставами касаційного оскарження судових рішень заявник визначив пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню цивільними судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Аргументуючи підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме, що за положеннями статті 60 ЦК України та статті 300 ЦПК України визнання фізичної особи недієздатною та встановлення над нею опіки є взаємопов`язаним процесом та повинно відбуватися одночасно.

Суд не вбачає підстав для формування висновку щодо питання застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, оскільки аналіз вказаних правових норм міститься в постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 736/1508/17 (провадження № 61-39361св18), 29 березня 2021 року у справі № 184/858/19 (провадження № 61-13874св20), від 19 квітня 2021 року у справі № 755/12409/15-ц (провадження № 61-22566св19), від 28 листопада 2021 року у справі № 751/9572/19 (провадження № 61-3053св21), в яких викладено висновок, що відсутність подання та/або висновку органу опіки та піклування з приводу призначення фізичної особи опікуном унеможливлює вирішення судом вказаного питання, оскільки саме на орган опіки та піклування покладено обов`язок дослідження обставин щодо можливості особи виконувати обов`язки піклувальника чи опікуна.

За змістом статей 65, 66 ЦК України до встановлення опіки або піклування і призначення опікуна чи піклувальника опіку або піклування над фізичною особою здійснює відповідний орган опіки та піклування. Якщо над фізичною особою, яка перебуває у навчальному закладі, закладі охорони здоров`я або закладі соціального захисту населення, не встановлено опіку чи піклування або не призначено опікуна чи піклувальника, опіку або піклування над нею здійснює цей заклад.

З огляду на предмет і підстави заявлених вимог, встановлені у справі фактичні обставини та правові норми, які підлягають застосуванню й були застосовані судами попередніх інстанцій при вирішенні спору, та з урахуванням того, що заявник у касаційній скарзі фактично не заперечує проти задоволення заяви ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 недієздатним, а не погоджується з висновками судів в частині вирішення вимог ОСОБА_1 щодо призначення її опікуном ОСОБА_2, висновок щодо застосування наведених норм права, який формулює заявник у касаційній скарзі, не впливає на правильність вирішення судами спору, у зв`язку із чим, Верховний Суд не формує висновок з приводу застосування цих статей у спірних правовідносинах.

При цьому необхідно зазначити, що формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 400 ЦПК межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Ураховуючи викладене, касаційна скарга, подана з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, не отримала свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, а тому не може бути задоволена, з огляду на недоведення скаржником наявності підстав для формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На думку судової колегії судові рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованими.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.