Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Хохуляка В.В. (суддя-доповідач), Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М. розглянув у порядку письмового провадження справу № 826/3347/14 за позовом приватного підприємства "Будпостач" до державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (на сьогодні: державна податкова інспекція у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві; далі - ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов'язання вчинити дії,

14.03.2014 приватне підприємство "Будпостач" звернулося з позовом до державної податкової інспекції у Дніпропетровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.03.2014 № 0000792204 та видалення з АІС "Податковий блок" акту від 17.02.2014 №263/26-53-22-04/24367110.

В обґрунтування позову зазначило, що спірне податкове повідомлення-рішення винесено на підставі висновків, які не відповідають дійсним обставинам, вимогам чинного законодавства, є необґрунтованим, помилковим та безпідставним, порушує права та інтереси позивача, а отже має бути визнаним протиправним та скасовано.

Суди встановили, що приватне підприємство "Будпостач" та товариство з обмеженою відповідальністю "Херсонтрансгруп" уклали договір поставки від 02.11.2012 №02/11-12, відповідно до якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю сільськогосподарську продукцію - жмих соняшнику органічний в кількості 2000 тонн урожаю 2012 року. Загальна вартість товару становить 5 960 000 грн. без врахування податку на додану вартість(далі - ПДВ); ПДВ становить 20% - 1 192 000 грн.

На виконання умов вказаного договору товариство з обмеженою відповідальністю "Херсонтрансгруп" виписало податкові та видаткові накладні: від 30.11.2012 №12 на суму 5 960 000 грн та ПДВ 1 192 000грн. та від 30.11.2012 №63 на суму 5 960 000 грн та ПДВ 1 192 000 грн.

Позивачем на підставі податкової накладної від 30.11.2012 №12 задекларовано податковий кредит з ПДВ.

Відповідачем проведено перевірку приватного підприємства "Будпостач" за результатами якої 17.02.2014 складено акт №263/26-53-22-04/24367110 про результати документальної позапланової виїзної перевірки з питань правильності нарахування, повноти сплати та своєчасності внесення до бюджету ПДВ за листопад 2012 року по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонтрансгруп".

Зазначеним актом перевірки встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонтрансгруп". Таким чином, на підставі цього акту перевірки відповідачем 07.03.2014 прийнято податкове повідомлення-рішення №0000792204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 1 788 000 грн., в тому числі основний платіж - 1 192 000 грн. та штрафні санкції - 596 000 грн.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 24.04.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2014, позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 07.03.2014 № 0000792204.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.04.2017 рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням суду касаційної інстанції ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві звернулася до Верховного Суду України із заявою про його перегляд з підстав, встановлених пунктами 1, 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України. Просить скасувати рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 11.04.2017 ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві мотивує тим, що суд касаційної інстанції неоднаково застосував норми матеріального права, а саме: пункт 198.6 статті 198, пункти 201.1, 201.4, 201.6, 201.7 статті 201 Податкового кодексу України.

На підтвердження своїх доводів надала копії рішень Вищого адміністративного суду України від 09.03.2016 та 23.02.2017 (справи №№ К/800/35445/15 К/800/25505/16 відповідно), в яких, на думку заявника, суд правильно застосував зазначені норми права, а також копію постанови Верховного Суду України від 22.09.2015, що підтверджує невідповідність оскаржуваного судового рішення викладеному у цій постанові висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Верховний Суд України ухвалою від 31.07.2017 відкрив провадження за заявою ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 11.04.2017 у справі № 826/3347/14.

У зв'язку з початком роботи Верховного Суду матеріали справи № 826/3347/14 передано до Верховного Суду та згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.02.2018 для розгляду даної справи визначено колегію суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді у складі: Хохуляка В.В. (суддя-доповідач), Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII (2147а-19) , який набрав чинності з 15.12.2017) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Ухвалою Верховного Суду від 12.04.2018 заяву ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 11.04.2017 у справі № 826/3347/14 прийнято до провадження, справу призначено до розгляду без повідомлення та виклику учасників справи.

Перевіривши наведені у заяві доводи, суд вважає, що заява ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Аналіз рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та рішень Вищого адміністративного суду України, копії яких надано на порівняння не дає підстав вважати, що ним було неоднаково застосовано норми матеріального права, якими передбачено порядок дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ та податку на прибуток при здійсненні фінансово-господарських операцій.

Ухвалення різних за змістом рішень судом касаційної інстанції не зумовлено різним розумінням та застосуванням зазначених норм права, а зумовлено оцінкою судами доказів у кожній справі, на підставі яких суди встановили обставини, правильність правової оцінки яких перевіряв суд касаційної інстанції.

У справі, рішення в якій оскаржується, суд касаційної інстанції, дійшов висновку, що відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів. Оскільки фактичний рух активів, з урахуванням ділової мети такого руху та його зв'язку із господарською діяльністю платника податків, підтверджується первинними документами, зокрема, податковими накладними та видатковими накладними, а використання позивачем придбаних товарів у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи, а судами першої та апеляційної інстанцій встановлено реальні зміни майнового стану за спірною господарською операцією Вищий адміністративний суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності формування позивачем даних податкового обліку. Також Вищий адміністративний суд України зазначив, що висновки податкового органу щодо нікчемності правочину з урахуванням всіх обставин справи та вимог законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин суди попередніх інстанцій обґрунтовано не прийняли до уваги.

Натомість, у справах, на які посилається заявник в обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, суд касаційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив із встановлених у цих справах обставин щодо відсутності реальності вчинення господарської операції.

Так, у справі, рішення Вищого адміністративного суду України від 23.02.2017 в якій надано на порівняння, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, оскільки реальність виконання взятих зобов'язань позивачем за укладеними договорами не підтверджено належним чином оформленими первинними документами, які б у повній мірі відображали зміст господарської операції та їх вартісні показники, в зв'язку з чим у позивача були відсутні підстави відображення наслідків цих господарських операцій в податковому обліку, а тому податкове повідомлення-рішення винесено правомірно.

У долученій ухвалі касаційного суду від 09.03.2016 судом зроблено висновок про відсутність реальних фінансово-господарських операцій та невідповідність сформованого платником податкового кредиту, оскільки позивач не надав податкові накладні на підтвердження правомірності формування податкового кредиту, а також інші первинні документи, що засвідчували б дійсний рух активів у процесі виконання задекларованих операцій: доказів транспортування продукції, її зберігання, прийняття за кількістю та якістю. Також суд встановив, що спірні операції були позбавлені розумної ділової мети, позаяк мали завідомо збитковий характер для позивача.

Не суперечить оскаржуване судове рішення й викладеним у постанові Верховного Суду України від 22.09.2015 висновку, оскільки воно не містить іншого тлумачення тих норм права, на які посилається заявник. У справі, рішення в якій переглядав Верховний Суд України, судами встановлено безтоварний характер господарських операцій, які не підтверджені належними первинними документами.

Таким чином, аналіз зазначених судових рішень не дає підстав для висновку про наявність неоднакового застосування судом норм права, та невідповідність оскаржуваного судового рішенням висновкам Верховного Суду України, оскільки прийняття різних судових рішень зумовлено різними обставинами, встановленими судами при вирішенні питання про порушення норм податкового законодавства.

Крім того, наведені в заяві доводи ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 11.04.2017 фактично зводяться до правової оцінки обставин у справі та дослідження доказів перевірка правильності встановлення яких не входить до компетенції Верховного Суду у випадку розгляду заяви про перегляд судового рішення.

Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом, не підтвердилися, заява ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 235- 242, 244, 244-1 Кодексу адміністративного судочинства України та підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII (2147а-19) ), суд -

У задоволенні заяви державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 11.04.2017 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.