Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді - доповідача - Олендера І.Я.,

суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року (суддя - Алексєєва Н.Ю.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2018 року (судді: Яковенко М.М. (головуючий), Старосуд М.І., Лях О.П.) у справі №816/1587/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Полтавхіммаш" до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Полтавхіммаш" (далі - позивач, ТОВ "ТД "Полтавхіммаш") звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 5 липня 2017року №0006381401, №0006371401, №0006361401.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ "ТД "Полтавхіммаш" зазначило, що підприємством не було допущено порушень податкового законодавства, а господарські операції з контрагентом мали реальний характер, оформлені належними первинними документами та в повному обсязі відображені в бухгалтерському та податковому обліках.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2018 року, задоволено адміністративний позов. Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення 5 липня 2017 року №0006381401, №0006371401, №0006361401. Стягнуто на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 423,87 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з думкою якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили з встановлення факту реального придбання позивачем товарів у ТОВ "Фулденч", які використовувались ним у власній господарській діяльності та підтвердження здійснення господарських операцій первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, у зв'язку з чим, у податкового органу були відсутні підстави для висновків про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з цим контрагентом у період, що перевірявся.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2018 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ "ТД "Полтавхіммаш".

У доводах касаційної скарги відповідач посилається на порушення норм процесуального права, неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи зважаючи на неправомірність формування позивачем податкового кредиту спірного податкового періоду, оскільки суми ПДВ, сплачені у ціні придбаних у вказаного контрагента товарів послуг не підтверджуються належними первинними документами, а фінансово-господарська діяльність контрагента позивача здійснювалась поза межами правового поля, зважаючи на не підтвердження фактичного походження та постачання товару по ланцюгу постачання позивачу від контрагента.

Касаційний розгляд справи проведено у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ (2147а-19) , що діє з 15 грудня 2017 року).

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що уповноваженими особами контролюючого органу проведено документальну планову виїзну документальну перевірку ТОВ "ТД "Полтавхіммаш" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства та правильності нарахування та обчислення єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 2 грудня 2014 року по 31 грудня 2016 року, про що складено акт від 19 червня 2017 року № 808/16-31-14-01-09/39520238, яким встановлено порушення позивачем вимог підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, у результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на суму 5 136,00 грн; пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого ТОВ "ТД "Полтавхіммаш" занижено податок на додану вартість у сумі 84 807,00 грн.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 5 липня 2017 року №0006381401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 106 008,75 грн, у тому числі за основним платежем - 84 807,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 21 201,75 грн; №0006371401, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 49 163,00 грн; №0006361401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 6 420,00 грн, з яких основний платіж - 5 136,00 грн, штрафні (фінансові) санкції - 1 284,00 грн.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Так, за змістом підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього кодексу.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Як було встановлено судами під час розгляду справи, що для забезпечення виготовлення вагонів-цистерн, ємностей певних об'ємів, а також подальшої реалізації виготовлених товарів, позивачем укладено договір поставки товару з ТОВ "Фулденч" про фактичне виконання якого свідчать наявні у матеріалах справи копії: податкової накладної, видаткової накладної, актів приймання-передачі, платіжних доручень, товарно-транспортних накладних, договорів оренди приміщень, де зберігався товар.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що надані первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам встановленим Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) , а податкові накладні, виписані контрагентом містять всі необхідні реквізити, передбачені чинним на момент їх виписки законодавством.

Крім того, є безпідставними доводи контролюючого органу щодо відсутності сертифікатів якості та технічних паспортів товару та відсутності підпису водія та перевізника у товарно-транспортних накладних, як підстави для висновку про відсутність фактичного здійснення позивачем господарських операцій з вказаним контрагентом спростовується тим, що штампове оснащення, поставлене у рамках господарських взаємовідносин з ТОВ "Фулденч", не входить до переліку продукції, яка підлягає сертифікації, а товарно-транспортна накладна не є документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей, наявність або відсутність товарно-транспортних накладних та недоліки у їх оформленні не є підставою для висновків про безтоварність господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у зобов'язаннях платника податків.

Відтак, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що на момент проведення перевірки у позивача були наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для віднесення до податкового кредиту сум, сплачених позивачем контрагенту, а аналіз наданих позивачем первинних податкових документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження формування податкового кредиту по операціях з ТОВ "Фулденч" які були предметом перевірки, що спростовує доводи контролюючого органу відносно відсутності доказів фактичного виконання господарських відносин між позивачем та контрагентом.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи контролюючого органу щодо відсутності реального характеру господарських операцій позивача та ТОВ "Фулденч" зважаючи на те, що вони ґрунтуються виключно на припущеннях, які в свою чергу базуються на узагальненій податковій інформації без дослідження первинних документів.

При цьому, можливе порушення контрагентом податкової дисципліни не може свідчити про відсутність у позивача права, за результатами господарської діяльності з таким контрагентом, на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, з огляду на відсутність дослідження та аналізу господарських операцій за результатами здійснення яких, сформовано позивачем податковий кредит.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2018 року слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2018 року у справі №816/1587/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.