520/15760/19 Про відшкодування завданої моральної шкоди - 27.06.2022 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 січня 2020 року у складі судді Васильків О. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до заступника начальника відділення Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - АТ КБ "ПриватБанк", про відшкодування завданої моральної шкоди.

Позовну заяву мотивовано тим, що він є клієнтом АТ КБ "ПриватБанку", в якому має пенсійний банківський рахунок.

17 червня 2019 року позивач отримав на свою електронну пошту повідомлення про арешт його рахунку і припинення здійснення всіх операцій. Після цього позивач зателефонував заступнику начальника відділення АТ КБ "ПриватБанк", яка підтвердила викладену у листі інформацію і повідомила, що арешт накладено відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - відділ примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ в Одеській області) на підставі постанови від 30 травня 2019 року № 48185088 при виконанні виконавчого листа від 26 лютого 2010 року № 2-685/10.

На звернення ОСОБА_1 про надання йому довідки про заблокування рахунку та копій документів, на підставі яких було здійснено блокування, відповідач відмовила у вчиненні цих дій.

05 липня 2019 року позивач з`явився у відділенні банку для оформлення скарги, однак начальник відділення відмовила йому у реєстрації скарги.

На переконання позивача, указаними діями відповідач умисно та свідомо завдала йому моральну шкоду, і така шкода підлягає компенсації відповідно до статей 23, 1167 ЦК України.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути із заступника начальника відділення АТ КБ "ПриватБанк" ОСОБА_2 на свою користь компенсацію за завдану моральну шкоду у розмірі 731 109 600,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 15 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду мотивовано тим, що надані позивачем докази доводять факт накладення арешту на його пенсійний рахунок, проте не факт завдання позивачу моральної шкоди працівником банку. Крім того, відповідно до посадової інструкції ОСОБА_2 не наділена повноваженнями щодо вирішення питання про накладення чи скасування арешту з рахунків клієнтів АТ КБ "ПриватБанк".

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що доводи апеляційної скарги зводяться до оскарження дій державного виконавця, що не є предметом цього спору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

05 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 січня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин, зокрема, норми статей 23, 1167 ЦК України, не звернули увагу, що саме у зв`язку з незаконними діями відповідача він позбавлений права користуватись грошовими коштами, які є пенсією та обліковуються на спеціальному (соціальному) рахунку.

На переконання заявника, накладення державним виконавцем арешту на рахунки боржника, які призначені для виплати заробітної плати, пенсії та для обліку коштів соціального страхування, призводить до порушення конституційних прав громадянина.

ОСОБА_1 не було допущено до зали, в якій проводилось судове засідання в суді апеляційної інстанції.

Відповідач, використовуючи службове становище, ввела в оману органи ДВС, Пенсійного фонду України, соціального захисту та безпосередньо позивача, що призвело до завдання йому моральної шкоди. Суди проігнорували причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та створенням позивачу перешкод у користуванні його грошовими коштами, розміщеними на соціальному рахунку у банку.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 січня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року залишено без руху для надання доказів поважності пропуску процесуального строку на касаційне оскарження судових рішень.

У грудні 2020 року заявником у встановлений судом строк зазначені недоліки касаційної скарги усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 січня 2020 року та постанови Одеського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, витребувано із Київського районного суду м. Одесса цивільну справу № 520/15760/19.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Інші учасники розгляду справи відзиви на касаційну скаргу до суду не подавали.

Фактичні обставини, встановлені судами

На виконанні у Відділі примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ в Одеській області перебуває виконавчий лист, виданий 06 травня 2010 року Суворовським районним судом м. Одеси про стягнення солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ВАТ "Морський транспортний банк" боргу за кредитним договором у розмірі 499 097,98 грн.

Відповідно до постанови про арешт коштів боржника від 30 травня 2019 року ВП № 48185088 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ в Одеській області накладено арешти на грошові кошти, що містяться на рахунку АТ КБ "ПриватБанк", АБ "Укргазбанк", АТ "ОТП Банк", АТ "Укрсиббанк", АТ "Райффайзен Банк Аваль", АТ "Укрсоцбанк", АТ "Універсал Банк", АТ "Прокредит Банк", АТ "Ощадбанк", АТ "Альфа-Банк", АТ "Банк Кредит Дніпро", АТ "Сбербанк", АТ "Укрексімбанк", АБ "Південний", ПАТ "Банк Восток", ПАТ "МТБ Банк" та всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після виконання постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту, звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику, у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження 549 740,21 грн.

Відповідно до наказу від 11 травня 2018 року ОСОБА_2 обіймає посаду заступника керівника відділення з обслуговування клієнтів АТ КБ "ПриватБанк".

Встановлено, що 20 червня 2019 року ОСОБА_1 отримав на електронну пошту повідомлення від АТ КБ "ПриватБанк" щодо встановлення на його картку тимчасового обмеження на користування кредитом.

05 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ "ПриватБанк" із заявою, в якій просив негайно надати йому письмову інформацію про причини і підстави повного блокування його соціального (пенсійного) рахунку.

08 липня 2019 року АТ КБ "ПриватБанк" надало ОСОБА_1 відповідь на заяву ОСОБА_1 від 05 липня 2019 року про те, що порядок виконання банками заходів щодо арешту коштів на рахунках клієнтів встановлюється главою 9 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (z0377-04) .

Також вказаним листом АТ КБ "ПриватБанк" повідомило ОСОБА_1 про те, що відповідно до зазначеної Інструкції банк приймає до виконання документ про арешт коштів, який доставлено до банку самостійно виконавцем, слідчим, представником суду, слідчого судді, прокурора, органу доходів і зборів або які надійшли рекомендованим або цінним листом, відправником якого є виконавець, суд, слідчий суддя, прокурор, орган доходів і зборів. Банк також приймає до виконання постанову про арешт коштів, надіслану виконавцем у формі електронного документа, з дотриманням вимог законодавства України з питань електронного документообігу, електронного цифрового підпису, захисту інформації.

Встановлено, що АТ КБ "ПриватБанк" повідомило ОСОБА_1 про отримання 14 червня 2019 року від відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ в Одеській області постанови про арешт коштів боржника від 30 травня 2019 року ВП № 48185088. Постанова накладає арешт на кошти ОСОБА_1 в межах суми 549 740,21 грн. Постанова винесена при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-685/10, виданого 06 травня 2010 року Суворовським районним судом м. Одеси. Стягувачем є ПАТ "Марфін-банк". У зв`язку з викладеним банк був зобов`язаний прийняти його до виконання та накласти арешт.

З персональної сторінки ОСОБА_1 на сайті АТ КБ "ПриватБанку" від 08 серпня 2019 року відомо про надання позивачу інформації про надходження до банку ухвали про накладення арешту. Роз`яснено, що арешт знімається при надходженні до банку постанови про зняття арешту.

АТ КБ "ПриватБанк" направило ОСОБА_1 лист від 01 жовтня 2019 року у зв`язку із запитом Міністерства фінансів України, який містить інформацію, що повідомлялась у попередній відповіді від 08 липня 2019 року.

Встановлено, що після отримання ОСОБА_1 листа банку про тимчасове обмеження користування карткою на електронну пошту позивач звернувся до заступника директора відділення АТ КБ "ПриватБанк" ОСОБА_2

Заступником директора відділення АТ КБ "ПриватБанк" ОСОБА_2 позивача було повідомлено про причини блокування його рахунку та роз`яснено право звернутись з письмовою заявою на офіційну адресу банку.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарг) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 490/8831/15-ц (провадження № 61-4309св18), від 29 листопада 2016 року у справі № 905/3472/15, від 30 січня 2019 року у справі № 235/5583/16-ц (провадження № 61-30301св18), від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), від 25 серпня 2020 року у справі № 372/3192/18 (провадження № 51-1052км20), від 28 листопада 2019 року у справі № 261/0/15-18 (провадження № 11-557сап18), ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2017 року у справі №331/8467/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, вказує про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, і суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України та пункти 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 січня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року відповідають зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Предметом позовних вимог ОСОБА_1 є вимога про відшкодування моральної шкоди.

На думку позивача, завдання шкоди полягає у тому, що накопичені на його рахунку у АТ КБ "ПриватБанк" грошові кошти у розмірі 2 739,24 грн він не зміг використати для погашення поточної кредиторської заборгованості перед АТ КБ "ПриватБанк" у розмірі 2 716,33 грн, оскільки відповідач відмовилася вчинити дії для погашення позивачем своїми грошовими коштами поточної кредиторської місячної заборгованості, тобто сприяла створенню штучної ситуації, коли при наявності грошей на рахунку могла виникнути кредиторська заборгованість позивача перед банком.

На переконання ОСОБА_1, відповідач своїми діями завдав йому моральну шкоду, яка полягає у психологічних тортурах та переживаннях, знущаннях з боку відповідача, заволодівши коштами позивача.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов`язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту частини третьої статті 12, та статті 81 ЦПК України.

Судами встановлено, що під час примусового виконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2010 року головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ в Одеській області Щеглова Є. В. винесла постанову про арешт коштів боржника ОСОБА_1, що містяться, зокрема, на рахунку АТ КБ "ПриватБанк", крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту, звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику, у межах суми звернення стягнення та з урахуванням виконавчого збору та витрат виконавчого провадження - 549 740,21 грн. Указану постанову АТ КБ "ПриватБанк" прийняло до виконання та наклало арешт на рахунок ОСОБА_1, призначений для отримання соціальних виплат, а саме - пенсії.

Колегія суддів враховує аргументи заявника про те, що накладення державним виконавцем арешту на рахунки боржника, які призначені для виплати заробітної плати, пенсії та для обліку коштів соціального страхування, призводить до порушення конституційних прав громадян.

Однак, предметом указаного спору не є оскарження дій ДВС.

Крім того, позов у цій справі пред`явлено не до АТ КБ "ПриватБанк" як суб`єкта договірних правовідносин, відповідального за функціонування банківського рахунку позивача, а до заступника начальника відділення АТ КБ "ПриватБанк" ОСОБА_2

Враховуючи, що предметом позову в цій справі є саме відшкодування моральної шкоди ОСОБА_2 як заступником начальника відділення АТ КБ "ПриватБанк", доказуванню підлягає факт наявності такої шкоди, протиправність діяння відповідача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та спричиненою шкодою, а також наявність вини в таких діях відповідача.

Суди встановили, що ОСОБА_1 звернувся до заступника директора відділення АТ КБ "ПриватБанк" ОСОБА_2 після отримання на електронну пошту листа АТ КБ "ПриватБанк" про тимчасове обмеження користування карткою.

Заступник директора відділення АТ КБ "ПриватБанк" ОСОБА_2 повідомила позивачу про причини блокування його рахунку та роз`яснила право звернутись з письмовою заявою на офіційну адресу банку.

Указаних обставин ОСОБА_1 не заперечує.

Відповідно до змісту позовної заяви ОСОБА_1, станом на 17 червня 2019 року на його рахунку обліковувалось 2 739,24 грн для погашення поточної кредиторської заборгованості перед АТ КБ "ПриватБанк" у розмірі 2 716,33 грн, але відповідач не сприяла позивачу у вирішенні питання сплати указаної заборгованості.

Водночас, суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до посадової інструкції заступник директора відділення АТ КБ "ПриватБанк" ОСОБА_2 не має повноважень щодо вирішення питання про накладення чи скасування арешту з рахунків клієнтів банку.

Докази, надані позивачем до суду, зводяться лише до доведення факту накладення арешту на його пенсійний рахунок, однак не вказують на наявність обставин, встановлення яких є необхідним при вирішенні питання про відшкодування відповідачем моральної шкоди конкретно у цій справі.

Таким чином, доводи ОСОБА_1 про завдання йому заступником директора відділення АТ КБ "ПриватБанк" ОСОБА_2 моральної шкоди належними та допустимими доказами у розумінні статей 77, 78 ЦПК України не доведені.

Крім того, під час судового розгляду справи позивач неодноразово заперечував про залучення до участі в справі саме АТ КБ "ПриватБанку" та наполягав на пред`явленні позову виключно до ОСОБА_2 .

Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_1 на порушення вимог статті 12 і частини першої статті 81 ЦПК України не доведено належними і допустимими доказами наявність підстав для відшкодування заступником начальника відділення АТ КБ "ПриватБанк" ОСОБА_2 моральної шкоди ОСОБА_1 . Суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з відсутності підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Посилання заявника на застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 490/8831/15-ц (провадження

№ 61-4309св18), від 29 листопада 2016 року у справі № 905/3472/15, від 30 січня 2019 року у справі № 235/5583/16-ц (провадження

№ 61-30301св18), від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), від 25 серпня 2020 року у справі № 372/3192/18 (провадження № 51-1052км20), від 28 листопада 2019 року у справі № 261/0/15-18 (провадження № 11-557сап18), ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2017 року у справі № 331/8467/14-ц, є необґрунтованими, оскільки правовідносини у вказаних справах та у справі, яка є предметом касаційного перегляду, не є подібними.

У наведених для порівняння судових рішеннях викладені узагальнені підходи при вирішенні спорів, пов`язаних з відшкодуванням моральної шкоди відповідно до статей 23, 1167 ЦК України. Однак у будь-якій з указаних справ встановлення права особи на відшкодування моральної шкоди пов`язане з фактом порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою.

У справі, що переглядається у порядку касаційного оскарження, позивач не довів наявності підстав для відшкодування моральної шкоди конкретним відповідачем.

Підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Необґрунтованими є також аргументи ОСОБА_1 про те, що його не було допущено до зали, в якій проводилось судове засідання в суді апеляційної інстанції.

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 08 травня 2020 року ОСОБА_1 отримав судову повістку про розгляд справи у суді апеляційної інстанції 22 вересня 2020 року о 09 год. 35 хв. (а. с. 189).

Таким чином, апеляційним судом виконано обов`язок щодо повідомлення ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи.

Разом з цим, позивач не надав до суду касаційної інстанції доказів на підтвердження факту порушення апеляційним судом його права брати участь у розгляді справи та бути присутнім у судовому засіданні.

Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі надавати оцінку чи переоцінювати докази у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 січня 2020 року та постанова Одеського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.