209/1944/18 Про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 15.06.2022 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВС БІЛД Сервіс" на ухвалу Дніпровського районного суду Дніпродзержинська від 21 грудня 2019 року у складі судді Багбая Є. Д.та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,

Короткий зміст вимог скарги

У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АВС БІЛД Сервіс" (далі - ТОВ "АВС БІЛД Сервіс") звернулося до суду зі скаргою на рішення та бездіяльність Дніпровського відділу державної виконавчої служби м. Кам`янське Головного територіального управління у Дніпропетровській області (далі - ВДВС).

Скарга обґрунтована тим, що рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 11 жовтня 2018 року ОСОБА_1 поновлено на роботі в ТОВ "АВС БІЛД Сервіс" на посаді оператора з диспетчерського обслуговування ліфтіваварійно-диспетчерського центру. ТОВ "АВС БІЛД Сервіс"виконало рішення суду щодо поновлення позивача на роботі в добровільному порядку 12 жовтня 2018 року шляхом видання наказу № 115-к, згідно з яким скасовано наказ від 05 червня 2018 року № 69-К про звільнення ОСОБА_1 та поновлено її на роботі на посаді оператора з диспетчерського обслуговування ліфтів ТОВ "АВС БІЛД Сервіс". Підстав для відкриття виконавчого провадження не було. Товариство вживало заходів щодо внесення запису про поновлення на роботі до трудової книжки, проте ОСОБА_1 не виходила на роботу та не надавала трудової книжки. 16 жовтня 2018 року ОСОБА_1 ознайомлено з наказом про поновлення на роботі, проте вона відмовилася від отримання копії цього наказу та від надання трудової книжки. Державний виконавець не закінчив виконавче провадження після отримання доказів добровільного виконання рішення суду боржником, чим допустив протиправну бездіяльність та протиправно нарахував виконавчий збір і витрати на проведення виконавчих дій.

Просило визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця ВДВС щодо незакінчення виконавчого провадження № 60717457 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон); зобов`язати ДВС закінчити виконавче провадження № 60717457 щодо виконання виконавчого листа від 24 травня 2019 року у справі № 209/1944/18 про поновлення ОСОБА_1 на роботі на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону; скасувати постанову ВДВС від 26 листопада 2019 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 60717457; скасувати постанову Дніпровського ДВС від 26 листопада 2019 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження № 60717457.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 грудня 2019 року у задоволенні скарги відмовлено.

Додатковою ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 лютого 2020 року доповнено ухвалу Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 грудня 2019 року. Мотивувальну частину доповнено абзацем в такій редакції: "Оскільки виконавче провадження було відкрито правомірно та не підлягає закінченню, підстави для визнання неправомірною бездіяльність державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби м. Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області щодо незакінчення виконавчого провадження № 60717457 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", скасування постанови Дніпровського відділу державної виконавчої служби м. Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 26 листопада 2019 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 60717457, скасування постанови Дніпровського відділу державної виконавчої служби м. Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 26 листопада 2019 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження відсутні, оскільки останні є похідними від вимог про визнання незаконним відкриття виконавчого провадження".

Перший абзац резолютивної частини ухвали викладено в такій редакції: "у задоволенні скарги ТОВ "АВС БІЛД СЕРВІС" на рішення та бездіяльність Дніпровського відділу ДВС м. Кам`янське ГТУЮ у Дніпропетровській області щодо виконавчого провадження № 60717457 - відмовити повністю".

Відмовивши у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 жовтня 2018 року не містило посилання щодо обов`язкового його виконання в частині поновлення позивача на роботі. Додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07 грудня 2018 року зазначене рішення суду допущено до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі На час видання роботодавцем наказу від 12 жовтня 2018 року № 115-к про поновлення позивача на роботі, судове рішення не набрало законної сили, тому підстави для закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 209/1944/18, виданого 24 травня 2019 року Дніпровським районним судом м. Дніпродзержинська, про поновлення позивача на роботі не було.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ "АВС БІЛД Сервіс"задоволено частково. Ухвалу Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 грудня 2019 року змінено в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні скарги.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що, оскільки ОСОБА_1 фактично була поновлена на роботі на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 жовтня 2018 року, проте відповідного запису до трудової книжки стягувача скаржник не вніс, підстав для закінчення виконавчого провадження немає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2020 року ТОВ "АВС БІЛД Сервіс"поштовим зв`язком направило до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Дніпровського районного суду м. ДніпродзержинськаДніпропетровської області від 21 грудня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року, просило їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення скарги.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди порушили статті 24, 235 КЗпП України.

ТОВ "АВС БІЛД Сервіс"виконало рішення суду щодо поновлення позивача на роботі в добровільному порядку 12 жовтня 2018 року шляхом видання наказу № 115-к, яким скасовано наказ від 05 червня 2018 року № 69-К про звільнення ОСОБА_1 та поновлено її на роботі на посаді оператора з диспетчерського обслуговування ліфтів ТОВ "АВС БІЛД Сервіс". Підстав для відкриття виконавчого провадження не було. Товариство вживало заходів щодо внесення запису про поновлення на роботі до трудової книжки, проте ОСОБА_1 не виходила на роботу та не надавала трудової книжки. 16 жовтня 2018 року ОСОБА_1 ознайомлено з наказом про поновлення на роботі, проте вона відмовилася від отримання копії цього наказу та від надання трудової книжки, що підтвердили троє свідків. Стягувач зловживає правами з метою отримання компенсації за вимушений прогул.

Висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для закінчення виконавчого провадження та скасування постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору та витрат є незаконним.

З моменту видання ТОВ "АВС БІЛД Сервіс"12 жовтня 2018 року наказу № 115-к про поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді оператора з диспетчерського обслуговування ліфтів ТОВ "АВС БІЛД Сервіс", рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 жовтня 2018 року про поновлення на роботі є виконаним у добровільному порядку.

ВДВС, отримавши 02 грудня 2019 року повідомлення про добровільне виконання рішення суду, не закінчив виконавче провадження в день його отримання згідно з пунктом 9 частини першої, частини другої статті 39 Закону.

Суд апеляційної інстанції не застосував висновки у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 711/8138/18, провадження № 14-607цс19, Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 243/2748/16-ц, провадження № 61-11510св18, від 04 листопада 2019 року у справі № 750/2140/19, провадження № 61-14429св19, від 20 червня 2019 року у справі № 185/8748/16-ц, провадження № 61-25800св18, від 31 жовтня 2019 року у справі № 569/10189/16-ц, провадження № 61-14433св18, Верховного Суду України від 01 липня 2015 року, провадження № 6-435цс15.

У письмових поясненнях на касаційну скаргу ТОВ "АВС БІЛД Сервіс"зазначає, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року відмовлено у позові ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з тих підстав, що ТОВ "АВС БІЛД Сервіс"виконало рішення суду щодо поновлення позивача на роботі в добровільному порядку 12 жовтня 2018 року.

У постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 209/1944/18, провадження № 61-18512св20, розглянуто спір за участю одних і тих же сторін, за одними і тими ж обставинами, вказано, що з урахуванням встановлених у справі № 209/1349/20 фактичних обставин можна дійти висновку про те, ТОВ "АВС БІЛД Сервіс" вчинило дії з метою реального та належного виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі, а саме видало наказ про поновлення, ознайомило з його змістом працівника, запропонувало надати трудову книжку для внесення відповідного запису. У зв`язку з наведеним, враховуючи, що ТОВ "АВС БІЛД Сервіс"виконало належним чином рішення суду про поновлення позивача на роботі, у державного виконавця не було підстав для закриття провадження у зв`язку із невиконанням рішення суду. Верховний Суд не погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення скарги у відповідній частині, з огляду на що рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення скарги.

Отже, ці висновки підлягають врахуванню.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 жовтня 2018 року ОСОБА_1 поновлено на роботі в ТОВ "АВС БІЛД Сервіс"на посаді оператора з диспетчерського обслуговування ліфтів аварійно-диспетчерського центру.

12 жовтня 2018 року ТОВ "АВС БІЛД Сервіс"видало наказ № 115-К про поновлення позивача на роботі на посаді оператора з диспетчерського обслуговування ліфтів, тобто відповідач добровільно виконав рішення суду і скасував наказ від 05 червня 2018 року № 69-К про звільнення ОСОБА_1 .

Додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07 грудня 2018 року рішення суду від 11 жовтня 2018 року допущено до негайного виконання в частині поновлення на роботі.

Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 жовтня 2018 року набрало законної сили 15 березня 2019 року, після його перегляду в апеляційному порядку.

На виконання цього судового рішення суд видав виконавчий лист від 24 травня 2019 року.

26 листопада 2019 року державний виконавець ДВС виніс постанову про відкриття виконавчого провадження щодо поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Як на підставу оскарження судових рішень ТОВ "АВС БІЛД Сервіс"посилалося на те, що суд апеляційної інстанції не застосував висновки у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 711/8138/18, провадження № 14-607цс19, Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 243/2748/16-ц, провадження № 61-11510св18, від 04 листопада 2019 року у справі № 750/2140/19, провадження № 61-14429св19, від 20 червня 2019 року у справі № 185/8748/16-ц, провадження № 61-25800св18, від 31 жовтня 2019 року у справі № 569/10189/16-ц, провадження № 61-14433св18, Верховного Суду України від 01 липня 2015 року, провадження № 6-435цс15.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту9 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) (далі - Закон, тут і далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі статтею 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, ухвала суду є виконавчими документами. Виконавчий лист, судовий наказ, ухвала мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом (частина третя статті 431 ЦПК України).

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі є видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Виконання рішення вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника.

Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника. КЗпП України (322-08) не містить визначення поняття "поновлення на роботі", не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону.

Відповідно до статті 65 Закону (в редакції, чинній на момент поновлення позивача на роботі за рішенням суду) рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до частин першої-третьої статті 63 Закону за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення.

Наведені правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі№ 521/1892/18, провадження № 61-39740св18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 711/8138/18, провадження № 14-607цс19, викладено правовий висновок про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає в тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися. У разі невиконання цього обов`язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.

У постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 243/2748/16-ц викладено правовий висновок про те, що затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення. У разі невиконання цього обов`язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.

У постановах Верховного Суду від 04 листопада 2019 року у справі № 750/2140/19, провадження № 61-14429св19, від 20 червня 2019 року у справі № 185/8748/16-ц, провадження № 61-25800св18, від 31 жовтня 2019 року у справі № 569/10189/16-ц, провадження № 61-14433св18, Верховного Суду України від 01 липня 2015 року, провадження № 6-435цс15, викладено правовий висновок про те, що належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником наказу про це, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. Законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає в тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення оскаржуватися.

Отже, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків. Працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 жовтня 2018 року ОСОБА_1 поновлено на роботі в ТОВ "АВС БІЛД Сервіс"на посаді оператора з диспетчерського обслуговування ліфтів аварійно- диспетчерського центру.

12 жовтня 2018 року ТОВ "АВС БІЛД Сервіс"видало наказ № 115-К про поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді оператора диспетчерського обслуговування ліфтів, отже відповідач добровільно виконав рішення суду.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року у справі № 209/1349/20 відмовлено у позові ОСОБА_1 до ТОВ "АВС БІЛД Сервіс"про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з тих підстав, що ТОВ "АВС БІЛД Сервіс" вчинило всі можливі дії для поновлення порушених прав позивача та поновлення її на роботі, ОСОБА_1 після видачі наказу жодного разу не вийшла на роботу та не надала трудової книжки для оформлення поновлення її на роботі, зловживаючи таким чином своїми правами.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК україни).

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Виконавче провадження закінчується на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону також у випадку, якщо рішення суду було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Вирішуючи скаргу, суд першої інстанції виходив із того, що на час прийняття роботодавцем наказу від 12 жовтня 2018 року № 115-к про поновлення позивача на роботі, судове рішення не набрало законної сили, тому немає підстав для закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 209/1944/18, виданого 24 травня 2019 року Дніпровським районним судом м. Дніпродзержинська, про поновлення позивача на роботі, відсутні.

Суд апеляційної інстанції, встановивши обставини справи, дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_1 фактично поновлена на роботі на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 жовтня 2018 року, проте відповідного запису до трудової книжки стягувача скаржником не було проведено, підстави для закінчення виконавчого провадження, відсутні.

Висновки судів зробленібез застосування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду та Верховного Суду України, зазначених у касаційній скарзі.

Суд апеляційної інстанції вказав, що відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно зі статтею 37 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 39 цього Закону. Згідно із статтею 40 Закону виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Верховний Суд зазначає, що державний виконавець після відкриття виконавчого провадження мав перевіритивиконання рішення боржником у добровільному порядку.

Згідно з матеріалами справи ТОВ "АВС БІЛД Сервіс" 06 гудня 2019 року направило ВДВС повідомлення про виконання рішення суду від 11 жовтня 2018 року у справі № 209/1944/18 (а. с. 24 -25).

ТОВ "АВС БІЛД Сервіс" склало акт про ознайомлення ОСОБА_1 з наказом від 12 жовтня 2018ь року № 115-К про поновлення на роботі та відмову в підписі про ознайомлення з наказом та отримання копії наказу (а. с. 34).

За таких обставин скарга в частині визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця ВДВС щодо незакінчення виконавчого провадження № 60717457 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону та зобов`язати ДВС закінчити виконавче провадження № 60717457 щодо виконання виконавчого листа від 24 травня 2019 року у справі № 209/1944/18 про поновлення ОСОБА_1 на роботі на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону є обґрунтованою.

Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку про необхідність часткового скасування оскаржуваних судових рішень та частково задоволення скарги ТОВ "АВС БІЛД Сервіс" шляхом визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця ДВС щодо незакінчення виконавчого провадження № 60717457 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону.

Щодо зобов`язання ВДВС закінчити виконавче провадження № 60717457 з виконання виконавчого листа від 24 травня 2019 року у справі № 209/1944/18 про поновлення ОСОБА_1 на роботі на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону, то Верховний Суд зазначає про відсутність підстав зобов`язувати державного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника), оскільки згідно з Автоматичною системою виконавчих провадженя відкрите 26 листопада 2019 року виконавче провадження завершене.

Стосовно оскарження судових рішень в іншій частині щодо постанови Дніпровського ДВС від 26 листопада 2019 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 60717457 та постанови Дніпровського ДВС від 26 листопада 2019 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження № 60717457, Верховний Суд виходить з такого.

Згідно з частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщовважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно з частиною другою статті 74 Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 3 Закону постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди є виконавчими документами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18, провадження № 14-580цс19, зазначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 2610/27695/2012, провадження № 14-37цс21, відступила від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18, провадження № 14-580цс19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 2610/27695/2012, провадження № 14-37цс21, Велика Палата Верховного Суду вирішила також юрисдикційні питання щодо стягнення виконавчого збору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 2-1409/11, провадження № 14-137цс19, зазначено, що Законом встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства і не належить до компетенції загального суду.

Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності.

Верховний Суд виходить з того, що при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень пункт 7 частини першої статті 4 КАС України.

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 липня 2019 року у справі № 879/2/18, провадження № А/9901/8/19, від 03 березня 2020 року у справі № 850/8/19, провадження № А/9901/19, № А/9901/274/19, від 20 квітня 2021 року у справі № 850/1/20, провадження № А/9901/5/21.

Отже оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства і не належить компетенції загального суду.

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України).

Верховний Суд виходить за межі доводів касаційної скарги відповідно до наведених норм процесуального закону з огляду на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду щодо юрисдикції спору у спірних правовідносинах, викладений у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 2610/27695/2012, провадження № 14-37цс21.

Отже, скарга ТОВ "АВС БІЛД Сервіс" на постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та мінімальних витрат виконавчого провадження не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинна розглядатися адміністративним судом. Суди, розглянувши справу в порядку цивільного судочинства діяли не як суди, встановлені законом, тому рішення судів підлягають скасуванню в частині розгляду скарги на постанову Дніпровського ДВС від 26 листопада 2019 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 60717457 та постанову Дніпровського ДВС від 26 листопада 2019 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження № 60717457 із закриттям провадження у справі в цій частині на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги, зокрема, має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини другої статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних судових рішень в частині розгляду скарги на постанову Дніпровського ДВС від 26 листопада 2019 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 60717457 та постанову Дніпровського ДВС від 26 листопада 2019 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження № 60717457 із закриттям провадження у справі в цій частині.

З урахуванням висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року, справа № 145/166/18, провадження 14-524цс19, на виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України Верховний Суд вважає за необхідне роз`яснити ТОВ "АВС БІЛД Сервіс", що розгляд справи в частині віднесено до юрисдикції адміністративного суду, протягом десяти днів з дня отримання нею відповідної постанови воно може звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

На підставі статті 412 ЦПК України Верховний Суд вирішив в іншій частині задовольнити скаргу ТОВ "АВС БІЛД Сервіс" та визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця ДВС щодо незакінчення виконавчого провадження № 60717457 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно зі статтею 452 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Враховуючи, що скаргу ТОВ "АВС БІЛД Сервіс" задоволено частково, з ВДВС на користь ТОВ "АВС БІЛД Сервіс" підлягають стягненню судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 2 102,00 грн.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу

ТОВ "АВС БІЛД Сервіс" у касаційної скарзі просить відшкодувати витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн, зазначає, що відповідно до умов договору про надання правничої допомоги послуги адвоката мають бути прийняті та оплачені після прийняття Верховним Судом рішення за наслідками розгляду касаційної скарги ТОВ "АВС БІЛД Сервіс" на ухвалу Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 21 грудня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частинами восьмою, дев`ятою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки суду касаційної інстанції ТОВ "АВС БІЛД Сервіс" не надало докази оплати правничої допомоги у розмірі 5 000,00 грн під час розгляду справи в суді касаційної інстанції, то немає підстав для вирішення питання щодо їх стягнення.

Керуючись статтями 400, 409, 414, 416, 419, 452 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВС БІЛД Сервіс" задовольнити частково.

Ухвалу Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 21 грудня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року скасувати.

Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВС БІЛД Сервіс" на бездіяльність Дніпровського відділу державної виконавчої служби м. Кам`янське Головного територіального управління у Дніпропетровській області задовольнити частково.

Визнати неправомірною бездіяльність державноговиконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби м. Кам`янське Головного територіального управління у Дніпропетровській області щодо незакінчення виконавчого провадження № 60717457 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".

В іншій частині скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "АВС БІЛД Сервіс" на бездіяльність Дніпровського відділу державної виконавчої служби м. Кам`янське Головного територіального управління у Дніпропетровській області відмовити.

Провадження у справі за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АВС БІЛД Сервіс" на постанову Дніпровського відділу державної виконавчої служби м. Кам`янське Головного територіального управління у Дніпропетровській області від 26 листопада 2019 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 60717457 та постанову Дніпровського відділу державної виконавчої служби м. Кам`янське Головного територіального управління у Дніпропетровській області від 26 листопада 2019 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження № 60717457 закрити.