727/10017/18 Про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору дарування та приведення будинку у попередній стан - 29.06.2022 Прийняття

Постанова

Іменем України

29 червня 2022 року

м. Київ

справа № 727/10017/18

провадження № 61-7337св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

треті особи: приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Макеєва Надія Василівна, Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Чернівецької міської ради, Чернівецька міська рада, Служба у справах дітей Чернівецької міської ради,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 жовтня 2020 року у складі судді Слободян Г. М. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 01 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Литвинюк І. М., Владичана А. І., Лисака І. Н.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору дарування та приведення будинку у попередній стан.

Позов мотивований тим, що вони є співвласниками квартири АДРЕСА_1, власником квартири АДРЕСА_2 є відповідач ОСОБА_4 .

В будинку є приміщення, що перебувають у спільному користуванні співвласників будинку, зокрема, приміщення горищного простору, що не може бути використане без згоди інших. Розпорядження майном, що є у спільній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

23 серпня 2011 року виконавчим комітетом Чернівецької міської ради прийнято рішення № 501/14 "Про надання громадянам містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок та внесення змін в деякі рішення виконавчого комітету". Пунктом 1.21 вказаного рішення ОСОБА_5 надано містобудівні умови і обмеження забудови земельних ділянок на реконструкцію власних квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 . Відповідно до робочого проекту на реконструкцію (перепланування) вказаних квартир на другому поверсі підлягають розширенню площі квартир співвласників за рахунок горищного простору та влаштування мансардних приміщень. ОСОБА_5 без обов`язкової згоди позивачів добудував собі приміщення за рахунок горищного простору, що призводить до руйнування квартир інших співвласників, зокрема, просідання та утворення тріщин на стінах квартир.

Протягом 2011-2015 років тривали судові спори щодо скасування вищевказаного рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради, проте відповідач ОСОБА_5 не вживає заходів для усунення допущених ним порушень.

З договору дарування 44/100 часток житлового будинку позивачі дізнались, що 14 грудня 2015 року реєстраційною службою Чернівецького міського управління юстиції Чернівецької області ОСОБА_5 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, викладене на спеціальному бланку НОМЕР_1.

01 грудня 2015 року Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Чернівецькій області скасовано декларацію про початок виконання будівельних робіт "Реконструкцію власних квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 . На момент отримання свідоцтва про право власності на нерухоме майно, викладене на спеціальному бланку НОМЕР_1 від 14 грудня 2015 року, у ОСОБА_5 не було всіх необхідних документів для його отримання, тобто будівельні роботи з реконструкції власних квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4", зокрема надбудова орієнтовною площею 40 кв. м, є самочинним будівництвом.

Крім того, у період з 16 листопада 2015 року по 24 листопада 2015 року Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Чернівецькі області проведена позапланова перевірка, під час якої встановлено, що будівельні роботи по АДРЕСА_5 проводились без належно затвердженого проекту з реконструкції власних квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_6 загальною площею 108,3 кв. м з надбудовою орієнтовною площею 40 кв. м. За результатами перевірки Управлінням складений акт перевірки від 24 листопада 2015 року, припис щодо приведення будинку в попередній стан від 24 листопада 2015 року та протокол про адміністративне правопорушення від 24 листопада 2015 року.

ОСОБА_5 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення законодавства у сфері містобудівної діяльності, ним було сплачено адміністративний штраф, однак припис щодо приведення будинку в попередній стан останній не виконав.

30 грудня 2015 року ОСОБА_5 уклав договір дарування 44/100 часток житлового будинку на користь своєї малолітньої дочки ОСОБА_4 . Предметом договору дарування 44/100 часток житлового будинку є нерухоме майно, частина якого є самочинним будівництвом.

30 грудня 2015 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Макеєвою Н. В. внесений запис про те, що житловий будинок в АДРЕСА_7 на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_4 .

На думку позивачів, відповідач ОСОБА_5 неправомірно реконструював квартири АДРЕСА_2 та АДРЕСА_6 та безпідставно відчужив нерухоме майно своїй неповнолітній дочці.

Позивачі просили:

скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, викладене на спеціальному бланку НОМЕР_2, видане Реєстраційною службою Чернівецького міського управління юстиції Чернівецької області 14 грудня 2015 року;

визнати недійсним договір дарування 44/100 часток житлового будинку, викладений на спеціальному бланку НАТ №449703, укладений 30 грудня 2015 року між ОСОБА_5 та малолітньою ОСОБА_4, в інтересах якої діє мати законний представник ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Макеєвою Н.В.;

зобов`язати ОСОБА_5 привести будинок по АДРЕСА_7 у попередній стан шляхом знесення надбудови орієнтовною площею 40 кв. м за рахунок ОСОБА_5, в результаті чого загальна площа квартири АДРЕСА_2 та АДРЕСА_6 складатиме 108,30 кв. м;

зобов`язати внести зміни до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом припинення речових прав ОСОБА_4 (інтереси якої представляють законні представники ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ) на нерухоме майно, що знаходиться по АДРЕСА_7 .

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 жовтня 2020 року, яке залишено без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 01 квітня 2021 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що всі роботи по реконструкції та надбудові здійснені на підставі дозвільних документів та відповідно до рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 жовтня 2008 року, яким сторонам виділено приміщення в натурі із визначенням часток. Отже, спірний об`єкт не належить до такої форми власності, як спільна сумісна, а є спільною частковою власністю. Приміщення, які зареєстровані на ім`я ОСОБА_4, позивачам не належать. Спірне майно не може вважатися самочинним, оскільки реєстрація права власності на збудований об`єкт нерухомості виключає можливість віднесення такого об`єкту до самочинного в силу його узаконення, що спростовує твердження позивачів, що предмет спору є самочинним будівництвом. Твердження позивачів про захоплення відповідачами горищного простору також є надуманим, оскільки внаслідок виділу сторонам приміщень в натурі місця спільного користування відсутні, а тому не потрібно згоди інших осіб на проведення реконструкції та надбудови у частині будинку. Судом першої інстанції не встановлено, що внаслідок реконструкції будинку АДРЕСА_7 нанесено будь-які пошкодження. Скасування рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 501/14 від 23 серпня 2011 року "Про надання громадянам містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок", яким 14 червня 2012 року ОСОБА_5 надано дозвіл на реконструкцію власних квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_6 із надбудовою, на даний час правового значення не має, оскільки така реконструкція квартир вже відбулася. Рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради є актом індивідуальної дії. З часу його прийняття настав факт реконструкції нерухомого майна, а тому дія його на час оскарження вже була вичерпана. Реконструкція двох квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_8 проведена відповідачем із дотримання усіх державних будівельних норм та відповідно до належно затвердженого проекту та у межах приміщень, що були виділені на підставі рішення Шевченківського районного суду від 27 жовтня 2008 року.Позивачі не є і не можуть бути стороною в договорі, а тому визнавати договір дарування недійсним не вправі. Вони не вказали, у чому саме полягає порушення їхнього права внаслідок укладення такого договору. Суд першої інстанції зробив висновок, що позивачі обрали неналежний та неефективний спосіб захисту, оскільки майно, що було відчужене ОСОБА_5 внаслідок укладення правочину, ніяким чином не перейде до позивачів. Тому посилання позивачів на правові наслідки частини першої статті 216 ЦК України є безпідставним. Відносно державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, суд першої інстанції зробив висновок, що така реєстрація сама по собі є похідною від договору дарування, а тому державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що визначено частиною першою статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Отже, позовна вимога щодо припинення державної реєстрації чи скасування є неправомірною. Щодо позовної вимоги про приведення будинку у попередній стан, то така вимога не може бути предметом розгляду у цій справі судом, оскільки раніше позивачі відмовились від аналогічної вимоги, про що є ухвала суду. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 44 ЦПК України подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що право власності ОСОБА_5 зареєстровано правомірно, оскільки свідоцтво про право власності останньому видано на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 жовтня 2008 року та додаткового рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 16 листопада 2015 року, яке залишене в силі постановою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року, технічного паспорта, який був виготовлений внаслідок проведення інвентаризації, та інших документів. Матеріали справи не містять доказів того, що після здійснення спірної реконструкції квартири порушені права позивачів, які таких доказів не подали, що є їхнім процесуальним обов`язком (статті 12, 81 ЦПК України). ОСОБА_4 набула право власності на 44/100 часток житлового будинку по АДРЕСА_7 в тому обсязі, що належало дарувальнику і її право є похідним від частки в обсягах, яка вже була визначена судовим рішенням попередньому власнику. Оскільки свідоцтво про право власності на нерухоме майно ОСОБА_5 видано на належній правовій підставі, а укладенням договору дарування, за яким власник подарував належне йому майно своїй дочці ОСОБА_4, права апелянта не порушені, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав для визнання недійсним договору дарування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Аргументи учасників справи

У квітні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 жовтня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 01 квітня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили та не надали належної оцінки тому, що узаконення (реєстрація) ОСОБА_5 та подальше дарування ОСОБА_4 спірного об`єкту нерухомості, на яке вказує суд, проведено з порушенням вимог законодавства та не є ані виконанням винесеного припису, ані усуненням порушення іншим чином. 01 грудня 2015 року управлінням ДАБІ у Чернівецькій області скасовано декларацію про початок виконання будівельних робіт "Реконструкцію власних квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_9" за внесення недостовірних даних у поданій декларації про початок виконання будівельних робіт в частині проектної документації. Реєстрація проведена 14 грудня 2015 року, тобто після скасування такої декларації. Жодних документів, зазначених у пункті 49 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (868-2013-п) (який був чинний на час здійснення реєстраційних дій), для реєстрації надано не було. Суди не надали оцінки тому факту, що свідоцтво про право власності фактично видано й на ту площу, яка була збільшена ОСОБА_5 у зв`язку з проведеними реконструкціями, що, як було встановлено, проведено з порушенням вимог закону. Саме тільки рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 27 жовтня 2008 року (справа № 2-6/06/8) не могло бути підставою для реєстрації права власності на таку нерухомість, адже, вона включала і надбудовані площі, для реєстрації права власності на які необхідними були і відповідні документи, що підтверджують законність проведення робіт по реконструкції та добудови. Проте, для такої реєстрації ОСОБА_7 не надано встановлених законодавством документів. Ще до видачі свідоцтва, ОСОБА_7 виданий припис від 24 листопада 2015 року, яким зобов`язано вжити заходів для усунення порушень містобудівного законодавства на об`єкті "Реконструкції власних квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4" та привести об`єкт у відповідність вимогам чинного містобудівною законодавства, який є обов`язковим до виконання. Суд першої інстанції зазначив, що горищний простір, реконструкцію якого проведено ОСОБА_5 не належить позивачам. Водночас, згідно висновку № 110 будівельно-технічної експертизи, складеного 06 лютого 2014 року експертом Юзовенко Р. В., надбудова 2-го поверху, яка виконана квартирами АДРЕСА_2, АДРЕСА_8 здійснена за рахунок площі квартири АДРЕСА_10 в мансардному поверсі. При влаштуванні надбудови 2-го поверху ОСОБА_5 демонтовані стіни між квартирою АДРЕСА_6 та квартирою АДРЕСА_10 житлового будинку. Також висновком встановлене погіршення стану квартири АДРЕСА_10 через реконструкцію будинку та фактичного проведення такої реконструкції за рахунок належної позивачам нерухомості. У висновку № 427 від 19 липня 2016 року зазначається вартість ремонтно-відновлювальних робіт, які необхідно провести в приміщеннях квартири АДРЕСА_1, для усунення наявних пошкоджень конструктивних елементів, які виникли внаслідок перепланування власником квартир АДРЕСА_2, АДРЕСА_6 . Вартість, визначена станом на день проведення дослідження, з урахуванням опосередкованих цін на будівельні матеріали, становить 91 637, 40 грн. Проте, суд першої інстанції не взяв до уваги відповідні висновки проведеної експертизи та відеозаписи руйнування ОСОБА_5 стін квартири АДРЕСА_10 та вчинення інших дій, а саме, захоплення мансардних приміщень. ОСОБА_9 послалася на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 03 серпня 2018 року у справі № 917/927/17, від 27 червня 2018 року у справі № 925/797/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 916/780/18, від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18, від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 916/675/15 та у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16. Судами першої та апеляційної інстанції неправильно застосовані норми частини другої статті 328, частини другої статті 331 ЦПК України. Суди не дослідили зібрані у справі докази. Так, суди не взяли до уваги, що: рішення про надання ОСОБА_5 містобудівних умов та обмежень (пункт 1.21 рішення Виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 501/14) 18 червня 2015 року ВАС України судом визнано протиправним та скасовано; зареєстрована у 2012 році декларація про початок будівельних робіт 01 грудня 2015 року управлінням ДАБІ у Чернівецькій області скасована; встановлення проведення робіт без належного затвердженого проекту з реконструкції власних квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_6 загальною площею 108,3 кв. м. з надбудовою орієнтовною площею 40 кв. м (акт перевірки від 24 листопада 2015 року ДАБІ України); зобов`язано ОСОБА_5 вжити заходів для усунення порушень містобудівного законодавства на об`єкті "Реконструкції власних квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 та привести об`єкт у відповідність вимогам чинного містобудівного законодавства (припис від 24 листопада 2015 року обов`язковий до виконання); висновком № 110 будівельно-технічної експертизи 06 лютого 2014 року встановлено, що надбудова 2-го поверху, яка виконана кв. АДРЕСА_2, АДРЕСА_8 здійснена за рахунок площі квартири АДРЕСА_10 в мансардному поверсі. При влаштуванні надбудови 2-го поверху ОСОБА_5 були демонтовані стіни між квартирою АДРЕСА_6 та квартирою АДРЕСА_10 житлового будинку, а також встановлено заподіяння шкоди будинку в результаті проведення таких робіт. Проте, судами попередніх інстанцій не враховано, що всі ці обставини існували ще до моменту проведення державної реєстрації на здійснену реконструкцію будинку та не надано належну оцінку відповідним доказами. Крім того, судом не надано належної оцінки тому факту, що додаткове рішення, на підставі якого ОСОБА_5 отримав свідоцтво про право власності, було скасоване.

Позиція інших учасників справ

У липні 2021 року ОСОБА_6 подала відзив на касаційну скаргу, у якій просить рішення Шевченківською районного суду від 28 жовтня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 01 квітня 2021 року залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Відзив мотивований тим, що позивач не надала суду доказів про те, що реконструкція та надбудова є самочинним будівництвом та що реконструкція, видача свідоцтва про право власності, укладення договору дарування здійснено з порушенням законодавства. З аналізу матеріалів справи вбачається, що необхідні дозвільні документи на реконструкцію з об`єднання двох квартир ОСОБА_5, а в подальшому і надбудову із реконструкцією даху, були отримані. Це, зокрема: рішення виконавчого комітету Шевченківської районної м. Чернівці ради № 168/10 від 17 жовтня 2007 року; рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради 23 серпня 2011 № 501/14; декларація про початок виконання будівельних робіт 14 червня 2012 року; технічний проект. Указані документи суд ретельно дослідив та застосував норми права із урахуванням висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Судами зроблено правильний висновок про те, що посилання скаржника на те, що ОСОБА_5 здійснив самочинне будівництво та безпідставно зареєстрував право власності на нього, оскільки рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради 23 серпня 2011 № 501/14 та Декларація про початок виконання будівельних робіт 14 червня 2012 року скасовані, є необґрунтованими. З урахуванням частин першої, другої статті 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" вказані документи надають право на виконання будівельних робіт і є чинними до завершення будівництва, а їх скасування у подальшому не може бути підставою для скасування реєстрації права власності. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06 квітня 2020 року у цивільній справі № 2-150/1 Суди зробили правильний висновок, що матеріали справи не містять доказів того, що після здійснення спірної реконструкції квартири порушені права позивачів, які таких доказів не подали, що є їхнім процесуальним обов`язком. Державна реєстрації нерухомого майна, що є предметом спору, відбулася, як встановлено судами, на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 жовтня 2008 року та додаткового рішення Шевченківського районного суду від 16 листопада 2015 року, про наявність якого скаржник умисно замовчує. Безпідставним є посилання скаржника на висновок № 110 будівельно-технічної експертизи від 06 лютого 2014 року щодо наявності пошкодження стін та стелі у квартирі АДРЕСА_10 внаслідок проведення реконструкції. Насправді пошкодження у квартирі позивачів існували ще до реконструкції, незначні з них виникли у 2006 році після непередбачуваного прориву у системі водопостачання у квартирі ОСОБА_5, внаслідок чого трапилося залиття квартири ОСОБА_2 . Витрати по відновленню житла ОСОБА_5 відшкодовано повністю. Указаний висновок у вигляді експертизи не стосується предмета спору, а слугував доказом для подання ОСОБА_2, ОСОБА_10 та ОСОБА_3 іншого позову до виконавчого комітету Чернівецької міської ради та інших про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної незаконним рішенням Чернівецької міської ради від 23 серпня 2011 № 501/14 (справа № 727/5587/18), яким вони просили відшкодувати вартість ремонтно-відновлюваних робіт у розмірі 91 637,24 грн. Постановою Чернівецького апеляційного суду від 06 березня 2019 року у позові відмовлено. Про те, що нібито будинку спричинено руйнацію внаслідок улаштування мансарди та реконструкції, позивачами доведено не було. Навпаки, покращились архітектурні якості будинку, що вбачається із світлин, які долучені до матеріалів справи. Що стосується доказу у вигляді відеозапису, судом встановлено, що насправді був здійснений демонтаж самовільно зведеної ОСОБА_2 стіни на горищі, якою вона відгородила собі неналежну їй площу. Згідно рішення суду горище поділено пропорційно між сторонами у відповідності до площі квартир, а оскільки самовільно зведена цегельна стіна не відповідала визначеній судом площі, то її правомірно демонтовано. Право власності на ім`я ОСОБА_5 зареєстровано правомірно. Отримання свідоцтва про право власності ОСОБА_5 будь-яким чином не порушило право власності позивачів. Спірне нерухоме майно не відноситься до об`єктів незавершеного будівництва чи новоствореного майна, а тому скаржник помилково посилається на норми статті 331 ЦК України, яку суди не мали застосовувати. Рішенням Окружного адміністративного суду від 05 грудня 2019 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_10 у позові до Управління Державної архітектурно будівельної інспекції про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії відмовлено. Судом зроблений висновок, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що визначено частиною першою статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Постановою Шостого апеляційного адміністративного від 15 червня 2020 року указане рішення залишено в силі (справа № 826/12166/16). Указаним рішенням спростовуються доводи щодо "невиконання" ОСОБА_5 припису Управління ДАБІ в Чернівецькій області. Усі інші доводи касаційної скарги є надуманими та помилковими. Безпідставним є посилання на те, що надбудова у квартирах АДРЕСА_2 та АДРЕСА_6 здійснена за рахунок площі квартири АДРЕСА_10 . Площа квартири, що належить апелянту, незмінно становить 63,5 кв. м., позивачі це не спростували.

У серпні 2021 року ОСОБА_2 надала відповідь на відзив, у якому просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 жовтня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду віл 01 квітня 2021 року у справі 727/10017/18, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, задовольнити касаційну скаргу в повному обсязі, судові витрати покласти на відповідачів.

Відповідь на відзив мотивована тим, що твердження ОСОБА_5 про незадовільний стан несучих конструкцій є введення суду в оману. 22 листопада 2005 року при зняті будинку з балансу інвентаризація не проводилась, розподіл спільних приміщень не проводився. Посилання ОСОБА_5 на рішення суду від 27 жовтня 2008 року є теж введення суду в оману. Дійсно, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 були виділені приміщення. Рішенням суду від 27 жовтня 2008 року підтверджено купівлю-продаж від 1992 року, а також мансардні приміщення ОСОБА_2 переведені в житлові та закріплено за нею право власності. Також закріплено горищний простір в межах її квартири. Рішенням суду від 27 жовтня 2008 року відносно ОСОБА_5 та постановою ВДВС від 26 вересня 2012 року встановлено, що виділені судом приміщення ОСОБА_5 від 27 жовтня 2008 року відсутні. Це підтверджено листом Чернівецького обласного бюро технічної інвентаризації від 14 вересня 2012 року (відсутні приміщення для технічної інвентаризації). Дозвіл від 17 жовтня 2007 року № 168/10 втратив чинність за давністю та за відсутності повного пакету документів. Рішення суду від 27 жовтня 2008 року в частині виділу приміщень не набув чинності. Це було досліджено ЧОАС від 05 липня 2013 року та ВАС України від 18 червня 2015 року. Містобудівні умови скасовано. Є припис ДАБІ України від 24 листопада 2015 року, яким встановлено, що будівельні роботи проводилися без належних документів, що збудований об`єкт є самочинним будівництвом, проектна документація не пройшла експертизу, що є порушенням вимог пункту 2 частини четвертої статті 31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та пункту 3 частини десятої Постанови Кабінету Міністрів України № 560 від 11 травня 2011 (560-2011-п) року. Також замовником ОСОБА_5 зазначені недостовірні дані у поданій у декларації про початок виконання будівельних робіт, чим порушено частину восьму статті 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", також реконструйована квартира АДРЕСА_2 експлуатується без здачі в експлуатацію, що є порушенням частини восьмої статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Відсутній проект на будівництво, що є порушенням частини другої статті 39-1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". ОСОБА_5 до 24 січня 2016 року повинен був усунути всі порушення, пов`язані з самочинним будівництвом. Припис - це документ, обов`язковий до виконання. ОСОБА_6 12 грудня 2017 року вже подавала позов про виділ частки з нерухомого майна, їй було відмовлено керуючись пунктом 2 частини першої статті 374, пунктом 4 частини першої статті 376 ЦПК України. Маючи на руках незаконні документи, для заволодінням всього будинку, 18 вересня 2012 року ОСОБА_5 за відсутністю ОСОБА_2 були знесені несучі стіни, які відокремлювали кв. АДРЕСА_6 від кв. АДРЕСА_10, знесений дах над частиною будинку ОСОБА_2, перекриття, несучі конструкції. За рахунок її приватної власності відповідач збільшив площу з 108,3 м. кв до 174,7 кв. м. Будівництво за рахунок квартири АДРЕСА_10 підтверджено експертизою № 110 від 06 лютого 2014 року та експертизою № 471 від 19 липня 2016 року. Без жодного документа була зареєстрована нерухомість на ім`я ОСОБА_5, а в подальшому подарована своїй неповнолітній дочці для уникнення виконання припису.

У вересні 2021 року ОСОБА_2 подала письмові пояснення, у яких просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції, задовольнити позовні вимоги.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року, відкрито касаційне провадження у справі № 727/10017/18, витребувано справу з суду першої інстанції, встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 30 липня 2021 року.

У липні 2021 року матеріали цивільної справи № 727/10017/18 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2022 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи з повідомленням та за її участю відмовлено; відзив Чернівецької міської ради на касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 жовтня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 01 квітня 2021 року залишено без розгляду, справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 30 червня 2021 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 серпня 2018 року у справі № 917/927/17, від 27 червня 2018 року у справі № 925/797/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 916/780/18, від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18, від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 916/675/15 та у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що згідно договору купівлі-продажу квартири від 12 серпня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького нотаріального округу Мироник О. В., відповідач ОСОБА_5 купив квартиру АДРЕСА_11 .

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 11 жовтня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького нотаріального округу Мироник О. В., відповідач ОСОБА_5 купив квартиру АДРЕСА_8 .

Рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 904/20 від 22 листопада 2005 року знято з балансу житлового фонду комунальної власності територіальної громади триквартирний будинок по АДРЕСА_7 .

Згідно відповіді на запит Чернівецького комунального обласного бюро технічної інвентаризації № 592 від 16 березня 2006 року власником квартири АДРЕСА_11 є ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 12 серпня 2004 року, що згідно проведених розрахунків складає 23/100 ідеальних частин. Власником квартири АДРЕСА_8 є ОСОБА_5, на підставі договору купівлі-продажу квартири від 11 жовтня 2004 року, що згідно проведених розрахунків складає 21/100 ідеальних частин. Власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, що згідно проведених розрахунків складає 26/100 ідеальних частин. Власником приміщень загального користування (сходової клітини та веранди) є міська рада, що згідно проведених розрахунків складає 7/100 ідеальних частин. Власником підвальних приміщень у будинку по АДРЕСА_7 (згідно інвентаризаційної справи) є міська рада, що згідно проведених розрахунків складає 23/100 ідеальних частин.

Згідно відповіді на запит Чернівецького комунального обласного бюро технічної інвентаризації № 798 від 11 травня 2007 року, власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 23 серпня 2005 року (вказана квартира 05 грудня 1992 року була викуплена у міської ради як 37/100 частин житлового будинку). Згідно рішення № 538/19 від 12 жовтня 1993 року за вказаною квартирою закріплено підвальне приміщення площею 16,0 кв. м. В довідці ЧКОБТІ № 592 від 16 березня 2006 року інформація невірна по причині відсутності повної інформації про зняття будинку з балансу та про закріплення нежитлових приміщень за власниками.

Рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Чернівці Ради Чернівецької області № 168/10 від 17 жовтня 2007 року дозволено громадянам виконати роботи за власний рахунок відповідно до поданої проектно-кошторисної документації, зокрема: ОСОБА_5, власнику квартир АДРЕСА_2, АДРЕСА_8 з метою об`єднання двох квартир в одну, виконати їх реконструкцію. Після реконструкції житлова площа квартири складатиме 100,58 кв. м, загальна площа 201,008 кв. м.

Згідно висновку № 762 будівельно-технічної експертизи від 21 квітня 2007 року технічне заключення на перепланування квартир АДРЕСА_2, АДРЕСА_8 розроблене у відповідності до діючих в Україні державних норм та правил і забезпечує безпечну пожежну та вибухонебезпечну експлуатацію приміщень при умові дотримання рекомендованих висновків. Проектні рішення об`ємно-планувальних характеристик технологічно та конструктивно надається можливим виконати без порушення будівельних норм.

Із витягу з рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 23 серпня 2011 року № 501/14 "Про надання громадянам містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок та внесення змін в деякі рішення виконавчого комітету" вбачається, що згідно пункту 1.21 ОСОБА_5 надано містобудівні умови і обмеження забудови земельних ділянок на реконструкцію власних квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 .

Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Чернівецькій області повідомила 19 червня 2012 року ОСОБА_5, що подану декларацію про початок виконання будівельних робіт за № ЧВ 08212101377 зареєстровано та надіслали зареєстровану декларацію.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 05 липня 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 червня 2015 року, у справі № 2а/2470/3473/11 визнано протиправними та скасовано пункт 1.21 рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 23 серпня 2011 року № 501/14 "Про надання громадянам містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок та внесення змін в деякі рішення виконавчого комітету" та рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 728/20 від 22 листопада 2011 року.

Згідно висновку № 110 будівельно-технічної експертизи від 06 лютого 2014 року, при огляді приміщення квартири АДРЕСА_12 виявлено пошкодження, а саме: чисельні тріщини в приміщенні квартири АДРЕСА_13 зумовлено низкою причини, що мали негативний вплив на конструкцію будинку при виконанні надбудови; ймовірні динамічні навантаження при виконанні ремонтно-будівельних робіт проведених власником квартир АДРЕСА_2, АДРЕСА_6 ; виконання ремонтно-будівельних робіт з відхиленням від будівельних норм та технології будівельного виробництва. Площа горища, яка була закріплена за власником квартири АДРЕСА_10 була відокремлена цегляними стінами від квартири АДРЕСА_6 і була ізольована згідно рішення № 107/4 від 22 лютого 1994 року. Надбудова ІІ поверху, яка виконана квартирою АДРЕСА_2, АДРЕСА_8 була здійснена за рахунок площі квартири АДРЕСА_10 в мансардному поверсі. При влаштуванні надбудови ІІ поверху ОСОБА_5 були демонтовані стіни над квартирою АДРЕСА_6 та АДРЕСА_10 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 жовтня 2008 року, яке залишене без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 18 лютого 2009 року, у справі № 2-6/2008 задоволено зустрічний позов ОСОБА_5 . Виділено ОСОБА_5 приміщення у будинку АДРЕСА_7, а саме: підвал площею 3,7 кв. м; підвал площею 21,0 кв. м та 5,2 кв. м; на першому поверсі квартиру АДРЕСА_2, яка складається з кімнати площею 18,6 кв. м; кімнати площею 24,8 кв. м, коридору 9,8 кв. м, санвузла площею 2,8 кв. м, а всього загальною площею 56,0 кв. м; сходову клітину 1 площею 3,3 кв. м; веранду 2 площею 4,8 кв. м; квартиру АДРЕСА_6, яка складається з кімнати площею 18,6 кв. м, кімнати площею 14,1 кв. м, вбиральні площею 1,2 кв. м, а всього загальною площею 52,3 кв. м; сходову клітину світлиці площею 8,2 кв. м; частину горища відповідно до плану площею 30,9 кв. м: приміщення №2 площею 5,47 кв. м; частину приміщення № 4 площею 10,57 кв. м; приміщення №1 площею 14,48 кв. м, та визнано за ним право власності на ці приміщення.

Виділено ОСОБА_2 приміщення у будинку АДРЕСА_7, а саме: підвал площею 12,7 кв. м; коридор площею 14,9 кв. м, на першому поверсі квартиру АДРЕСА_10, яка складається з кімнати площею 15,4 кв. м, кімнати площею 14,0 кв. м, кімнати площею 11,8 кв. м, коридора площею 4,0 кв. м, кухні площею 5,7 кв. м, ванної кімнати площею 4,4 кв. м, комори площею 1,8 кв. м, вбиральні площею 0,9 кв. м, комори площею 1,2 кв. м, коридора площею 4,3 кв. м, а всього загальною площею 63,5 кв. м; частину горища відповідно до плану площею 18,2 кв. м: приміщення № 3 площею 13,95 кв. м, частину приміщення № 4 площею 4,25 кв. м, та визнано за нею право власності на ці приміщення.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 16 листопада 2015 року, яке залишене без змін постановою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року, у справі № 2-6/08 виділено у власність у натурі ОСОБА_5 нерухоме майно у будинку АДРЕСА_7, що становить 44/100 ідеальних часток від вказаного нерухомого майна; виділено у власність в натурі ОСОБА_2 у будинку АДРЕСА_14 ідеальних часток від вказаного нерухомого майна.

Ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 26 серпня 2015 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та прокурора Шевченківського району м. Чернівці задоволено; ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 29 липня 2015 року скасовано; у задоволенні заяви ОСОБА_5 про роз`яснення рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 жовтня 2008 року відмовлено.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 25 грудня 2012 року у справі 32а/2470/2414/12 у задоволенні позову ОСОБА_2 до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Чернівецькій області, третя особа - ОСОБА_5 про скасування декларації про початок виконання будівельних робіт, виданої ОСОБА_5 від 14 червня 2012 року, відмовлено.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 05 липня 2013 року у справі № 2а/2470/3473/11, яка залишена без змін постановою Вищого адміністративного суду України від 18 червня 2015 року, адміністративний позов задоволено; визнано протиправним та скасовано пункт 1.21 рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 23 серпня 2011 року № 501/14 "Про надання громадянам містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок та внесення змін в деякі рішення виконавчого комітету" та рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 728/20 від 22 листопада 2011 року.

Відповідно до ухвали Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 травня 2014 року у справі № 2-2483/12 за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про повернення у попередній стан приміщень, припинення права спільної часткової власності на ці приміщення закрито у зв`язку з відмовою позивачів від позову.

Відповідно до повідомлення № 40-702-10/3349 Державної архітектурно-будівельної інспекції України, управлінням на підставі колективного звернення ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 від 12 листопада 2015 року проведено позапланому перевірку у період з 16 листопада 2015 року по 24 листопада 2015 року щодо дотримання ОСОБА_5 вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності під час будівництва об`єкта "Реконструкції власних квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 .

24 листопада 2015 року Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Чернівецькій області видано відповідачу ОСОБА_5 припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, згідно якого вимагали вжити заходів для усунення порушень містобудівного законодавства на об`єкті "Реконструкції власних квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 та привести об`єкт у відповідність вимогам чинного містобудівного законодавства в строк до 24 січня 2016 року.

Постановою апеляційного суду Чернівецької області від 08 лютого 2018 року у справі № 727/9645/16-ц апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено; рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 12 грудня 2017 року скасовано; у позові ОСОБА_4 до ОСОБА_2 з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3, ОСОБА_1 про виділ у натурі частки із нерухомого майна та припинення права спільної часткової власності відмовлено.

Згідно відповіді Виконавчого комітет Чернівецької міської ради від 27 грудня 2018 року в будинку АДРЕСА_7 приміщень, що належать до комунальної власності територіальної громади м. Чернівці не має.

Відповідно до ухвали Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 травня 2014 року у справі № 2-2483/12 за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про повернення у попередній стан приміщень, припинення права спільної часткової власності на ці приміщення закрито у зв`язку з відмовою позивачів від позову.

Згідно договору дарування від 30 грудня 2015 року ОСОБА_5 подарував малолітній ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, 44/100 часток житлового будинку по АДРЕСА_7 .

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 30 грудня 2015 року зареєстровано на підставі договору дарування від 30 грудня 2015 року, приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Макеєвою Н. В. право власності за власником ОСОБА_4 44/100 часток житлового будинку по АДРЕСА_7, вид спільної власності: спільна часткова, форма власності приватна.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2021 року у справі № 522/21240/19 (провадження № 61-2777св21) зазначено, що "у постанові Великої Палати Верховного суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) вказано, що "Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

…Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76)".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2022 року у справі № 524/528/17 (провадження № 61-1086св20) зазначено, що "у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що "недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від02 червня 2021 року у справі № 509/11/17 (провадження № 61-268св21) зазначено, що "у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2021 року по справі № 641/2156/19-ц (провадження № 61-7447св20) вказано, що: "суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що реконструкція житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 проведена без отримання необхідних дозвільних документів, а реєстрація змін речового права проведена без документу, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, тому вважав, що наявні підстави для задоволення позову. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову про скасування рішення державного реєстратора, апеляційний суд виходив з того, що до державного реєстратора із заявою про вчинення оскаржуваної реєстраційної дії ОСОБА_1 об`єктивно не міг звернутися, оскільки не був власником будинку, а міг звернутися лише попередній власник будинку за адресою: АДРЕСА_1, в інтересах якого і було вчинено оскаржувану реєстраційну дію. Тому, на думку апеляційного суду, не можливо з`ясувати, які саме права позивача порушені відповідачем ОСОБА_1 і в чому полягають його винні дії. Колегія суддів вважає, що дійшовши правильного по суті висновку про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд припустився помилки при його мотивуванні. Так, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в пункті 58 постанови від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано. Отже ОСОБА_1, як власник житлового будинку на час подання Харківською міською радою розглядуваного позову, є належним відповідачем та вирішення заявлених вимог впливатиме на його зареєстроване право власності. Зазначені висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 01 липня 2020 року у справі № 755/3782/17, відповідно до яких новий власник, набуває усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник, а тому є належним відповідачем за заявленими вимогами про повернення земельної ділянки, приведення її у попередній стан та знесення самочинного будівництва"… У справі, що переглядається: ухвалою Овідіопольського районного суду від 12 лютого 2018 року до участі у справі як співвідповідачів залучено ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, як власників спірних апартаментів № НОМЕР_1, НОМЕР_6, НОМЕР_5, НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9 за адресою: АДРЕСА_3; позовні вимоги ОСОБА_9, ОСОБА_10 за їх позовами про знесення самочинно збудованого майна, про приведення приміщень у первісний стан, шляхом знесення самовільно збудованих об`єктів нерухомого майна, про усунення перешкод у здійснені права користування та розпорядження своїм майном шляхом перебудови самовільно збудованих об`єктів нерухомого майна, були сформульовані саме як зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 привести приміщення ресторану у первісний стан за адресою: АДРЕСА_3. Аналіз матеріалів справи свідчить, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не змінювали позовних вимог; належними відповідачами за позовами ОСОБА_9, ОСОБА_10 мали бути саме ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, як нові власники спірних апартаментів № НОМЕР_1, НОМЕР_6, НОМЕР_5, НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9 за адресою: АДРЕСА_3, до яких позовні вимоги ОСОБА_9, ОСОБА_10 не пред`являлись. Тому ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є належними відповідачами за позовними вимогами ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Тому постанову апеляційного суду необхідно змінити шляхом викладення її в редакції цієї постанови в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 та ОСОБА_10 за їх позовами про знесення самочинно збудованого майна, про приведення приміщень у первісний стан, шляхом знесення самовільно збудованих об`єктів нерухомого майна, про усунення перешкод у здійснені права користування та розпорядження своїм майном шляхом перебудови самовільно збудованих об`єктів нерухомого майна, у зв`язку з тим, що ці позовні вимоги до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 не пред`являлися, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є належними відповідачами; ОСОБА_11 вимог про усунення перешкод у здійснені права користування та розпорядження своїм майном (знесення самочинно збудованого майна) чи про відновлення становища, яке існувало до порушення не пред`являв. Тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_11 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 необхідно було відмовити у зв`язку з тим, що визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень спричинених самочинним будівництвом. Як наслідок постанову апеляційного суду в цій частині належить змінити в мотивувальній частині".

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина перша та третя статті 13 ЦПК України).

Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року у справі № 753/8626/16-ц (провадження № 61-435св19) зазначено, що "у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що "пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України (1618-15) . За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження".

У справі, що переглядається:

позивачі просили скасувати свідоцтво про право власності, видане 14 грудня 2015 року, визнати недійсним договір дарування 44/100 часток житлового будинку, укладений 30 грудня 2015 року між ОСОБА_5 та малолітньою ОСОБА_4, в інтересах якої діє мати законний представник ОСОБА_6 ;

звертаючись до суду із позовними вимогами про визнання оспорюваного договору дарування недійсним, позивачі посилалися на те, що відповідач ОСОБА_5 неправомірно реконструював квартири АДРЕСА_2 та АДРЕСА_6 та безпідставно відчужив нерухоме майно своїй неповнолітній дочці;

задоволення даних позовних вимог не забезпечує усунення порушень спричинених реконструкцією квартир та не приведе до відновлення прав позивачів, тому в задоволенні позовних вимог щодо скасування свідоцтва про право власності та визнання договору дарування недійсним слід було відмовити у зв`язку з обранням неналежного способу захисту;

позовні вимоги щодо приведення будинку у попередній стан шляхом знесення надбудови були сформульовані саме як зобов`язати ОСОБА_5 привести спірний будинок в попередній стан;

належним відповідачем за позовом в цій частині мала бути саме ОСОБА_4, як новий власник спірних квартир, до якої позовні вимоги щодо приведення будинку в попередній стан не пред`являлись, тому ОСОБА_5 не є належним відповідачем за даними вимогами;

оскільки відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо визнання договору дарування недійсним, не підлягають задоволенню, як похідні, позовні вимоги щодо внесення зміни до записів державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом припинення речових прав ОСОБА_4 .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням висновків щодо застосування норм права, викладеного у постановах Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року у справі № 509/11/17 (провадження № 61-268св21), від 28 липня 2021 року у справі № 753/8626/16-ц (провадження № 61-435св19), від 23 грудня 2021 року у справі № 522/21240/19 (провадження № 61-2777св21) та від 09 лютого 2022 року у справі № 524/528/17 (провадження № 61-1086св20), колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, оскаржені судові рішення змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови; в іншій частині судові рішення залишити без змін.

Оскільки Верховний Суд змінює судове рішення, але виключно у частині мотивів його прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416, 419 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 жовтня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 01 квітня 2021 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук