334/1662/19 Про застосування наслідків недійсності нікчемного договору про фінансовий лізинг та стягнення безпідставно набутих грошових коштів - 22.12.2021 Прийняття

провадження № 61-12403св21Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М., учасники справи:позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,відповідач (позивач за зустрічним позовом) - товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", третя особа - ОСОБА_2,розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану адвокатом Гребнєвим Ігорем Ігоровичем, до якої приєдналася ОСОБА_1, на постанову Запорізького апеляційного суду в складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Гончар М. С., Маловічко С. В. від 26 травня 2021 року,ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (далі - ТОВ "Порше Лізинг Україна"), третя особа - ОСОБА_2, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та стягнення безпідставно набутих грошових коштів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 28 січня 2014 року між нею та ТОВ "Порше Лізинг Україна" укладено договір про фінансовий лізинг № 00009474. За умовами вказаного договору вона як лізингоодержувач отримує в користування автомобіль марки "Audi А6" 2,8 FSI (1 50 kWt) 2013 року випуску, шасі № НОМЕР_1, двигун № НОМЕР_2, а після виконання зобов`язань за договором набуває право власності на цей автомобіль. Вартість об`єкту лізингу складає 58066 дол. США, що еквівалентно 505 174,20 грн. У день укладення договору ОСОБА_1 внесла авансовий платіж в розмірі 151 552,26 грн, на той час було еквівалентно 17 419,80 дол. США. У період з січня 2014 року по лютий 2015 року на виконання умов вказаного договору нею було сплачено 216 787,17 грн. Загалом вона сплатила на користь ТОВ "Порше Лізинг Україна" 368 339,43 грн. 02 грудня 2015 року ТОВ "Порше Лізинг Україна" припинило договір фінансового лізингу. 29 січня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семеновою Г. В. вчинено виконавчий напис № 95 про повернення об`єкту лізингу. У серпні 2016 року об`єкт лізингу вилучено в неї та передано ТОВ "Порше Лізинг Україна". Постановою Запорізького апеляційного суду від 15 січня 2019 року в справі № 334/4738/16 за позовом ТОВ "Порше Лізинг Україна" до неї та ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за договором встановлено нікчемність договору про фінансовий лізинг від 28 січня 2014 року № 00009474 у зв`язку з тим, що його не було нотаріально посвідчено.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила застосувати наслідки недійсності нікчемного договору про фінансовий лізинг від 28 січня 2014 року № 00009474, стягнувши з ТОВ "Порше Лізинг Україна" на її користь суму основної заборгованості в розмірі 368 339,43 грн, суму процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 351 502,06 грн, а всього 719 841,19 грн.

У травні 2019 року ТОВ "Порше Лізинг Україна" звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про стягнення грошових коштів, посилаючись на те, що договір про фінансовий лізинг від 28 січня 2014 року № 00009474 є нікчемним з моменту його укладення, тому фактичний користувач предмета лізингу, який без достатньої правової підстави за рахунок власника предмета лізингу зберіг у себе кошти, які мав заплатити за весь час користування предметом лізингу, зобовязаний повернути ці кошти власнику на підставі частини першої статті 1212 ЦК України. ОСОБА_1 користувалася об`єктом лізингу з 05 лютого 2014 по 15 серпня 2016 року, тому зобов`язана повернути ТОВ "Порше Лізинг Україна" плату за фактичний час користування в загальному розмірі 335 117,99 грн.

Ураховуючи наведене, ТОВ "Порше Лізинг Україна" просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь плату за фактичний час користування об`єктом лізингу (за період з березня 2014 по серпень 2016 року) за договором про фінансовий лізинг від 28 січня 2014 року в загальному розмірі 335 117,99 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Порше Лізинг Україна" на користь ОСОБА_1 грошові кошти сплачені на виконання умов договору про фінансовий лізинг в розмірі 368 339,43 грн. Вирішено питання про судовий збір. У задоволенні зустрічного позову ТОВ "Порше Лізинг Україна" відмовлено.

Частково задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції виходив з того, що неповернення ОСОБА_1 коштів, сплачених нею за договором лізингу, в розмірі 368 339,43 грн створить суттєвий дисбаланс у правах та інтересах сторін нікчемного договору і за своєю суттю не є наміром на приведення сторін у первісний стан. Разом з тим відсутні підстави стверджувати, що ТОВ "Порше Лізинг Україна" безпідставно зберігало належні ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 368 339,43 грн, так як ОСОБА_1 не надала доказів, що вона зверталася до ТОВ "Порше Лізинг Україна" щодо повернення їй цих коштів. Місцевий суд відхилив доводи ТОВ "Порше Лізинг Україна" про пропуск ОСОБА_1 позовної давності, посилаючись на те, що саме з моменту встановлення судом факту нікчемності договору фінансового лізингу (з 15 січня 2019 року) у ОСОБА_1 виникло право вимоги до ТОВ "Порше Лізинг Україна" про повернення сплачених за нікчемним договором грошових коштів. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ "Порше Лізинг Україна" не надало достатніх та належних доказів на обгрунтування розміру плати за фактичний час користування предметом лізингу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 26 травня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сідельникової О. Л. залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ТОВ "Порше Лізинг Україна" задоволено частково. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 лютого 2021 року в частині задоволення первісного позову скасовано. В задоволенні первісного позову відмовлено з підстав спливу позовної давності. В решті рішення місцевого суду залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що згідно з частиною третьою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання. Виконання договору між сторонами розпочалося з дня його укладення, тобто з 28 січня 2014 року. Тому місцевий суд дійшов помилкового висновку про те, що перебіг позовної давності розпочався з 15 січня 2019 року, коли судовим рішенням було встановлено факт нікчемності договору про фінансовий лізинг. Первісний позов було пред`явлено у березні 2019 року, тобто поза межами позовної давності, тому є підстави для застосування наслідків спливу позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у спорі. Правовідносини за нікчемним договором фінансового лізингу, на підставі якого відбулося фактичне користування позивачем транспортним засобом відповідача, за своїм змістом є кондикційними. Оскільки договір є нікчемним з моменту його укладення, то фактичний користувач предмета лізингу, який без достатньої правової підстави за рахунок власника предмета лізингу зберіг у себе кошти, які мав заплатити за весь час користування предметом лізингу, зобов`язаний повернути ці кошти власнику на підставі частини першої статті 1212 ЦК України. При цьому особа має довести розмір сум, які заявлені до стягнення. ТОВ "Порше Лізинг Україна" не надало достатніх та належних доказів на обґрунтування розміру плати за фактичний час користування предметом лізингу, тому суд першої інстанції обгрунтовано відмовив в задоволенні зустрічного позову.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

20 липня 2021 року 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Гребнєв І. І. звернувся через засоби поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Запорізького апеляційного суду від 26 травня 2021 року., до якої приєдналася ОСОБА_1, та просив скасувати постанову суду першої інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року в справі № 373/2144/18, від 30 жовтня 2019 року в справі № 320/2617/17, постанові Великої Палати Верховного Суду: від 03 липня 2018 року в справі № 917/1345/17, від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16, від 30 травня 2018 року в справі № 359/2012/15-ц, від 30 січня 2019 року в справі № 706/1272/14-ц, від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16 та постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року в справі № 6-75цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

15 вересня 2021 року від ТОВ "Порше Лізинг Україна" надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3, до якої приєдналася ОСОБА_1, у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін. Зазначає, що доводи касаційної скарги щодо безпідставного застосування апеляційним судом строку позовної давності, оскільки початок його обчислення необхідно проводити з часу, коли позивачці стало відомо про несправедливі умови договору про фінансовий лізинг - з вересня 2014 року, є необґрунтованими, оскільки протирічать положенням частини третьої статті 261 ЦК України.

Судові рішення в частині вирішення зустрічного позову до суду касаційної інстанції не оскаржено та предметом перегляду не є (стаття 400 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 та витребувано цивільну справу № 334/1662/19 з Ленінського районного суду м. Запоріжжя.

Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2021 року прийнято заяву ОСОБА_1 про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_2 .

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 28 січня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Порше Лізинг Україна" було укладено договір про фінансовий лізинг № 00009474. За умовами вказаного договору ОСОБА_1 як лізингоодержувач отримує в користування автомобіль марки "Audi А6" 2,8 FSI (1 50 kWt) 2013 року випуску, шасі № НОМЕР_1, двигун № НОМЕР_2, а після виконання зобов`язань за договором набуває право власності на цей автомобіль. Вартість об`єкта лізингу складала 58 066 дол. США, що еквівалентно 505 174,20 грн.

У день укладення договору вона внесла авансовий платіж в розмірі 151 522,26 грн, що еквівалентно 17 419,80 дол. США.

05 лютого 2014 року на виконання умов укладеного договору об`єкт лізингу - транспортний засіб марки "Audi А6" 2,8 FSI (1 50 kWt) 2013 року випуску, було передано ОСОБА_1, що підтверджується актом приймання-передачі.

02 грудня 2015 року ТОВ "Порше Лізинг Україна" припинило договір фінансового лізингу від 28 січня 2014 року № 00009474.

26 січня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семеновою Г. В. вчинено виконавчий напис № 95 про повернення об`єкта лізингу.

У серпні 2016 року об`єкт лізингу вилучено у ОСОБА_1 та передано його ТОВ "Порше Лізинг Україна".

Постановою Запорізького апеляційного суду від 15 січня 2019 року в справі № 334/4738/16 за позовом ТОВ "Порше Лізинг Україна" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за договором, встановлено нікчемність договору про фінансовий лізинг від 28 січня 2014 року № 00009474 у зв`язку з тим, що його не було нотаріально посвідчено.

З січня 2014 року по лютий 2015 року на виконання умов договору про фінансовий лізинг від 28 січня 2014 року № 00009474 ОСОБА_1 було сплачено 368 339,43 грн.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Установлено, що ТОВ "Порше Лізинг Україна" заявило про застосування позовної давності.

Відповідно до статей 256, 257, 260 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (статті 251 - 254 ЦК України).

Згідно із частинам першою та третьою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

Судами встановлено, що виконання договору між сторонами розпочалося з дня його укладення, тобто - з 28 січня 2014 року.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (частина перша статей 626 - 629 ЦК України).

Відповідно до частин другої-четвертої статті 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Так, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Таким чином, підставами для відмови в позові у зв`язку з пропуском позовної давності є наступні факти: доведеність порушення цивільного права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду, закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду, відсутність поважних причин його пропуску, заява сторони у справі про застосування позовної давності.

Апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, з урахуванням встановлених обставин, обґрунтовано виходив із того, що відносно вимог застосування наслідків нікчемного (недійсного) правочину сплив строк позовної давності, про застосування наслідків якої заявлено стороною у спорі.Доводи касаційної скарги щодо безпідставного застосування апеляційним судом строку позовної давності, оскільки початок його обчислення необхідно проводити з часу, коли позивачці стало відомо про несправедливі умови Договору про фінансовий лізінг - з січня 2019 року, є необґрунтованими, оскільки протирічать приписам частини третьої статті 261 ЦК України.Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.Верховний Суд встановив, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в оскаржуваній його частині ухвалене з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги його висновків не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.