539/3342/19 Про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 12.05.2022 Прийняття

відповідачі: сільське комунальне підприємство "Сяйво", сільський голова Засульської сільської ради Лубенського району Полтавської області Бондаренко Сергій Іванович,

треті особи: ОСОБА_2, Лубенська міська рада Лубенського району Полтавської області,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, підписану адвокатом Шульгою Надією Анатоліївною, на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 15 червня 2021 року в складі судді Хоменка Д. Є. та на постанову Полтавського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року в складі колегії суддів Прядкіної О. В., Бутенко С. Б., Кузнєцової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст обставин справи

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до СКП "Сяйво", сільського голови Засульської сільської ради Лубенського району Полтавської області Бондаренка С. І. про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, зміну формулювання підстав та дати звільнення, зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги мотивовано тим, що на підставі наказу СКП "Сяйво" № 41 від 01 жовтня 2013 року ОСОБА_1 прийнята на роботу в СКП "Сяйво" на посаду економіста.

Рішенням позачергової 53 сесії 6 скликання Засульської сільської ради від 13 листопада 2014 року ОСОБА_1 призначена тимчасово виконуючою обов`язки керівника СКП "Сяйво".

02 липня 2019 року розпорядженням сільського голови Засульської сільської ради № 249-к ОСОБА_1 звільнено з посади тимчасово виконуючої обов`язки керівника СКП "Сяйво".

Наказом № 05-к від 09 серпня 2019 року позивачку звільнено з посади економіста СКП "Сяйво" на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

ОСОБА_1 вважає своє звільнення із СКП "Сяйво" незаконним. Вказує, що розпорядження сільського голови про звільнення з посади тимчасово виконуючої обов`язки керівника СКП "Сяйво" винесено з порушенням норм трудового законодавства в період її тимчасової непрацездатності; звільняючи її з посади економіста за прогул без поважних причин, відповідач не врахував її заяву про надання невикористаної щорічної відпустки та заяву про звільнення з вказаної посади за власним бажанням.

Зазначає, що подавши заяви про надання невикористаної відпустки з подальшим звільненням із посади, позивачка фактично попередила адміністрацію підприємства про причини відсутності на роботі та своє бажання розірвати трудові відносини, проте керівник СКП "Сяйво" в порушення вимог трудового законодавства не розглянув по суті вказані заяви і звільнив її з роботи за прогули без поважних причин з порушенням процедури такого звільнення.

ОСОБА_1 просить:

визнати незаконним та скасувати наказ № 05-к від 09 серпня 2019 року про її звільнення з посади економіста СКП "Сяйво" на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України з 09 серпня 2019 року;

змінити формулювання підстав та дати звільнення та вважати, що ОСОБА_1 звільнена з посади економіста СКП "Сяйво" за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України з 01 серпня 2019 року;

зобов`язати СКП "Сяйво" внести запис до трудової книжки ОСОБА_1 про звільнення з посади економіста СКП "Сяйво" за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України з 01 серпня 2019 року;

визнати незаконним та скасувати розпорядження сільського голови Засульської сільської ради Лубенського району Полтавської області № 249-к від 02 липня 2019 року;

поновити ОСОБА_1 на посаді керівника СКП "Сяйво" з 02 липня 2019 року;

стягнути з СКП "Сяйво" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 15 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року, поновлено ОСОБА_1 строк на звернення до суду з позовом; позовну заяву задоволено частково:

визнано незаконним та скасовано наказ № 05-к від 09 серпня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади економіста СКП "Сяйво" на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України;

змінено формулювання підстав та дату звільнення і зазначено, що ОСОБА_1 звільнена з посади економіста СКП "Сяйво" за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України з 01 серпня 2019 року;

зобов`язано СКП "Сяйво" внести запис до трудової книжки ОСОБА_1 про її звільнення з посади економіста СКП "Сяйво" за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України з 01 серпня 2019 року;

у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Мотивуючи поважність причин пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду, суд першої інстанції послався на статтю 234 КЗпП України та необхідність захисту прав позивачки.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про скасування розпорядження, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, суди виходили з того, що звільнення ОСОБА_1 з посади тимчасово виконуючої обов`язки директора СКП "Сяйво" відбулося за ініціативою роботодавця, оскільки припинилися обставини для зайняття вказаної посади, а тому останню звільнено з цієї посади на законних підставах.

Суди вказали, що розпорядженням сільського голови № 249-к від 02 липня 2019 року позивачка звільнена з посади т.в.о. директора, а не з її основної посади економіста, тому вона залишилася працювати на підприємстві на посаді економіста.

Встановивши, що звільнення позивачки з посади економіста на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з порушенням встановленого законом порядку, суди вважали, що роботодавець незаконно відмовив ОСОБА_1 у наданні щорічної відпустки та у розгляді заяви про звільнення за власним бажанням на підставі статі 38 КЗпП України (322-08) . Рахуючи дату написання позивачкою заяви про надання відпустки на 14 календарних днів (18 липня 2019 року) з 19 липня 2019 року та заяви про звільнення за власним бажанням (18 липня 2019 року), останнім днем відпустки позивачки і днем звільнення є 01 серпня 2019 року, а тому вважали за необхідне змінити формулювання підстав та дату її звільнення.

Аргументи учасників справи

У грудні 2021 року представник ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 15 червня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року,просить їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права,і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції невірно оцінив надані позивачкою докази на підтвердження позовних вимог та неправильно встановив фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Апеляційний суд на вказані обставини увагу не звернув та недоліків суду першої інстанції не усунув, будь-яких мотивів з цього приводу постанова апеляційного суду не містить. Крім цього, апеляційний суд помилково послався на висновки, викладені у постановах Верховного Суду у справах від 30 жовтня 2019 року (справа № 310/2284/17) та від 16 травня 2018 року (справа № 756/5123/16-ц), оскільки ці постанови прийняті за інших фактичних обставин.

Вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні, при цьому не звернув увагу, що позивачка пред`явила вимоги немайнового характеру. Таким чином, розгляд цієї справи судом апеляційної інстанції мав відбуватися з повідомленням учасників справи.

У січні 2022 року до Верховного Суду надійшли пояснення Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області на касаційну скаргу ОСОБА_1, у яким рада просить відмовити в задоволенні касаційної скарги позивачки, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржених рішень суду першої та апеляційної інстанцій.

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 04 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

В ухвалі Верховного Суду від 22 грудня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме що суди при вирішенні справи не застосували висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 27 січня 2020 року в справі № 654/941/17, від 20 березня 2019 року в справі № 487/5015/16-ц.

Аналіз вимог касаційної скарги дає підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду оскаржуються в касаційному порядку в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В іншій частині судові рішення в касаційному порядку не оскаржуються та Верховним Судом не переглядаються.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

У частині третій статті 368 ЦПК України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 369 України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ухвалою Полтавського апеляційного суду від 03 вересня 2021 року справа призначена до розгляду в суді апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року в справі № 331/3298/20 (провадження № 61-16503св21) зазначено, що приписи частини першої статті 369 ЦПК України щодо письмового провадження за наявними у справі матеріалами можуть бути застосовані судами апеляційної інстанції лише у випадку, якщо позивачем заявлені виключно вимоги майнового характеру і розмір ціни позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Якщо ж у справі наявні вимоги немайнового характеру, то розгляд такої справи у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

У справі, що переглядається, позивачка крім позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу пред`явила позовні вимоги немайнового характеру (про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на роботі).

За таких обставин апеляційний суд зробив помилковий висновок про можливість розгляду цієї справи в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (письмовому провадженні).

Зазначене позбавило сторони мати розумну можливість представляти свої інтереси як учасників справи в умовах, які передбачені процесуальним законодавством, зокрема в умовах відкритого та публічного судового розгляду. Вказане, у свою чергу, перешкодило сторонам належним чином користуватися передбаченими статтею 43 ЦПК України процесуальними правами.

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має на увазі право на "усне слухання". Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Оскільки ОСОБА_1 обґрунтовує свою касаційну скаргу, зокрема, тим, що апеляційний суд помилково розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, не повідомивши їх про розгляд справи, і ця обставина підтверджується матеріалами справи, то оскаржена постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З урахуванням установлення підстав для скасування постанови апеляційного суду колегія суддів інші підстави відкриття касаційного провадження не аналізує.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У частині четвертій статті 411 ЦПК України вказано, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги з урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного упостанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року в справі № 331/3298/20 (провадження № 61-16503св21), дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині прийнята з порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим колегія суддів уважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, оскаржене судове рішення в частині позовних вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу- скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1, підписану адвокатом Шульгою Надією Анатоліївною, задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до сільського комунального підприємства "Сяйво", сільського голови Засульської сільської ради Лубенського району Полтавської області Бондаренка Сергія Івановича про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З прийняттям постанови суду касаційної інстанції постанова Полтавського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року в скасованій частині втрачає законну силу.