704/42/18 Про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки - 08.06.2022 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмежено відповідальністю "Виробниче підприємство "Імпульс Плюс" на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 28 жовтня 2020 року у складі судді Фролова О. Л. та постанову Черкаського апеляційного суду від 18 березня 2021 року у складі колегії суддів: Вініченка Б. Б., Бондаренка С. І., Новікова О. М.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмежено відповідальністю "Виробниче підприємство "Імпульс Плюс" (далі - ТОВ "ВП "Імпульс Плюс"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Корсунь" (далі - СТОВ "Агрофірма Корсунь"), про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

На обґрунтування позову посилалася на таке. Вона є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,7242 га, кадастровий номер 7124083200:01:001:0337, що знаходиться в адміністративних межах Кобринівської сільської ради Тальнівського району Черкаської області.

18 вересня 2011 року між нею та відповідачем укладений договір оренди зазначеної земельної ділянки, відповідно до умов якого ТОВ "ВП "Імпульс Плюс" прийняв земельну ділянку в строкове платне користування на 5 років, договір зареєстрований 07 червня 2012 року та був чинним до 07 червня 2017 року.

Відповідач за місяць до спливу строку договору оренди не повідомив її про намір продовжити договір, у зв`язку з чим вона 15 червня 2017 року уклала договір оренди зазначеної земельної ділянки з новим орендарем - СТОВ "Агрофірма Корсунь".

Надалі їй стало відомо, що відповідач здійснив державну реєстрацію права оренди належної їй земельної ділянки на підставі додаткової угоди від 07 квітня 2015 року до договору оренди землі від 18 вересня 2011 року № 89, проте за умовами зазначеної додаткової угоди зміні підлягала виключно орендна плата, а не строк договору.

Підписана нею додаткова угода містила вступну частину та пункт 1 щодо зміни умов з орендної плати, проте відповідач в односторонньому порядку без її волевиявлення вніс відомості до додаткової угоди щодо збільшення строку дії договору оренди.

З урахуванням наведеного просила визнати пункт 2 додаткової угоди від 07 квітня 2015 року до договору оренди землі від 18 вересня 2011 року № 89, укладеного між нею та ТОВ "ВП "Імпульс Плюс", щодо земельної ділянки площею 2,7242 га, кадастровий номер 7124083200:01:001:0337, що знаходиться в адміністративних межах Кобринівської сільської ради Тальнівського району Черкаської області, недійсним.

Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 28 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 18 березня 2021 року, позов задоволено. Визнано недійсним пункт 2 додаткової угоди від 07 квітня 2015 року до договору оренди землі від 18 вересня 2011 року № 89, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ "ВП "Імпульс Плюс", щодо земельної ділянки площею 2,7242 га, кадастровий номер 7124083200:01:001:0337, що знаходиться в адміністративних межах Кобринівської сільської ради Тальнівського району Черкаської області. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскільки орендодавець підписувала пункт 2 оспорюваної додаткової угоди, у якій передбачений строк дії оренди 10, а не 15 років, тобто відсутнє волевиявлення позивачки (орендодавця) на укладення оспорюваного правочину на умовах передачі земельної ділянки в оренду на 15 років, то наявні підстави для визнання цього пункту правочину недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У квітні 2021 року ТОВ "ВП "Імпульс Плюс"звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду, відповідно до яких правочин, який не вчинено (договір не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Суди попередніх інстанцій взяли до уваги висновок судово-технічної експертизи від 26 червня 2020 року, який складено з порушенням норм законодавства, є недостатньо обґрунтованим, та безпідставно відмовили у задоволенні клопотання про призначення повторної технічної експертизи.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

У червні 2021 року надійшли відзиви на касаційну скаргу, в яких ОСОБА_1, СТОВ "Агрофірма Корсунь" просять касаційну скаргу ТОВ "ВП "Імпульс Плюс" залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

На обґрунтування відзивів посилаються на те, що практика Великої Палати Верховного Суду про те, що правочин, який не вчинено, не може бути визнаний недійсним, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, є нерелевантною, оскільки додаткова угода від 07 квітня 2015 року до договору оренди землі від 18 вересня 2011 року № 89 є укладеною, але містить окреме недійсне положення - пункт 2. Обраний позивачкою спосіб захисту є ефективним та призводить до відновлення порушеного права позивачки у межах одного судового спору.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "ВП "Імпульс Плюс"на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2022 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3Ц ПК України (2755-17) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзивів на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, кадастровий номер 7124083200:01:001:0337, загальною площею 2,7242 га, розташованої в адміністративних межах Кобринівської сільської ради Тальнівського району Черкаської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЧР № 009635, виданого 11 квітня 2003 року.

Відповідно до договору оренди землі від 18 вересня 2011 року № 89 ОСОБА_1 надала в оренду ТОВ "ВП "Імпульс-Плюс" належну їй земельну ділянку строком на 5 років. Розмір орендної плати становить 5,5 % від проіндексованої грошової оцінки земельної ділянки. Зазначений договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Тальнівському районі Черкаської області від 07 червня 2012 року за № 712408321003790.

Згідно з довідкою від 15 червня 2017 року № 11778 кадастровий номер земельної ділянки 7124083200:01:000:0337, яка розташована за адресою: Кобринівська сільська рада, Тальнівський район, Черкаська область, змінений на 7124083200:01:001:0337 у зв`язку з приведенням до вимог чинного законодавства, відповідно до розробленої технічної документації із землеустрою, та внесено в базу даних.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 05 липня 2017 року № 912369471, 16 січня 2017 року приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Левицька Е. А. здійснила державну реєстрацію речового права за договором. Також з Інформаційної довідки відомо, що цей же приватний нотаріус здійснив державну реєстрацію речового права щодо додаткової угоди від 07 квітня 2015 року, а строк дії договору змінено та встановлено до 07 червня 2026 року з правом пролонгації.

Згідно з додатковою угодою від 07 квітня 2015 року до договору оренди землі від 18 вересня 2011 року № 89 ОСОБА_1 та ТОВ "ВП "Імпульс-Плюс" пункт 8 договору оренди землі від 18 вересня 2011 року № 89 виклали в такій редакції: "Договір укладено на 15 років. Після закінчення строку Договору Орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У разі поновлення Договору на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін".

Для встановлення обставин, на які посилається позивачка в обґрунтування своїх доводів, а саме відсутності волевиявлення на продовження строку дії договору, у справі ухвалою суду від 12 лютого 2020 року була призначена судово-технічна експертиза.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судово-технічної експертизи матеріалів документів від 26 червня 2020 року за № 6133/6134/20-33, у досліджуваній додатковій угоді до договору оренди землі від 18 вересня 2011 року № 89 пункт 2, що починається словами "2. Викласти пункт 8 Договору…" та закінчується текстом "…та її скріплення печатками Сторін.", був додрукований після виконання основного тексту документа та підпису від імені ОСОБА_1 .

Згідно з договором оренди землі від 15 червня 2017 року ОСОБА_1 надала в оренду СТОВ "Агрофірма Корсунь" належну їй земельну ділянку строком на 10 років. Розмір орендної плати становить не менше 5 % від проіндексованої грошової оцінки земельної ділянки.

Відповідно до акта приймання-передачі об`єкта оренди від 15 червня 2017 року договору оренди землі від 15 червня 2017 року, ОСОБА_1 передала, а СТОВ "Агрофірма Корсунь" прийняло в строкове платне володіння та користування (оренду) земельну ділянку загальною площею 2,72 га, кадастровий номер 7124083200:01:000:0337, яка знаходиться в адміністративних межах Кобринівської сільської ради і належить орендодавцю на праві приватної власності.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили із того, що орендодавець не підписувала оспорюваної додаткової угоди, в якій пункт 2 передбачав строк дії оренди на 15 років, тобто відсутнє волевиявлення позивачки (орендодавця) на укладення оспорюваного правочину на умовах, що в ньому викладені. Тому суди попередніх інстанцій вважали обґрунтованими заявлені позовні вимоги про недійсність пункту 2 додаткової угоди від 07 квітня 2015 року до договору оренди землі від 18 вересня 2011 року № 89, відповідно до статей 203, 215 ЦК України.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі їх суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним в силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також застосування спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Якщо сторона не виявила свою волю до вчинення правочину й до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У справі, судові рішення у якій переглядаються, встановлено, що ОСОБА_1 підписувала оспорювану додаткову угоду від 07 квітня 2015 року до договору оренди землі від 18 вересня 2011 року № 89.

Проте станом на час підписання цієї угоди остання не містила тексту про строк дії договору оренди землі, який, як встановлено судовим експертом, було додруковано пізніше. ОСОБА_1 заперечує свою згоду на внесення таких змін до договору. Вона вказує, що не погоджувалася на продовження строку дії договору на 15 років.

Водночас строк дії договору є однією із істотних умов договору, щодо якого згоди між орендодавцем і орендарем не було досягнуто.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання недійсним пункту 2 додаткової угоди від 07 квітня 2015 року до договору оренди землі від 18 вересня 2011 року № 89.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 25 вересня 2020 року у справі № 704/41/18 (провадження № 61-22180св19), від 14 квітня 2021 року у справі № 704/588/17 (провадження № 61-19409св20).

Верховний Суд відхиляє доводи заявника про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), оскільки правовідносини у зазначених справах та у справі, яка переглядається, не є подібними, виходячи із встановлених у цій справі конкретних обставин.

У справі № 145/2047/16-ц фізична особа звернулася до суду з позовом до селянського фермерського господарства про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними з тих підстав, що жодних договорів оренди він не укладав і не підписував, волевиявлення та наміру на їх укладення він не мав.

Водночас у справі, що переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 підписувала оспорювану додаткову угоду від 07 квітня 2015 року до договору оренди землі від 18 вересня 2011 року № 89. Проте станом на час підписання цієї угоди, остання не містила тексту про строк дії договору оренди землі (пункт 2), який, як встановлено судовим експертом, було додруковано пізніше.

Також заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, відповідно до яких застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Проте доводи касаційної скарги про неврахування судами зазначених правових висновків не можуть бути підставою для скасування судових рішень, ухвалених у цій справі, оскільки вони стосуються загальних питань правозастосування.

Доводи касаційної скарги про порушення визначеного законодавством порядку при проведенні судової експертизи, є безпідставними, оскільки відповідач не надав належних та допустимих доказів на спростування висновку експерта.

Посилання заявника на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив ТОВ "ВП "Імпульс Плюс" у задоволенні клопотання про проведення повторної експертизи були предметом перегляду у суді апеляційної інстанції, який зазначив, що висновок експерта від 26 червня 2020 року не було визнано неповним або неясним, необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви у його правильності, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні зазначеного клопотання.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.