Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бучик А.Ю.,

суддів: Гімона М.М., Мороз Л.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., Сухарька М.Г. від 12.04.2017 у справі №418/926/16-а за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Міловському районі Луганської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,

В грудні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Міловському районі Луганської області, просив визнати дії відповідача протиправними та скасувати рішення № 322 від 22 листопада 2016 року про відмову в призначені пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" в редакції від 05 листопада 1991 року; зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Міловському районі Луганської області призначити та виплачувати йому з 15 листопада 2016 року пенсію за вислугу років за наявності стажу роботи 21 рік 9 місяців 16 днів, у тому числі 18 років 1 місяць 28 днів стаж роботи на посадах прокурорів, виходячи із розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку без обмеження граничного розміру пенсії.

Постановою Міловського районного суду Луганської області від 22 грудня 2016 року у справі № 418/926/16-а позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано рішення Управління пенсійного фонду України в Міловському районі Луганської області №322 від 22 листопада 2016 року про відмову в призначенні ОСОБА_2 пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" в редакції від 05 листопада 1991 року.

Зобов'язано Управління пенсійного фонду України в Міловському районі Луганської області призначити з 15 листопада 2016 року та виплачувати ОСОБА_2 пенсію за вислугу років за наявним стажу роботи 21 рік 9 місяців 16 днів, у тому числі 18 років 1 місяць 28 днів, стажу роботи на посадах прокурорів, виходячи із розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку, який вказано у довідці прокуратури Луганської області №18-581 вих-16 від 20 вересня 2016 року з урахуванням довідки військової частини №23 від 22 січня 2016 року, без обмеження граничного розміру пенсії.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року скасовано постанову Міловського районного суду Луганської області від 22 грудня 2016 року. Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить вказане судове рішення скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що він звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789 від 05 листопада 1991 року із змінами. Вважає, що має достатній загальний стаж та стаж роботи на прокурорських посадах, оскільки не враховано навчання в Луганському інституті внутрішніх справ та не обчислено в трьохкратному розмірі стаж за період участі в антитерористичній операції. Не погоджується із застосуванням норми ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року № 1697-VII, який набрав чинності з 15 липня 2015 року, оскільки вважає, що повинні застосовуватися приписи саме ст. 50-1 Закону № 1789, що діяла при прийнятті на службу, та є відповідною соціальною гарантією.

Суд, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 15 листопада 2016 року ОСОБА_2 звернувся до відповідача із завою про призначення пенсії за вислугу років згідно ст. 50-1 ЗУ "Про прокуратуру" від 05.11.1991 р. № 1789-ХІІ.

УПФУ в Міловському районі Луганської області 22 листопада 2016 року прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії.

Приймаючи вищезазначене рішення, відповідач зазначив, що станом на 15.11.2016 страховий стаж позивача складає 20 років 1 місяць та 12 днів, в тому числі прокурорський стаж 15 років 02 місяця 07 днів, в той час, як встановлено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше 23 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років.

Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має необхідний стаж роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, а рішення відповідача є таким, що звужує зміст та обсяг існуючих прав позивача.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що приписи ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 р. № 1789-ХІІ щодо права на пенсійне забезпечення за вислугу років втратили чинність з 15.07.2015, а тому позивач не має права на призначення пенсії.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судами, та зазначено в касаційній скарзі, позивач звернувся до відповідача із завою про призначення пенсії за вислугу років згідно ст. 50-1 ЗУ "Про прокуратуру" від 05.11.1991 р. № 1789-ХІІ.

Проте, 15 липня 2015 року набрав силу Закон України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року (1697-18) № 1697-II.

Відповідно до пп. 1 п. 3 Прикінцевих положень Закону № 1697-VII (1697-18) , визнано такими, що втратили чинність із набранням чинності цим Законом, зокрема, Закон України "Про прокуратуру" (1697-18) , крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46 2, статті 47, частини першої статті 49, частини п'ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50- 1, частини третьої статті 51 2, статті 53 щодо класних чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом), статті 55 щодо посвідчення працівника прокуратури, статті 2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокурора України, а також статті 13 щодо функціонування в системі органів прокуратури міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратур, яка втрачає чинність з 15 грудня 2015 року.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що приписи ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 р. № 1789-ХІІ щодо права на пенсійне забезпечення за вислугу років втратили чинність з 15.07.2015 р.

Водночас з 15.07.2015 порядок пенсійного забезпечення працівників прокуратури визначено статтею 86 Закону № 1697-VII.

Відповідно до частини 1 ст. 86 Закону № 1789 прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років.

Частиною 6 вказаної статті передбачено, що до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи:

на прокурорських посадах, зазначених у статті 15 цього Закону, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів; слідчими, суддями;

на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою;

у науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання;

на адміністративних та викладацьких посадах, посадах наукових працівників у Національній академії прокуратури України;

на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, яким до набрання чинності цим Законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури;

військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання;

відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася.

Крім того, ч. 6 ст. 50-1 Закону № 1789 (яка згідно пп. 1 п. 3 Прикінцевих положень Закону № 1697-VII (1697-18) не втратила чинність) передбачено, що до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

Отже, пенсія за вислугою років може призначатись за умов, передбачених ст. 86 Закону № 1697.

Проте суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, не надав оцінку наявності чи відсутності достатньої вислуги років та стажу роботи на посадах прокурора, що дає право для призначення пенсії позивачу.

Також колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги, що судом апеляційної інстанції не надано правової оцінки періоду навчання в Луганському інституті внутрішніх справ та не обчислено в трьохкратному розмірі стаж за період участі в антитерористичній операції, докази щодо чого наводились позивачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку про скасування постанови суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд.

Керуючись статтями 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково, постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року скасувати.

Справу направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.