509/4566/16 Про стягнення боргу та визнання зобов`язання за договором позики спільною сумісною власністю - 18.05.2022 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, подану адвокатом Пилаєвою Вікторією Володимирівною, на постанову Одеського апеляційного суду від 23 березня 2021 року, постановлену у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ спільного майна подружжя та визнання права власності.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що з початку 2005 року по 30 вересня 2009 року сторони проживали за адресою: АДРЕСА_1, однією сім`єю без реєстрації шлюбу та вели спільне господарство, мали спільний бюджет.

За період проживання однією сім`єю ними було набуто спільне майно, а саме: автомобіль марки "Mitsubishi Outlander", номерний знак НОМЕР_1, земельна ділянка, загальною площею 0,0700 га, цільове призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована по АДРЕСА_2 ; житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_2, загальною площею 198,2 кв. м, житловою площею 46,8 кв. м, під літ. "А-2,а", тераса під літ. "а 1", площею 4,4 кв. м, балкон під літ. "а2", площею 6,4 кв. м, альтанка під літ. "Б", площею 23,4 кв. м, підвал під літ. "Б1", площею 23,4 кв. м, під №№ 1-7,1 споруди.

Враховуючи вказане, ОСОБА_1 просила здійснити розподіл вказаного майна, визнавши за нею та відповідачем право власності по 1/2 частини зазначеного майна за кожним.

У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу та визнання зобов`язання за договором позики спільною сумісною власністю.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що спірний житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами побудований ним особисто за запозичені у ОСОБА_4 кошти, що підтверджено письмовими розписками від 09 липня 2010 року та 29 серпня 2010 року, згідно з якими він отримав у позику 1 600 000,00 грн, що на день отримання коштів складало 200 000,00 дол. США. Мета отримання коштів - на будівництво жилого будинку АДРЕСА_2, зі строком повернення коштів до 01 липня 2015 року.

Відповідно до домовленості з позикодавцем він зобов`язався у випадку невиконання своїх зобов`язань з повернення коштів передати у власність позикодавця збудований на позичені кошти будинок.

Вказував, що погашення боргу за позикою відбувалося наступним чином: за час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 він сплатив проценти всього 21 275,00 дол. США, у тому числі проценти за 2010 рік - 1 275,00 дол. США відповідно до розписки від 01 липня 2010 року; проценти за 2011 рік - 10 000,00 дол. США відповідно до розписки від 08 липня 2012 року; проценти за 2012 рік - 10 000,00 дол. США відповідно до розписки від 05 липня 2013 року, та після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 він за рахунок власних коштів сплатив всього 1 845 050,00 грн, що еквівалентно 20 000,00 дол. США, у тому числі проценти за 2013, 2014 рік - 420 000,00 грн відповідно до розписки від 01 липня 2015 року; часткове повернення займу - 1 085 700,00 грн, що еквівалентно 50 000,00 дол. США, відповідно до розписки від 05 серпня 2015 року; часткове повернення займу - 1 339 350,00 грн, що еквівалентно 50 000,00 дол. США, відповідно до розписки від 06 вересня 2016 року.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_2 просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь 1/2 частини сплачених ним боргових зобов`язань у розмірі 1 422 525,00 грн та визнати зобов`язання за договором позики, укладеним між ним та ОСОБА_4 відповідно до письмових розписок від 09 липня 2010 року та від 29 серпня 2011 року у загальному розмірі 2 690 600,00 грн, спільним сумісним майном подружжя.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 вересня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено факт, що має юридичне значення в тому, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали разом однією сім`єю без реєстрації шлюбу та вели спільне господарство у період з січня 2005 року по 30 вересня 2009 року включно.

Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 легковий автомобіль марки "Mitsubishi Outlander", об`ємом 2360 куб. см, № шасі (кузов, рама) НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, земельну ділянку, загальною площею 0,0700 га з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий № 5123755800:01:003:2145, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, та житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 198,2 кв. м, житловою 46,8 кв. м під літ ."А-2,а", тераса під літ. "а1", площею 4,4 кв. м, балкон під літ. "а2", площею 6,4 кв. м, альтанка під літ. "Б", площею 23,4 кв. м, підвал під літ. "Б1", площею 23,4 кв. м, під №№ 1-7,І споруди.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини спільного сумісного майна: легкового автомобілю марки "Mitsubishi Outlander", об`ємом 2360 куб. см, № шасі (кузов, рама) НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, земельної ділянки, загальною площею 0,0700 га з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий № 5123755800:01:003:2145, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, та житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 198,2 кв. м, житловою 46,8 кв. м під літ ."А-2,а", тераса під літ. "а1", площею 4,4 кв. м, балкон під літ. "а2", площею 6,4 кв. м, альтанка під літ. "Б", площею 23,4 кв. м, підвал під літ. "Б1", площею 23,4 кв. м, під №№ 1-7,І споруди.

У задоволенні решти позову відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 27 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 198,2 кв. м, житловою 46,8 кв. м під літ. "А-2,а", тераса під літ. "а1", площею 4,4 кв. м, балкон під літ. "а2", площею 6,4 кв. м, альтанка під літ. "Б", площею 23,4 кв. м, підвал під літ. "Б1", площею 23,4 кв. м, під №№ 1-7,І споруди, спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано зобов`язання за договором позики, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 відповідно до розписки від 09 липня 2010 року, розписки від 29 серпня 2011 року у розмірі 2 690 600,00 грн спільним сумісним борговим зобов`язанням ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 частини сплачених боргових зобов`язань у розмірі 1 422 525,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму сплачених судових витрат у розмірі 5 000,00 грн.

Постановою Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Апеляційного суду Одеської області від 27 березня 2018 року в частині поділу земельної ділянки скасовано.

Ухвалено нове рішення, яким визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини земельної ділянки, загальною площею 0,0700 га з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована по АДРЕСА_2 .

В іншій частині постанову Апеляційного суду Одеської області від 27 березня 2018 року залишено без змін (провадження № 61-28013св18).

Не погодившись з рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 вересня 2017 року та постановою Апеляційного суду Одеської області від 27 березня 2018 року, у серпні 2020 року особа, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_3 в особі адвоката Пилаєвої В. В. подала апеляційну скаргу.

Апеляційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що судовими рішеннями у цій справі порушені її права та інтереси, оскільки вона брала безпосередню участь у будівництві та облаштуванні спірного будинку як член сім`ї, а тому має право на частину спірного будинку.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 27 березня 2018 року у цій справі.

Постановою Одеського апеляційного суду від 23 березня 2021 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 27 березня 2018 року у цій справі закрито.

Закриваючи апеляційне провадження, апеляційний суд виходив із того, що оскаржуване у справі рішення не впливає на права ОСОБА_3, яка не брала участі у справі, оскільки предметом позову в цій справі є встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ спільного майна подружжя та визнання права власності, стягнення боргу та визнання зобов`язання за договором позики спільною сумісною власністю, а ОСОБА_3 не є учасником спірних правовідносин.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У травні 2021 року ОСОБА_3 в особі адвоката Пилаєвої В. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду про закриття апеляційного провадження та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково закрив апеляційне провадження у справі, не врахував, що судовими рішеннями у цій справі порушено її право на спірний житловий будинок.

Суд апеляційної інстанції належним чином не встановив обставин справи, не надав оцінку наданим нею доказам, які підтверджують необґрунтованість зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 щодо визнання спільних сумісних зобов`язань за розписками.

Апеляційний суд належним чином не перевірив її доводи щодо порушення її прав, а саме щодо побудови та облаштування спірного житлового будинку, вкладення грошових коштів у спірний об`єкт нерухомості та підроблення і безгрошовість розписок, наданих ОСОБА_2 .

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2021 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому посилався на те, що судовими рішеннями у цій справі не порушено права та інтереси ОСОБА_3, а тому апеляційний суд правильно закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 .

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 352 ЦК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

З огляду на наведені норми закону, право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі в справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їх права та обов`язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках.

При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі в справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 20 серпня 2019 року у справі № 908/2116/18 дійшов висновку про те, що судове рішення, оскаржене незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо з мотивувальної частини рішення вбачаються висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб.

Суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи прийнято оскаржуване судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника, про які саме, в якій саме частині судового рішення прямо вказано про таке, та після встановлення цих обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права, інтереси та/або обов`язки заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про його права та/або обов`язки, та/або інтереси стосовно сторін у справі судом не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19) дійшла подібного за змістом висновку щодо застосування норм процесуального права у випадках розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого суду, яка подана особою, яка не брала участі у справі.

Так, згідно із зазначеною ухвалою, судове рішення, оскаржене незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб.

Апеляційний суд на виконання вимог процесуального закону відкрив апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3, яка не брала участі у справі, належним чином дослідив і перевірив доводи апеляційної скарги та дійшов правильного висновку про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3, оскільки у цій справі вирішувався спір між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ спільного майна подружжя та визнання права власності, стягнення боргу та визнання зобов`язання за договором позики спільною сумісною власністю, права та обов`язки ОСОБА_3 не були предметом спору та не вирішувались судом при розгляді цієї справи, мотивувальна частина рішення не містить висновків суду про права та обов`язки ОСОБА_3, також у резолютивній частині не зазначено про її права та обов`язки.

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, колегія суддів дійшла висновку, що такі не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що апеляційним судом порушено норми процесуального права.