447/75/19 Про усунення перешкод у користуванні житловим будинком - 27.06.2022 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком

за касаційною скаргою ОСОБА_3 як представника ОСОБА_2 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 27 липня 2021 року у складі судді Павліва В. Р. та постанову Львівського апеляційного суду від 15 березня 2022 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

1.Описова частина

Короткий зміст позову

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила зобов`язати ОСОБА_2 усунути їй перешкоди в користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 .

На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_4 зазначала, що сторони з 27 червня 1979 року до 23 березня 2015 року перебували у зареєстрованому шлюбі. У будинок АДРЕСА_1, який належав матері відповідача, а тепер належить йому, позивач була вселена як член сім`ї відповідача в установленому законом порядку та зареєстрована в ньому з 11 березня 1980 року, без укладення будь-яких угод щодо порядку користування цим будинком. Спірний будинок є місцем її постійного проживання, адже іншого житла вона не має.

Як під час шлюбу, так і після його розірвання вона систематично здійснює тимчасові поїздки на територію Республіки Польща на роботу.

В кінці березня 2018 відповідач змінив замки на вхідних дверях спірного будинку та воротах до будинку, чим обмежив її доступ до житла. 05 квітня 2018 року відповідач зібрав її особисті речі та перевіз з будинку до квартири їх дочки.

Ураховуючи, що відповідач чинить позивачу перешкоди в користуванні спірним житлом, ОСОБА_4 просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Миколаївський районний суд Львівської області рішенням від 27 липня 2021 року позов задовольнив. Зобов`язав ОСОБА_2 усунути ОСОБА_1 перешкоди в користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 . Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 була вселена до спірного будинку як дружина відповідача, безперервно користувалася цим житлом протягом тридцяти років, у неї немає будь-якого інше житла, як на праві власності, так і на праві користування. Припинення ОСОБА_1 сімейних відносин з відповідачем як власником спірного будинку, не позбавляє її права на користування цим будинком, однак перешкоди які чинить відповідач позбавляють її можливості вільного доступу до будинку.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Львівський апеляційний суд постановою від 15 березня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 27 липня 2021 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин та фактичні обставини справи, надав належну правову оцінку доказам, на які сторони посилалися на обґрунтування своїх вимог і заперечень, не допустив порушень норм матеріального та/або процесуального права, які були б обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 22 квітня 2022 року, ОСОБА_2 та його представник - адвокат Гивель В. П. просять скасуватирішення Миколаївського районного суду Львівської області від 27 липня 2021 року і постанову Львівського апеляційного суду від 15 березня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

На обґрунтування касаційної скарги заявник зазначає про порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідач є одноособовим власником спірного будинку, що підтверджував і представник позивача у суді першої інстанції. Позивач не є членом сім`ї ОСОБА_2, адже шлюб між ними розірвано 23 березня 2015 року. ОСОБА_2 не надавав згоди на проживання позивача у своєму будинку, її було зареєстровано в будинку попереднім його власником, а саме мамою відповідача.

Вирішуючи спір, суди не взяли до уваги вагомі факти, на які посилався відповідач, а саме на те, що він у спірному будинку проживає зі своєю законною дружиною та їхніми спільними дітьми. Позивач не проживає у будинку з моменту розірвання шлюбу, оскільки регулярно здійснює робочі поїздки до Республіки Польща, а коли приїздить в Україну, проживає у квартирі АДРЕСА_2 .

Неврахування наведених обставин унеможливило забезпечення балансу інтересів сторін спору.

Крім того, при розгляді справи суд взяв до уваги довідку про склад сім`ї від 02 квітня 2018 року № 165, яка не відповідає вимогам частини п`ятої статті 95 ЦПК України, оскільки позивач не підтвердила відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у неї, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Також цей доказ не було представлено в оригіналі суду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

13 червня 2022року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

07 червня 1979 року виконавчий комітет Берездівецької сільської ради Миколаївського району Львівської області зареєстрував шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_1, який розірвано 23 березня 2015 року рішенням Миколаївського районного суду Львівської області.

11 березня 1980 року ОСОБА_1 зареєструвала місце свого проживання у житловому будинку АДРЕСА_1, який належав ОСОБА_5, матері відповідача, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, а тепер - відповідачу на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Згідно з довідкою про склад сім`ї від 02 квітня 2018 року № 165 у спірному будинку зареєстровані: ОСОБА_2, колишня дружина ОСОБА_1, дочка ОСОБА_6, зять ОСОБА_7 та онуки ОСОБА_8, ОСОБА_9 .

З акта обстеження фактичного проживання осіб, зареєстрованих у спірному будинку від 02 квітня 2018 року № 164 встановлено, що станом на 02 квітня 2018 року на вхідних воротах до житлового будинку встановлено замок. Колишній чоловік, ОСОБА_2, не допускає ОСОБА_1 до будинку, ключів не дає, фактично доступу до будинку вона не має.

Допитані в судовому засіданні як свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, пояснили, що сторони прожили в шлюбі 36 років, будували будинок. З 2015 року ОСОБА_1 працює та проживає у Польщі, а коли приїжджає в Україну, то проживає у своєї дочки в м. Новий Розділ, адже не може потрапити до будинку, оскільки ОСОБА_2 змінив замки на вхідних дверях будинку та воротах до будинку.

Свідок ОСОБА_15 пояснив, що з 2010 до 2020 року займав посаду голови Станківецької сільської ради. За вказаний період до нього як до голови надходили скарги про те, що ОСОБА_1 не може потрапити до спірного будинку. Комісія здійснила перевірку заяв, про що складені відповідні акти.

Свідок ОСОБА_17 пояснила, що сторони є її батьками. З матір`ю вона перебуває в дружніх відносинах, а з батьком не спілкується. Мати проживала в будинку 30 років. У 2015 році мати поїхала на роботу до Польщі . Після того як у батька з`явилася інша жінка, він розлучився з матір`ю, зібрав її особисті речі та привіз до неї додому, залишивши їх на сходах. Із цього часу мати, коли приїжджає в Україну, то проживає у неї. Батько її також не пускає в житловий будинок.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не

підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Згідно з частинами першою, другою статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом із ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член

його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу (частина четверта статті 156 ЖК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) дійшла висновку, що у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім`ї особою, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням.

Встановивши, що ОСОБА_1 була вселена до спірного будинку як дружина відповідача і користувалася цим житлом протягом тридцяти років; жодної угоди про порядок користування цим будинком укладено не було; будь-якого іншого житла як на праві власності, так і на праві користування у позивача немає; відповідач як власник будинку чинить їй перешкоди у користуванні ним шляхом заміни замків та ненадання ключів від будинку і хвіртки позивачу, що порушує її право користуватися спірним житлом, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Аргументи касаційної скарги висновків судів не спростовують, зводяться до необхідності здійснення переоцінки фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Висновок судів не суперечить висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, адже спір у згаданій справі та справі, що переглядається, вочевидь відрізняються як за предметом доказування, так і за правовим регулюванням.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для

скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 як представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 27 липня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 березня 2022 року залишити без змін.