2а-13686/12/0170/7 Про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень щодо зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість - 12.08.2013 Прийняття

розглянувши матеріали справи №2а-13686/12/0170/7 за апеляційною скаргою Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Маргарітов М.В. ) від 22.04.13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримтеплопостачання" (вул. Будівельників, 7, смт. Молодіжне, Сімферопольський район, Автономна Республіка Крим,97501)

до Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби (вул. Бєлова, 2 а, с. Мирне, Сімферопольський район, Автономна Республіка Крим,97503)

про визнання протиправним та скасування рішення податкових повідомлень-рішень,

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 22.04.13р. задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримтеплопостачання" до Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування рішення податкових повідомлень-рішень.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби №0001652301 від 24.09.2012р., яким товариству з обмеженою відповідальністю "Кримтеплопостачання" зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 106740грн.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Кримтеплопостачання" судові витрати у розмірі 1067,40грн. судових витрат шляхом списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби.

Не погодившись з даною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 22.04.13 та прийняти нове рішення по справі.

Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував та просив залишити постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 22.04.13р. без змін.

Представник відповідача у судовому засіданні наполягав на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні постанови Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 22.04.13р. та прийнятті нового рішення.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, а також неповно з'ясовані обставини, що мають істотне значення для справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кримтеплопостачання" (далі - позивач, ТОВ "Кримтеплопостачання") звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001652301 від 24.09.2012р., яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 106740грн.

З 28.08.2012 року по 31.08.2012 року посадовими особами відповідача проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "Кримтеплопостачання" з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість при наданні уточнюючих розрахунків за період з 01.12.2011 року по 31.03.2012 року.

За результатом перевірки складений Акт перевірки від 06.09.2012 року №1381/22-0/36138454 (далі - акт перевірки) (а.с.13-21).

Актом перевірки встановлено порушення позивачем п.198.3 ст. 198, п.185.1 ст.185, п.п. 197.1.28. п.197.1 ст. 197, п.п.196.1.6. ст.196, п. 187.10 ст.187, п. 198.4 ст.198, п. 199.1, п.199.2 ст. 199 Податкового кодексу України, встановлено завищення від'ємного значення ПДВ, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду за березень 2012 року у сумі 106740 грн.00 коп.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення - рішення №0001652301 від 24.09.2012р., яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 106740грн.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Судова колегія, дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Висновки про зазначені порушення зроблені відповідачем в результаті встановлення нікчемності правочинів між позивачем та його контрагентом ТОВ "Національне правниче бюро", відсутності реального постачання контрагентом позивачу послуг і відсутності у позивача підстав для формування податкового кредиту.

В акті перевірки відповідач вказує, що позивач у перевіреному періоді придбав у ТОВ "Національне правниче бюро" юридичні та консультаційні послуги, на виконання яких складено акти виконаних робіт та наданих послуг.

Відповідно до штатного розкладу, в апараті управління ТОВ "Кримтеплопостачання" передбачена штатна одиниця начальника юридичного відділу, у Керченському та Сакському відділах збиту є по одній штатній одиниці юрисконсульта, посадова інструкція яких зобов'язує юрисконсультів відділу збиту аналізувати діюче законодавство, надавати правову допомогу співробітникам підприємства (п.4.1.6 Інструкції), розробляти, складати, узгоджувати та супроводжувати договори внутрішнього характеру (п.4.1.5 Інструкції), здійснювати претензійну роботу та підготовку відповідей на звернення/скарги громадян, органів місцевого самоврядування, влади, прокуратури тощо.

У наданих до перевірки ухвалах Господарського суду м. Севастополя по справі №5020-676/11, Господарського суду м. Києва по справі № 37/106, запереченнях на касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України по справі №2а-2779/09/2770 представником ТОВ "Кримтеплопостачання" зазначено ОСОБА_1 за довіреністю, однак відсутня конкретизація його як підприємця чи як представника юридичної фірми ТОВ "Національне правниче бюро". Журнал реєстрації довіреностей до перевірки не надано. До перевірки не надано документи, які підтверджують факт виконання робіт, зазначених в актах, розрахунки (калькуляції) робіт/послуг.

Між позивачем та ТОВ "Національне правниче бюро" укладено договір про надання юридичних послуг №01/11 від 09.01.2011 року (а.с.63-65).

Відповідно до предмету вказаного договору ТОВ "Національне правниче бюро" зобов'язується за дорученням ТОВ "Кримтеплопостачання" надати юридичні та консультаційні послуги в обсязі та на умовах, передбачених цим договором та додатковими угодами.

У результаті виконання умов договору сторонами складені акти виконання наданих послуг, в яких конкретно вказано види послуг які надавалися позивачу, визначено вартість послуг (а.с.41-48).

ТОВ "Національне правниче бюро" в результаті виконання договору та постачання послуг виписано позивачу податкові накладні на загальну суму ПДВ 106740грн. У податкових накладних вказана номенклатура: "юридичні та консультаційні послуги".

Оплата товару відбувалась шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок виконавця.

Відповідно до п.200.1 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що встановлено п.п. 14.1.179 ст.14 ПК України.

У відповідності до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в т.ч. з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 201.6 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 ПК України (2755-17) виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Частиною 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 (z0168-95) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704 (z0168-95) (далі -Положення № 88) де зазначено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону №996 встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.4 Положення № 88 (z0168-95) первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Таким чином, реальність здійснення будь-яких господарських операцій має бути підтверджена відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.Документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст.1 Закону №996 господарська операція є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Аналогічна думка викладена, у Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. №742/11/13-11 (v0742760-11) .

З аналізу наданих документів позивача вбачається, що вони оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, містять всі необхідні реквізити та є належним підтвердженням формування позивачем, у періоді, що перевірявся, податкового кредиту з ПДВ.

Колегія суддів звертає увагу, що Акт перевірки не містить посилань щодо недоліків в оформленні вказаних вище документів.

Документи створені у ході виконання укладеного між позивачем та контрагентом договору, які вказані вище, в силу норм Закону України "Про "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Матеріалами справи підтверджено, що проведені операції вплинули на права, обов'язки позивача та на його майновий стан, призвели до зміни структури активів позивача, а також, що придбані послуги використовувалися ним у господарській діяльності.

Отже, надані документи є первинними документами та є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та контрагентом і є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування податкового кредиту з ПДВ, а встановлені судом обставини спростовують виявлені перевіркою факти про відсутність реальності господарських операцій.

Щодо порушення податкового законодавства, що призвело до завищення податкового кредиту є необґрунтованими.

З матеріалів справи вбачається, що угода між позивачем та контрагентом була виконана.

Як зазначалося, відповідачем не взято до уваги надані позивачем під час перевірки ухвала Господарського суду м. Севастополя по справі № 5020-676/11, ухвала Господарського суду м. Києва по справі з 37/106, заперечення на касаційну скаргу по справі 2а-2779/09/2770, оскільки в графі "представник від відповідача" вказано прізвище ОСОБА_1 без конкретизації його як представника юридичної фірми чи як фізичної особи-підприємця. Такі висновки Відповідача є безпідставними, оскільки виходячи положення ст.ст. 210 та 215 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 84 та 86 Господарського процесуального кодексу України та ст.ст. 163, 165 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому рішенні зазначається лише прізвище (ім'я, найменування) представника сторони, а вимог щодо конкретизації їх статусу "представника" нормами процесуальних законів не встановлено.

Рішення судів є актами правосуддя, ухвалені згідно з нормами матеріального та процесуального права, і згідно до вказаних вище норм не можуть вважатися первинними документами податкового та бухгалтерського обліку, зміст яких вказував би на виконання або невиконання господарських операції між позивачем та контрагентом, та на підставі яких у платника податку виникало б право на формування податкового кредиту з ПДВ.

Позивач вказав, що необхідність укладення договору між позивачем та ТОВ "Національне правниче бюро" виникла у зв'язку з завантаженістю працівників позивача та необхідністю залучення спеціалістів сторонніх організацій в галузях корпоративного, податкового, енергетичного та господарського права, що підтверджується службовими записками начальника юридичного відділу ТОВ "Кримтеплопостачання" та замовленнями ТОВ "Кримтеплопостачання" на надання ТОВ "Національне правниче бюро" юридичних послуг відповідно до Договору №01/11 від 09.01.2011 року.

Згідно до положень частин 2 ст. 67 Господарського кодексу України, підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Наявність у штаті юридичної особи посад юристів не забороняє такій юридичній особі та не обмежує її права на отримання від сторонніх осіб юридичних послуг, у тому числі від юридичних осіб, які надають такі послуги за плату.

Дані про наявність посад юристів не можуть вказувати на відсутність реальності надання юридичних послуг придбаних за договором у юридичної особи, отже встановлення відповідачем таких фактів не вказує на невиконання зобов'язань за договором контрагентом позивача.

В акті перевірки відсутність фактичного постачання послуг контрагентами позивача документально не доведено. З метою встановлення фактичного здійснення господарських операції, наявності підстав для формування податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість відповідачем, згідно акту перевірки, не з'ясовані фактичні дані які підтверджують або спростовують наявність господарських операцій.

Зареєстрований у ЄДРПОУ контрагент позивача є юридичною особою, наділений цивільною правоздатністю і дієздатністю, має, відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з надання юридичних послуг.

Відповідачем не надано доказів підтверджуючих те, що контрагент позивача на момент укладення угоди був виключений з ЄДРПОУ, у зв'язку з чим був не наділений цивільною дієздатністю та правоздатністю або був не зареєстрований платником ПДВ.

Що стосується нікчемності правочину. Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст. 228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228). Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ні акт перевірки ні апеляційна скарга не містять таких посилань, не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Таким чином, зміст правочину з постачальником не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства. У зв'язку з чим, доводи апеляційної скарги в зазначеної частині не підлягають задоволенню.

Крім того є такою, що набрала законної сили постанова Окружного адміністративного суду АР Крим від 07.11.2012р. по справі №2а-8968/12/0170/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримтеплопостачання" до Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якою позовні вимоги були задоволені. (а.с.172-177)

З вказаної постанови суду вбачається, що підставою для прийняття податкових повідомлень - рішень стали висновки зроблені за результатом перевірки ДПІ, проведеної відносно позивача, щодо відсутності реальності господарських операцій між ТОВ "Кримтеплопостачання" та ТОВ "Національне правниче бюро", у тому числі щодо відсутності реальності господарської операції за договором про надання юридичних послуг №01/11 від 09.01.2011 року.

З постанови Окружного адміністративного суду АР Крим від 07.11.2012р. по справі №2а-8968/12/0170/19 вбачається, що суд, стосовно відносини сторін по договору про надання юридичних послуг №01/11 від 09.01.2011 року, встановив реальність господарської операції та встановив необґрунтованість висновків ДПІ про нікчемність угоди.

Сумуючи вище викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що висновок відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства та встановлення завищення від'ємного значення ПДВ, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду за березень 2012 року у сумі 106740 грн.00 коп. є необґрунтованим, а отже прийняте податкове повідомлення-рішення №0001652301 від 24.09.2012р., яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 106740грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч вимог ч.2 ст. 71 КАС України відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним рішення з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін. У ст. 200 КАС України наведені підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У зв'язку з чим колегія судів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Апеляційну скаргу Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 22.04.13р. по справі №2а-13686/12/0170/7 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.